Присвячується сьогоднішнім подіям.
Ліга чемпіонів близька до логічного завершення. Пророкують, що фінал складеться на користь Хосепа Ґвардіоли: незважаючи на перемогу тритижневої давнини (2:1), “Челсі” не зможе нав’язати боротьбу каталонському спеціалісту. Тоді журналісти дружньо писали про генеральну репетицію, однак глобально вона провалилася: “Манчестер Сіті” займався бозна-чим впродовж дев’яноста хвилин, особливо Кун Аґуеро з його нікчемним виконанням “паненки”. Сьогодні подібне навряд чи станеться.
Як би там не було, кубок чемпіонів все одно потрапить до Англії. Поціновувачі АПЛ вже як місяць ходять бундючними індиками та не без самовдоволення тицяють пальцями на людей, для яких в пріоритеті Бундесліга, Серія A, Ла Ліга чи, прости Господи, Ліга 1 (пробач, “Лілль”, ти став винятком, але про тебе скоро забудуть). То хто там казав, що Англія — не найсильніша? Ось вам приклад, причому другий за три останні роки: в сезоні 2018/19 “Ліверпуль” хлопнув “Тоттенгем” з рахунком 2:0. Всі розрахували на схожий сценарій в Лізі Європи, молилися на “Манчестер Юнайтед” і “Арсенал”, але хто ж винен, що в сім’ї не без виродка?
І от ми замислилися: а скільки взагалі випадків знає історія, коли у вирішальному матчі ЛЧ зустрічалися клуби з однієї країни? (передчуваючи запитальні погляди, зауважимо, що така практика відсутня в Кубку європейських чемпіонів). Це ж, мабуть, дійсно свідчить про крутість тієї чи іншої першості. Цей матеріал присвячується тим, хто не здатен згадати все і одразу — власне кажучи, ми це зробили замість вас.
“Реал” — “Валенсія” — 3:0 (сезон 1999/00)
Голи: Мор’єнтес (39), Макманаман (67), Рауль (75)
Якби в листопаді 1999-го хтось сказав вболівальнику “вершкових”, що “Реал” на фініші сезону візьме “вуханя”, то неминуче сталася б бійка. Мадридці, очолювані Джоном Тошаком, виглядали пригнічено: валлійський тренер загрався в сержанта Гартмана з “Суцільнометалевої оболонки”,перегризся з лідерами роздягальні і залишив по собі згарище. Що цікаво, британець дебютував біля керма іспанців поразкою проти “Динамо” (березень 1999-го), його ж звільнили через дев’ять місяців напередодні приїзду киян на “Сантьяго Бернабеу” (другий груповий раунд ЛЧ 1999/00).
Тошак запам’ятався токсичністю та інтригами: як підсумок, гравці поділилися на клани. Як пригадував Рауль Ґонсалес, роздягальня перетворилася на “смітник з брехні, перешіптувань і підстав”. Зрештою, тодішній президент Лоренсо Санс втомився від постійної критики і прийняв найкраще рішення у своєму житті: довірився Вісенте Дель Боске. Між іншим, ви ще не зловили порцію флешбеків? У 2016-му Флорентіно Перес помножив на нуль Рафаеля Бенітеса, зробив ставку на Зінедіна Зідана і досяг небувалих висот.
Далі все відбувалося як у казці: “Реал” видерся із психологічної ями і вихором пронісся по ЛЧ. В чвертьфіналі “ріпнувся” “МЮ”, в півфіналі зарішав зовсім зелений Ніколя Анелька, якого до цього часу згадують в Мадриді злим і нетихим словом (хе-хе, один із найпровальніших трансферів клубу, але все одно кращий, ніж Еден Азар).
Паралельно рухалася “Валенсія”, яка розпочала свій шлях з третього кваліфайраунду: “кажани” не сприймалися сильнішими, ніж “бланкос”, але точно були більш збалансованішими. Подолати дистанцію з двох квартетів, де тобі трапляються “Баварія” та “Манчестер Юнайтед”, а потім зняти скальп із “Лаціо” і “Барселони” — це треба вміти.
На жаль, сам фінал розчарував: нейтральна аудиторія надіялася на чудо у виконанні Купера, однак Дель Боске виніс візаві у одні ворота. Ну, правда: ми розпиналися, розжовували, а матч вийшов таким, що не потребує пояснень. Вісенте запресингував “Валенсію” завдяки центру поля, розігнав атаку за допомогою флангів і змусив опонента панікувати. Точність Мор’єнтеса, “ножиці” Макманамана і прудконогість Рауля — от і маємо 3:0 на табло.
Бідний Купер… Хто ж знав, що через рік він знову впіймав облизня — все зіпсувала “Баварія” з неперевершеним Олівером Каном.
