Браян Клаф – вельми неоднозначна персона в англійському футболі. Успіх із “Дербі”, у який абсолютно ніхто не вірив, та очікуваний провал у чемпіонському “Лідсі”, що буквально тільки-но покинув Дон Реві – лише так міг утнути саме наш герой.
На дворі стояв 1974 рік. Скандали, 44 дні у пеклі пліч-о-пліч із “білими хуліганами” та витівки амбітного, але норовливого коуча, в цілому, створили Браяну не найкращу репутацію. Втім, як виявилося, – тимчасово.
Те, що Клаф вирішив працювати із маловідомим “Нотінґем Форест”, що стабільно борсався у багні Другого Дивізіону просто розірвало мізки усій тамтешній футбольній спільноті, критикам та експертам. Це, мабуть, те ж саме, якби Моурінью опинився, приміром, у “Донкастері”. Правда, сумнівно, що сеу Жозе спромігся б бодай щось вдіяти із “бродягами”, лише, крім того, що б привернув увагу ЗМІ. Моур – без зайвих слів – геніальний тренер, але, погодьтеся, епоха зараз зовсім не та. У футболі, де домінують шалені гроші, де з кожним роком все важче знайти бодай якусь романтику та олдскульність, амбіції португальця дорівнювали б нулю.
А от амбіціям Клафа, якого преса буквально прагнула зацькувати, не було меж. Саме цей фактор допоміг талановитому, випереджаючому час, тренеру провести докорінну реорганізацію на “Сіті Ґраунд” і нав’язати лісникам атакувальний стиль гри. Навіть тоді, коли коуч прекрасно усвідомлював, що в залежності від суперника, йому доведеться вимушено під нього “прогинатися”, все одно постійно налаштовував колектив на агресивний, мало чи не тотальний варіант футболу. У майбутньому ці настанови дадуть плоди і Клаф ввійде в когорту велетів тренерського цеху. Стане велетом, що двічі відмовиться очолити збірну Англії – у 1977-му та 1982-му роках відповідно.
У 1976-му році до тренерського штабу “Фореста” приєднався старий добрий знайомий Клафа – Пітер “Піт” Тейлор, що разом із ним свого часу, так би мовити, “піднімав з колін” “Каунті”.
Грунтовна співпраця знову приголомшила всіх – клуб не тільки стрімголов увірвався в еліту англійського футболу, але і з ходу вирвав “золоті” медалі у “Ліверпуля” Боба Пейслі. 25 перемог та лише три поразки у 1978-му, Карл! Зважаючи на те, що Браян ніколи не мав а арсеналі фантастичних гравців – все ж віддамо шану Пітеру Шилтону, Мартіну О’Нілу та Тревору Френсісу – він давав просто фантастичні результати!
Закрив роти Клаф цинікам і наступного року – з моменту проведення першого кваліфікаційного раунду Ліги європейських чемпіонів проти ображених “скаузерів” і до завершального свистка мюнхенського фіналу, де було обіграно “Мальме”. Як і “Барселону” в Суперкубку Європи, як і “Гамбург” у Мадриді, де тренер та компанія захищали титул чемпіона Старого світу. І захистили.
Казка імені Клафа тривала практично вісімнадцять років, в якій було чимало прекрасних сторінок, зі злетами та падіннями, трофеями, кубками Англії та славою. Але і вона була змушена, як і всі інші казки, закінчитися. У травні 1993-го.
Коли, за вщерть переповнених трибун, у поєдинку за збереження “прописки”, стало зрозумілим, що “Нотінґем” змушений попрощатися із елітою, Клаф не соромився сліз. Прихильники “Юнайтед” до втрати голосу скандували його ім’я, проводжаючи, таким чином, не просто тренера, а справжню легенду, що свого часу докорінно змінила spedizioni cialis in italia. бачення футболу. Браян попрощався із справою свого життя…
