Розбираємося в реакції суспільства на поразку України проти Англії.
Україна програла Англії. Подвигу не сталося: до матчу було зрозуміло, хто фаворит. В офіційній зустрічі “три леви” пропустили ще в березні (2:1 проти Польщі, кваліфікація ЧС-2022), поступилися — у листопаді минулого року. Так, Ліга націй, чия престижність і необхідність досі під сумнівом, однак факт залишається фактом — Бельгія тріумфувала 2:0.
Впродовж усього турніру Англія виступає напрочуд прагматично. Вочевидь, Ґарет Саутґейт детально проаналізував власний досвід, набутий під час ЧС-2018, та врахував помилки попередників. Родоначальники футболу втомилися оступатися через давні недоліки (приклад — серія пенальті з Італією на Євро-2012), недооцінку суперника (програш Ісландії на Євро-2016) та прорахунки у грі першим номером (виліт від Хорватії на полях Мордору).
Ця версія збірної готова віддати м’яч та простір, проте все одно диктує свої умови. Саутґейт пожертвував естетикою заради результату, внаслідок чого підготував дійсно чемпіонський колектив. Зауважте, що до матчу з Україною серед британців забило лише двоє — Рахім Стерлінґ та Гаррі Кейн. Тренерський штаб має в активі Джейдона Санчо, низку гравців екстракласу, однак обмежується тими ресурсами, які необхідні для конкретного опонента.
Виходить, програти такій Англії нормально? Повторимося, мало хто хапав зірки з неба і бачив Андрія Шевченка у півфіналі. Питання полягає в тому, ЯК ми програли.
Як тільки пролунав фінальний свисток на “Стадіо Олімпіко”, Інтернет наповнився масою компліментів. “Дякуємо за Євро”, “історичне досягнення”, “все буде Україна”, “молодці” і так далі — ви всі це бачили. Втім, серед коментаторів траплялися й ті, хто осмілився задати резонне питання: “Чекайте, так 0:4, про що йде мова? Хіба це не розгром?”.
Наголосимо, що здебільшого конструктивний діалог не зав‘язувався: одразу вигулькували персонажі, які осудливо махали пальчиком і натякали: “ша, яка критика? Ми загалом вдало провели турнір”. Звичайно, ми змоделювали ситуацію на пальцях, тому що в реальності серед вболівальницького ком’юніті розгорілося зарево: одна сторона намагалася зацькувати іншу, оскільки та мала відмінну думку.
Шановні друзі, критика — це нормальне, потрібне явище. Не цікавитися деталями, не шукати істину, навіть якщо доведеться плисти проти течії — вірний крок до перетворення в інфузорію-туфельку. Подивіться на умовну Білорусь, яка своєю байдужістю трансформувалася в бананову республіку.
Причому тут футбол, трясця? До того, що ми з тріском влетіли Англії. 0:4 — як таке можна відбілювати? У цій кампанії “три леви” нікому не забили більше двох; наголосимо, що англійці встановили рекорд: їм ще ніколи на вдавалося відвантажити на чемпіонаті Європи відразу чотири м’ячі. Ми відзначилися історичним досягненням, — вперше просочилися в плейоф змагання, — і водночас стали співучасниками іншого знакового епізоду, щоправда, з негативним для нас фінішем.
До речі, не забуваймо, що Україні сильно пощастило — півтора тижні тому фанати проклинали команду, не бажаючи її бачити в 1/8-й. “Фе, ми залежні від Польщі/Швеції/Іспанії/Словаччини/Хорватії/Шотландії/Росії/Данії/Бельгії/Фінляндії (не втомилися рахувати?), тож не заслужили перебувати серед найкращих”.
Опісля обіграшу “тре крунур” відбулося масове перевзування у польоті і риторика докорінно змінилася: із аутсайдерів Шевченка миттю піднесли до генія, який перевернув шахівницю (безперечно, тренер зробив влучні кроки: “синьо-жовті” перебудувалися в два опорники, продемонстрували гнучкість; сподобалася рішучість стосовно Руслана Маліновського, який провалив форум).
