Експівзахисник львівських “Карпат”, у якого понад сотня матчів у зелено-білій футболці, сьогодні на “Брутальному Футболі”. Дмитро Кльоц вкрай рідко дає інтерв’ю ЗМІ, але оскільки наш інтерв’юер Ігор Шевчук добре знайомий з Дімоном, то хавбек без проблем погодився поспілкуватися і розповісти чимало ексклюзивної інформації.
– Минулої середи відбулися чвертьфінальні поєдинки кубка України, дивився?
– Звичайно, що дивився. Мав змогу переглянути трішки матч “Верес” – “Зоря”, бо в мене напередодні була гра, ще пізніше дивився “Агробізнес” – “Шахтар”. Можу сказати, що вболівав за “Верес”, хотів, щоб він пройшов далі у півфінал, але там, якщо я не помиляюся, не зарахували чистий гол у ворота “Зорі”, що було дуже прикро. Я думаю, що у “Вереса” все ще попереду, там хороша команда, якісний тренер, тому вважаю, що в них є велике майбутнє і сподіваюся, що вони вийдуть в УПЛ. Ну і як я зазначив раніше, то ще дивився “Агробізнес” із “Шахтарем”, якраз приїхав зі свого матчу і встиг на це кубкове протистояння. Вболівав, скажімо так, за Мозіля і Чижевського, бо з першим грав у одній команді, а Олександр Арсенійович мене тренував. На мою думку, те, що “Агробізнес” пройшов “Шахту”, стало справжньою сенсацією, бо не часто таке побачиш, коли команди з нижчих ліг України обігрують гранд. Тому так, це дійсно класно.
– Чижевський зараз виводить “Агробізнес” до півфіналу, проходячи “Шахту”, а ще півтора роки тому він виявився непотрібним “Карпатам”. Як ти тоді поставився до того, що забрали Арсенійовича і поставили Санжара?
– Я нічого не маю проти Санжара, абсолютно, тому що він теж дуже хороша людина і топовий тренер, але особисто для мене це було незрозуміло, бо Чижевський – легендарний гравець для УПЛ і особливо для “Карпат”. Це свій місцевий тренер, який знав, – на той час була молода команда – всіх молодих футболістів від “А” до “Я”, знав всі слабкі сторони гравців. Тобто, я вважаю, що він цей склад знав краще, ніж Санжар і міг з нього зліпити щось більше. Ми розпочали чемпіонат досить добре, продемонстрували непогану гру і з “Шахтарем”, і з “Динамо”. Зокрема взяли свої очки: на виїзді обіграли “Олімпік”, плюс, нічия з “Десною” на виїзді. Зараз усі бачать, на якому місці ця команда і який показує футбол, тому вважаю, що Чижевського забрали незаслужено. Це неправильно, це був провал в “Карпат” у той час.
– Чому в Санжара не вийшло у “Карпатах”?
– Ну не знаю, я ж тобі щойно говорив. Я думаю через те, що він не так добре знав гравців “Карпат”, як Чижевський, можливо, йому потрібно було більше часу для адаптації і так далі. Це взагалі залежить від усього, від того самого фарту, я не можу сказати, що Санжар поганий тренер, просто буває таке, що одному наставнику йде більш краще в якійсь команді з таким підбором футболістів, а комусь менше. Просто не пощастило трішки, чогось не вистачило, можливо, гравці його не до кінця розуміли.
– Для тебе Львів – це тільки “Карпати”, чи все-таки ще “Рух” та ФК “Львів”?
– Та ні, для мене Львів – це тільки “Карпати”. “Руху” треба буде ще, як мінімум, 50 років, щоб заслужити таке ім’я, яке мали “Карпати”. “Рух” – це така початкова команда. Я загалом сильно поважаю ту роботу, яку зробив Козловський і реально бажаю “Руху” всього найкращого, сподіваюсь, що ця команда буде розвиватися. Просто там дійсно президент вкладає, як і душу, так і гроші, та й взагалі самого себе, тому можу їм побажати тільки удачі. Але наразі для мене Львів – це тільки “Карпати”!
– Цієї зими ексгравець “Карпат” Іван Лобай, з яким ти ще грав, перейшов у ФК “Львів”. Ти зміг би вчинити так, як він?
– Мене запрошував ФК “Львів”, вони цікавились мною і Альваро, тим, що був зі мною в “Кешлі”. Він туди повернувся і також мене кликав, але я відразу сказав категорично, що ні.
