“Брутальний Футбол” реагує на лавину новин, присвячених Жажі Коелью, та розповідає, чим займався футболіст після від’їзду з Харкова.
Днями у вітчизняному медіапросторі вигулькнув такий персонаж як Жажа Коелью. Колишній нападник ліцензійного “Металіста” зізнався: він заінтригований поверненням Олександра Ярославського у великий футбол та чекає пропозицію. Мовляв, якщо й завершувати кар’єру, то в місцині, де “хороші відносини з керівництвом” та “любов і теплота вболівальників”.
Треба сказати, що фанатське ком’юніті розділилося на два табори: хтось дійсно надихнувся третім пришестям Жажі, а комусь вже в печінках жарти про пенсіонерів, зібраних у “Металі”. Як би там не було, певний ажіотаж, виниклий навколо 35-річного футболіста, цілком зрозумілий: він асоціюється зі старими добрими днями, стабільністю, про яку й годі мріяти. Зрозуміло, що тут ніяк не обійтися без ностальгічних ноток.
І байдуже, що загалом Коелью провалив камбек 2013-го-2014-го років: програв конкуренцію Джонатану Крістальдо, двічі пішов у оренду (“Кайсеріспор” та “Корітібу”), а якщо й проявив себе, то в момент агонії харків’ян. В першій частині кампанії 2014/15 нападник відзначився 6 м’ячами — цей показник став другим за результативністю впродовж усього сезону (першу сходинку з 11 влучними ударами посів Клейтон Шав’єр, який, як і Жажа, покинув Україну взимку 2015-го).
Розгортання військових дій на Сході, плачевне фінансове становище, президент-гандон — приводів піти предостатньо. “Металіст” поспіхом розпродував все що можна, тож черга дійшла Коелью: китайський “Чунцін Ліфан” запропонував 2 мільйони євро. Однозначний успіх: по-перше, в 2013-му “жовто-сині” виклали за Жажу на 500 тисяч більше, по-друге, це бодай щось на тлі Марко Торсільєрі, Крістіана Вільяґри, Папи Ґує, Богдана Шуста та вищезгаданого Шав’єра, які отримали статус вільного агента.
І от ми подумали: з того часу пройшло більше шести років, а Коелью, виявляється, в тренді. Чим він займався впродовж цього періоду? У якому стані та чи ще може приносити користь? Відповідаємо.
Напрямок “Китай — Бельгія” в режимі “но не получилось”
Коментуючи відхід Жажі, Ігор Рахаєв з сумом констатував:
“Так, на жаль, нам не вдалося утримати його в “Металісті”. Він приїжджав до нас, щоб переговорити з керівництвом клубу. Це пов’язано з тими ж проблемами, які виникли ще раніше. Для нас втрата будь-якого гравця — це втрата сильного футболіста. І Жажа теж входив до числа таких виконавців”.
І додав:
“Чи заграє він в Китаї? Подивимося, все залежить від нього самого“.
Як ви зрозуміли, Коелью втілив у життя мемну цитату, сказану Олександром Севидовим.
Від бразильця чекали звитяг — ось що сказав Ван Боашань, тодішній тренер “Чунцін Ліфан”:
“Сподіваюся, що досить швидко Жажа зможе зміцнити нашу лінію атаки“. Жажа не залишився осторонь: “Я хотів би максимально швидко адаптуватися і прекрасно почувати себе в Китаї, хоча багато що для мене тут все ще залишається невідомим. Хочу допомогти досягти команді високих результатів“.
На ділі ситуація склалася не з приємних: Коелью запам’ятався одним голом та асистом, травмувався, присів на лаву запасних, після чого був переведений в дубль. Більше того, показники “феніксів” не вражали, тож Ван Боашаня в листопаді 2015-го виставили за двері. Подальші зміни в клубі, поява нового спеціаліста зі своїм баченням поставили на латиноамериканцеві хрест.
Руку допомоги протягнув “Локерен”, який купився на бекграунд футболіста — в середині нульових Коелью заробив кредит довіри, захищаючи кольори “Вестерло” та “Генка”. На жаль, й цього разу Жажа не переконав: в сезоні 2015/16 він взяв участь в 21 зустрічі, напрацював на 6 дій за системою “гол плюс пас”, проте далі випав на добрий шматок дистанції через проблеми з ахілловим сухожиллям. Враховуючи, що бельгійці стабільно бовталися в Про-лізі на рівні гімна в ополонці, на Жажу не особливо розраховували — він не зробив команду сильнішою.
“Таиланд, Таиланд. Каждый день я ищу хоть какой-нибудь вариант”
Використаємо рядок з відомої пісеньки Алєксандра Слєпакова — він якнайкраще ілюструє загальний стан справ бразильця. А як ще охарактеризувати перебування у Богом забутому чемпіонаті? У будь-чому можна знайти шарм, однак, як ми не старалися, футбольне середовище, куди подався Жажа, практично не чіпляє. В середині 90-х бангкокський “Тай Фармерз Банк” двічі поспіль виграв азіатську ЛЧ (1993/94, 1994/95), в сезоні 2002/03 “БЕК Теро Сасана” дійшов до фіналу — ось і вся вітрина тайського футболу. Словом, інформація, яка вивітриться з вашої голівоньки через лічені секунди.
