Намагаючись оцінити Уле Ґуннара Сульшера, “БФ” вирішив охарактеризувати всіх “манчестерських сердець” – футболістів, які мали важливе значення для Алекса Ферґюсона і в подальшому стали на тренерську стежину.
Сьогодні Уле Ґуннар Сульшер може виграти свій перший трофей біля керма “Манчестер Юнайтед”. Норвежцю випала нагода відповісти критикам та собі, наскільки він хороший тренер. Легендарний нападник керує “червоними дияволами” більше двох з половиною років, проте досі викликає сумніви: клуб наче й прогресує, періодично видає чудові відрізки, але не в силах порадувати вболівальників чимось матеріальним. Таким, щоб і шампанське звідти сьорбнути і в музей на огляд поставити.
В контексті нагород “МЮ” захворів синдромом “Тоттенгема” та мовчить з 2017 року (найцікавіше, що тодішнім героєм був не хто інший, як Жозе Моурінью). Якщо Сульшер здолає “Вільярреал”, то вб’є двох зайців: позбудеться навислої тіні португальця і стане першим учнем сера Алекса Ферґюсона, який здобуте серйозний міжнародний титул.
Ви не повірите, ось цих самих “манчестерських сердець” назбирався чималенький списочок. З одного боку, тут немає нічого дивного: Ферґі керував “манкуніанцями” впродовж двадцяти шести років і точно мав би когось підштовхнути до роботи тренером. Біда в тому, що й тут є природній відбір: хтось став топом, хтось — ні риба, ні м’ясо, хтось лише робить дебютні кроки, а комусь навряд чи вдасться приховати клеймо фізрука. Чекайте, ми точно не про “Динамо”, конспекти Лобановського?..
До якої касти слід віднести Сульшера — ще питання. Поки поговоримо про найвідоміших з тих, хто вже склав те чи інше враження.
“Фізруки”
Даррен Ферґюсон: Кажуть, що в сім’ї не без виродка. Фергюсон-молодший був статистом в МЮ за кар’єри футболіста, не добився чогось предметного і коучем. “Пітерборо Юнайтед”, “Престон Норт Енд”, “Донкастер Роверс” — якось непривабливо. Він допоміг “Пітерборо” підвищитися в класі (з Ліги 2 в Чемпіоншип), проте все ще не вважається самостійною одиницею. Схоже, клеймо “син САФа” залишиться з ним назавжди.
Андрій Канчельскіс: За всієї поваги до Канчельскіса, його важко назвати самодостатнім фахівцем. Він вряди-годи дає експертну оцінку, шарить і розжовує, однак це не відображається в реальності. Улюбленець фанатів “МЮ” підіймав цілину в “Уфі” та напівпрофесійному московському “Солярісі”, короткотривалими відрізками трудився в Узбекистані, але всюди — ахтунг.
Марк Г’юз: Г’юз не викликає особливих емоцій. В нього славне минуле (та і те — півзахисник укріпив стереотип, що британці паршиво грають за бугром), це “манкуніанець” до мозку кісток. Якби світ не здогадувався про існування Г’юза-тренера, то йому б, ймовірно, дихалося легше. Тому що б тоді не виникала дилема: а який він? Марку довірили “Манчестер Сіті” після приходу шейхів, він втратив нагоду щось досягти, курував “Сток Сіті” і ті, біднесенькі, в 2018-му відправилися до Чемпіоншипу. Ой, та ну його.
Пол Інс: “Максфілд Таун”, “Мілтон Кінс Донс”, “Блекберн”, “Ноттс Каунті” і “Блекпул” — це важко перерахувати, не те що описувати.
Тедді Шерінґем: Той самий дядько, який в 1999-му зрівняв рахунок у матчі з мюнхенською “Баварією”, безуспішно працював з третьосортнім шлаком (“Стівенідж”) і в 2017-му опинився в нині розформованому “Атлетіко” (Калькутта). Це все, що треба знати про талант та актуальність Тедді Шеррінґема.
