Хелоу, брутальні! Давно вже не писав статей на сайт. Хотів було черканути звіт з виїзду на матч з Бенфікою, але особливо не було про що писати. Сходка не вдалась. Адміни не тащили, а легенди БФ скатілісь. Лишається тільки подякувати підписнику з Рівного, який приєднався до нас та привіз з собою добротної алкогольної бадяги зі своїх країв. Тому на цьому звіт з виїзду закінчується і починається нова рубрика. Тільки що сам її придумав: “Фантазуй разом з БФ”. Зразу попереджаю, що це все хвора уява автора, який напередодні приймав тяжкі наркотики і упоролся. Ніякого відношення до реального життя ця писанина не має. Ладно, пігнали.
Кінець жовтня. Третя ночі. Київ. В одній з елітних квартир Печерська роздається телефонний дзвінок.
– Да й*б твою мать, хто може дзвонити в таку годину!? Й*бнуті на голову, – мужчина близька 40 років піднявся з ліжка і неохоче підійшов до тумбочки, на якій дзвонила мобіла.
– Милий, та просто вируби той телефон та йди спати, – промовила його жінка та з головою накрилась ковдрою
– Тихо, це Суркіс дзвонить,- чоловік взяв трубку
– Доброї ночі, Ігор Михайлович.
– Серьожа?! Це ти?!
– Так.
– Не впізнав, що в тебе з голосом?!
– На треніровці простудився.
– Ясно. Давай лети на Динамо, нада деякі вапроси обсудити.
– Ігор Михайлович. Зараз третя ночі. Ми можемо наші питання відкласти до ранку?!
Співрозмовник на іншому кінці кудись відлучився. В трубці Сергію почувся звук подібний на цокання келішків, але, швидше за все, він ще не повністю не прокинувся.
– Так. Я вернувся. На чому ми закінчили?! А, ти їдеш на Динамо. І давай, щоб я тебе довго не чекав.
Ігор Михайлович кинув слухавку. Сергій стояв в темній кімнаті і не розумів, що відбувалось. І не тільки з приводу цієї дивної телефонної розмови з його шефом, а в цілому. Осінь зовсім не виправдовувала очікувань в футбольному плані. Два сезони в Динамо, як по маслу, а в цьому просто провал за провалом. З 9-ти останніх матчів тільки 2 виграли: в Зірки та Олімпіка. Хоча найбільше розчарував останній з Бенфікою. 0-2 влетіти на своєму полі, причому, що були можливості зрівняти. Як для тренера найтитулованішого клубу країни, статистика м’яко кажучи не вражала. Звільнення було близько.
– Футбольні боги від нас відвернулись, – подумав Сергій, вдягаючись, – Якщо цієї ночі мене не звільнять, сходжу в неділю до церкви. Їй-Богу.
Сергій спустився зі свого пентхауса в підземний паркінг, в якому автівки вже бачили третій сон. Він підійшов до свого “Ренджа” і забрався в бомбезний салон з комбінованої шкіри. Сергій зразу вирулив зі стоянки не прогріваючи авто. Начальство чекати не могло – тапка в пол.
Під’їжджаючи до стадіону імені Лобановського, головний тренер Динамо мав якісь змішані почуття. З одного боку він розумів, що якщо Суркіс захоче його звільнити, то на це вже нема ради, ібо результати його тренерської діяльності в цьому сезоні говорили самі за себе. З іншої сторони. А що могло бути з іншої сторони?! Може, Ігор Михайлович просто покликав тебе випити по 150 коньяку і скурити сигару, а потім поговорити про можливі зимові трансфери. В 3-й ночі, бл*дь?!
Сергій призупинив машину і відкрив вікно акурат напроти пам’ятнику метра. Валерій Васильйович як завжди був незворушний і задумливо дивився кудись за горизонт. “Валерій Васильйович пробач, я все просрав”, – Сергій гледів на свого наставника.
На його очі накотились сльози. Камера показує крупним планом обличчя нинішнього очільника “Динамо”. За кадром грає сумна музика. Але цей драматичний момент перервала гучна розмова aron pharmacy levitra. двох чудаків по тій стороні вулиці: “Грубяк – під*рас. Через нього сьогодні 200 гривень просадив. Тотал менше 2.5 говорив він. Треба буде його адрес в Хунти пробити…”, – хлопці пройшли далі по вулиці, а їхньої розмови більше не було чутно. Сергій зібрав свою волю в кулак і поїхав на зустріч з невідомим.
Тренер Динамо стояв перед дверима робочого кабінету свого шефа. Якась невидима сила утримували його від того, шоб постукати. Напевне знов нахлинули думки про відставку. А потім двері самі відчинилсь. На порозі стояв лисий мужик під 60 в дорогому костюмі і злегка напідпитку
– О, Ребров, Сірьога, дай я тобі руку пожму – мужик підійшов до Сергія і потиснув йому руку, а потім обняв, – Помню, як ти в 97-ому вкинув голєшнік Барселоні. Був на тому матчі. Хароші були часи.
