Вечір четверга підсумував неприємний факт: “Десна” та “Колос” більше не в Лізі Європи. У нас немає надсерйозних претензій, проте в роті все одно гіркий післясмак. Клуби однозначно недопрацювали, особливо український “Гоффенгайм” — погодьтеся, “Рієку” за певних обставин можна перемогти. Привід прикрий, але згадуємо програші всілякому третьосортному шлаку на ранніх стадіях Ліги Європи.
Якщо відверто, ми розуміли, що “Вольфсбурґ” — непрохідний бар’єр для “Десни”. І справа не в продажі Олександра Філіппова, а відсутності досвіду як такого. В минулому сезоні донецький “Шахтар” вибив “вовкам” п’ять зубів, однак цьогоріч Акела не схибив і боляче покусав чернігівців. Було кумедно напередодні читати коментарі, в яких уболівальники проштовхували наступну думку: “Десна” теж впорається з німцями, адже це раніше робили “гірники”. Невже хтось казав, що клас народжується у повітрі?
З “Колосом”дещо інша ситуація. Відчувалося, що ковалівці можуть зачепитися за плейоф, втім “Рієка”, зі своїм неабияким бекґраундом, скористалася моментами і пройшла далі. Зрозуміло, що лежачого не б’ють, та і підопічних Руслана Костишина є за що похвалити — хоча б за характер.
В обох випадках публіка досить адекватно відреагувала на поразки — ще як тільки пройшло жеребкування, серце відчувало, що ми не дорахуємося двох єврокубкових бійців. Сенс закуповувати валідол і корчитися у агонії?
Тепер вмикаємо безпристрасність і констатуємо — не бачити Україні восьму-дев’яту сходинки клубного рейтингу асоціацій УЄФА. Вчорашні “звитяги” взагалі погіршили становище — наш чемпіонат поступився Шотландії і за іронією долі звалився на тринадцяте місце. Чекайте-чекайте, а де Хорватія? “Закриває” другий десяток! Представник донної першості, відомої лише налагодженим конвеєром талантів, вкотре залишив команду сонцесяйної УПЛ за бортом міжнародних змагань.
Ну що, досі радієте прой…бам москаликів, які обісралися проти тбіліського “Локомотива” і “Маккабі” Хайфа? Це ми, ясна річ, про московське “Динамо” і “Ростов-на-Дні”. Нічого-нічого, ось зараз дістанемо з шафи й наші скелети. Наголосимо: відібрані матчі проводилися суто в Лізі Європи; ми навіть боїмося лізти в оту дрімоту під назвою Кубок УЄФА. Ще б пак, ще “Беллінцона” в око потрапить.
“Металіст” — “Штурм” — 1:2 (раунд плейоф, сезон 2009/10)
Сезоном раніше “Металіст” ледь не прошмигнув у чвертьфінал Кубка УЄФА (впевнені, всі пам’ятають брутальну зарубу з київським “Динамо”), а от оновлений формат турніру харків’янам, вочевидь, не сподобався. Складно уявити, скільки разів Мирон Маркевич пригнічувався та навіювався смутком, бачачи як його хлопці вовтузяться зі “Штурмом” з Ґрацу. Австрійці презентували шок-контент ще за рідних трибун — змусили “жовто-синіх” відіграватися. Денис Олійник відновив рівновагу (1:1), але глобально ми не засвоїли матеріал — Даніель Байхлер скривдив “Металіст” вдома і залюбки повторив це на виїзді. Сюди напрошується культова цитата з серіалу “Банші”, вкладена у вуста актора Шугара Бейтса: “Срань господня. В Библии такое зовется: п…здец эпических масштабов”.
“Металург” Донецьк — “Аустрія” — 4:5 (раунд плейоф, сезон 2009/10)
В тому ж таки раунді плейоф 2009/10 сталося ще одне фіаско — “Металург” отримав за щоку від “Аустрії”. Не здивуємося, коли 27 серпня 2009-го стало австрійським національним святом — одразу дві команди продерлися до групової стадії ЛЄ! Склався типовий сценарій — моменти, змарновані “металургами” в Донецьку (2:2), були розтранжирені й по приїзді на стадіон імені Франца Хорра. Вердикт — 3:2 на користь господарів, причому пенальті реалізував Миленко Ачимович. Так, та ж паскуда, яка змусила Сашка гуляти…
“Дніпро” — “Лех” — 0:1 (раунд плейоф, сезон 2010/11)
Влітку 2010-го “Дніпро” здійснив найдорожчий внутрішній трансфер серед українців — за 7 мільйонів євро приїхав Олександр Гладкий. Це аніскільки не налякало “Лех”, чий склад, за винятком трьох-чотирьох виконавців, був зібраний за чотири палки гніванської ковбаси. Поляки навідалися до Дніпра, заштовхнули м’яч внаслідок розіграшу штрафного удару і в Познані спокійнесенько забарикадували власні ворота. Хто ж винен, що “дніпряни” опинилися у казці про курочку рябу — били-били, але загалом постраждало лише яєчко Володимира Безсонова. Єдиний позитивний момент цієї історії — ганьба імені “Леху” спровокувала кризу в стані “синьо-біло-блакитних” і змусила подивитися на ринок іноземних спеціалістів. Привіт, Хуанде Рамос!