Гарі Невілл: Повісивши бутси на цвях, правий фулбек подався на “Sky Sports”, де почав підпалювали сідалища якісною експертною думкою. Тут без приколів: Невілл зарекомендував себе чудовим теоретиком, готовим розжувати футбольні тонкощі для загальних мас. І, на жаль, нікудишнім практиком: в грудні 2015-го Пітер Лім довірив Невіллу, з яким давно товаришував і разом вкладав бабки в “Солфорд Сіті” (восьма сходинка Ліги 2 в сезоні 2020/21), багатостраждальну “Валенсію”. Нічого не вийшло: в 28 поєдинках “кажани” зафіксували 10 перемог, 7 нічиїх та 11 поразок, бовталися на 13 рядку Прімери, тож безумний сінгапурець визнав провал. А Невілл швиденько пішов туди, де його слухають: на блакитний екран.
Пол Скоулз: Ще один футболіст, який занадто сильно повірив у свої слова. Не думайте, що ми зневажаємо Скоулзі, просто він так відчайдушно “топив” Луї ван Гала та Жозе Моурінью, що якби рудого перестріли в підворітні, то одразу б попросили пояснити. В 2015-му-2016-му роках ходили чутки, що головним стане Раян Ґіґґз, а Скоулз увійде до штабу “червоних дияволів”. Як ви знаєте, історія пішла іншим шляхом і підкинула Полу можливість себе показати. Нічого путнього не склалося: експівзахисника прогнали з “Олдгем Атлетік”, де він затримався на місяць. Зараз рудий чілить асистентом в “Солфорд Сіті”, але це картонне призначення: Скоулз, як і брати Невілли, Ґіґґз, Девід Бекхем та Нікі Батт, є акціонером скромного колективу.
Рой Кін: Одіозний ірландець також світиться на телеканалах, морально знищує обраних ним жертв, чим робить ефектне шоу. Всі знають, що жарти з Кіном погані, його не варто “драконити”, бо є ризик залишитися без голови. Біда в тому, що колишній хавбек сам втрачає розум і кидається в крайнощі: ми б з радістю вписали його до категорії “ні риба, ні м’ясо”, але все псує поведінка відбірного бидла. Дивіться: в 2007-му Рой вийшов з “Сандерлендом” в АПЛ, в 2010-му підтягнув “Іпсвіч” (в серпні-вересні “трактористи” йшли серед лідерів Чемпіоншипу). Позитивні моменти є, а от клепок — ні: будучи Дженнаро Ґаттузо на максималках, Кін пересварився з ким міг, вляпався у расистський скандал, так допік, що гравці “Сандерленда” влаштували вечірку, коли почули про його відставку.
Філ Невілл: Здавалося б, Філ має потенціал, але в нього скілл на те, щоб вляпуватися в лайно. Невілл причетний до вищезгаданого фіаско “Валенсії” та втрапив у сексистський скандал, керуючи жіночою збірною Англії. До того ж на ЧС-2019 “левиці” задовольнилися четвертим місцем, що також не “найс”, особливо, у порівнянні з турніром чотирірчної давнини, де команда напрацювала на бронзу. В січні 2021-го Філ відгукнувся на пропозицію “Інтера” з Маямі, але поки що не вражає — проєкт, збудований Девідом Бекхемом, плететься в середині таблиці.
Яп Стам: Гадаєте, захисник не може вважатися серцем “МЮ”? “Ну так, ну так, пішов я нахрін” — сказав би Стам, якби не побачив себе у нашому списку. Центрбек грав надзвичайно важливу роль, шанувався трибунами, Ферґі дуже довго шкодував, коли погодився на продаж підопічного в “Лаціо”. Хтось бачить у ньому класичного заробітчанина, але сам Стам пов’язував майбутнє вийнятково з “манкуніанцями” і боровся з внутрішніми демонами, коли шотландець здійснив доленосний трансфер.
Щодо тренерства: нідерландець подавав надії в “Редінзі” (плейоф за вихід в АПЛ в сезоні 2016/17), проте в подальшому пішов на дно: слабенький перформанс в “Зволле”, звільнення з “Феєнорду”, підкреслене дванадцятою сходинкою в Ередивізі, і призначення в американський “Цинциннаті”, де захисника сплутали з лисим із “Brazzers”. І як ви думаєте, де Стам? На чотирнадцятій сходинці Східної конференції. Між іншим, із чотирнадцяти.
“Треба час”
Вейн Руні: Британська преса сумнівається в здібностях найкращого бомбардира в історії “МЮ”, але готова дати час. Якщо говорити прямо, то Руні розчарував: в перших десяти матчах, проведених на містку “Дербі Каунті”, він видав 6 перемог, 1 нічию і 3 поразки. Було б добре, якби на цьому Чемпіоншип завершився, адже в наступних чотирнадцяти турах “барани” виглядали приречено: 10 програшів і 1 перемога. Команда завалилася в нижню частину таблиці, за одне очко до вильоту з дивізіону, але поки в Шрека вірять.
