Груповий раунд Ліги чемпіонів завершений –пора збирати каміння.
Поговорити є про що – виокремимо аутсайдерів, тих, хто здивував й інші цікаві нюанси.
Команда-сюрприз
Якби «Зальцбурґ» вийшов із квартету, то стовідсотково заслужив би це звання. Австрійці оминали груповий раунд протягом останніх 25 років – у сезоні 1994/95 «бики»зіткнулися з «Міланом», «Аяксом» (на хвилиночку, фіналістами розіграшу) і АЕКом. У 2005-му на горизонті з’явився співвласник концерну «Red Bull GmbH» Дітріх Матешіц, і з того часу справи пішли вгору – настільки, що клуб, окрилений інвестиціями, спочатку встановив гегемонію на внутрішніх теренах, а потім став огризатися у єврокубках. Красномовні приклади – півфінал ЛЄ 2017/18 та цьогорічне повернення до ЛЧ. Яке, між іншим, ледь не увінчалося тріумфом – «Зальцбурґ» продемонстрував симпатичний футбол (чого варті 4:3, зафіксовані на «Енфілді»), підкупив Ерлінґом Холандом, про якого ми поговоримо нижче, але все ж не гарантував результат. Що може бути важливішим?
Тому у нас не залишається вибору – зустрічайте «Аталанту». Бергамаски дебютували з двох поразок поспіль, однак зараз це не має значення – як каже народна мудрість, сміється той, хто сміється останнім. Італійці не викликали якогось естетичного відчуття (його відсутність зумовлена скромним досвідом, набутим на такому рівні), але прошмигнули у плей-оф. Боляче визнавати, що сталося це заслужено – так, німецький арбітр Фелікс Цваєр виніс низку неоднозначних рішень на користь «Аталанти», проте навряд чи вдасться вижбурнути з пам’яті рахунок 0:3.
Експерти не вперше називають стиль, пропагований Гасперіні, унікальним – його магія та тактичні родзинки загалом діють поки що у Серії A. Побачимо, що аленаторе підготує навесні.
Команди-фіаско
Першим на думку спадає санкт-петербурзький «Зеніт» – команда, зберігаючи непогані шанси на потрапляння в плей-оф, примудрилася у найвідповідальніший момент втратити рівновагу і взагалі вибути з єврокубків (яка сумна новина). До того ж зробила це самотужки – у розмові з журналістами Сєргєй Сємак натякнув, що його підопічні, тримаючи у головах паралельні події у Франції, недооцінили загальну картину. За результатами першого тайму «Ліон» «горів» «Лейпцигу» 0:2, тож особливих причин для хвилювання не було – росіяни, незважаючи на програш у Лісабоні, все одно закріплювали за собою другу сходинку. Так тривало до 82 хвилини – точний удар Мемфіса Депая зрівняв рахунок на таблоарени «Стад де Люм’єр»(2:2) і перевернув все догори дриґом. Пікантність ситуації полягала у очках, набраних впродовж очних зустрічей – оскільки «Бенфіка» забезпечила необхідну перевагу у 2 м’ячі, то саме вона кваліфікувалася до Ліги Європи.
«Зеніт» справедливо залишився ні з чим – подібна самовпевненість повинна каратися. На прес-конференції Сємак заявив, що «все абсолютно нормально», чим викликав шквал хейту, а Дзюба пішов далі і«видав» у стилі Євгена Коноплянки – «Да что тут говорить? Одно слово есть – обоср*лись». Шкода, що в ЛЧ немає (настільки) корумпованого суддівського корпусу, правильно працює VAR і адміністративного ресурсу на чолі з «Газпромом»…
Якщо говорити про клуб, який провалився, але справді вміє грати у футбол, то тут виникають питання до «Інтера». Антоніо Конте запрошувався «під Лігу чемпіонів» і зі своєю місією не впорався – хоча до останнього мав важелі у руках. «Нерадзуррі» здорово виглядають у Серії A, проте поки не гідні компліментарних відгуків, коли йдеться про баталії на міжнародній арені – поб’ємося об заклад, що Конте досі шкодує про виїзну нічию зі «Славією». Італійці перегоріли у дуелі з дортмундською «Боруссією» (2:3) та поступилися «Барселоні», яка навідалася на «Сан-Сіро» у напіврезервному складі. Як можна сприйматися у якості повноцінного претендента на європейську весну, якщо ти не здатен обіграти Тодібо, Фірпо, Нету, Аленью, Карлеса Переса і інших виконавців, наближених швидше до резерву, ніж основи?
