Цьогорічний фінал Ліги чемпіонів – велика біда для всіх нас – людей, яких вибішують клуби-мішки з баблом. Вони вбивають конкуретноздатність у чемпіонаті, підіймають ціни, зарплати гравців до неадекватного рівня, перетворюючи футбол на чисту комерцію. Їхні матчі відвідують не вболівальники, а туристи, готові платити завищені суми на квитки, аби подивитись шоу. “ПСЖ” і “Баварія” є яскравими представниками сучасного футболу, через яких УЄФА, хоч і декларативно, але змушений був ввести правила фінансового феєр-плей.
“ПСЖ” – “Баварія” – це зустріч двох безальтернативних лідерів своїх чемпіонатів. “Баварія” – монстр Бундесліги, який не дає можливості нікому з 2013 наблизитись до “Срібної салатниці”. Те саме стосується і “ПСЖ”, який із того ж таки 2013 року програв одне золото “Монако” у 2017-му. Що було після того ми знаємо: Париж забрав до себе Мбаппе, “Монако” розпродав ряд лідерів, і “ПСЖ” рік за роком стає переможцем Ліги 1 ще до того, як розпочинається чемпіонат.
Все це результат шаленої політики Нассера Аль-Хеллаїфі, який з 2011 року вклав 1,3 млрд євро на трансфери гравців, ще понад 2 млрд євро – на зарплати футболістам (а ще ж є стаф!). Тобто понад 3 млрд євро було витрачено лише на гравців, не враховуючи інших видатків, що пішли на клуб з часу його купівлі. Наприклад, інвестиційна компанія Нассера вклала близько 400 мільйонів євро лише на стартовому відрізку придбання прав (50 мільйонів за акції, 50 мільйонів – борги клубу, ще 300 – купівля прав на телетрансляцію матчів Ліги 1 як обов’язковий пункт купівлі “ПСЖ”).
І якщо у “Баварії” є візія клубу, тяглість до історії і єдність вектору, то “ПСЖ” намагався ґвалтом і засиллям бабла одразу підкорити Європу. Та як це часто буває у схожих проєктах, нічого не виходило. Парижани часто купували хайпових виконавців, під яких брали крутих тренерів, однак ті нічого не могли зробити зі збіговиськом зірок. Футболістів брали не тих, які потрібні тренеру, а тих, що подобались Нассеру. Збирав собі хлопець команду мрії. Результат забави в мажорного менеджера вийшов такий собі: за 6 сезонів “ПСЖ” 4 рази вигравав всі 4 внутрішні трофеї (чемпіонат, кубок, кубок ліги, суперкубок), але кожного року їх нагинали по черзі у Лізі чемпіонів – “Сіті”, “Барселона” (як же це було шедеврально!), “Реал” і “Манчестер Юнайтед”. Після вльоту останнім Париж переглянув трансферну політику і провів раціональні зміни перед поточним євросезоном. Катарський шейх схарився гортати у фейсбуці меми про потраченість своїх мільярдів. Висновки було зроблено і як наслідок – “ПСЖ” у фіналі Ліги чемпіонів.
Одним зі символів епохи скупівлі брендів-футболістів став Джиджи Буффон, який в липні 2018 року у віці 40 років приєднався до парижан. Дорікнути легенді було нічим – не кожному гравцю в його віці насиплять контракт із 8 мільйонами євро в рік. Людина, яка пережила з “Юве” все, крім перемоги у фіналі Ліги чемпіонів, заслужила як мінімум заробити на себе і наступні покоління. Багато хто всередині душі поклявся потішитись перемозі “ПСЖ” в ЛЧ заради “чудовищного Буффоніща”. Ніхто, навіть фанати “Юве”, не могли дорікнути живому пам’ятнику за цей перехід. Звісно, їм би хотілось, щоб він у ролі капітана підняв “вуханя” над головою, але якщо протягом 15 років “я х*яру, х*яру, а то нема, не йде воно мені”, то що робить? Три програні фінали і виліт у чвертьфіналі 2018 року від “Реалу” стали квінтесенцією терпіння Буффона. “В арбітра сміттєвий бак замість серця”, – випалив з розпачу Джанлуїджі після майже закамбеченого матчу в Мадриді. Червона картка від Майкла Олівера і реалізований пенальті Крішем цілком розбили надії Буффона завоювати найбільш бажаний трофей у своєму житті з улюбленим клубом. Тоді він вирішив, що перед завершення кар’єри потрібно зробити те, чого він не робив раніше – продатись в суперпроєкт і спробувати завоювати ЛЧ з іншим клубом. Можливо, доля не любить його з “Ювентусом” союз, але з кимось іншим все акурат складеться. Ага, щас!
“Я збирався завершити кар’єру. Тільки пропозиція від “ПСЖ”, “Реалу” чи “Барселони” могла мене переконати”, – в грудні 2018 голкіпер зізнався, що йому потрібні були не тільки гроші, але й новий виклик з клубом, який би допоміг йому додати у власний музей золоту медаль турніру, за яким він полював усе життя.