“Ювентус” — “Мілан” — 0:0, серія пенальті — 2:3 (сезон 2002/03)
Серія пенальті: Бірінделлі, Дель П’єро — Сержиньо, Неста, Шевченко
Один із найнудніших фіналів, які бачила історія. Зрозуміло, що був фактор Андрія Шевченка, який приковував увагу пострадянського простору, але загалом поєдинок видався печальним. Так, друзі, це лише ваша ностальгія, просякнута атмосферою “СТБ”, не більше.
Ми перебільшуємо? Перетнулися дві італійські команди, з яких одна з ультразакритим стилем — показово, що “Ювентус” наніс тільки два удари в площину воріт. Тактичні гіки, звичайно, бачать в такому красу, але ж ми не маргінали. Прикріплюємо кадри, на яких сумує сер Алекс Ферґюсон (в одному із епізодів камера упіймала, як шотландець куняє, але ми його не знайшли):
Прикметно, що тональність зустрічі могла змінитися ще на 8 хвилині: Шева відреагував на діагональний пас Філіппо Індзаґі і розстріляв Джанлуїджі Буффона. VAR тоді ще вигадали, а німецький арбітр Маркус Мерк був скандинавом: скасував чистий гол! Мотив: Руй Кошта перебував в нібито активному офсайді, хоча португалець не перешкоджав траєкторії м’яча.
Тому найінтригуючий відрізок присвячений серії післяматчевих пенальті. Ось де довелося справді прокинутися: Буффон та Діда влаштували голкіперську дуель. Бразилець тричі вибіг з лінії воріт (сьогодні таке неприпустимо), чим дезорієнтував — той же Паоло Монтеро розгубився та вдарив безхитрісно. Джиджі натомість вичікував і показав прекрасну реакцію: в стрибку парирував удар Кларенса Зеєдорфа, після чого потягнув спробу Кахи Каладзе.
І добре, що в той вечір Шевченко не схибив (доля наздожене його через два роки). Українець не долучився до компанії невдах: підійшов до точки, спокійнесенько перехитрив Буффона і приніс омріяний кубок.
“Манчестер Юнайтед” — “Челсі” — 1:1, серія пенальті — 6:5 (сезон 2007/08)
Голи: Роналду (38) — Лемпард (45)
Серія пенальті: Тевес, Каррік, Гаргрівз, Нані, Андерсон, Ґіґґз — Баллак, Беллетті, Лемпард, Ешлі Коул, Калу
На відміну від двох минулих випадків авдиторія нарешті отримала жадане шоу. Було все, що потрібно для красивої картинки: баскетбольний стрибок Кріштіану Роналду, гол Френка Лемпарда, присвячений матері, померлій у квітні 2008-го, вилучення Дідьє Дроґба у найвідповідальніший момент (як наслідок, “Челсі” не дорахувався пенальтиста в післяматчевій серії) та епічне падіння Джона Террі.
Хто б міг подумати, що саме капітан “аристократів” підсковзнеться? Бери і вирішуй епізод, тим паче Петер Чех впорався з Роналду, але ж ні — в подальшому прикра осічка ще довго переслідувала англійця. Ось що він розповів в одному з інтерв’ю:
“З тих пір я кожну хвилину заново переживаю цей момент. За весь цей час я спав всього кілька годин, але кожен раз прокидаючись, я сподіваюся, що це просто поганий сон. Коли я йшов до м’яча, я знав, що цей удар повинен принести нам перемогу. Те, що сталося потім, буде переслідувати мене все моє життя.
Я не раз дивився повтор того удару по ТБ. Всі бачили, що я послизнувся, але я до сих пір не можу в це повірити. З роками стало трохи легше, але це одна з тих речей, яка розчаровує, в той час я був повністю спустошений. Найгіршим було те, що на наступному тижні Англія грала на “Вемблі” проти США і мені довелося сидіти за столом з усіма гравцями “Ман Юнайтед”.
Ось драма, ось те, що давно мало б потрапити на телеекрани і стрімінгові сервіси.
Правда, не обійшлося без зіпсованого кадру: Ніколя Анелька вдарив настільки паршиво, що може скласти конкуренцію Давіду Де Хеа — те, як іспанець “затащив” проти “Вільярреалу” забудеться нескоро. Зате тринадцять років тому (Боже, як час летить) Ферґюсон сяяв від щастя (в середу не дуже). Символічно, що він отримав кубок з рук сера Боббі Чарльтона і разом з глибокошанованим дідусем присвятив перемогу малюкам Басбі.