Раян Ґіґґз: В 2021-му європейська громадськість ладна розірвати валлійця: згадалися зради, спливли на поверхню нові скандали (побиття дівчат), супроводжувані судовими розбірками. Мало того, неперевершеного універсала не внесли до Залу слави АПЛ, що дічь: чиновницька елітка побоялася гніву певних категорій населення і просто наклала купку на ім’я Гіґґза. Раян запам’ятається великим нападником і є доволі непоганим коучем: кваліфікувався на Євро-2020 (1) та піднявся до дивізіону A Ліги націй. Ґіґґз однозначно заслужив похвалу і майбутній чемпіонат Європи повинен дати загальну характеристику його роботі. Побачимо, що у нього вийде.
“Ні риба, ні м’ясо”
Браян Робсон: Прославлений плеймейкер працював на чолі “Мілдсбро”, “Бредфорд Сіті”, “Вест Бромвіч Альбіон”, “Шеффілд Юнайтед” та збірної Таїланду. Добився локальних успіхів: виконуючи функції граючого тренера, в сезоні 1994/95 підняв “Мілдсбро” до елітного дивізіону. Також можна відзначити впертість “ВБА”, продемонстровану в кампанії 2004/05 — станом на Різдво команда йшла останньою в турнірній таблиці і завдяки Робсону видерлася із зони вильоту. Між іншим, історичний момент: “дрозди” виявилися першими в АПЛ, хто перетнув Boxing Day в якості живого мерця, зате в подальшому зіграв не гірше Леонардо Ді Капріо в “Легенді Г’ю Гласса”. Сьогодні виконує функції посла “МЮ”.
Гордон Стракан: Шотландець, відомий жорстким характером, прийшов за Ферґюсоном з “Абердіну”, все конспектував і згодом здобув певне ім’я на тренерській ниві. Першим серйозним досягненням став вихід “Саутгемптона” в фінал Кубка Англії-2003: рухаючись по сітці плейоф, “святі” показали достойний перформанс, однак на фініші не впоралися з “канонірами” Арсена Венґера (0:1). Це дозволило Стракану перебратися в більш престижне місце: прийнявши “Селтік”, він оформив 5 внутрішніх нагород, плюс, погримів в Лізі чемпіонів. Достатньо згадати обіграш “Манчестер Юнайтед” (1:0, розіграш 2006/07), “Мілану” (2:1) та донецького “Шахтаря” (2:1) — а хтось ще казав, що не можна повернути 2007-й. А от через десять років Гордон буде не в тренді — Шотландія завалить відбір до ЧС-2018 і фахівця виставлять за двері.
“Топ”
Стів Брюс: Якби не Стів Брюс, то “Ньюкасл” давно б перебував в Чемпіоншипі. Цікаво, що є фанати “сорок”, які щиро цього хочуть: мовляв, тоді Майк Ешлі піде і команду чекатиме перезавантаження. А от цей паскудник Брюс все ніяк не хоче самознищуватися: англієць другий сезон поспіль подалі тащить тайнсайдців від зони вильоту, а в квітні взагалі був нагороджений званням найкращого менеджера місяця. Причина вагома: “Ньюкасл” здолав “Бернлі”, “Вест Гем”, відібрав цінні очки у “Тоттенгема” і “Ліверпуля”. Додаємо сюди роботу Брюса з “Галл Сіті”, який в 2013-му драматично увірвався в АПЛ, а в 2014-му став фіналістом Кубка Англії, і бачимо гідного послідовника Сема Елардайса. Ось хто точно тебе врятує, коли тонутиме новий “Титанік”.
Відзначимо, що це не всі персонажі: ми “опустили” тих, хто не став настільки популярним, щоб про них згадувати. Це футболісти, які номінально рахувалися в “Манчестер Юнайтед” (умовний Пет Макгіббон, який їздив по орендах і не був частиною першої команди), або ж вкрай мало працювали з Ферґюсоном, щоб вважатися його послідовниками (той же Лоран Блан, який би з легкістю увійшов до “топів”). То куди запишемо Сульшера?
