“БФ” пізнавальний: історичності стаття вам для підвищення коефіцієнту інтелекту.
Минулої суботи в Ередивізі сталася непересічна подія — “Аякс” на виїзді розтрощив “ВВВ-Венло” з непристойним рахунком 13:0. Вражаюче, так? Чинний лідер чемпіонату Нідерландів зробив це настільки невимушено, що аж страшно — чотири м’ячі залетіли впродовж першого тайму, решта “банок” була адресована супернику під час другої сорокап’ятихвилинки. Амстердамці завдали 45 ударів (37 у площину!), а черговий продукт інкубатору “аяксидів”, дев’ятнадцятирічний Лассіна Траоре відвантажив пентатрик та тричі асистував партнерам. Вау!
Виникає логічне питання: а що з “ВВВ-Венло”? Чи були підстави для тотального виносу вперед ногами? Той, хто вперше почув про “добрих старих”, резонно подумав: мабуть, команда лише кваліфікувалася до еліти та через відсутність належного досвіду допустила таке неподобство. Ет, ні — лімбуржці перебувають у “вишці” з 2017 року і точно набили відповідні шишки. Клуб не хапає зірок з неба, плететься у нижній частині турнірної таблиці, проте справно виконує ключове завдання — забезпечує місце серед найкращих. Така собі нідерландська версія “Львова”.
Гм, може втрутився коронавірус чи нагрянули травми? Теж ні — ситуація, аналогічна з проблемами донецького “Шахтаря” проти “Реалу”, явно не склалася, тож “ВВВ-Венло” з’явився на полі у більш-менш оптимальному складі. Схоже, все вирішив випадок долі, підкріплений недооцінкою господарів (“о’кей, забили чотири, пора б зупинитися”) та червоною карткою, врученою центральному захиснику Крістіану Куму.
Ви ж не здивовані, що “Аякс” встановив рекорд першості? Причому побив свій же, сорокавосьмирічної давнини — у 1972-му банда Штефана Ковача винесла “Вітесс” 12:1. Ми ж, надихнувшись цим дійством, вирішили розібратися — а якими були “обгазони” в більш просвітлених середовищах? Не будемо ж “лити” вам у вуха про 149:0 у задрипанську Мадагаскару. Довелося покопатися в історії, але воно того варте.
“Саутгемптон” — “Лестер” — 0:9, сезон 2019/20*
10 тур АПЛ, 25 жовтня 2019 року
Голи: Чілвел (10), Тілеманс (17), Перес (19, 39, 57), Варді (45, 58, 90+4, пенальті), Меддісон (85)
Буде доречним пригадати, що в березні 1995-го “Манчестер Юнайтед” декласував “Іпсвіч Таун” з аналогічними цифрами на табло. Проте зупинимося на відносно нещодавньому випадку — “Лестер” завітав на “Сент-Меріс” та розшматував “Саутгемптон” Ральфа Газенгюттля.
Брендан Роджерс прекрасно йшов у чемпіонаті, змагався за зону ЛЧ і феєричний обіграш святих став його апогеєм (хто ж знав, що північноірландський спеціаліст зрештою здасть позиції та обмежиться Лігою Європи). А от Газенгюттль гідно викрутився зі становища, видерся на одинадцяту сходинку АПЛ (з таким-то дніщем) і закрив писки таким гейтерякам, як Павло Кушнєрук.
“Боруссія” Менхенґладбах — “Боруссія” Дортмунд — 12:0, сезон 1977/78
34 тур Бундесліги, 29 квітня 1978 року
Голи: Гайнкес (1, 12, 32, 59, 77), Нільсен (13, 61), Дельгає (22, 66), Віммер (38), Лінен (87), Кулик (90)
Ми всі звикли, що менхенґладбахська “Боруссія” десь там, далеко позаду. Наразі проєкт, очолюваний Марко Розе, приємно дивує та достойно батлиться в єврокубках, однак навіть кілька сезонів назад “чорно-біло-зелені” виступали в Бундеслізі з виразом фейсу, на якому читалося жалібне “помогити”. А от 43 роки тому підопічні Удо Латтека залюбки вмикали режим “ща буит мясо” — яскравим прикладом послугувало знищення дортмундців шанованого Отто Рехагеля.
Втім, 29 квітня корифей тренерського цеху не знав куди подітися — менхенґладбахці, будучи чинними володарями срібної салатниці та фіналістами Кубка європейських чемпіонів, розважалися як могли. Зауважте, що пентатриком відзначився не хто інший, як Юп Гайнкес — майбутній рятівник мюнхенської “Баварії”.
У перерві Рехагель закликав хлопців зібратися, “битися з честю”, але ті не прислухалися — підсумкові 12:0 засвідчили абсолютну паніку. Ситуація була настільки печальною, що воротар Петер Ендрулат ледь не навколішках вимолював заміну — аби хоч якось врятуватися від сорому і не стати рекордсменом з прикладкою “анти”. “Коли я згадую той день, то розумію, що мав покинути поле завчасно. Тоді б мій колега Горст Бертрам теж пропустив шість м’ячів. Більшість людей досі забуває, що насправді я безліч разів зберіг ворота у недоторканності”, — жалівся Ендрулат журналістам.
