“Історична перемога України”. “44 сейви Бущана. Феноменальна гра воротаря “Динамо””. “Збірна України лише на очко відстає від лідера”. “Збірна України в ослабленому складі обіграла іспанців”. Такими заголовками майорять вечірні і ранкові публікації вітчизняних медій, які недавно поливали збірну, її коуча та голкіпера помиями. Нам це нагадало ситуацію річної давнини: саме 14 жовтня 2019 року Україна “бахнула” Португалію 2:1 і виглядала впевненим бійцем, який планував вриватися у серйозну зарубу на Євро. Після цього трапився 2020-й рік, який змінив конфігурації.
Так, рівно рік тому збірна України видала останній сильний поєдинок (у всіх аспектах “сильний”, вчорашній спалах до уваги не беремо) — здолала чинного тріумфатора континентальної першості, достроково оформила лідерство у групі B (коли таке було та ще буде?) і фактично безперешкодно кваліфікувалася на ЧЄ-2020. Тоді істерія охопила всю країну — Андрій Шевченко виконав поставлене завдання на “відмінно” і міг оперувати цією оцінкою в боротьбі з хейтерами. Свідки кумівства Павелка причаїлися надовго, однак осінні результати національної команди дозволили їм вилізти із своїх канав. Ми не маємо наміру додатково таврувати Шеву і Ко, але, враховуючи сумнівні виступи у нинішньому розіграші Ліги націй (2 перемоги, 2 поразки), мусимо розібратися — що зробив тренер з плином такого періоду і чи вирішив він ряд нагальних питань.
Адже коронавірусна пауза, відтермінувавши Євро-2020, взамін дала вдосталь часу для аналізу і експериментів. Чи, власне кажучи, не для такої місії створена Ліга націй? Зауважимо, що цей напівтовариський турнір, покликаний прибрати невмотивованість у звичайних “товарняках”, українці сприймають надсерйозно. І правильно роблять — перебування у Дивізіоні A дає можливість перевірити власні сили серед найкращих. Це Німеччина чи Іспанія можуть дозволити собі відшліфовувати/налагоджувати зв’язки (показово, що про це наголосив Йоахім Льов у післяматчевому інтерв’ю з Україною), ми ж набиваємо ґулі проти топових конкурентів і вчимося. Навряд чи ті ж Нідерланди гратимуть гірше.
У нас все ще немає рівноцінного голкіпера. Ставка на сьогоднішнього Пятова — самогубство
Якби Євро відгриміло влітку, це питання не стояло б наріжним каменем — разом із завершенням турніру перед Шевченком (чи його наступником) однозначно б вималювалися інші цілі. Ймовірно, нас чекала б кардинальна перебудова, внаслідок якої Андрій Пятов поступово відійшов на задній план — це закономірно, адже кіпер “Шахтаря” не молодшає і рано чи пізно повинен передати естафету.
Зміна в календарі повністю перетасувала колоду карт — Андрій залишається першим номером, але час явно не на його боці. Й справа не в цифрі, вказаній у паспорті, а загальних кондиціях — видно неозброєним оком, що Пятов виснажений затяжним минулим сезоном і наразі в сумнівній формі. На це натякають програний Суперкубок-2020, лава запасних у трьох стартових турах УПЛ (Трубин, настало твое время!) і пропущені м’ячі від “Десни”. Приплюсуємо сюди ж коронавірус — словом, накопичилися три міхи з бідою-бідонькою.
Відсутність Андрія в матчах з Францією та Німеччиною надзвичайно оголила проблему — виявляється, буквально немає кого поставити в “рамку”. Ми, звісно, бажаємо капітану збірної повернутися на пристойний рівень, однак це тимчасово втихомирює, проте не ліквідує симптом. Що робити, коли подібна ситуація повториться? Можна кинути під розстріл Георгія Бущана і…? Багато хто кепкував над Жорою, а от ми вважаємо правильним критикувати Шевченка, який не підготував адекватну заміну і вніс до заявки на Францію Олександра Шовковського. Вболівальницьке ком’юніті жартувало над цим рішенням, але, натомість, треба плакати: в Європі після такого б покрутили пальцем біля скроні.
Прийнятного виходу не знайшлося (його і не було, грубо кажучи), тому все робилося через сраку: похапцем перебиралися варіанти з Дмитром Різником, Микитою Шевченком і Георгієм Бущаном. Є відчуття, що якби Лунін був доступним, то розгромної поразки з французами ми все одно б не уникнули — коли “реалівець” востаннє виходив у жовто-синіх кольорах? О’кей, Пятов — наше все, але ким ми залатаємо дірку, якщо знову неочікувано лусне матня в штанах?