З Англією ми спробували грати у схожій манері, проте більше стояли, вичікуючи епізод (зрештою, “родоначальники” остаточно захопили ініціативу, були агресивнішими і довели справу до логічного кінця). І за цю інертність ми зобов’язані аплодувати?
“Ну це ж Англія і тому має бути не соромно”. Ага, з таким менталітетом ми далеко не заїдемо. Ця думка прищеплює меншовартість, готує до фіаско, створює плацдарм для відмовок. Соромно вилітати з настільки тихохідним футболом, без жодної жовтої картки, силової боротьби, з xG 0.26, одним вдалим кросом (з шести) і п’ятьма спробами дриблінгу, дві з яких підсумувалися невдачею. Зрозуміло, що Шевченко не збирався розкриватися, але він не відреагував на швидкий гол, не мотивував хлопців, не вніс зміни, які б вплинули на перебіг матчу. Не соромно?
“Ну це ж 0:4”. Ми спеціально акцентували увагу на тому, що поступатися можна по-різному. На Євро-2016 Угорщина також програла з аналогічним рахунком — в чвертьфінал відправилися бельгійці. Але мадяри билися, намагалися видряпати м’яч, феєрив Габор Кірай (дядько в штанах видав низку сейвів, один з яких був визнаний УЄФА найкращим у сезоні). Що тут говорити, якщо Угорщина більше володіла м’ячем (54%), завдала 6 ударів в площину (для прикладу — ми всього 2), була успішнішою в контексті точності пасів (85% проти 82%), практично не поступилася в єдиноборствах (12 проти 15).
Цікаво, як би ми виглядали, якби опинилися в групі смерті з Німеччиною, Португалією та Францією? Угорщина грала в свій футбол п’ять років тому, не відмовилася й тепер: збірна попрощалася з Євро, але зробила це круто і красиво. А от наші футболісти постали розгубленими і дезорієнтованими, були схожими на щенят, яких ось-ось втоплять. Капець. І не смійте казати, що ми не можемо: он, проти Нідерландів же вийшло відіграти два м’ячі.
“Критика недоречна, бо ми в 1/4-й”. Знову ж таки, ми подолали груповий бар’єр завдяки обставинам. І ви знаєте, критика пішла на користь: Україна, зла сама на себе, на рівних сперечалася зі Швецією, мала наміри відповідати хейтерам (Зінченко першим приклав пальця до вуст). Команда зобов’язана так робити постійно, причому не показово воювати з громадськістю (ось вам, смерди, як ви посміли погладити нас проти шерсті?), а самотужки оцінювати свої сили і пробувати брати нові вершини. Не заради когось, а тому що. Футбол — все-таки спорт, на секундочку.
Проблема в тому, що ми вийшли на Англію пригніченими, як одного разу сказав Мирон Маркевич. До того ж, таке враження, що з відчуттям виконаної справи: “тю, Швеція обіграна, а “трьом левам” ми влетимо”. “Планка взята, а далі, як ляже карта” — у вас не виникла така думка? Скажіть це Швейцарії, Хорватії, Чехії, Данії — всі до останнього хапалися за шанс. Не ми. “А в нас з фізухою кепсько, чемпіонат неконкурентний”. А в Угорщині кращий? А зірок в стані їхньої збірної багато? Гулачі, Орбан і травмований Собослаї? Овва.
Так, Україна поїхала додому. Якщо забути все вищеописане, то команда має щирий привід для гордості: чвертьфінал не викреслити. На жаль, він стане вітриною, до якої не слід придивлятися: повилазять всі неточності, залишені на поверхні. З іншого боку, не слід особливо хвилюватися: мигцем прибіжить завгосп і віджене від експонату. Так-так, це ми про вас, вболівальників з вразливою самооцінкою і нездатністю слухати альтернативну думку.