Зрозуміло, що легше вказати на «Ґенк», «Ґалатасарай» чи «Лілль», але від перерахованих учасників мало що чекали. А от «Інтер» витратив на придбання 156 мільйонів і розцінювався громадськістю як бойова одиниця, готова вирішувати конкретні цілі. А вони, як бачимо, не досягнуті.
Окремо виділимо «Шахтар». Очевидно, що донеччани недооцінили власні сили – й зараз ми не про «Аталанту», поразку якій старанно смакують ЗМІ. «Гірники» були зобов’язані двічі перемагати «Динамо», проте спасіння у Загребі і подальша нічия у Манчестері повністю вимкнули мізки фанатського ком’юніті. З якого б це дива «Аталанта» апріорі мала поступитися? Клуб динамічно росте впродовж останніх років і гідно конкурує у середовищі, де немає команд, першочергова мета яких виставити «автобус» і таким чином зберегти свою «цноту». Для наочності нагадуємо слова експерта Метревелі зі всім відомого вам каналу: «З тезою, що матч проти«Аталанти» буде матчем року для «Шахтаря», я не згоден. Матчем року була якраз гра в Манчестері, де «Шахтар» взяв свій пункт і довів свої амбіції. Я вважаю, що це був найважливіший етап у розвитку «Шахтаря» в найближчі роки. Саме ця гра показала, як буде розвиватися «Шахтар», і як буде модернізуватися його гра.
Для «Шахтаря» не має великих проблем обіграти «Аталанту» в Харкові. У першому матчі з «Аталантою» ми сперечалися, чи буде складно. Але модель їхньої гри дозволяє «Шахтарю» розбити її в пух і прах. Якщо «Шахтар» не допустить катастрофічних помилок, то результат у мене не викликає сумнівів. Тут Гасперіні повинен подумати про те, як зробити так, щоб не отримати 2-3 голи в грі з «Шахтарем». Ну-ну.
Нинішній відбір для «Шахтаря» – на жаль, чергова сукупність втрачених можливостей. У нас, як і більшості журналістів, немає доступу до роздягальні «гірників», але коментар Тараса Степаненка дає зрозуміти, що з командою не все в порядку: «Потрібно йти далі. Ми будемо грати в Лізі Європи, і, можливо, в чомусь цей турнір для нас зараз кращий. Тобто молоді гравці наберуться досвіду, і ми зможемо пройти якомога далі. Але, знову ж таки, якщо не буде дисципліни, то… Наприклад, ми отримуємо жовті картки за те, що дехто відкидає м’яч, вибиває, а потім не їде на важливу гру із Зорею. Це питання поваги до команди, до клубу і вболівальників. Я вважаю, це неправильно.
Який би результат не був, потрібно ставитися з повагою до себе і до того клубу, який так багато для тебе зробив. Чому деякі люди грають з травмами, віддаються повністю і хочуть щось робити для цього клубу, навіть незважаючи на помилки, а інші дозволяють собі такі ситуації? Ось і отримуємо те, що отримуємо».
Найкращий бомбардир
Роберт Левандовський не перестає дивувати – у серпні поляк відсвяткував 31-річчя, однак досі не втратив жагу до рекордів. З іншого боку, тут немає нічого дивного – свого часу кубок Ліги чемпіонів вислизнув із рук нападника, тож він прагне виправити цю прикру несправедливість. Представник «Баварії» наочно підтвердив рівень особистісних амбіцій – продемонстрував феноменальну ефективність, відзначившись 10 влучними пострілами (для цього йому знадобилося 17 ударів в площину воріт).
Чи є сенс якось применшувати заслуги Левандовського, враховуючи не найсильніший квартет? «Црвена Звєзда», «Олімпіакос» (симпатичний, але занадто імпульсивний) і «Тоттенгем», який, переживаючи так званий синдром другого сезону, розсипався і збирався по ходу розіграшу, не надто переконують. Втім, це не повинно хвилювати Роберта – він виконав справу на «відмінно». Та ще й увійшов до історії – оформив найшвидший покер ЛЧ, для чого йому знадобилося 14 хвилин і 31 секунда.