Від підписання Буффона у прихильників Парижу на радощах виникла передчасна еякуляція. Проте, час все швидко розставив по місцях. Томас Тухель весь минулий сезон розривався у виборі основного кіпера між Альфонсом Ареоля та Буффоном, від чого в результаті програли всі – клуб, тренер і два голкіпери. Джиджи зіграв 25 матчів у сезоні (Ареоля 31) і програв головний матч сезону в ЛЧ “Манчестер Юнайтед”. Маючи комфортну перевагу після вояжу в Англію (2:0), Париж знову продемонстрував розхлябаність, розконцентрацію і відсутність духу переможця. Граючи на своєму полі проти знекровленого травмами лідерів суперника, “ПСЖ” хапнув трьоху, а всіх дохлих собак повісили на Буффона, який не зумів на мокрому від дощі газоні забрати до рук м’яча після дального удару Решфорда. Вийшло, чесно кажучи, не дуже справедливо: в тій грі перший гол привіз Тімо Керер, який просто вивів Лукаку сам на сам з Джиджи. Потім парижани самі не використали ряд моментів, по-піжонськи ними розпорядившись і привезли в кінцівці матчу пенальті. Символічним моментом у тому матчі була гра Дані Алвеса, який вальяжненько набивав м’яча на нозі, коли Парижу потрібно було відіграватись у рахунку. В цьому весь “ПСЖ” – понти, напищеність, позерство, надмірна високомірність.
Та що ж із Буффоном? Після матчу з “МЮ” в Парижі були непохитними, пригадавши ветерану помилки в кожному матчі і зізнались чесно – в наступному сезоні він не буде основним. Тухель втомився від вибору між ним та Ареоля, тому хоче мати третього, “вірнякового” воротаря топ-класу. Для цього німецькому наставнику купили Кейлора Наваса, а у мадридському напрямку відпрявили в оренду Ареоля. В принципі, Буффон міг ще сезон спокійно посидіти за спиною у Наваса, заробивши додаткових 8 мільйонів євро. Але він цього більше не хотів.
“П’ять місяців тому я дізнався, що в “ПСЖ” мені буде відведена роль другого воротаря. Від січня у мене було достатньо часу подумати про це і прийти до висновку, що це не для мене, тому я відмовився від великих грошей і продовження контракту ще на рік. У 41 рік я відчуваю майже фізіологічну потребу відчувати емоції. Хочу відчувати себе частиною чогось важливого”.
Це слова Буффона одразу після того, як він пішов з “ПСЖ”. Так, він не хотів здатись старим пердуном і дав зрозуміти, що навіть у своєму пристаркуватому для футболу віці, він все ще голодний на трофеї і гру в основному складі.
Насправді це був блеф. Джиджи хотів повернутись в рідний “Юве”, щоб виправити перехід в “ПСЖ” і красиво завершити кар’єру. Навіть без капітанської пов’язки, без першого ігрового номера, без гарантій місця в основному складі і без перемоги в Лізі чемпонів, навіть попри хороші шанси вже з Роналду в основі. Смішно, та навіть Рона виявилось замало, щоб пробитись бодай у півфінал – Буффона навіть на лаві запасних вистачило, щоб “Юве” знову зупинився в кількох кроках від трофею. Зате Джиджи вдалося виграти десяте Скудетто, хоч він і відіграв лише у дев’яти матчах Серії А. Кількість матчів в основі уже не мала для нього значення – головне, що татко вдома.
“Головною причиною повернення в “Ювентус” стало те, що мені виповнився 41 рік. Якось увечері подумав: “Що я роблю в “ПСЖ”, зовсім один, коли сім’я перебуває в Італії?” Зрозумів, що мені треба йти. “Ювентус” зробив хорошу пропозицію я я не думав двічі”.
Можна лише гадати, щоб було б, якби Буффон погодився залишитись другим голкіпером у “ПСЖ”. Навас нібито відновився від пошкодження, та його участь у недільному фіналі досі під питанням. Можливо, боженька б дала Буффону чертвертий шанс зарубатись за ЛЧ. Хоча, мабуть, Тухелю буде без італійця спокійніше. Адже за народною прикметою, Буффон у фіналі Ліги чемпіонів – до поразки.
Джандуїджі в січні виповниться 43 роки і все йде до того, що стариган проведе ще один сезон в складі “Юве”, де коучем буде його колишній партнер по збірній та клубу, молодий 41-річний наставник Андреа Пірло. Ми дуже сподіваємось, що їхня байка матиме геппі енд, в тому числі і в Лізі чемпіонів. Адже такі історії запам’ятовуються назавжди.
Чи будуть пам’ятати цьогорічний фінал? Чи будуть захоплюватись переможцем? Адже одна із команд увійде в зал слави найіменитіших команд всіх епох. Чи вдасться “ПСЖ” перемогою у фіналі перекреслити минулі провали та завоювати повагу і прихильність вболівальників по всьому світу? Чи означатиме перемога “ПСЖ”, що все вирішують гроші? І зрештою, як почуватиметься Буффон, якщо Париж здобуде кубок?
Відповіді на ці питання отримаємо після драматичної фінальної битви мультимільйонерів. І не забуваймо: багаті теж плачуть.
Северин Стецюк, головний редактор “БФ”
