Часто в багатьох бюджетних голлівудських фільмах режисери починають з кульмінації і далі через ретроспективу розкручують сюжетну лінію. Підемо тим самим шляхом. Отже, збірна України в турецько-косоварській спайці набрала 4 очки.
Добре це чи погано? Питання на дуже тонкій, ковзкій і похилій поверхні. Адже ще до матчу з Туреччиною навряд чи хтось би вертів носом при чотирьохочковій пропозиції. Все таки, шлейф Євро дуже помітний слід наклав, і десь здавалось, що ми переоцінюємо нашу збірну. Та і кадрові зміни неминуче настали. Але після завершення міжнародного ігрового тижня, поглядаємо в турнірну таблицю, тримаємо правою рукою підборіддя і, важко вдихаючи розуміємо, що двох пунктів ми не дорахувались.
Відмотаємо часову стрічку ще далі назад, десь до призначення Андрія Шевченка головним тренером збірної. Можна розіграти сценку із драмгуртка і запевняти усіх в тому, що це було неочікувано та сповнено інтриги, хто ж стане наступником Михайла Івановича Фоменка? Думаю, всі все зрозуміли, коли взимку із тренерського штабу пішов Олександр Заваров. Пішов, чи його “пішли “- інша тема, але факт залишається фактом – правою рукою головного тренера в збірній став Шевченко.
Дуже показовим є той факт, що і самі гравці і фотосвітлини з тренувань нашої команди акцентували увагу на тому, що процесом активно керував саме Андрій Миколайович. Тут можна мені дорікнути тим, що багато тренерів практикують такий варіант тренувального процесу, коли помічник проводить заняття, а головний перебуває неподалік і лише спостерігає. Так, це стильно, модно, молодіжно, але будьмо реалістами. Де нові футбольні віяння, а де Михайло Фоменко ?
Отже, можна стверджувати, що Шевченка підводили до тренерства у збірній. Я навмисно не згадую ще й про той факт, що голова Федерації футболу України Андрій Павелко – кум Шевченка, оскільки тут все білими нитками шито і до кумовства нам, українцям, не тільки у футболі, не звикати.
Було багато питань. Чи вийде? Чи зможе? Чи не позначиться нестача досвіду? І тут вже кожен на свій смак розкручував гостросюжетний блок-бастер “Шевченко – тренер”, але всі варіанти – спроба знайти чорну кішку в темній кімнаті. Дуже банально прозвучить, та тут треба час. Навіть зараз, після трьох матчів, робити глобальні висновки було б дуже легковажно.
Тому, не будемо робити висновків глобальних, а обмежимось локальними. Перше і очевидне – омолодження складу. Виявляється збірна може функціонувати і без повелителя ТТД серед пасів поперек і назад – Анатолія Тимощука. Ми довгий час не уявляли лівий фланг захисту без довголітнього захисника “Шахтаря” В’ячеслава Шевчука і майже нічого не знали про Зінченка.
А зараз, як з’ясувалось, на лівий фланг маємо, як мінімум, двох сильних виконавців: Соболь і Макаренко, паралельно справа теж на Федецькому світ не зійшовся, а юний Зінченко, який є креатурою Шевченка, зараз є основним виконавцем.
Змінилась також і тактична структура гри збірної – Шевченко відходить від класичних постулатів схеми 4-5-1 із двома виключно руйнівними опорниками. Зараз відбором м’ячів в середній лінії, за великим рахунком, займається Степаненко, та і з величезною натяжкою теперішню схему збірної язик повернеться назвати 4-5-1, це швидше 4-1-4-1. Де трикутник в центрі поля перевернутий, і Коваленко на пару із Зінченком грають на атаку. При цьому Віктор шукає глибину для того, щоб отримати м’яч і диригувати атаками збірної, інколи сідає задля цього ледь . не у лінію із центрбеками а Олександр шукає вільний простір між лініями і допомагає нападнику.
Ще один цікавий момент – гра України першим номером. Те, від чого усіх в холодний піт кидало, бо за всю свою попередню історію жоден тренер так і не зміг налагодити позиційну гру. Зараз в збірній дуже чітко відстежується рука Рауля Ріанчо. Ті ж самі процеси, що свого часу і в “Динамо” відбуваються. Команда починає надавати перевагу короткому-середньому пасу, та робить мінімум навісів, навіть флангові захисники при забіганнях шукають ближніх партнерів і грають передачами.
