Хелоу, брутальні! Давно вже не писав статей на сайт. Хотів було черканути звіт з виїзду на матч з Бенфікою, але особливо не було про що писати. Сходка не вдалась. Адміни не тащили, а легенди БФ скатілісь. Лишається тільки подякувати підписнику з Рівного, який приєднався до нас та привіз з собою добротної алкогольної бадяги зі своїх країв. Тому на цьому звіт з виїзду закінчується і починається нова рубрика. Тільки що сам її придумав: “Фантазуй разом з БФ”. Зразу попереджаю, що це все хвора уява автора, який напередодні приймав тяжкі наркотики і упоролся. Ніякого відношення до реального життя ця писанина не має. Ладно, пігнали.
Кінець жовтня. Третя ночі. Київ. В одній з елітних квартир Печерська роздається телефонний дзвінок.
– Да й*б твою мать, хто може дзвонити в таку годину!? Й*бнуті на голову, – мужчина близька 40 років піднявся з ліжка і неохоче підійшов до тумбочки, на якій дзвонила мобіла.
– Милий, та просто вируби той телефон та йди спати, – промовила його жінка та з головою накрилась ковдрою
– Тихо, це Суркіс дзвонить,- чоловік взяв трубку
– Доброї ночі, Ігор Михайлович.
– Серьожа?! Це ти?!
– Так.
– Не впізнав, що в тебе з голосом?!
– На треніровці простудився.
– Ясно. Давай лети на Динамо, нада деякі вапроси обсудити.
– Ігор Михайлович. Зараз третя ночі. Ми можемо наші питання відкласти до ранку?!
Співрозмовник на іншому кінці кудись відлучився. В трубці Сергію почувся звук подібний на цокання келішків, але, швидше за все, він ще не повністю не прокинувся.
– Так. Я вернувся. На чому ми закінчили?! А, ти їдеш на Динамо. І давай, щоб я тебе довго не чекав.
Ігор Михайлович кинув слухавку. Сергій стояв в темній кімнаті і не розумів, що відбувалось. І не тільки з приводу цієї дивної телефонної розмови з його шефом, а в цілому. Осінь зовсім не виправдовувала очікувань в футбольному плані. Два сезони в Динамо, як по маслу, а в цьому просто провал за провалом. З 9-ти останніх матчів тільки 2 виграли: в Зірки та Олімпіка. Хоча найбільше розчарував останній з Бенфікою. 0-2 влетіти на своєму полі, причому, що були можливості зрівняти. Як для тренера найтитулованішого клубу країни, статистика м’яко кажучи не вражала. Звільнення було близько.
– Футбольні боги від нас відвернулись, – подумав Сергій, вдягаючись, – Якщо цієї ночі мене не звільнять, сходжу в неділю до церкви. Їй-Богу.
Сергій спустився зі свого пентхауса в підземний паркінг, в якому автівки вже бачили третій сон. Він підійшов до свого “Ренджа” і забрався в бомбезний салон з комбінованої шкіри. Сергій зразу вирулив зі стоянки не прогріваючи авто. Начальство чекати не могло – тапка в пол.
Під’їжджаючи до стадіону імені Лобановського, головний тренер Динамо мав якісь змішані почуття. З одного боку він розумів, що якщо Суркіс захоче його звільнити, то на це вже нема ради, ібо результати його тренерської діяльності в цьому сезоні говорили самі за себе. З іншої сторони. А що могло бути з іншої сторони?! Може, Ігор Михайлович просто покликав тебе випити по 150 коньяку і скурити сигару, а потім поговорити про можливі зимові трансфери. В 3-й ночі, бл*дь?!
Сергій призупинив машину і відкрив вікно акурат напроти пам’ятнику метра. Валерій Васильйович як завжди був незворушний і задумливо дивився кудись за горизонт. “Валерій Васильйович пробач, я все просрав”, – Сергій гледів на свого наставника.
На його очі накотились сльози. Камера показує крупним планом обличчя нинішнього очільника “Динамо”. За кадром грає сумна музика. Але цей драматичний момент перервала гучна розмова . двох чудаків по тій стороні вулиці: “Грубяк – під*рас. Через нього сьогодні 200 гривень просадив. Тотал менше 2.5 говорив він. Треба буде його адрес в Хунти пробити…”, – хлопці пройшли далі по вулиці, а їхньої розмови більше не було чутно. Сергій зібрав свою волю в кулак і поїхав на зустріч з невідомим.
Тренер Динамо стояв перед дверима робочого кабінету свого шефа. Якась невидима сила утримували його від того, шоб постукати. Напевне знов нахлинули думки про відставку. А потім двері самі відчинилсь. На порозі стояв лисий мужик під 60 в дорогому костюмі і злегка напідпитку
– О, Ребров, Сірьога, дай я тобі руку пожму – мужик підійшов до Сергія і потиснув йому руку, а потім обняв, – Помню, як ти в 97-ому вкинув голєшнік Барселоні. Був на тому матчі. Хароші були часи.