– Міша, ти вроді йшов за чимось,- із-за спини почувся голос Суркіса.
– Да, Ігарь, вже йду.
Мужик зник в темному коридорі. Сергій зачинив за ним двері. Ігор Михайлович сидів за своїм столом і пихтів кубинською сигарою. На столі стояла майже порожня фляшка вишуконого коньяку “Сourvoisier”.
– Сідай Серьожа,- тренер Динамо сів напроти свого шефа. В кабінеті висіло багато різних світлин, але чомусь в його око впала знимка, де він був разом з Блохіним на одному з тренувань команди. В той день Олег Володимирович носився зі своїм “золотим м’ячем”, як дурень зі ступою. Розказував гравцям про те, що він в їхні роки добився. Жаль було тільки легіонерів. Вони взагалі не розуміли, що відбувалось. А хто не розумів, той віджимався. В Блохіна логіка проста. На обличчі Сергія появилась ледь помітна посмішка. Спогади його трохи підбадьорили.
– Коньяк будеш?!, – Суркіс підійшов до бару і вже хотів витягнути ще один келих для Сергія.
– Дякую, Ігор Михайлович, але я не буду. Прихворів. Ліки приймаю.
– Ти бережи себе, головний тренер завжди має бути в строю, тим більше в такі нелегкі часи для команди.
– Постараюсь.
– Я вот зараз сидів і думав, що може ми даремно Рауля літом відпустили. Все-таки був толковий мужик. Як ти думаєш?!, – Ігор Михайлович встав зі свого крісла, привідкрив вікно і видихнув кільце диму, яке розтворилось в місячному сяйві.
– Ну так ви ж самі не хотіли продовжувати контракт. Сказали, що скрутна фінансова ситуація.
– Правильно. А ше він до мене прийшов зі списком гравців, я йому зразу сказав, що ми нікого з них купляти не будем. Та й зміст. Це ж по його ініціативі ми взяли Громова. І шо, є з нього якийсь толк?
– Ви праві Ігор Михайлович. Артем шось дуже слабо проявляє себе на тренуваннях.
– Вот. Треба його в аренду віддати. А ше Гонсалеса. Ти ж і так вже Циганкова на його позиції награв?!
– Так, Циганкову ще трохи попрацювати над собою і вже буде основним.
– А з Гладким, що будем робити?!
– Саша цілеспрямований хлопець. Я в нього вірю. Йому треба дати ще трохи часу.
– Добре.
– Слухай, там Андерлехт хоче Теодорчика купляти. Я планую його продати. Ти ж не будеш проти?!
Сергій подивився на свого начальника. В погляді Суркіса відчувалась якась тінь розчарування. Сергій добре знав цей вираз обличчя, він вже бачив його не раз. Ігор Михайлович наверняка цієї ночі просадив космічну суму в казіно і шоб хоч якось компенсувати свій провал, вирішив продати одного зі своїх гравців. Останній раз так позбулись Драговіча.
– Не буду проти. В нас вистачає нападаючих. Мораєс, Гладкий, Бєсєдін.
– Ну ось і вирішили. А зимою ми щось придумаєм. Я з Рінатом говорив. Може Женю Селезньова підпишем.
– Женя непоганий гравець. Я би з ним попрацював.
В цей момент двері відчинились і на порозі появився лисий мужик ще з одною бутилкою елітного коньяку невідомої марки. Ігор Михайлович підійшов до мужика взяв в нього фляндр і ствердний поглядом зацінив.
– Добре Сергій, їдь додому, бо нам з Михайлом Миколаєвичем ще треба деякі питання обсудити. А і не забудь для твого фаната м’яч підписати. Сергій поставив автограф на круглому, попрощався з начальством і з полегшенням покинув кабінет.
“Ігор Михайлович, звичайно, цікава людина. Викликати свого підлеглого в 3-й ночі, щоб поговорити про справи в клубі і випити по чарці . Напевне я цього ніколи не зрозумію. Хоча мене не звільнили і на цьому треба подякувати. А вот Ріанчо був дійсно толковий мужик. І да, завтра, а точніше вже сьогодні йду до церкви”, – подумав тренер, а потім пригнув в свою машину і полетів вдаль.
– Ігарь, а може не варто було піднімати Серьогу посередині ночі тільки заради автографа?!
– Міша, ти ж мій школьній товариш. Скільки ми разом всього пройшли. Для тебе мені нічого не жалко. Наливай!
Михайло Миколайович відкоркував фляндр коньяку. Ніч потрачених ставок та гравців Динамо продовжилась.
