Денис Мандзюк: “На початку 1920-х на матчі чемпіонату ходило по 5-6 тисяч глядачів”

23 Гру, 2019| автор:

Футбол на Галичині пережив панування п’яти країн в регіоні за 100 років. Дивовижно, що кому б не належали ці землі, у футбол тут грали завжди. Але як сильно змінювались традиції з приходом різних влад? Про один з найцікавіших періодів у вітчизняному футболі, а саме про його появу й розвиток до 1944-го з Денисом Мандзюком поспілкувався Олександр Бабенко. Денис – один з найбільш компетентних дослідників цього періоду. Він декілька років вивчав цю тему й результатом його праці стала опублікована “Видавництвом Старого Лева” у 2017 році книга “Копаний м’яч. Коротка історія футболу у Галичині 1909-1944”. Головними темами інтерв’ю стала розмова про термінологію, появу перших команд і турнірів у Галичині та про відносини з владою.

Як з’явились перші клуби у Галичині?

– Кінець ХІХ століття. Було популярне фізичне виховання – гімнастика як явище. І серед іншого з’являється така гра, як футбол. Її привозять з Англії. Першими, хто викладав футбол, були викладачі гімназій. Перший м’яч привіз викладач вчительської семінарії, він же опублікував перші правила польською мовою. Перші футбольні клуби почали виникати саме при навчальних закладах. Ці команди, які ми зараз знаємо, виникали як збірні-гімназії. Найстарішою вважається “Лехія”. Також старі клуби – це “Чарні” й “Полонія”. Серед українських команд першим колективом був “Український спортовий кружок”, він теж виник в гімназії. З’являлися вони як “народні” команди. Ці клуби існували як статутні товариства, з певною кількістю членів, які платили членські внески й раз на рік збирались на збори, періодично, також, на позачергові. Там вони обговорювали всі питання, вирішували на що витрачати бюджет, обирали голову клубу і т.д.

Як відображалось на футболі багатонаціональне населення Львова початку ХХ століття?

– Команди кожного народу існували по-своєму. Була певна межа між ними. Оскільки засновувались при навчальних закладах, то кожен заклад відрізнявся своєю мовою, з цього і пішов такий поділ. Існували польські, українські, єврейські та німецький клуб у Львові. Кожен клуб в середині користувався своєю мовою. Польські мали менші обмеження, вони були зацікавлені, щоб в них збирались найсильніші гравці, тому періодично переманювали українців та писали їх прізвища на польский манер. В єврейські клуби брали виключно євреїв. В українські іноді йшли на поступки, але завжди говорили, що гравець хоча б на половину українець.

Чи відбувались конфлікти під час матчів різних народів?

– Так, від самих початків. Вже в 1911 році на матчі місцевого “Поділля” і польських “Кресів”. Суддівство не сподобалось полякам, все закінчилось бійкою. З цього матчу конфлікти постійно супроводжували матчі команд з різних народів.

Як з`явились українські футбольні терміни?

– Їх творцем називають Івана Боберського, викладача німецької мови та фізичної культури в академічній гімназії. Він багато їздив по Європі, багато купив там літературу і повернувшись до Львова почав цю літературу перекладати на українську мову. Було два підходи: або просто зробити кальку з англійської як це зробили в СРСР і нав’язали, пізніше, нам; або придумати свої варіанти. Боберський шукав нові назви. Футбол – копаний м’яч, баскетбол – кошиківка, хокей – гаківка. Так само були назви для внутрішньо-ігрових термінів: не офсайд, а відсторона, не пенальті, а карний коп і т.д. Футбол теж слово вживали. На початках вагались як назвати футбол. Було декілька варіантів. Наприклад, союзняк, тому що тоді вважалось, що є два футболи: є союзний футбол від “Футбольної асоціації Англії”, а є “Регбі футбол”. Для того, щоб їх розрізняти в нас взяли за основу не слово футбол, а слово “association”, відповідно вийшло союзняк, але прижилась назва копаний м’яч.