Найкращий асистент
Хакім Зієш провів солідний відрізок – не здивуємося, якщо незабаром за марокканцем знову відкриється полювання (що актуально, з огляду на невихід «Аяксу» з групи). Футболіст неймовірно талановитий, і одне його вміння рівноцінно зіграти на позиції правого вінґера, центрального півзахисника чи плеймейкера повинно змушувати топ-клуби без тіні сумніву розлучатися з десятками мільйонів євро – шкода, що він не настільки розпіарений. Зате працьовитий, не соромиться чорнової роботи і всюдисущий – перегляньте повторно виїзний матч «аяксидів» з «Челсі», де Зієш віддав одразу 3 асисти. Словом, це архітектор, від чиїх дій залежить вся команда – доволі показово, що африканець ще у кваліфікації змайстрував 3 передачі.
Відкриття
Таким слід визнати нападника австрійського «Зальцбурга» Ерлінґа Голанда. Може скластися хибне враження, що 19-річний норвежець з’явився нізвідки, а його прогрес є нелогічним та неочікуваним. Поспішимо запевнити – знаючі люди давно слідкують за цим обдарованим юнаком.
Широка публіка познайомилася з Голандом під час молодіжного чемпіонату світу U-20, за підсумками якого він став найкращим голеадором турніру. Причому як – всі 9 м’ячів форвард організував у матчі проти Гондурасу, завдяки чому Норвегія забезпечила розгромну перемогу з непристойним рахунком 12:0. Цікаво, що на той момент скандинави вже припинили боротьбу за вихід в плей-оф – груповий бар’єр подолали Італія та Нова Зеландія.
Втім, і до поїздки в Польщу Ерлінґ мав усі підстави вважатися зірочкою. Будучи сином скандально відомого півзахисника Альфа-Інґе Голанда (того самого гравця «Манчестер Сіті», якому жорстоко «віддячив» Рой Кін), хлопець отримав прекрасну футбольну освіту та ще на зорі кар’єри прикував увагу не останніх клубів Європи (наприклад, вихованцем«Брюне» всерйоз цікавився «Гоффенгайм»). Тим не менш, Ерлінґ вирішив не форсувати події і перейшов в «Мольде», де відчутно додав під керівництвом Уле Ґуннара Сульшера – у кампанії 2018 року (нагадуємо, тамтешня Елітсерія функціонує за схемою «весна – осінь) він записав до активу 12 результативних ударів.
Влітку 2018-го узгодив попередній контракт із «Зальцбургом», хоча мав предметну домовленість з «Манчестер Юнайтед». Зрештою, цей крок себе виправдав – щоправда, не одразу. Приєднавшись до команди в січні 2019-го, Голанд не здивував (зауважимо, прогнозовано) – про це засвідчують 5 поєдинків, 1 м’яч та 149 хвилин, проведених на полі. Завдяки чому ж стався настільки гігантський стрибок? Інакше й не скажеш про 28 голів (Бундесліга – 16, кубок Австрії – 4, ЛЧ – 8) і 11 асистів – погодьтеся, цифри просто шокуючі.
Головна родзинка Ерлінґа – його універсалізм. Це не класичний центрфорвард, чиї дії акцентовані виключно на карний майданчик. Безсумнівно, його першочергове завдання полягає у тому, щоб вразити ворота суперника, проте варіативність дозволяє робити це в рази ефективніше. Голанд не приклеєний до якоїсь із зон, а здатен функціонувати по всьому периметру лінії нападу – у якості «десятки» чи навіть опускатися ближче до півзахисту, якщо того вимагає ігрова ситуація. Антропометричні дані (ріст 1,94) і пластичність допомагають у відборі та боротьбі «на другому поверсі» – цим норвежець нагадує Ромелу Лукаку і Роберта Левандовського.
Стартова швидкість, взаєморозуміння з партнерами і тренерським штабом, вміння не лише розвинути чи завершити, але й самотужки створити потенційно небезпечний епізод перетворили Ерлінґа на дійсно міцного горішка. Скептики, даючи характеристику, скажуть – гравець одного сезону. Ми ж заперечливо захитаємо головою – за такими, як цей малий, світле майбутнє. Як би там не було, але ще нікому в історії ЛЧ не вдавалося забити 6 голів у 3-х стартових турах. Постраждали всі – «Наполі», «Генк» і «Ліверпуль», чинний володар трофею. Хіба не сильна заявка?