“Брутальний Футбол” підготував матеріал, наповнений стовідсотковою концентрацією болі — говоримо про найганебніші провали українських команд в єврокубках, причому завдані всілякими третьосортними суперниками. Запасіться носовими хустинками і корвалолом — не всім до душі така ностальгія.
Український футбол вкотре торкнувся дна — полтавська “Ворскла” зганьбилася у боротьбі з фінським КуПСом, а ковалівський “Колос” у протистоянні з карагандинським “Шахтарем”: обидві команди покинули Лігу конференцій.
Хто б що не говорив, а єврокубки — лакмусовий папірець, за допомогою якого тестується рівень домашнього чемпіонату. Виявляється, ми не в силах протистояти футбольним карликам і непридатні навіть для турніру, спеціально створеного для цих самих карликів.
“Ворскла” і “Колос” спасували за першої спроби і підтвердила давній тезис: вітчизняним клубам важко дається кваліфікація.
Надихнувшись фіаско (до слова, не єдиним у виконанні полтавців), ми оформили добірку історичних факапів українських клубів на міжнародній арені.
Уточнимо: в нашому рейтингу є мегапровали на ранніх стадіях проти мегадрисні, від якої ніхто нічого не чекає. Грубо? Ну, пробачте, така вже реальність.
“Ліллестрем” — “Шахтар” Донецьк — 4:1 (Кубок УЄФА 1994/95, попередній раунд)
З одного боку, сварити “Шахтар” не хочеться — донеччани повернулися в єврокубки після десятирічної перерви, дебютували за часів незалежності. Водночас виникає логічне питання: що за чухня? Ви бодай-колись чули про існування такого клубу, як “Ліллестрем”? Ви знаєте, в якій частині світу він виступає?
В сезоні 1993/94 “помаранчево-чорні” фінішували другими в чемпіонаті України, нав’язали конкуренцію “Динамо”, могли похизуватися добротним підбором виконавців. На місці визнані легенди: голкіпер Дмитро Шутков, захисник Сергій Попов, у середній лінії — Геннадій Орбу та Валерій Кривенцов; у нападі, ясна річ, Сергій Ателькін.
Вийшло так, що президент Ахать Брагін зібрав годний колектив, який не впорався з норвежцями, скромнягами, що вилетіли у наступному ж раунді — “Бордо” зняв скальп із рахунком 5:1. “Шахтар” приїхав до Норвегії і не знав, куди подітися: перший гол був забитий на другій хвилині, наступний — у роздягальню. Ще один на початку другого тайму, а фінальний штрих стався за двадцять з гаком хвилин до фінального свистка. Якби не старання Валерія Кривенцова, то все б закінчилося занадто печально — а так його м’яч став зачіпкою для потенційного камбеку.
Опісля матчу Шутков зізнався, що команда недостатньо розім’ялася, бо “не знала регламенту УЄФА”: “Виходимо в Норвегії на розминку за сімнадцять хвилин, а нас не пускають. Виявляється, в єврокубках зовсім інший регламент. Організатори матчу повідомили, що за десять хвилин до зустрічі команди повинні піти в роздягальню. “Ліллестрем” спокійно розім’явся, ми — ні. Навіть не відчули поля, відскоку м’яча від газону”.
Припустимо, халтурна необізнаність вплинула на підсумок протистояння. Що ми побачили у Донецьку, за своїх трибун? “Шахтар” вів 2:0, проте все одно скис: моментами “Ліллестрему” страшно щастило (захисник виніс м’яч з лінії), але і щастить сильнішим.
“Ксамакс” — “Динамо” Київ — 2:1 (Кубок УЄФА 1996/97, перший раунд)
Доленосна поразка, після якої брати Суркіси запросили до Києва Валерія Васильовича Лобановського. Формально Йожеф Сабо протягнув ще деякий час біля керма “біло-синіх”, але з ним все було зрозуміло: на жаль, списаний матеріал. Додамо, що попередньо “Динамо” попрощалося з Лігою чемпіонів (в кваліфай-раунді покуражився “Рапід” 6:2), але терпець урвався саме на “Ксамаксі”. Де це бачено, щоб так грати з представником першості Швейцарії?
Причина невдачі — імпульсивність Сабо, який кидався на гравців і здійснив ряд неоднозначних кроків (наприклад, замінив Олександра Шовковського на Ігоря Кутепова). Ще вдома кияни “пороли” епізод за епізодом, а на виїзді взагалі постали неорганізованою конструкцією, без чіткого почерку і бажання битися. Вердикт прогнозований: Марек Лесняк відзначився у першому таймі, Патрік Ізабелла продовжив справу — у другому. Юрій Максимов, котрого ми вже заочно згадали і ще згадаємо, скоротив гандикап, але на цьому все: невшательці рушили далі, щоби одразу розсунути ніжки перед грізним та неперевершеним “Гельсінгборгом”.