Які футбольні традиції вболівання започаткувались в Галичині?

– З вболіванням до Першої світової війни було важко. На матчі ходили десятки людей. В 1920-х рр трохи більше, вже сотні людей. Перший матч, який викликав сильний інтерес, це був коли у Львів приїхала ужгородська команда. Це якщо говорити про українські команди, до польських інтерес був сильніший. Там від початку 1920-х років проводився чемпіонат Польщі. На матчі чемпіонату ходило 5-6 тисяч глядачів, то вважалось багато. Із традицій можна згадати зелені трибуни, тоді стадіони були менші й на них було тільки дві трибуни, люди, які не мали грошей на квиток просто залазили на дерева і дивились футбол там.

На трибунах співали в той час?

– Українська публіка була тоді доволі інертна, найгаласливіші були євреї. Є згадки, що співали й кричали текстівки.

Які клуби утворились в Галичині в першій половині ХХ століття й існують досі?

– Жоден не існує досі. Коли прийшли совєти, всі клуби ліквідовані й були створені нові відомчі клуби. В 1990-х роках почали повертати назви. Наприклад, “Скала” Стрий.

Яке було екіпірування в ті часи? Як обирались кольори клубів?

– Були традиційні кольори. Наприклад, в Стрию команду фінансував композитор Остап Нижанківський, він закупив форму зелено-червоних кольорів. “Скала” дотепер використовує ці кольори. “Україна” Львів грала в різних кольорах, але в 1930-х роках перейшли на червоно-чорний.

Як організовувались футбольні турніри в той час?

– Був “Польський футбольний союз”, який організовував чемпіонат Польщі. Там грало від 10 до 14 команд в різні роки. Був “Український футбольний союз”, це організація, яка складалась зі спортсменів, які принципово не хотіли мати з поляками справ. Був короткий спалах активності між 1932 та 1937 роком, десь більше 70 команд приймали участь в змаганнях, але в 1937 році польська влада заборонила “УФС”. Вони придерлись, що союз веде антидержавну діяльність, що не хоче використовувати польську мову і т.д. В союзі було багато людей, які просували національні ідеї під час змагань.

– Як на українські команди вплинула заборона “УФС”?

– Команди припиняли своє існування, але “УФС” почав гнити зсередини. Через свою ідейність страждала спортивна сторона. В 1934 році був пік розвитку “УФС”, а в наступні роки почалось поступове руйнування чемпіонату. Українським командам знадобилось приблизно два роки, щоб відновитись. В 1939 році українські команди почали вступати в польську лігу.

В який момент політичні діячі зрозуміли, що можна використовувати футбол в своїх цілях?

– Весь час так було, але особливий всплеск в кінці 1930-х років. Польські клуби почали мілітаризовуватись. Над великою кількістю клубів взяла курацію армія. “Чарні” стали військовими. У 1938 році єдиний український стадіон “Сокіл-батько” відібрали на військові цілі.

Чи грали в футбол на території Галичини під час Другої світової війни?

– Так, грали і дуже масово. Позиція нацистів до галичан була як до союзників. Українці отримали більше свободи ніж раніше. В 1942 році була організована повноцінна ліга тільки з українських команд. Команди інших народів не допускались. В регламенті було прописано, що спілкування має бути виключно українською мовою. Чемпіонат був доволі масовим, до сотні команд приймало участь.

Чи змінились назви архітектурних споруд після розпаду СРСР?

– Так, у Львові перейменували стадіон “Дружба” на “Україну” на честь клубу, що існував до війни.

Чи багато радянського лишилось зараз в українському футболі?

– Так, мова російська є пануючою. Навіть ті тренери, що на камеру говорять українською, на тренуваннях переходять на російську. Так є тому, що всі клуби з міст. Всі тренерські школи були в містах, тому й тренери досі говорять російською.

Інтерв’ю Олександра Бабенка