– Міша, ти вроді йшов за чимось,- із-за спини почувся голос Суркіса.
– Да, Ігарь, вже йду.
Мужик зник в темному коридорі. Сергій зачинив за ним двері. Ігор Михайлович сидів за своїм столом і пихтів кубинською сигарою. На столі стояла майже порожня фляшка вишуконого коньяку “Сourvoisier”.
– Сідай Серьожа,- тренер Динамо сів напроти свого шефа. В кабінеті висіло багато різних світлин, але чомусь в його око впала знимка, де він був разом з Блохіним на одному з тренувань команди. В той день Олег Володимирович носився зі своїм “золотим м’ячем”, як дурень зі ступою. Розказував гравцям про те, що він в їхні роки добився. Жаль було тільки легіонерів. Вони взагалі не розуміли, що відбувалось. А хто не розумів, той віджимався. В Блохіна логіка проста. На обличчі Сергія появилась ледь помітна посмішка. Спогади його трохи підбадьорили.
– Коньяк будеш?!, – Суркіс підійшов до бару і вже хотів витягнути ще один келих для Сергія.
– Дякую, Ігор Михайлович, але я не буду. Прихворів. Ліки приймаю.
– Ти бережи себе, головний тренер завжди має бути в строю, тим більше в такі нелегкі часи для команди.
– Постараюсь.
– Я вот зараз сидів і думав, що може ми даремно Рауля літом відпустили. Все-таки був толковий мужик. Як ти думаєш?!, – Ігор Михайлович встав зі свого крісла, привідкрив вікно і видихнув кільце диму, яке розтворилось в місячному сяйві.
– Ну так ви ж самі не хотіли продовжувати контракт. Сказали, що скрутна фінансова ситуація.
– Правильно. А ше він до мене прийшов зі списком гравців, я йому зразу сказав, що ми нікого з них купляти не будем. Та й зміст. Це ж по його ініціативі ми взяли Громова. І шо, є з нього якийсь толк?
– Ви праві Ігор Михайлович. Артем шось дуже слабо проявляє себе на тренуваннях.
– Вот. Треба його в аренду віддати. А ше Гонсалеса. Ти ж і так вже Циганкова на його позиції награв?!
– Так, Циганкову ще трохи попрацювати над собою і вже буде основним.
– А з Гладким, що будем робити?!
– Саша цілеспрямований хлопець. Я в нього вірю. Йому треба дати ще трохи часу.
– Добре.
– Слухай, там Андерлехт хоче Теодорчика купляти. Я планую його продати. Ти ж не будеш проти?!
Сергій подивився на свого начальника. В погляді Суркіса відчувалась якась тінь розчарування. Сергій добре знав цей вираз обличчя, він вже бачив його не раз. Ігор Михайлович наверняка цієї ночі просадив космічну суму в казіно і шоб хоч якось компенсувати свій провал, вирішив продати одного зі своїх гравців. Останній раз так позбулись Драговіча.
– Не буду проти. В нас вистачає нападаючих. Мораєс, Гладкий, Бєсєдін.
– Ну ось і вирішили. А зимою ми щось придумаєм. Я з Рінатом говорив. Може Женю Селезньова підпишем.
– Женя непоганий гравець. Я би з ним попрацював.
В цей момент двері відчинились і на порозі появився лисий мужик ще з одною бутилкою елітного коньяку невідомої марки. Ігор Михайлович підійшов до мужика взяв в нього фляндр і ствердний поглядом зацінив.
– Добре Сергій, їдь додому, бо нам з Михайлом Миколаєвичем ще треба деякі питання обсудити. А і не забудь для твого фаната м’яч підписати. Сергій поставив автограф на круглому, попрощався з начальством і з полегшенням покинув кабінет.
“Ігор Михайлович, звичайно, цікава людина. Викликати свого підлеглого в 3-й ночі, щоб поговорити про справи в клубі і випити по чарці . Напевне я цього ніколи не зрозумію. Хоча мене не звільнили і на цьому треба подякувати. А вот Ріанчо був дійсно толковий мужик. І да, завтра, а точніше вже сьогодні йду до церкви”, – подумав тренер, а потім пригнув в свою машину і полетів вдаль.
– Ігарь, а може не варто було піднімати Серьогу посередині ночі тільки заради автографа?!
– Міша, ти ж мій школьній товариш. Скільки ми разом всього пройшли. Для тебе мені нічого не жалко. Наливай!
Михайло Миколайович відкоркував фляндр коньяку. Ніч потрачених ставок та гравців Динамо продовжилась.