“Боруссія” Дортмунд — “Баварія”— 1:2 (сезон 2012/13)
Голи: Гюндоган (68) — Манджукіч (60), Роббен (89)
На початку десятих “Баварія” була неймовірно зла. Все йшло шкереберть, не в те русло, котилося коту під хвіст — називайте як хочете. Привід для нервів чималенький: в Європі провалені фінали ЛЧ 2009/10 та 2011/12, в Бундеслізі біцепсами грав Юрген Клопп. Тренер-сміхотун забезпечив дві “салатниці”, чим назавжди в себе закохав, підняв над головою Кубок Німеччини та довів мюнхенців до точки кипіння. Це як це?..
Юпп Гайнкес — дивовижна людина. Він неодноразово підтягував “Баварію”, а в 2013-му збудував ідеальну версію “рутен”. Колектив психологічно зміцнів, Франк Рібері/Ар’єн Робен/Томас Мюллер перебували у вогні, радувала достатня ширина лави запасних (приємно здивував нестаріючий Клаудіо Пісарро, який став четвертим бомбардиром в сезоні). Ось цей баланс, праймові Бастіан Швайнтайгер та Філіпп Лам, різноманіття тактичних рішень зробили “Баварію” монструозною машиною (яку бездарно змарнував Ґвардіола і повернув Флік). Ясна річ, перемоги посипалися зі швидкістю Флеша у “Снайдеркаті”, не інакше.
Чи виникли проблеми в ЛЧ? Якщо викреслити неочікувану поразку БАТЕ, то все пройшло гладко: так, був виїзний програш “Арсеналу” 1:3, однак на “Альянц Арені” “Баварія” повернулася до тями і невимушено поклала Венґера на лопатки. Єдиною перепоною вважався Клопп, який знав, як діяти проти прямого конкурента. До травня 2013-го дядя Юра не підводив: і з “Шахтарем” розібрався, і проти “Малаґи” врятувався, і “Реалу” всадив по печінці, все “чотко”, “ровно”, “молодьожно”. Проте мюнхенці дали відсіч, причому заслужено: віддали разючу кількість пасів (640/448), з яких точні — 459 на 270, були дисциплінованими (7/11 фолів) та більше володіли м’ячем (58/42%).
Цифри трансформувалися в результат: свою справу зробили Маріо Манджукіч та Франк Рібері, який відреагував на вивірену передачу друзяки Роббена. Засмучує одне — якого хріна “Золотий м’яч” дали Роналду?
“Реал” — “Атлетіко” — 4:1 (сезон 2013/14)
Голи: Рамос (95), Бейл (110), Марсело (118), Роналду (120, пен) — Годін (36)
Знамените протистояння, підігріте кількома важливими факторами: по-перше, “Реал” впритул наблизився до жаданої “Десіми”, по-друге, вперше в історії ЛЧ зустрілися представники одного міста. Унікальний випадок, який повторився в розіграші 2015/16, а потім ще й перенісся на Лігу Європи — “Арсенал” помірявся причандалами з “Челсі”, але тоді магія Унаї “Ґуд ібенінґ” Емері не спрацювала.
“Вершкові”, керовані Татом Карло, напрочуд легко застрибнули у фінал: “Галатасарай”, “Ювентус” та “Копенгаген” були пройдені на одному подиху, в плейоф відбулося почергове знущання над іміджем Бундесліги. “Шальке” — 9:2, “Боруссія” Дортмунд — 3:2 (“джмелі” ледь не відігралися вдома, проте загалом “Реал” не втратив рівновагу), в півфіналі Ґвардіола дістав п’ять “сухих” подач.
“Атлетіко” виглядав не менш драйвово: так, з акцентом на захист, але самі методи, обрані Дієго Сімеоне, ще не приїлися. “Матрацники” розібрали на молекули “Мілан”, “Барселону” та “Челсі”, а напередодні подій в Лісабоні ще й оформили чемпіонство Іспанії. Треба було бути останнім песимістом, щоб сумніватися у компетентності “Атлетіко” — власне кажучи, всі питання зняв Дієго Ґодін, який на 36 хвилині виграв “другий поверх” та головою переправив м’яч у ворота. Ікер Касільяс, ймовірно, йшов на перехоплення, але втратив позицію і не зміг врятувати ситуацію.
Якби футбол був логічним, впорядкованим та роботизованим, таким, про який мріє Сімеоне, то “рохібланкос” однозначно б здобули кубок. Поки що ніхто не навчився стовідсотково подавлювати емоції: “Атлетіко” відбивався як міг, але в команди затремтіли ноги після того, як доля протягнула руку допомоги Серхіо Рамосу. Епізод можна розібрати з суто спортивної точки зору, пояснити хто, де і кого відпустив, однак “матрацники”, насамперед, капітулювали у своїх головах. Добре, 1:1, але чому ж не битися далі?