Ті хлопці, що були раніше в “Карпатах”, також мене запрошували, але я сказав, що зіграв за львівські “Карпати” більше сотні матчів і як не як маю мінімальне ім’я, й відношення до цього клубу. Мені було б соромно дивитися вболівальникам в очі, якби я перейшов у ФК “Львів”, вважаю, що це було б неправильно. Тим паче, що минулий сезон за “Карпати” я догравав у якості капітана і мене б ніхто не зрозумів.
– Якби у тебе був вибір, де продовжити кар’єру: у “Русі” чи ФК “Львові”, щоб ти обрав?
– Якби стояв такий вибір, то продовжив би кар’єру звичайно в “Русі”.
– Назви трійку найкращих тренерів, які у тебе були.
– Негарно зараз називати когось гіршим, а когось кращим. Я просто хочу подякувати усім тренерам, які в мене були. Великий внесок у мене, як футболіста, зробив Роман Гнатів, це тренер академії “Карпат”, він мене взяв у команду, довірився, ставив мене капітаном, провів колосальну роботу, щоб я став на ноги, як починаючий футболіст. Згодом важливу роль у моєму житті зіграв Ігор Йовічевіч, який мене тренував у U-19, а пізніше довірився мені та дав шанс дебютувати в українській Прем’єр-лізі, за нього я зіграв досить багато матчів. Давай назвемо чотирьох тренерів, впишемо ще Морайша і Чижевського. Морайш, коли став головним тренером, повірив у мене і повернув мою впевненість, потихеньку мене підпускав і згодом взагалі не міняв, я за нього грав регулярно. Він з’явився у важкий період в “Карпатах” та оживив мою кар’єру. Ну і Чижевський також, це людина, яка багато чого зробила для “Карпат”, я його сильно поважаю. За нього грав матчі в дублі, чудова людина і тренер, який довірив мені капітанську пов’язку, для мене це багато що значить.
– Чому після України взагалі обрав Азербайджан?
– Я не хотів їхати саме в Азербайджан, у мене було відразу чотири пропозиції з УПЛ, але я розумів, що вже понад сто матчів зіграв в УПЛ і мені просто хотілось вийти із зони комфорту, спробувати себе в якомусь закордонному чемпіонаті. Була пропозиція з “Кешлі”, вони зайняли третє місце і потрапили у кваліфікаційний раунд Ліги Європи. Мені було цікаво зіграти у єврокубках, бо виходило так, що я останні роки з “Карпатами” боровся тільки за виживання. Хотілося якихось нових, більш серйозніших завдань, спробувати себе на європейському рівні. Було цікаво поїхати у нову країну, ні разу ще не був у ролі легіонера, хотів спробувати, як це. Ще раз зазначу, що я хотів вийти із зони комфорту, поїхати до нової країни, у нове місто, команду та чемпіонат. Найбільше привабила Ліга Європи, для мене це було в пріоритеті, тому я зробив такий вибір.
– Ти родом з Рівного, в тебе не було пропозицій від “Вереса”?
– Я інколи заходжу і читаю коментарі, бачив, що вболівальники писали, щоб я повертався на Батьківщину, але тоді я хотів себе спробувати закордоном.
– Якщо команда вийде в УПЛ, то хотів би за них зіграти?
– Так, звичайно, якщо буде така пропозиція. Якщо домовимось, то чому б і ні? Це моє рідне місто і якби команда грала в УПЛ, то мені було б цікаво виступати за “Верес”. На стадіон би приходило багато знайомих, близьких і рідних, цього мені не вистачало багато років. Адже я сам з Рівного і виступав за “Карпати”, для мене це було б цікаво, тоді моя сім’я змогла б частіше приходити на матчі та вболівати за мене.
– Порівняй український та азербайджанський футбол: манера, стиль, тактика?
– Я можу сказати, що мені сподобалось в Азербайджані те, що ніхто не б’є м’яч вперед, тут кожна команда намагається грати низом, виходити через короткий пас, думати на футбольному полі. Футбол жорсткий, як в Україні, ніхто не забирає ноги. Єдиний мінус цього чемпіонату – те, що тут лише вісім команд і тут не два кола, а чотири.
– Ти говорив, що втратив стимул грати в Україні, бо вже зіграв понад сто матчів, що може тебе повернути на Батьківщину?
– Коли я востаннє давав інтерв’ю, а це було вже давненько, то один журналіст мене або неправильно зрозумів, або не так почув. Не знаю, чому він так написав, але я не говорив таких гучних слів, що не хочу грати в Україні і так далі. Я поважаю український чемпіонат, він є досить сильним, я просто сказав, що хотів змінити обстановку, поїхати десь за кордон, спробувати себе в іншій лізі та я ніяк не говорив, що український чемпіонат якийсь не такий і він за якийсь чемпіонат слабший чи сильніший. У нас дійсно сильна ліга, а я просто хотів спробувати свої сили десь в іншій країні. Я залюбки б зараз повернувся в Україну та теж із задоволенням би поїхав у інший чемпіонат, щоб спробувати зіграти там, бо це завжди цікаво. Ось, тобі даю зараз інтерв’ю через те, що ми знайомі та я довіряю тобі, а так то, я не дуже люблю розмовляти з журналістами.