До основи увірвалася вчорашня ясельна група. Це прикольно, але несвоєчасно
В нас же як прийнято — до двадцяти семи років можна ходити в перспективних. Закликаємо Кабмін спеціально для наших футбольорів переписати закон “Про сприяння соціальному становленню і розвитку молоді в Україні”, де молоддю вважаються 35-літні тітки і дядьки. Будь ласка, поставте ценз у двадцять років, бо ми ніяк не визначимося хто є хто: як тільки Шева презентував склад збірної з “пєтухами”, то вболівальницьке ком’юніті неабияк офігіло — це ж у захисті якісь дітлахи!
Богдан Михайліченко (23), Віталій Миколенко (21), Ілля Забарний (18) і Юхим Конопля (21 рік) сформували оборонну ланку і очікувано провалилися — хлопці виглядали незлагоджено (когось це здивувало?) та прирекли Бущана на цілу сітку голів (один з яких на рахунку “Колі”).
Готові побитися об заклад: якби ці гравці вийшли на поєдинок з умовним Казахстаном і не так гучно пернули, то Шевченка б назвали великим експериментатором. Чомусь з прохідною Литвою, обіграною у Харкові 2:0, ніхто (будь-хто) зі шмаркачів не з’явився. Як набути досвід, коли тренер сприймає тебе на рівні студентика, який вчора відгуляв випускний, а сьогодні стоїть похнюпленим перед роботодавцем, що на автоматі вимагає п’ять років стажу? І тиснути на коронавірус недоречно — від нього постраждали абсолютно всі. Подивіться на Камавінґу і заткніть пельки.
У збірній досі відсутній “наконечник”
Дійсно, де чітко окреслений центрфорвард? І, будь ласка, не тицяйте пальцями на Яремчука — так, він здатний розташуватися на потрібній позиції, проте наразі в нього відмінний функціонал. Що добре і не дуже. Рік тому, під час трансляції, коментованої Андрієм Столярчуком, у телеефірі пролунала низка компліментів, адресованих Шевченку — мовляв, який крутий у нас спеціаліст, оскільки саме він успішно награв Романа у якості вінґера. Тактичне ноу-хау, не інакше!
Поки коментатор волав (погодьтеся, не найкраща риса Столярчука) і ледь не мастурбував на все це дійство, автор матеріалу всоте лупцював себе по лобі. Гм, невже тут є заковика? Ще й яка! Не повірите, але в сивочолу давнину, коли Олександр Хацкевич керував молодіжкою “Динамо”, Яремчук пробувався крайнім півзахисником.
“Мені хочеться завжди забивати голи. Тренери пробували мене в середині поля, на фланзі, але це якось не моє”, — сказав зовсім “зелений” Роман у 2014-му. Чуєте? “На фланзі”. Тобто бекґраунд, нехай мінімальний, вже був. Ці задатки прокачалися безпосередньо в “Генті” — такий собі Ів Вандергаге (керманич “буйволів” з жовтня 2017-го по жовтень 2018-го років), бачачи безпорадність Яремчука на вістрі, перемістив українця на лівий фланг атаки. Це дало необхідний простір і час для прийняття рішення — очевидно зручніший варіант, ніж бути бруском деревини, викинутим на шматування технічними захисниками Про-ліги.
Це спрацювало: Роман відвантажив серію м’ячів у ролі лівого вінґера, перенаправлявся на протилежний бік та навіть діяв “десяткою” (ми не раз помічали, що хлопчина не цурається опускатися вглиб; яскраві приклади — матчі з Італією і Сербією вдома). Він навчився бути універсалом, центрфорвардом, але таким, який потрібен винятково “Генту” — з тягою до роботи на фланзі, де в нього вдається найкраще. Це логічно — нащо врізати свої ж здібності?
Проте це не звільняє руки Шевченку — у нього банально відсутня людина, приклеєна до карного майданчика, фінішер, готовий вигулькнути з натовпу в найвідповідальніший момент. Що найдивніше: Андрій Миколайович має феноменальний досвід у конче дефіцитному амплуа і водночас не “скидає” підопічного до “заводських налаштувань”.
До того ж Яремчук має непорозуміння з керівництвом клубу — футболіст розжився крилами, спочатку випер Ласло Болоні, а потім вимагав трансфер. Яка буде практика, фізична і психологічна форма — ще той геморой.
Про альтернативу годі й говорити: Олександр Філіппов так довго “динамився”, що втік до Бельгії, Жуніор Мораєс — м’яко кажучи, не “вписався” і в передпенсійному віці (скоро подадуть ходулі), а Супряга поки особливо й не розглядається. Ну, нічого — нас врятує Олександр Гладкий, який не так давно поглумився над “Львовом”. І Бєсєдін, якого всі призабули.
