Світ затамував подих, спостерігаючи за перипетіями навколо Ліонеля Мессі — багатьом здавалося, що як тільки аргентинець покине “Барселону”, то наступить армагеддон, всюди вимкнуть світло і підскочить долар (ой, ми ж це пережили за прем’єрства Арсенія Яценюка). Однак, ми переконані — синьо-ґранатовий суперклуб жив би далі, бо й раніше втрачав своїх лідерів. Так, не без труднощів, так, інколи доводилося вступити в лайно, але ж надворі 2020-й і “Барселона” нікуди не зникла.
Впродовж останнього місяця Інтернет кишів новинами щодо майбутнього Ліонеля Мессі. Чвертьфінал Ліги чемпіонів, програний мюнхенській “Баварії” 2:8, не минув безслідно — Хосеп Бартомеу дав копняка під зад Кіке Сетьєну (та ж сама процедура чекала Еріка Абідаля) і спішно призначив Рональда Кумана, чиїми руками нині проводить кадрові перестановки.
Якщо це так можна назвати — таке враження, що нідерландець виконує функцію поганого поліцейського, адже без тіні сумнівів вказав на двері Луїсу Суаресу, Івану Ракітічу та Артуро Відалю. Також невідомі перспективи Серхіо Бускетса — зрозуміло, що вихованця не виставлять за поріг, однак все йде до того, що опорник отримуватиме мінімум ігрового часу (головна ставка робитиметься на Френкі де Йонга та Міралема П’яніча).
Не треба бути провидцем, щоб здогадатися — цей розвиток подій не подобався Ліонелю. Якщо вірити пресі, аргентинець, засмучений потенційною втратою кєнтів, був близьким до возз’єднання із набагато давнішим приятелем, всім відомим лисим шарлатаном. Шестиразовий володар Золотого м’яча не вперше заграє з керівництвом “Барселони”, але, схоже, дійсно поглядав у бік проєкту “Манчестер Сіті”.
Нейтральні вболівальники запаслися попкорном, а прихильники каталонців перебували у валідольній істериці — їхній кумир міг піти. Одразу виникла маса незручних питань: як бути далі? Куди рухатися? На кого розраховувати?
Втім, давайте серйозно — життя має продовжуватися. Відхід Мессі неминучий, різниця полягає лише у його формі — або латиноамериканець таки відпрацює контракт і завершить кар’єру на “Камп Ноу”, або згодом перебереться куди-інде. “Ман Сіті”, “Ньюеллс Олд Бойз”, “Інтер”, “Рух” чи жмеринський “Локомотив” — це вже не матиме значення. Та і невже історія “блауґранас” не знає подібних випадків, коли доводилося прощатися з провідними гравцями? А от ми з’ясували як це було.
Ласло Кубала
Період, проведений в “Барселоні”: 1951 — 1961 рр.
Статистика: 186 матчів, 131 гол
Трофеї: Ла Ліга (1951/52, 1952/53, 1958/59, 1959/60), Кубок Іспанії (1951, 1952, 1952/53, 1956/57, 1958/59), Суперкубок Іспанії (1952, 1953), Кубок Ярмарок (1955/58, 1958/60*)
Ласло Кубала, чия доля не раз пізнала біду (втеча з соцтабору, дискваліфікація ФІФА і жебрацтво — це не жарти), провів у Каталонії цілих десять років. Угорець став лідером як на полі, так і за його межами, дав відсіч мадридцям, й, поки ті куражилися у Європі, брав трофей за трофеєм на внутрішній арені. Не повірите, олдові (навіть древні) фанати вважають Ласло найкращим легіонером в історії “кулес” — не Мессі, а людину, що пройшла крізь вир перипетій і надихнула своїм прикладом на звитяги.
В 1961-му 34-річний Кубала, змучений численними травмами, усвідомив, що пора зав’язувати. І одразу ж приступив до тренерської роботи (вряди-годи угорець виходив на поле, що було прийнятною практикою тієї епохи). За його керівництва “Барселона” показала суперечливі результати — якщо в сезоні 1961/62 “синьо-ґранатові” вистрибнули на другу сходинку Прімери (у порівнянні з четвертою, коли Ласло, власне кажучи, догравав), то через рік неслися у прірву. Як підсумок, програне вересневе Ель Класіко (0:2) і ранній виліт з Кубку Ярмарок відправили Кубалу у відставку в січні 1963-го.
Що далі? Каталонці металися то між другою, то шостою позиціями в чемпіонаті: золоті медалі їм підкорилися аж в 1974-му.
Луїс Суарес Мірамонтес
Період, проведений в “Барселоні”: 1954 — 1961 рр.
