Поки експерти сперечаються, у кого кращі шанси зіграти у фіналі Ліги Європи – в “Інтера” чи у “Шахтаря”, в кого які тактичні переваги та краща лава запасних, андалусійський клуб уже готовий зайняти свій почесний трон. Для “Севільї” виграти Лігу Європи – таке ж буденне завдання, як для “Шахтаря” взяти УПЛ, для “Ювентуса” – Скудетто, а для Лукашенки – виграти президентські вибори (ой, тут якийсь збій виник, здається).
Тільки вдумайтеся: кожного разу, коли “Севілья” добирається до чвертьфіналу Ліги Європи, вона неодмінно доходить до фіналу і виграє його – без різниці, хто б там не дістався. Наприклад, на фінал 2006 року проти андалуйсійців “Мідлсбро” виходив на поле з такими легендами у складі як Марк Шварцер, Ґарет Саутґейт, Марк Відука та Джиммі Флойд Гассельбайнк під керівництвом Стівена Макларена. Кайфанули від імен? А “Севілья” кайфанула тоді від фіналу, в якому знищила “Боро” 4:0. Щоправда, треба визнати, що і в Хуанде Рамоса підбір виконавців був “дай Боже”: відбивний і забивний Палоп, Дані Алвес, Енцо Мареска, Адріано (той, що пізніше грав у “Барсі” і брав з нею дві ЛЧ), Луїс Фабіано, Хав’єр Савіола, Ренато і Кануте – голова може піти обертом!
90 хвилин у тому матчі в складі “Севільї” відіграв 20-річний Хесус Навас, який зараз веде команду до шостої перемоги у турнірі. Якби не від’їзд на 4 роки у “Манчестер Сіті”, цей хлопець встановив би феноменальний показник, здобувши всі кубки Ліги Європи із “Севільєю”. Втім, Хесус і так символізує сучасну епоху “Севільї”, яка увірвалась у 2006-му році на єврокубковий Олімп і стала справжнім грандом, фактично присвоївши собі колишній Кубок УЄФА. Не даремно ж “Севільї” дякують, коли вона дозволяє комусь іншому виграти СВІЙ трофей. Адже пробившись у фінальні стадії, “червоно-білі” холоднокровно розбираються із суперниками.
Так було і в 2007-му році, коли команда Рамоса пройшла в 1/8 фіналу “Шахтар”: поки В`ячеслав Шарафудінов вітав “гірників” з проходом в історичний чвертьфінал, Палоп гасив Богдану Шусту банку з кутового. Тут має бути виноска для школоти:
Щоб зрозуміти трагедію тієї поразки “Шахтаря”, мало лише одних статистичних даних: так, “Севілья” тричі рятувалась у тому двоматчевому протистоянні – спершу відігралась вдома в кінцівці зустрічі завдяки голу згаданого Марески (2:2), потім у Донецьку шаленство створив Палоп на 94 хвилині, а вже на 115-й Шевантон скасував серію післяматчевих пенальті. Та треба розуміти і контекст: тоді український футбол, як і зараз, тільки-но відштовхувався від дна, тому чвертьфінал був неосяжною мрією для українського клубу після фурору “Динамо” кінця 90-х. Додавали жару і попередні заяви Ріната Ахметова про бажання виграти єврокубок. Неймовірний гол Матузалема “скорпіоном” привів тоді в такий екстаз, що, здавалось, “Севілья” у глухому нокдауні. Та кожного разу вона підіймалась і перемагала. В такому ж стилі севільці дойшли до фіналу, де здолали “Еспаньйол”, який був дуже міцним кубковим бійцем, і отримав право грати у Кубку УЄФА як володар Кубка Іспанії.
“Шахтар” і Рінат Ахметов таки свого добились через два роки. “Севілья” відверто зливала той сезон у єврокубку, не вийшовши з групи із 5-ти команд. Тоді андалусійці мали інший пріоритет – Лігу чемпіонів. Здобувши третє місце в чемпіонаті, “Севілья” відправилась підкорювати найпрестижніший європейський турнір. І там нічого не вийшло. Команда залишилась сильним кубковим бійцем на внутрішній арені, виграючи Кубок короля, або добираючись до фінальних стадій турніру, а ось глибини і потужності складу для вирішення великих завдань, нервіонцям не вистачило.