“Арсенал” Київ — “Мура” — 2:3 (третій кваліфайраунд, сезон 2012/13)
Київський “Арсенал” проти “Мури” — суцільна мура. В столиці України “каноніри” поглумилися над словенцями 3:0, але ті, озброївшись паперами, грайливо помахали пальчиком: ні, друзі, у вашому складі знаходився Ерік Матуку, дискваліфікований ще за царя Гороха. Камерунський захисник давно зник з радарів УПЛ, але в 2012-му ненадовго вискочив у тренди — саме через нього (і недбальство юристів “Арсеналу”) УЄФА трансформувала 3:0 на “технар” 0:3. На жаль, в Словенії справи були кепськими — зусиль Кобахідзе і Гоменюка виявилося замало, щоб змінити хід партії.
“Металург” Донецьк — “Тромсе” — 1:2 (третій кваліфайраунд, сезон 2012/13)
Тут нічого коментувати — донеччани привезли з Норвегії результативну нічию (1:1) і через тиждень швидко пропустили. Чорт забери, на 9-й хвилині! Беззубий, безхребетний і млявий виступ, підкріплений влучним пострілом Александара Прійовича, залишив рубець на серці Володимира П’ятенка, не інакше. А, ну так — Олександр Морозюк поцілив у поперечину, але за це, здається, не дають путівку до наступного раунду.
“Металург” Донецьк — “Кукесі” — 1:2 (третій кваліфайраунд, сезон 2013/14)
І знову “Металург”… Після програшу “Кукесі” колектив остаточно закріпив за собою статус лідера за “зливами” всілякому непотребу. Ми дивилися цей поєдинок у прямому ефірі і досі пам’ятаємо вираз обличчя Юрія Максимова після домашніх 0:2. Розгубленість, розчарування і лють — знаючи байки про характер Максимова, підозрюємо, що в роздягальні тренер влаштував екстрений курс програми Олега Лужного.
“Чорноморець” — “Спліт” — 0:2 (третій кваліфайраунд, сезон 2014/15)
В ЛЄ 2013/14 “моряки” славно погуділи — дійшли аж до 1/16-ї, де до останнього сперечалися з “Ліоном” . Вражаючий досвід став запорукою (і водночас катастрофічною помилкою) неадекватних очікувань експертів. “Спліт”? Що це і з чим його їдять? Всі розраховували на смак тістечка з курагою, а натомість подавились хорватським хріном: “червоні” еталонно вистояли вдома, підловили одеситів у кількох ключових епізодах і встановили на табло 2:0. Готовність терпіти та вміння дозувати сили допомогли й в Україні — “Чорноморець” виглядав об’єктивно цікавіше, але суперник, плюнувши на естетику, відбився і взяв своє. Питання є? Питань нема!
“Ворскла” — “Жиліна” — 3:3 (третій кваліфайраунд, сезон 2015/16)
Суцільний біль, а не двобій. Ні, вилучення Станіслава Богуша та 0:2 у Словаччині — це ще не найгірше. Найгірше сталося в Полтаві — “Ворскла” показала класний, драматичний, насичений футбол, та однаково прийшла до фінішу другою. Надихаючий постріл Шиндера, рятівні 2:0 на 90 + (дякуємо Євгенію Ткачуку) і пенальті, виконаний Санжаром Турсуновим, викликали ейфорію і фурор. Які тривали недовго — “зелено-білим” не вистачило лічених секунд, щоб пролізти в плейоф. Все зіпсував Вілліан — півзахисник побачив шпарину, через яку українці тягнулися однією рукою, і смачно гримнув дверима, змусивши припинити зворотній відлік Кротоглорова Круторогова. Такого жаху не пережили фанати мадридського “Атлетико”, коли Серхіо Рамос забивав у фіналі Ліги чемпіонів 2013/14.
“Ворскла” — “Локомотива” — 2:3 (третій кваліфайраунд, сезон 2016/17)
Чотири роки тому хорватська “Локомотива” відправила “Ворсклу” досліджувати нові ландшафти дна. Достатньо неозброєним оком поглянути на перебіг зустрічі, щоб зрозуміти — це гарантований похід до сімейного лікаря. Полтавчани пропустили на 1 хвилині (!) — підготовка на рівні, нічого не скажеш. Фестивальний рахунок 2:3, розбавлений автоголом гостей і бійкою на стадіоні імені Бутовського — шикарний перформанс для нейтрального глядача. А от “Ворскла” навряд чи підтримувала оптимізм — команда, про існування якої ніхто не знав, вкотре поставила підніжку.
Що варто сказати наостанок? Дивлячись на перераховані нами провали (далеко не всі), не слід дивуватися, чому Україна скоро втратить гарантовану прописку в Лізі чемпіонів. Тотальна недооцінка, зверхнє ставлення і загальний регрес чемпіонату перетворили прохідну Лігу Європи з країни рожевих поні на Спарту, де зі скелі скидають слабенькі, кволі і нікому непотрібні українські клуби.