Відзначимо теж темп та інтенсивність футболу, яку пропонує Шевченко. Показовим у цьому плані став матч з турками, коли до 70-ї хвилини збірна використовувала барселонський пресинг і при втраті м’яча миттєво групувалась і затискала суперника командним пресингом. Проблема лише в тому, що наші футболісти не звикли грати за такого темпу і в кінцівці грали на ватних ногах.
При всіх заслугах Шевченка простежуємо і непослідовність. Багаторічний правий захисник збірної Федецький не отримує належної ігрової практики у “Дармштадті” і на цій позиції доволі впевнено відіграв Богдан Бутко, який зараз основний в своєму клубі і отримав звання кращого футболіста вересня. Ну ніби все логічно, але дуже турбує Україну позиція лівого вінгера. Навіть коти Леоненка бачать, що Коноплянка ще далі від хорошої форми, ніж “Карпати” від зони єврокубків, але все одно продовжує його ставити.
“Довіра і шанс себе проявити”, скажете. Ну нехай з Ісландією шанс, з Туреччиною довіра, а далі? У грі проти “вікінгів “нічим яскравим, окрім незабитого пенальті, Євген не запам’ятався. З турками, якби не декілька крупних планів, ми б взагалі забули про його присутність на полі. Мало того, що на атаку нічого не створив, так ще й імітував гру в обороні, через що Мор ледь не покарав нас в кінцівці.
Невже такий великий авторитет Коноплянки, що тренер боїться його не поставити? Абсурд на абсурді, з урахуванням ігрової форми Івана Петряка, який проти “Манчестер Юнайтед” виглядав досить солідно, ну а про УПЛ годі й говорити. Ну чого бути голослівним? Матч із Косово все показав: Коноплянка 80 хвилин вовтузив м’яч, грав невиправдано егоїстично, при цьому всі його зміщення запросто блокували захисники, а удари виходили кволими, як і гра загалом.
Чомусь здається, що коли відбувалась заміна Коноплянки на Караваєва, мільйони в унісон подумали “Ну, нарешті!”. І таки правильно подумали, вже перша ж дія джокера стала результативною. Караваєв прийняв м’яч на фланзі, прокинув повз захисника, на височезній швидкості втік в лінію і віддав гольову на Ярмоленка. Епічність моменту просто зашкалює. От вам і результат, а заодно і питання на засипку: “В футбол грають імена та статус, чи ні?”.
Вам може здатись, що я возвеличую новий тренерський штаб і осипаю пелюстками троянд, але тепер час поглянути на недопрацювання головного тренера Шевченка. В першу чергу безумовно – гра в захисті. Здавалось, в матчі проти Ісландії привозив хіба що Кучер, та і “вікінги” моментів багато не мали, а от вже наступний матч із сильнішим суперником, показав слабкі місця.
Я вже злегка підчепив цю тему раніше, але багато проблем нашим захисникам створив Емре Мор, який діяв на правому фланзі атаки, де Соболю “допомагав” Коноплянка. Якщо в першому таймі на фоні командної швидкої гри і контролю м’яча Мор був непомітним, то як тільки фізика почала підводити відразу активність турецького вундеркінда дала про себе знати.
Не надто приємний момент – тактична однобокість збірної. Помітно було, що турки в перерві перебудувались, освіжили центр поля і заграли значно агресивніше. На це ми відповіли цілковитою неготовністю, жодних тактичних змін, жодної реакції на турецькі заміни. Хіба що, згадаємо вихід Сидорчука, який абсолютно загубився на полі. Відтак, Фатіх Терім в другому таймі тактично переграв Шевченка, але це все якраз таки брак досвіду Андрія Миколайовича.
Дебютант відбору – збірна Косово теж створила трохи проблем нашому захисту. Якби кваліфікація гравців була вищою, то хто зна яким би міг бути підсумковий рахунок. Неодноразово при стандартах гравець суперника на дальній стійці залишався абсолютно один, вдавались час від часу і швидкі переходи гостям.
Над цим всім ще треба працювати і працювати, але ми не можемо не відзначити проблиски комбінаційного, динамічного, сучасного футболу у виконанні збірної України. Все таки зараз більше позитиву і хочеться вірити, що у нього все вийде, тому далі буде…
Олександр Новак “Брутальний футбол”