Репортаж з матчу “Діназ” – “Олександрія”.
“Здивований, що в “Олександрії” зараз матч Кубка України. Ми планували так, що не буде гри на Кубок. Тут заходить людина до мене і каже – ми граємо з “Діназом”. Я був здивований. Це нам зламало плани. Ми готуємося не до цієї гри, а до матчу УПЛ. На Кубок їде дублюючий склад і мій помічник. Але це не означає, що немає планів пройти далі”,
– сказав головний тренер “Олександрії” Володимир Шаран.
Дійсно, керівники українського футболу часто дивують своїми рішеннями, до того ж не завжди з позитивного боку. Ніколи такого не було, і ось знову. Вдуматись тільки, бронзовий призер УПЛ має починати розіграш Кубка з далекої стадії 1/16 тому, що на момент жеребкування клуб не знаходився в топ-6 Прем’єр-ліги. А саме жеребкування відбувалось всього через декілька турів після старту чемпіонату, коли турнірна таблиця ще є досить умовною. Чому не брати за основу результати повноцінного минулого чемпіонату? Занадто складне завдання для тих, хто приймав це “геніальне” рішення. А якщо взяти до прикладу полтавську “Ворсклу”: минулий чемпіонат закінчили на 7 сходинці, зараз знаходяться на 10 місці… Проте, починати свою кубкову ходу будуть вже зі стадії 1/8, адже після перших турів тимчасово знаходились в першій половині таблиці. До речі, в той час і “Динамо” було на межі між двома шістками, могли і кияни зараз грати на кубок в Демидові.
Таким чином, в селі Демидів, що під Києвом, відбувся матч між вишгородським “Діназом” та “Олександрією”, яка завдяки великим реформаторам-експериментаторам з УАФ отримала додаткове футбольне завдання в календарі. Дивовижно, як всього за 40 хвилин на маршрутці ти потрапляєш з шумного мегаполісу в невелике село, зовсім ніби в інший світ. Сам стадіон знаходиться буквально в 5 хвилинах від зупинки, відразу після школи та будівлі сільської ради. Арена ця виглядає досить затишно, розрахована вона на 500 місць. Навколо неї стоять мальовничі сільські приватні будинки, які також додають антуражу і колориту. Під час другого тайму хтось з місцевих розвів багаття у себе в дворі, тож димом потягнуло і на стадіон. Щодо газону та лавки для запасних, то вони, звісно, далекі від НСК “Олімпійського”, та грати в другій лізі, де й виступає “Діназ”, цілком підходить. Трибуни ж на цей матч заповнилися приблизно на половину. Сама гра починалась о 15-й годині. Спочатку це рішення може здатись теж абсурдним, адже в цей час більшість людей зайняті на роботі. Та потім воно стає очевидним, коли розумієш, що на стадіоні не встановлено освітлення, тому треба грати тоді, коли ще на вулиці добре видно.
Володимир Шаран не збрехав. На цей поєдинок “олександрійці” прибули максимально резервним складом і без головного тренера. На дві команди особисто мені було знайоме лише одне прізвище – Дришлюк. Один із чемпіонів світу в складі збірної України U-20, центральний півзахисник. Забігаючи наперед відмічу, що він провів на полі всі 120 хвилин та виглядав досить непогано. Кирило нагадує собою півзахисника “Барселони” Серхіо Бускетса – високий, худорлявий, проте чіпкий і проворний господар в центрі поля. Всі інші футболісти є, поки що, маловідомими для пересічного вболівальника – як і основні гравці “Діназа”, так і дублери “Олександрії”, що вийшли в цей день на поле.
Цікаво, що в одних футболістів на формі були вказані їхні прізвища, а в інших – лише номер. І як би дивно це не виглядало, але прізвища на футболках були нанесені саме у друголігового колективу. “Жовто-чорні” ж вирішили, що можна цілком обійтись і без них. Сама ігрова форма також відверто була взята з дубля клубу, бо під 10 номером в “Олександрії” заявлений Максим Третьяков, а тут з цим числом на спині грав резервний футболіст Куліш. Хм, а коли в наступному раунді проти умовного “Шахтаря” з десяткою вийде вже її законний власник Третьяков, чи не буде це порушенням якоїсь норми регламенту? Чи можна так робити? Та звісно можна, це ж український футбол, ви чого! Тут команди з другої ліги одразу в вищий дивізіон можуть зайти, а ми тут про якісь номери роздумуємо.