Бейл, який віддав асист на Сірожу, Марсело та Роналду випотрошили сусідів за лічені хвилини: аж прикро, що “Атлетіко” не знайшов в собі сили відповісти чимось конструктивним і капітулював швидше, ніж Моргенштерн пише середньостатистичний трек п’ятою точкою.
“Реал” — “Атлетіко” — 1:1, серія пенальті — 5:3 (сезон 2015/16)
Голи: Рамос (15) — Карраско (79)
Серія пенальті: Васкес, Марсело, Бейл, Рамос, Роналду — Ґрізманн, Габі,Сауль
Сподівалися побачити ремейк дворічної давнини? Та де там! Отримуйте фінал, стилістично схожий на події зустрічі між “Ювентусом” та “Міланом”. На двох команди завдали 43 удари (12 в площину), проте в реальності все розвивалося не надто. Якби не гол Серхіо Рамоса, супроводжуваний лавиною суперечок (а там не положення поза грою, дядя? ) і відновлення паритету завдяки Янніку Феррейрі Карраско, то про що б тоді говорили люди? Так, було багато силової боротьби, але загалом ніхто собі не відмовив у звичних речах: “Атлетіко” сконцентрувався на захисті та контратаках, “вершкові” ж задіяли фланги і безкінечні навіси (типовий Зідан). Як там кажуть — найшла коса на камінь?
“Атлетіко” підбирався до фіналу зі швидкістю равлика, але чіплявся мертвою хваткою за результат. Це чітко продемонстрували матчі з “Барселоною” і “Баварією” — “рохібланкос” вичавили з себе мінімум реальних нагод, проте трепетно поставилися до створених моментів. Той же Ґвардіола у півфіналі не знав куди подітися: начебто у його руках важелі, забивають Хабі Алонсо та Роберт Левандовський, але мадридці все одно протискуються далі. Антуан Ґрізманн здорової людини залишив “автограф” Мануелю Ноєру і все — роби, що хочеш.
І от скажіть: це все вартувало того, щоб Облак під час післяматчевих пенальті стояв як укопаний та нагадував тебе ніякого під час першого сексу? О’кей, Хуанфран влучив у штангу, чим мінімізував шанси на виграш, але винуватцем став однозначно словенський кіпер.
Кейлор Навас старався, принаймні, створював двіжуху, а от Ян — ні. Не здивуємося, якщо у вас також після фінального свистка з’явився у роті присмак такої добрячої кислятини. Фе, мадридський “Атлетіко”, ти скис.
“Тоттенгем Хотспур” — “Ліверпуль” — 0:2 (сезон 2018/19)
Голи: Салах (2, пен), Оріґі (87)
“Тоттенгем” та “Ліверпуль” пройшли карколомну дистанцію, але сам фінал краще викреслити з пам’яті. Все пізнається у порівнянні, хіба не так? “Шпорам” вдалося просочитися крізь надскладний квартет з “Барселоною” та “Інтером”, за серцехапальних обставин у чвертьфіналі вибити “Манчестер Сіті” (он збираються скасувати правило виїзного голу — Маурісіо Почеттіно повинен стояти першим на захисті традиційних цінностей). А амстердамський “Аякс”? Банда Еріка тен Хага впритул наблизилася до вирішальної стадії турніру, однак 8 травня Лукас Моура провів найкращий матч у житті: бразилець відвантажив хеттрик та витягнув лондонців за шкірку.
“Ліверпуль”? Чого вартий камбек проти “Барселони” — хейтери “Барселони” подейкують, що Марк-Андре тер Штеґен та Жерар Піке досі чекають на подачу кутового стандарту, поданого Александером-Арнольдом. Емоції просто виплескувалися через край: хіба таке можливо?
А тепер забудьте і ще раз прокрутіть в голові фінал — не дивно, чому добра порція фанатів прагнула побачити замість “Тоттенгема” “Аякс” з його драйвовою молоддю. Пенальті, реалізований Мохаммедом Салахом на 2 хвилині (м’яч контактував з рукою Мусси Сіссоко), зламав план Маурісіо Почеттіно і ознаменував увесь поєдинок.
Лондонці намагалися відновити рівновагу, стали на свої ж граблі (аргентинський тренер довірився щойно відновленому від травми Гаррі Кейну), але все марно: “Ліверпуль” з кінцями захопив ініціативу і диктував власні умови. Тож гол Дівока Оріґі став справою часу і лише підкреслив безпорадність “Тоттенгема” — так за лічені тижні “лілово-білі” змусили перевзуватися у повітрі ком’юніті, а в Інтернеті знову полетіли жарти, пов’язані з кінострічкою “Залягти на дно в Брюгге”. Ну а Клопп — топ.
Здається, нікого не забули. То хто сьогодні стане володарем чашки? Ласкаво просимо в коментарі.