“Тун” — “Динамо” Київ — 1:0 (Ліга чемпіонів 2005/06, другий кваліфікаційний раунд)
Не менш культовий обсер у виконанні “Динамо”: до зустрічі з “Туном” клуб ще ніколи так рано не розлучався з єврокубками. Ну, нічого, все буває вперше: винуватцем визнали Леоніда Буряка. Хто міг спрогнозувати, що команда, яка базується у провінційному швейцарському містечку, не просто дасть відсіч, а поглумиться над нами?
Ситуація пішла шкереберть ще в Києві: “Тун” двічі поспіль відігрався (не без допомоги Родольфо, який записав до активу автогол), чим наочно підкреслив безпорадність “Динамо”. На папері “біло-сині” були фаворитами, в дійсності ж — змарнували купу моментів, встановили неочікувані 2:2 і змусили трибуни не добирати слова. Як так?
Передбачалося, що столичний клуб, розлючений власними недопрацюваннями, приїде в Швейцарію та таки зніме скальп із вискочок. Де там! “Тун”, розуміючи політику партії, забарикадувався у захисті та вперто чекав на свій шанс — навіщо настирливо йти вперед, якщо різниці забитих та пропущених достатньо для проходу далі?
“Динамо” панікувало та зрештою втратило контроль: на дев’яносто першій хвилині Тьяґо Бернарді нокаутував Шовковського, а через якусь мить українці залишилися в меншості — червоне світло перед собою побачив вищезгаданий Родріґо. Жах.
Ясна річ, Буряка підняли на вила: чому він притримав у запасі Клебера, Діоґо Рінкона та Валентина Белькевича — диспетчера, прославленого своїм креативом і неординарними витівками? Суркіс довго не роздумував: після нічиєї 1:1 з “Іллічівцем” тренера виставили за поріг.
“Беллінцона” — “Дніпро” — 2:1 (Кубок УЄФА 2008/09, третій кваліфікаційний раунд)
Мемологічний програш, над яким люблять глумитися вболівальники покійного “Дніпра”. За іронією долі, вкотре на горіхи дісталося від швейцарців: Олег Протасов недооцінив “Беллінцону” (що ти таке?) і негайно отримав по дупі черевиком Ігоря Коломойського.
Знаєте, в чому прикол? Сезон 2008/09 — єдиний, в якому “Беллінцона” грала в єврокубках. Ба більше, в майбутньому команда пройшла процедуру ліквідації, відновилася і сьогодні блукає третім за знаковістю дивізіоном країни. Калініченко, Ротань, Русол, Назаренко, Шелаєв та Воробей — всі захищали кольори національної збірної і гуртом обдристались проти Богом забутої чахотки. Отакої!
В першій зустрічі “Дніпро” тріумфував 3:2 (“дзвіночок” не був почутий і правильно проаналізований), в гостях — упіймав облизня. Події розгорталися дуже швидко: швейцарці повели в рахунку ледь не на двадцятій секунді, чим загнали Протасова в глухий кут (що цікаво, на післяматчевій пресконференції, проведеній в Дніпрі, спеціаліст розкидався гучними словами та запевнив журналістів, що “вирішить завдання виходу в наступне коло Кубка УЄФА”). Ага, вирішив.
Сєргєй Самодін відновив паритет на дев’ятій хвилині, але загалом “синьо-біло-блакитні” були позбавлені ключових ниточок. “Беллінцона” демонструвала всім виглядом, що не дасть “Дніпру” розвернутися, диктує умови і за нагоди обов’язково збільшить перевагу. Так і сталося — такий собі Якопо Ла Рокка залишив “автограф” Максиму Старцеву на сімдесят шостій хвилині; швейцарці перебудувалися і без особливих складнощів розібралися з кволими потугами дніпрян.
“Металіст” — “Штурм” — 0:1 (Ліга Європи 2009/10, раунд плейоф)
Якби це був перший захід “Металіста” в єврокубки, то ще б знайшлося виправдання — мовляв, команда подолала два кваліфайраунди і за рахунок відсутності досвіду не просочилася в групу. Тут же ніяких “але” не може бути — роком раніше Мирон Маркевич дістався з харків’янами до 1/8-ї змагання, виграв квінтет B, залишив позаду “Сампдорію” і дав бій київському “Динамо”. Логічно, що фанати вимагали продовження банкету, якісного кроку вперед, а тут якийсь “Штурм”. О, боги, як не Швейцарія, то Австрія.
Головне, що мало що віщувало біду — напередодні “жовто-сині” послали в глубокий нокаут хорватську “Рієку” (4:1). А от “Штурм” вперся і вибив проєкт Ярославського з рівноваги за допомогою такого собі Даніеля Байхлера — нападника, який грав у Італії і Німеччині, але ніде не проявив себе, окрім рідного клубу.