Статистика: 122 матчі, 61 гол
Трофеї: Ла Ліга (1958/59, 1959/60), Кубок Іспанії (1956/57, 1958/59), Кубок Ярмарок (1955/58, 1958/60)
Якщо Кубала був наконечником “Барселони”, то Луїс Суарес — її архітектором. Іспанець мав феноменальне бачення поля, постійно навантажував партнерів м’ячами і нерідко самотужки вирішував епізод. Не дивно, чому Елленіо Еррера наполіг на придбанні плеймейкера, як тільки в 1960-му очолив міланський “Інтер”.
Торги просувалися повільно — Мірамонтес якраз вийшов на пік форми, був нагороджений Золотим м’ячем (як не крути, єдиний іспанець, що тримав у руках цю престижну нагороду) і дістався до фіналу Кубка європейських чемпіонів 1960/61, де програв “Бенфіці” Бели Гуттманна. Італійці напирали і зрештою запропонували суму, від якої було неможливо відмовитися — 142 тис. фунтів стерлінгів (тоді як трансферний рекорд в розмірі 93 тис. фунтів стерлінгів належав Омару Сіворі, що переїхав з “Рівер Плейту” до “Ювентусу”).
Продаж Суареса неминуче позначився на функціональності “блауґранас”. Як виявилося, каталонці роками не могли знайти не те щоб рівноцінну, а хоча б адекватну заміну — спершу покладалися на внутрішні ресурси, потім виходили на ринок, проте частенько помилялися з новачками.
Потрібно розуміти наступне: на відміну від передпенсійного Кубали, який в подальшому розподілив свої функції між Шандором Кочишем і Еварісто Де Маседо, Мірамонтес був двигуном, мозком і у розквіті сил (26 років). Маємо очевидний прокол: гроші, направлені направо та наліво, не принесли бажаний фідбек, а Луїс натомість підсилив “Інтер”, з яким взяв три Скудетто і два КЄЧ.
Йохан Кройф
Період, проведений в “Барселоні”: 1973 — 1978 рр.
Кількість матчів/голів/асистів: 139 матчів, 47 голів, 5 результативних передач
Трофеї: Ла Ліга (1973/74), Кубок Іспанії (1977/78)
Про Кройфа можна розповідати годинами — нідерландець був провідником ідей Рінуса Міхелса, їхнім продовжувачем і натхненником для не одного покоління. В “Барселоні” досі живе культ тотального футболу, поданий під соусом тікі-таки Ґвардіоли чи універсалізму Луїса Енріке. Той же Сетьєн наймався через дотримання стилю, схожого на йоханівський — з динамічним контролем м’яча і пресингом на кожному клаптику поля.
Ви не дивіться на число трофеїв, завойованих Кройфом у Каталонії — його значення не обмежується медалями і кубками. Не приведи Господи, хтось скаже “Ха, одне чемпіонство, що це за легенда?”, то буде стріляний і п*зджений, як заповідав Кузьма. Показово, що до появи трикратного володаря ЗМ команда не могла взяти національне золото довгих чотирнадцять сезонів.
За Кройфа-гравця “блауґранас” стабільно перебували у трійці, нав’язуючи боротьбу обом мадридським грандам. В 1978-му 31-ріний футболіст оголосив про намір повісити бутси на цвях — все через пропозицію вкластися у нібито прибутковий бізнес. Свинарство і Йохан — складно повірити в такий симбіоз, але це правда (за іронією долі справа “вигоріла”, нідерландець втратив всі гроші, вліз у кредити і повернувся у професійний спорт).
“Барселона” знала про плани Кройфа, переконувала залишитися і не сиділа, склавши руки — ще в кампанії 1977/78 придбала Рафаеля Зувірію, Біо та Естебана Віґо, а через рік докупила Лобо Карраско і Ганса Кранкля. В клубі сподівалися замінити виконавця як не якістю, то кількістю (у підсумку дехто дійсно заграв, частині ж не пощастило).
Чи це допомогло? Глобально ні. Результати помітно погіршилися: впродовж наступних п’яти сезонів “Барса” балансувала між четвертою та п’ятою сходинкою (єдиний виняток — розіграш 1981/82, в якому “блауґранас” задовольнилися сріблом). Чемпіонство ж було оформлене тільки в 1985-му — одним із його авторів став наш черговий герой.
Бернд Шустер
Період, проведений в “Барселоні”: 1980 — 1988 рр.