На цей матч завітав і всім відомий колишній півзахисник київського “Динамо” Олександр Алієв. Він не відмовляв у фото тим, хто про це просив, вітався з тими, хто його впізнавав, а також, час від часу протягом гри, відходив за трибуну викурити сигарету. Кому цікаво, Сан Санич курить “Парламент”, одну з найдорожчих марок на українському ринку тютюну. Ну а що, може собі дозволити. Також Алієв постійно крутив у свої руках чотки, цікава звичка.
Щодо самого ж поєдинку між “Діназом” та дублем “Олександрії”, то він видався справді кубковим – бойовим, жорстким, з великою кількістю єдиноборств майже на кожному сантиметрі поля. Якщо брати всі 120 хвилин, то “жовто-чорні” виглядали дещо краще за свого суперника – все ж вони створювали більше гостроти біля чужих воріт. Та господарі, не шукаючи жодної логіки у футболі, майже чи не в кожному із 4-х таймів мали під кінець часу вбивчі моменти, якими могли якщо не закривати гру, то хоча б рятувати її і переводити все це дійство в серію пенальті.
Закінчивши основний час безгольовою нічиєю, команди видали вогняні екстра-тайми. Скориставшись правом провести 4 заміну в додатковий час, тренерський штаб гостей випустив Івана Глобу, який вже через хвилину, першим же дотиком, замкнув простріл з флангу. Було б епічно, якби після цього він одразу і пішов би з поля, мовляв Глоба зробив свою справу – Глоба може йти. Оскільки трибуна, що знаходилась позаду гостьової лавки запасних, була заповнена прихильниками і “Діназа”, і “Олександрії” в співвідношенні приблизно 50 на 50, то після взяття воріт почалась невелика сварка. Вболівальникам вишгородців не сподобалось, що їхні колеги з Кіровоградщини занадто бурхливо святкують такий жаданий гол. До речі, більшість з них складали родичі футболістів “жовто-чорних”, які приїхали їх підтримати. Тому в цей час почались наступні взаємні вигуки: “Ви б так краще “Вольфсбург” би вигравали”, “А ви спочатку в першу лігу, хоча б, підніміться”.
Другий екстра-тайм запам’ятався “повним вперед” від господарів, воротар яких часто включав режим Мануеля Ноєра, коли підчищав позаду за своїми одноклубниками, які так сильно намагались зрівняти рахунок. Але до фінального свистка дограли не всі. Захисник “Діназу” Олександр Гарбар продемонстрував глядачам знаменитий фінт Зідана. Ні, не той, де треба зупиняти м’яч однією ногою, а прокидати іншою. А той, який він успішно виконував свого часу проти Марко Матерацці в фіналі Чемпіонату Світу 2006 року. Після невеликої метушні, спричиненої фолом в центрі поля від футболіста “Олександрії”, Гарбар вдарив того лобом в ніс. Вочевидь, не впорався з напругою, яка висіла тоді над демидівським стадіоном. Коли до фінального свистка залишались вже лічені хвилини, гравці “Діназу” загубили свій останній гольовий момент та відчайдушно впали на газон, розуміючи що на цьому їхня дорога до Кубку України переривається.
Що ж, підопічні Шарана впорались зі своїм завданням і без самого Шарана, і без основних футболістів команди, та попрямували вперед по турнірній сітці, на стадію 1/8 фінала. Натомість усі зусилля “Діназу” можна описати словами зі звіту на їхньому офіційному сайті: “Гідна гра «Діназу» заслужила овації та вдячність багаточисленних вболівальників, які заповнили трибуни затишного сільського стадіону. Команда у повному складі пішла їм подякувати за таку підтримку. Вже в першому сезоні кубкову планку для «Діназу» піднято досить високо. Тепер її потрібно тільки гідно тримати подальшою гідною грою”.
Гідні рядки, які й поставлять гідну крапку в цьому гідному репортажі.
Ярік П’ятницький, “Брутальний Футбол”