– За пів року, проведених в Азербайджані, що ти встиг дізнатись про цю країну?
– Я можу сказати, що мене дуже вразило те, які тут добрі люди, як мене зустріли в “Кешлі” та “Сабасі”. Хлопці дуже добре прийняли, персонал, тренери, абсолютно всі. Немає такого, що ти приходиш новеньким, легіонер, з тобою місяць ніхто не говорить, десь там вставляють на тренуваннях, намагаються тебе зламати, бо ти прийшов на чужу позицію і так далі. Ні, тут такого немає. Мене нормально прийняли, що там, що тут, я реально відчув себе своїм і мені знадобилося лише два тижні адаптації. Це великий плюс.
– Ти не часто спілкуєшся з пресою, за рік моєї роботи в “Карпатах” ти мені дав коментар лише кілька разів. Чому так, що не любиш багато говорити?
– Так, не люблю багато говорити, люблю говорити на футбольному полі своєю грою. Моє діло грати футбол, а не роздавати інтерв’ю.
– Які загалом ЗМІ читаєш, звідки дізнаєшся новини?
– Я підписаний в Інстаграмі на деякі пабліки, зокрема на “Брутальний Футбол”, у вас досить багато новин, щодня можу зайти і дізнатись для себе щось нове й актуальне.
– Ти підписник “Брутального Футболу”, як тобі наше нове шоу на ютубі, бачив?
– Ні, ще не бачив, але обов’язково подивлюсь.
– Що взагалі дивишся на ютубі?
– Я не можу сказати, що на ютубі проводжу багато часу. Зазвичай віддаю перевагу перегляду якомусь футболу, щодня дивлюсь матчі з різних ліг. Кожного дня намагаюсь дивитись два-три матчі.
– Як тобі серіал, який робить Діма Поворознюк про команду з твого рідного міста?
– Я дивлюсь цей серіал про “Верес”, бо ця команда мені близька до серця, насамперед я вихованець цього клубу, перебував там до 13 років. Це моє місто, теж рідна команда, я за них щиро вболіваю і дуже хотів би, щоб “Верес” вийшов до Прем’єр-ліги, бо Рівне заслуговує на це.
– Традиція БФ: розкажи брутальний анекдот або історію.
– Я можу розповісти один момент з дитинства, але це більше показовий урок. Навіть не так, як для дітей, а як для батьків. Була у мене ситуація в дитинстві: мені було десь років 11, плюс-мінус, тоді якраз грав у “Вересі”. Тоді вийшли бутси “Nike Mercurial”, я їх дуже хотів, а вони коштували 860 гривень. Пам’ятаю, що тоді це була вся зарплата моєї мами і я дитиною їх хотів, просив у неї. Я ще тоді був малим і не розумів, яка в неї зарплатня, просто хотів, а вона, як любляча мама, дала мені гроші. Я поїхав у магазин, одягнув їх і ходив півгодини, милувався ними у дзеркалі, дуже мені подобались, але шкода маминих грошей, бо розумію, що я не з сім’ї мільйонерів. Загалом я вирішив їх не купляти, пошкодував гроші, поїхав до себе на район, гуляти в парк, повертаюсь додому, піднімаюсь під гірку, чіпаю себе по кишенях і розумію, що гроші загубив. Дзвоню мамі, а я тоді ще заїкався, ну і кажу: “Мам..мам”, не можу слова зв’язати. Вона до мене: “Сину, сину, що сталось?”. Ну я кажу, що загубив гроші, а мама каже: “Та й…б твою мать, я думала, що з тобою щось сталось, я тобі дам гроші на нові”.
В мене цей епізод заклався в голові на все життя і коли я приїжджаю додому, до мами, то завжди намагаюсь бути з квітами і дякую їй за цей показовий момент. Це реально так, бо є батьки, які б обматюкали своїх дітей і сказали, мовляв, що будеш грати в кедах, а тут вона реально переживала, що зі мною щось сталось. Гроші – це, по суті, папірці, а мама мене настільки любить, що сказала, що дасть гроші на нові і так далі. Бажаю усім батькам, щоб вони у таких ситуаціях ставились до своїх дітей так, як поставилась моя мама до мене і вони обов’язково у майбутньому вам віддячять.