Статистика: 177 матчів, 63 гола
Трофеї: Ла Ліга (1984/85), Кубок Іспанії (1980/81, 1982/83), Кубок володарів кубків (1981/82)
Бернд Шустер міг похвалитися неймовірною легкістю — його фінти, пластика і радіокеровані паси збивали з пантелику та водночас захоплювали. Проте це той футболіст, до якого приклеєне “але” — німець був крутим, але регулярно травмувався, міг проявити вольові якості, але через норовливий характер нерідко переходив межу і ламав дрова.
Він був лідером безпосередньо у грі, а от в роздягальні не доріс до статусу повноцінного вожака — прикметно, що Бернд кілька років носив капітанську пов’язку, яка в 1986-му була передана Хосе Рамону Алешанко. З іншого боку, на безриб’ї і рак риба — за першого десятиріччя президентства Хосе Луїса Нуньєса “Барселона” переживала непрості часи і здобула стабільність лише з приходом Кройфа-тренера.
Шустер ламався, падав, підіймався і йшов далі — справжній взірець боротьби з самим собою і навколишнім світом. Єдине, що заважало, то це вищезгаданий темперамент: плеймейкер посварився з Нуньєсом через фінансові оборудки і подальший податковий скандал, чим ознаменував початок взаємної інформаційної війни. Конфлікт досяг апогею у 1988-му та був виграний функціонером — Хосе Луїс втримав крісло, після чого найперше виставив Бернда на трансфер. І байдуже, що півзахисник набрав шалені кондиції — головне позбутися того, хто запалював в ЗМІ і підривав авторитет.
Шустер відкинув пропозиції з ФРН і на зло приєднався до “Реалу” — фанати миттєво відреагували, прозвавши вчорашнього улюбленця “Іудою”. Чи постраждала “Барселона”? Не особливо — Нуньєс приступив до реалізації реформ, для чого висмикнув із “Аяксу” Кройфа. Йохан вдихнув у клуб нове життя — незабаром світ побачив один із найвидатніших колективів у світі, благоговійно прозваний у народі “дрім-тім”.
Христо Стоїчков
Період, проведений в “Барселоні”: 1990 — 1995 рр., сезон 1996/97
Статистика: 249 матчів, 114 голів, 9 результативних передач
Трофеї: Ла Ліга (1990/91, 1991/92, 1992/93, 1993/94), Кубок Іспанії (1996/97), Суперкубок Іспанії (1992, 1992, 1994, 1996), Кубок європейських чемпіонів (1991/92), Кубок володарів кубків (1996/97), Суперкубок УЄФА (1992, 1997)
Христо Стоїчков — ударна зброя тренерства Йохана Кройфа. Сьогодні школота сприймає одіозного болгарина у ролі троля, який майстерно і систематично знищує пердаки вболівальників мадридського “Реалу”. Двадцять років тому форвард підпалював п’яті точки не тільки словом, а ще й кинджальним ударом — в перші три сезони на “Камп Ноу” він відвантажив більше 60 голів.
Публіка обожнювала Христо і той відповідав взаємністю — поки “Барселона” набирала оберти, трощила суперників без розбору і поповнювала колекцію трофеїв, йому не було рівних. В 1994-му покоління дрім-тім досягнуло кульмінаційної точки, настав логічний спад, і Стоїчков опинився у перших рядах критиків тренерського штабу. Запальний гравець поглумився над Браяном Лаудрупом, коли данець перейшов до “Реалу”, і звинуватив Йохана у втраті контролю над ситуацією.
На захист Кройфа став Нуньєс і зробив непопулярний, але репутаційно вірний вчинок — продав токсичного футболіста у “Парму”. Наголосимо, що частково Стоїчков виявився правим — нідерландський спеціаліст не здобув жодного титулу впродовж двох сезонів і в березні 1996-го був звільнений. Але смути вдалося запобігти — виконувач обов’язків Карлес Решак допрацював з командою до кінця кампанії 1995/96 і передав “кулес” всіма шанованому Боббі Робсону.
Стоїчков провалився в Італії, а по поверненні до Каталонії не мав минулої ваги — всім заправляв Луїш Фігу.
Луїш Фігу
Період, проведений в “Барселоні”: 1995 — 2000 рр.
Статистика: 248 матчів, 45 голів, 51 результативна передача
Трофеї: Ла Ліга (1997/98, 1998/99), Кубок Іспанії (1996/97, 1997/98), Суперкубок Іспанії (1996), Кубок володарів кубків (1996/97), Суперкубок УЄФА (1997)
Луїш Фігу клявся у любові “Барселоні”, обіцяв не переїжджати до Мадриду, проте вчинив як РЕАЛьна свиня (сподіваємося, ви оцінили референс). Флорентіно Перес перерахував “синьо-ґранатовим” 60 млн євро і заклав важливу цеглинку “галактикос”, а от Каталонія перетворилася на суцільне пекло (іспанські роялісти ставлять лайк). Не встиг новоспечений президент Жоан Ґаспар зайняти пост, як сьосос були готові підняти його на вила — кому потрібні гроші, якщо з клубу таким нахабним чином пішов провідний гравець?