Тоді вони взялися за старе і “штурманули” свій коронний турнір, вписавши ім`я клубу в історію єврокубків назавжди. Проклята Ґутмманом “Бенфіка”, автопілотований пристрасний “Дніпро” і ранній “Ліверпуль” Клоппа – всі вони безжально були висічені протягом трьох років поспіль. Ах, так – у тому ж таки останньому переможному сезоні, у півфіналі, було знову пройдено “Шахтар” Луческу, який сподівався виграти трофей і залишитись при кермі донецького корабля. “Но, не получилось”. Так що андалусійці теж стали маленькою деталлю в каталізованому причиново-наслідковому зв`язку, в результаті якого Мірча Михайлович у розпачі доплив до динамівського бережка.
Таким чином, “Севілья” досягнула унікального рекорду, вигравши 5 кубків Ліги Європи, три з яких було виграно підряд. До сезону 2009/2010, коли Кубок УЄФА було перезавантажено, таке досягнення дозволило б клубу залишити у себе трофей назавжди. Та УЄФА, наче передчуваючи недобре, перестрахувалась і скасувала цей пункт. Та “Севілья” мала що на це відповісти:
У цьому сезоні “Севілья” має все, щоб задати у Лізі Європи планку, якої не скоро вдасться кому-небудь досягнути. Склад андалусійців – це термоядерна суміш досвідчених виконавців, які уже вигравали єврокубок з командою, так і голодних до трофеїв гравців на чолі з Юленом Лопатеґі. Після некрасивої історії з відходом зі збірної Іспанії і подальшим провалом у “Реалі”, менеджер має шанс реабілітуватись і взяти перший трофей в кар’єрі тренера на дорослому рівні.
Ми не звикли сприймати “Севілью” як “топарів”: в чемпіонаті Іспанії вони жодного разу не нав’язали боротьбу за золото, у Лізі чемпіонів тільки одного разу добирались до чвертьфіналу Ліги чемпіонів. “Севілья” – типова “чотиризіркова” команда, де дають можливість розкриватись здібним юним талантам і досвідченим якісним футболістам, які шукають останній трамплін для стрибка у кар’єрі (тут важко перевів подих Женя Коноплянка). Усі вони разом створюють ідеальний сплав роботяг, які достойні виграти “другий єврокубок” і почепити нарешті золоту медаль на стіні вдома.
Але як би ми їх не сприймали, по факту “Севілья” є грандом. Як мінімум на рівні Ліги Європи. Більше того, вчорашній вихід у фінал уже зробив “Севілью” легендарним клубом – в ХХІ сторіччі вони єдина команда, що зуміла досягнути 11 фіналів єврокубків (враховуючи Суперкубок УЄФА). І повірити, що вони віддадуть 21 серпня улюблений турнір комусь іншому – нереально. Хавбек Сусо пояснить краще нас:
“У “Севільї” завжди були добрі стосунки з цим турніром. Так що нам потрібно продовжувати. “Севілья” завжди перемагає тут. Це іспанський менталітет”.
Фізична готовність, вдала тактика, чудова гра голкіпера і прекрасна реалізація моментів – все це допомогло “Севільї” прорватись знову у фінал. Але головне – менталітет. Лопатеґі підтверджує:
“Команда не відчуває напруги. Ми впевнені в собі. Це і допомогло нам дістатися до цієї стадії”.
П’ятнадцятирічна грандіозна історія успіху “Севільї” у Лізі Європи матиме дуже красиве завершення, якщо у фіналі буде “Шахтар”. Не тому що нам хочеться помсти за “Дніпро” (зі святими упокой), але і тому що донецько-андалуйськійське протистояння може стати класикою протистояння Ліги Європи цієї епохи. При всій повазі до потужного “Інтера”, на фінал “Севільї” і “Шахтаря” було б неймовірно цікавого подитивись з точки зору історичного бекґраунду.
“Шахтар” справді має що сказати королю Ліги Європи. Та “Севільї”, схоже, все одно. Вони як завжди сконцентровані на собі та на цілі, до якої залишився один крок. Фіналістів не запам’ятовують, лише переможців. Це і є головним гаслом “Севільї”.
Сподіваємось, якщо клуб все-таки виграє ЛЄ вшосте, гравці присвятять перемогу людині, яка підіймала цей кубок над головою востаннє – Хосе Антоніо Реєсу, уродженцю Севільї, трикратному володарю Ліги Європи у складі рідної команди, який загинув в автокатастрофі минулого року, так і не доїхавши із Севільї в Утреру…
Северин Стецюк, головний редактор “Брутального Футболу”