Найцікавіше те, що “Боруссія” М не захистила титул — на фінішному відрізку дистанції “жеребці” склали повноваження на користь”Кельна”, що випередив банду Латтека завдяки … різниці забитих та пропущених голів. Це фіаско, братан.
“Атлетік” — “Барселона” — 12:1, сезон 1930/31
10 тур Прімери, 8 лютого 1931 року
Голи: Бата (2, 8, 24, 37, 57, 60, 68), Ґоростіса (27), ла Фуенте (36), Ґарісурієта (55), Сабала (71), Ірараґоррі (83) — Ґойбуру (10)
Так, мої любі дітлахи, були часи, коли “Атлетік” влаштовував похорони прямісінько на полі. Тодішня домінація Більбао нікого не дивувала — велике портове місто, збираючи всілякий збрід, фактично першим в Іспанії познайомилося з ногом’ячем. “Леви” подарували світу Рафаеля Морено Арансаді, більш відомого як Пічічі (прізвисько поважного дядечка носить трофей, який вручається найкращому голеадору сезону Ла Ліги) та Тельмо Сарру, що в 40-х-50-х роках катував суперників каждої неділі. В 30-х же цю місію виконував Аґустін Сауто Арана, або Бата — саме він залишив найбільше “автографів” каталонському клубу.
Нападник розжився вісьмома точними пострілами, Ґільєрмо Ґоростіса, Рамон де ла Фуенте, Хуан Ґарісурієта, Луїс Сабала та Хосе Ірараґоррі доповнили картину. “Синьо-гранатові” відповіли одним-однісіньким м’ячем (постарався Северіано Ґойбуру) і, схоже, навічно прописалися в хроніці фантастичних обсерів. Між іншим, по завершенні кампанії 1930/31 “Атлетіко” удостоївся чемпіонських медалей, а Бата записав до активу 27 голів і очолив бомбардирський рейтинг.
“Торіно” — “Алессандрія” — 10:0, сезон 1947/48**
32 тур Серії A, 2 травня 1948 року
Голи: Оссола (5), Лоїк (7, 42, 86), Маццола (35), Ґрезар (75, 77), Фабіан (81, 83), Ґабетто (88)
Відправляємося на Апенніни, де в 30-х-40-х переливався золотом легендарний “Торіно” Феруччо Ново. У дитинстві бізнесмен мріяв збудувати професійну кар’єру, але, не продемонструвавши потрібних навичок, замислився — а чому б не зіграти в Ріал Менеджер? Функціонер скористався занепадом опонентів за вогнів Другої світової війни та зібрав власний дрімтім, фронтменом якої справедливо вважався Валентино Маццола (батько не менш культового півзахисника “Інтера” Алессандро Маццоли). Показово, що з 1935-го по 1949-й роки “гранатові” накопичили вантажівку трофеїв (п’ять Скудетто і два національних кубка) та сприймалися італійською версією мюнхенської “Баварії” — вбивчою машиною, без жалю, зате з жагою загнати будь-якого конкурента в будку.
Чи були шанси в “Алессандрії” (між іншим, колиски геніального Джанні Рівери), яка напередодні плелася на 18 місці та до того ж навідалася в гості до туринців? Де там! “Бики” поклали бідолашного андердога одним мізинцем, чим підтвердили статус одного з найкращих колективів епохи. Вболівальники, осліплені сьогоднішньою величчю сміттєбаку “Ювентусу”, посуньтеся — ось справжня окраса і гордість нації! Найприкріше те, що через рік всі автори забитих м’ячів, — Франко Оссола, Еціо Лоїк, вищезгаданий Маццола, Джузеппе Ґрезар, Ґульєрмо Ґабетто та Йосип Фабіан, — загинули в авіакатастрофі поблизу базиліки Суперга.
“Сошо” — “Валансьєн” — 12:1, сезон 1935/36
Зробимо камінг-аут — це, мабуть, перший матч, який вашому покірному одмену не під силу. Події покриті таким непроглядним туманом (як перспективи Олександра Філіппова потрапити на олівець Андрія Шевченка), що й ну. Історія представлена різними уривками, які, на жаль, не складаються у загальний пазл. Очевидно наступне: одного прекрасного дня “Сошо” порвав “Валансьєн”. І, вочевидь, зробив це закономірно — команда претендувала на нагороди Ліги 1, тоді як принижені бездарі летіли у прірву і за підсумками розіграшу попрощалися з елітою.
* — не врахована статистика Першого дивізіону, предтечі АПЛ. Акцентуємо увагу на турнірах, чия актуальність відповідає сьогоденню.
** — те ж стосується Серії A, яка в нинішньому вигляді стартувала в 1929 році. До вказаного терміну італійська першість проходила по системі плейоф.