Байхлер забив вдома (суперники розійшлися нічиєю 1:1, з нашого боку відмітився Денис Олійник), він же засмутив Олександра Горяїнова на ОСК “Металіст” — його другий м’яч якраз і коштував нам путівки в основну сітку Кубка УЄФА. Найприкріше те, що хлопці пережили синдром “а як це відігратися, коли ми програємо?”. По правді, ця хвороба прийшла в Україну значно раніше, ніж коронавірус — упеелівці рідко камбечать, і харків’яни в 2009-му не стали винятком.
От наче все в наших руках, нема чого вішати носа, але ж ні — “Штурм” змінив шальки терезів на свою користь в середині першого тайму, а “Металіст” вперто не повертав їх бодай у вертикальне положення. Як казав Леонід Кравчук, маємо те, що маємо.
“Аустрія” — “Металург” Донецьк — 3:2 (Ліга Європи 2009/10, раунд плейоф)
“Металург” Донецьк — “Тромсе” — 0:1 (Ліга Європи 2012/13, третій кваліфікаційний раунд)
“Кукесі” — “Металург” Донецьк — 2:0 (Ліга Європи 2013/14, третій кваліфікаційний раунд)
Так, ми двічі окремо розповіли про “Динамо”, а у випадку з “Металургом” все об’єднали. Чому так? Провали “біло-синіх” мають нехай і спотворену, та все ж історичну цінність. Стосовно донеччан подібну оцінку не застосуєш: що Ніколай Костов, що Володимир Пятенко і Юрій Максимов — всі облажалися проти відвертого дна.
О’кей, “Аустрія” — в двох поєдинках команди обмінялися серією м’ячів та встановили 4:5 (до речі, два влучні постріли були завдані Миленко Ачимовичем, тим самим дядьком, що започаткував мем “Сашко, де ти гуляв?”). Спостерігався характер, певний нефарт, емоції, які можна зі скрипом пояснити. Але “Тромсе”? “Кукесі”?
Не відкриваючи “Вікіпедію”, назвете країни, в яких виступають ці клуби? Ага, Норвегія та Албанія — в першій тільки зараз з’явилося більш-менш конкурентоздатне покоління (та і те — не без питань), друга роками потерпає від жахливої корупції (той же “Кукесі” фігурував у договірних матчах, а частина гравців була заарештована поліцією). Як це сприймати? Не врятують жодні пігулки і алкоголь.
“Ворскла” — “Локомотива” — 2:3 (Ліга Європи 2016/17, третій кваліфікаційний раунд)
І закінчуємо “Ворсклою”. Зізнаємося, спочатку ми думали пригадати “Жиліну” з її голом, організованим на останніх секундах. Втім, “шошонці” є не такими простими хлопцями: це — словацький гранд, володар тринадцяти трофеїв, якісний трамплін для футболістів, донор для клубів із більш набитими кишенями (ви вкурсі, що там починав Мілан Шкриньяр?).
А от “Локомотива” — наш пасажир, звичайнісінький середняк, який вряди-годи “вистрілює” і швидко відкочується назад. В кампанії 2016/17 хорвати розтрощили андорську “Уніо Еспортиву” (7:2), поклали на лопатки фінський РоПС (4:1) і наблизилися до Полтави. Тієї, де “пилили” Шуст, Пилявський, Хльобас, Бартуловіч, Кобахідзе, перебували на місці Чеснаков, Ребенок та Пердута — цілком годні імена.
І?.. “Локомотива” забезпечила вдома нульову нічию, причому зробила це досить впевнено: спокійно, компактно діяла і практично не поступилася “Ворсклі” за основними статистичними показниками.
Що ми побачили в Україні? Це ненормально, коли команда пропускає на першій хвилині, а потім сиплеться, наче картковий будиночок, у другому таймі. “Ворскла” дуже довго збиралася з думками (мало того, суперник протягнув нам руку допомоги у вигляді автоголу) і своїми силами відповіла лише за шістнадцять хвилин до фінішу.
На табло горіли 2:3 і було зрозуміло — “зелено-білим” довелося б стрибати на дві-три голови вище, аби докорінно перевернути хід зустрічі. Ну, а ми це вміємо? Згадайте про синдром, описаний вище. Зате на трибунах стадіону імені Бутовського кипіла своя атмосфера: фанати зчепилися з правоохоронцями і дещо відвернули інформаційне тло від настільки ганебного провалу.
Що скажете? Це точно не кінець. Український футбол невпинно стагнує, падає в рейтинзі і, відповідно, ускладнює завдання в єврокубках. В наступному сезоні буде ще веселіше: УПЛ втратила гарантоване місце в ЛЧ, тож чемпіон країни стартуватиме в плейоф. А як ми долаємо кваліфікацію? Власне, ми все пояснили.