Вдумайтеся: двадцятидев’ятирічний чувак, нехай і орендований, поїхав у заокеанську глухомань. Українські футбольори, запам’ятайте: будете філонити, як Коелью, опинитеся в Таїланді — курортному раю, але з абсолютно нікчемною лігою, після якої вас згадають хіба з явним відчуттям зневаги. І хочеться, і колеться.
У січні 2017-го Жажа поповнив ряди “Бурірам Юнайтед” — найтитулованішого представника тамтешньої Суперліги. Станом на сьогоднішній день команда оформила сім чемпіонств, стабільно виступає в ЛЧ, може похизуватися 32-тисячним стадіоном, однак це мізерні крихти в глобальному сенсі. Для прикладу: Transfermarkt оцінює склад “воїнів громового замку” в 6,90 мільйонів євро — це трішки дорожче, ніж обойма винниківського “Руху” (6,80). По правді, таке порівняння абсолютно безглузде, але воно хоча б якось ілюструє, де ось цей “Бурірам” приблизно б знаходився в УПЛ. Ага, очікувано на дні.
Коелью без проблем прописався у старті та відзначився 34 “банками”. Нічого собі! Хеттрики, покери, шикарно виконані штрафні — про латиноамериканця навіть написав ESPN. Кілька рядків, та все ж.
Втім, не слід забувати: сука, це Таїланд. Жажа заніс до активу привабливі цифри, гарантував національне золото (“Бурірам” випередив найближчого переслідувача на 14 очок та фінішував з 86 балами), але все одно не став найкращим в лізі — Драґан Бошковіч (якийсь чорт із Чорногорії) забив на чотири м’ячі більше. Не дивуйтеся захмарній статі — в Таїланді легіонери виглядають богами та однією ногою спокійно возять місцеві колгоспи.
Як би там не було, Жажа мав свої зиски: сформував ефективну зв’язку зі співвітчизником Діоґо Луїсом Санто (парочка організувала 70 відсотків від загальнокомандної кількості м’ячів) та виграв другий трофей у кар’єрі. Його цінність дорівнює нулю, але людина хоча б мала привід порадіти.
Зауважимо, що перформанс, продемонстрований в Таїланді, ознаменував подальшу долю Жажі. Він повернувся до Бельгії, проте не затримався: на правах вільного агента приєднався до “Муанг Тонг Юнайтед”, ще одного тайського клубу, прямого конкурента “Буріраму”. Контракт з “Локереном” передбачався до літа 2018-го, але вже в січні Коелью готувався до старту нового сезону (таїландський чемп функціонує за системою весна-осінь). Цього разу він був менш результативним, відвантажив 14 голів у 26 матчах (одинадцята сходинка у бомбардирському заліку) і фінішував четвертим в турнірній таблиці Прем’єр-ліги. Як пише тайська преса, “Жажа не зміг стати лідером атакуючої ланки, як на це розраховував головний тренер, його часто душили захисники суперника, які грали високо та легко тримали його поза небезпечними зонами”.
В 2019-му Коелью відгукнувся на пропозицію корейського “Соннаму” (відвертого середняка, і це сильно сказано), жодного разу не з’явився на полі і з не найкращими відгуками подався назад до Таїланду. Причина банальна: бразилець поклав на футбол дітородний орган, за що його критикували ще в “Бурірамі”. Власне кажучи, тому й не пролонгували трудовий договір — президент клубу подякував за добре проведений період, а потім зняв із Коелью скальп. Навряд чи нормальному роботодавцю сподобається порушення режиму з боку підлеглого, супроводжуване алкоголем.
Це просто феєричне фіаско: підписуючи контракт з “Чіанграй Юнайтед”, Коелью сприймався збитим льотчиком. Причому клуб кидав рятувальне коло, ніяк інакше. Прокрутіть ще раз в своїй голові: рівень Жажі був під СУМНІВОМ навіть у третьосортній першості. Приїхали.
Ось що писали таблоїди: “Жажа повернувся до Південно-Східної Азії, не граючи у конкурентний футбол високого рівня з жовтня 2018 року. В свої часи він був неймовірним талантом, а зараз здається дивним підписанням. Однак якщо бразилець зможе продемонструвати навіть половину свого потенціалу, який спонукав його до рекордів з “Бурірамом”, “Чіанграй” отримає приємний сюрприз. Аплодуємо.
Вишенька на торті
У нещодавньому інтерв’ю Коелью наголосив:
“На даний момент я в Ріо-де-Жанейро. У мене закінчився контракт з тайською командою “Чіанграй Юнайтед”. Я перебуваю без клубу”.
Це не зовсім так, якщо знати контекст: 6 квітня 2021-го бразильця покарали чотирирічним баном через виявлення допінгу. В листопаді 2020-го “Чіанграй” рубався вдома з “Мельбурн Вікторі” (азіатська ЛЧ), встановив на табло 2:2, а потім надійшли результати тестів: в аналізі сечі, який здав гравець, виявили заборонену речовину. Отакої.
Тобто, Жажу за своєю суттю вижбурнули, він без клубу, але чомусь наші медіа цитують футболіста так, наче нічого не трапилося. Апеляція ще можлива, проте кондиції латиноамериканця однаково під питанням: в “Чіанграй Юнайтед” він тричі засмутив суперника, після чого й був приведений в дію допінговий вердикт. Чи треба Україні такий кадр, пристаркуватий і з туманним майбутнім? Але не хвилюйтеся, ностальгія затащить: якщо Коелью не стане гравцем “Металу”, то, ймовірно, більше нікому не знадобиться.