Ґаспар спробував врятувати становище, але ще більше ввігнав “Барсу” в яму — по-перше, очільник бездарно розпорядився вирученими коштами. Загальні 97 млн євро не принесли бажаного ефекту — прибулі Марк Овермарс, Еммануель Петі, Херард Лопес, Альфонсо Перес і Рішар Дютрюель не проявили себе належним чином. У наступному році Жоан витратив 90 млн євро і вдруге налажав — замість годних трансферів у клубі з’явився черговий шлак на кшталт Філліпа Крістанваля, Патріка Андерссона, Роберто Бонано, Жеованні та Фабіо Рошембака.
По-друге, менеджмент довірив своє судно фізрукам — Лоренсо Ферреру та Карлесу Решаку. Решак, відомий тим, що відкрив світу Ліонеля Мессі, першокласно тренував молодь, втім проковтнув язика, коли вийшов із зони комфорту. Команда агонізувала, й тоді Ґаспар повернув Луї ван Гала — топового коуча, але пихатого солдафона, який гребував гнучкістю і нагадував Дмитрія Нагієва із бидляцької стрічки “Самый лучший фильм”.
Рівалдо
Період, проведений в “Барселоні”: 1997 — 2002 рр.
Статистика: 235 матчів, 130 голів, 41 результативна передача
Трофеї: Ла Ліга (1997/98, 1998/99), Кубок Іспанії (1997/98), Суперкубок УЄФА (1997)
Відхід Рівалдо став наслідком вакханалії Ґаспара і ван Гала. Нідерландець почав наводити порядки, але його бундючність і егоїзм лише дратували: зрештою, проти цієї солодкої парочки виступили фанати та відвернулися футболісти, частина з яких й так грала на рівні чемпіонату Хацепетівки.
Рівалдо тримався до останнього, але вибухнув праведним гнівом після того, як усвідомив, що ван Гал прагне запхнути його на фланг півзахисту. Бразилець, націлений на атаку, не міг виконати першочергові обов’язки, кипів зі злості і дав зрозуміти — пора прощатися.
Нападник переїхав до “Мілану”, з яким виграв Лігу чемпіонів, а Луї отримав по “шапці” — 26 січня 2003-го “Барселона” розташувалася на дванадцятому місці, у трьох балах від зони вильоту. Через два дні нідерландець відправився на три веселі букви, 12 лютого така ж доля чекала на Ґаспара. “Синьо-ґранатові” перейшли в руки тимчасової ради, а влітку клуб дістався Жоану Лапорті.
Роналдінью
Період, проведений в “Барселоні”: 2003 — 2008 рр.
Статистика: 207 матчів, 94 голи, 71 результативна передача
Трофеї: Ла Ліга (2004/05, 2005/06), Суперкубок Іспанії (2005, 2006), Ліга чемпіонів (2005/06)
З Роналдінью все просто — бразилець, з головою занурений у вечірки, не вписався в нову “Барселону”, де роль примадонни передбачалася якраз Ліонелю Мессі. Загалом, ми про це розказували у нещодавньому матеріалі — всім, хто хоче знати, як Хосеп Ґвардіола помахав руцею Ронні і Деку, обов’язково до читання.
Постскриптум
Що слід сказати на завершення? Навіть бабулі та інші представники під’їздної культури знають: розбірки між Мессі та Бартомеу не закінчилися. Пройшов перший раунд бою, за підсумками якого аргентинець у неприємному нокдауні — Лео не подався до суду, зберіг лице в очах відданих фанатів, але глобально не впорався з людиною, яка абсолютно не дотримується правил. Ну це ж нонсенс — якщо президент відпустить нападника за таких обставин, то самотужки підпише смертний вирок. Ясна річ, що Хосеп лещатами вчепився у Мессі — це хитка, та все ж гарантія того, що він дотягне до березня 2021 року.
З іншого боку, Бартомеу міг залишитися красенем — реформатором, чиї яйця розміром з Сихів. Це ризиковано, але раціонально — Лео на порозі пристаркуватості і давно пора шукати більш молодого фронтмена. Тим паче, “Барса” мала схожий досвід, після якого неодмінно вставала з колін і билася з новим завзяттям — доведено історією.