“Шахтар” перебуває в комі і невідомо коли з неї вибереться
Фанати “Динамо”, визнайте: сьогоднішній “Шахтар” — базовий клуб збірної. Заплющуємо очі на два-три останні поєдинки — “гірники” пішли на вимушений карантин. Якщо узагальнити, то донеччани постійно делегують своїх рєбят — достатньо поглянути на зустріч зі Швейцарією. У старті (загинаємо пальці): Пятов, Матвієнко, Кривцов, Степаненко, Коноплянка і Мораєс. Шість чоловік! Добре, далі: з Литвою — сім представників, проти Португалії — п’ять (це не беручи до уваги футболістів, які виховувалися у пенатах “помаранчево-чорних”).
Поспішимо запевнити: цією тезою “БФ” не має наміру підірвати чиїсь сідала і спровокувати джихад. Просто є факт, який неминуче впливає на котирування збірної. Так от: як діяти, коли “Шахтар” впав у сплячку? Поки донецький ведмідь смокче лапу, смокче вся Україна. Як мінімум, тому що відсутність вищеперерахованих виконавців моментально обмежує Шевченка. Та й про що тут сперечатися, якщо “гірники” стабільно домінують на внутрішній арені та достойно батляться в Європі? Півфінал ЛЄ 2019/20 — переконливий довід.
Як відомо, тренерський штаб катастрофічно рідко поглядає у бік решти клубів УПЛ. Що там днями сказав Шева? “Можем довызвать игроков, но не вижу людей, которые готовы сейчас конкурировать с нынешним составом”. Т-а-а-а-к. Або наше улюблене: “Чемпионат Украины нам сегодня ничего не дает”. До речі, ми якось пропонували списочок, але його добряча частина була проігнорована — Андрію Миколайовичу, дочитуйте наші статті!
У червні В’ячеслав Шевчук жартівливо порівняв Марлоса з Джорджем Клуні — мовляв, натуралізований бразилець схожий на сивочолу голлівудську зірку. Не за горами ті дні, коли Марлосенко нагадуватиме актора й за статечністю — дідом, що підтримує форму, але дідом, до якого неохоче липнуть п’ятнадцятирічні дівчатка (у них же в головах Морґенштерн і всіляка бидломузика).
Скільки “стукне” Бонфіму з настанням Євро? О, боги, 33 рочки… Мораєсу? Ну, скрольте назад, там вже є допис про ходулі. Коноплянка? Остання версія більш-менш нормального Коно бігала в “Севільї” і відтоді не підтримувалася виробником (ну справді, він же не Iphone 6S, на який можна в 2020-му “накотити” найновішу IOS 14). Гм, хто ще? Пятов (ясно-понятно), Болбат (жирнючий мінус за наявності крижопільчанина Тимчика), Кривцов грає не без нарікань. Залишаються Матвієнко (хлопцю конче необхідно взятися за голову) і Стьопа, за здоров’я якого Михайло Кополовець втомився молитися у каждій церкві. Має відбутися фантастичний збіг обставин, щоб ці футболісти були у топі влітку 2021-го.
Слід готуватися до гіршого. Принаймні, станом на цей день
Якщо підсумувати вищесказані тези, то виходить печальна картина:
- Шевченко не зробив/спізнився з ротацією. Приклад — Харатін, залучення якого тягнулося роками; ще б трохи, і чувак став би угорцем. Ви ж пам’ятаєте, яким він вийшов на першу гру з Іспанією?
- Шевченко не гарантував глибину складу через недалекоглядність. В нього є план A, проте немає плану Б, В, Г, Ґ, Д. Таке враження, що наставник сподівався відбомбити Євро-2020 у запланований час і звалити цю місію на чужі плечі. Не будемо дивитися в бік умовного Дідьє Дешама, який, маніпулюючи списком кандидатів, перебирає чи не найбільше імен в Європі: ледь не до 80-ти! Для наочності візьмемо Яна Козака, який, працюючи зі скромною Словаччиною, залучив кого лише можна. І навіть дозволив собі у певний момент виставити за двері табору збірної Марека Гамшика, Вайса-молодшого та Мірослава Стоха — через п’янку, Роберта Мака — через те, що півзахисник дозволив собі п…здіти зайве. Сталеві яйця!
Риторичне питання: а чи не зганьбимося на Євро? Ото тепер думайте. В 2016-му ми пережили інфаркт, треба й зараз прикупити корвалол.
P.S. От що не змінилося, то це мінлива поведінка журналістського кодла. Рік тому, коли ми стверджували, що Україна не є топ-збірною, решта наших колег обмазувалися обіграшем Португалії, немов їстівним кремом напередодні сексуальних утіх. До вчорашнього вечора ці ж персонажі готові прийняти ванну з лайна, жбурляють фекаліями зі швидкістю мавп, на яких дивляться отетерілі туристи. Цієї ночі вони знову перевзулися у повітрі. Це п…зда, пані й панове, не інакше.
