Відчуйте себе старими — рівно десять років тому Артем Мілевський видав культову фразу, яка породила лавину мемів і дотепер простежується у народній творчості. “Подожди, бл*дь, мы еще в Минск приедем, клоун”, — це було неймовірно, епічно та на рівні східних премудростей Конфуція. І, між іншим, правдиво — всі пам’ятають, чим “динамівці” у підсумку відповіли БАТЕ? Уявіть, уже виросло покоління дітей, які вболівають за ДК, але вони навіть не бачили цього спічу в прямому етері ICTV! А, знаєте, чому б не пригадати ті емоції разом? Олди, приготуйте носові хустинки для ностальгічних сліз, а дітлахи і мамкині експерти, вмощуйтеся зручніше: “Брутальний Футбол” зараз розкладе все по поличках.
Ще до матчу з БАТЕ “Динамо” було по вуха в лайні
Можливо, хтось не знає, але Валерій Газзаєв не завжди лизав дупу Путіну та виступав із шизофренічними промовами на пропагандонському телебаченні. Якщо без іронії — був непоганим тренером, хоча і бундючним індиком (здається, це щеплення у всіх осетинів — подивіться на пику Станіслава Черчесова). В 2009 році росіянин приїхав до Києва, щоб виграти Лігу чемпіонів, чим ще тоді прописав похід до психіатра.”Ставлю задачу в течение трех лет выиграть с “Динамо” Лигу чемпионов”, — зарядив Валєрчик на пресконференції. Журналісти не стали крутити пальцем біля скроні — мовляв, біс з ним, нехай бодай щось покаже на втіху людям. І той таки “показав”.
За керівництва Газзаєва стався лише один однозначно позитивний момент — розкрилися Євген Хачеріді, Роман Зозуля та Андрій Ярмоленко. Деякі фанати до цього часу відзначають роботу спеціаліста, втім одразу роблять кислі міни, коли їм вказуєш на сезон 2009/10 —”Шахтар” оформив чемпіонство,”Таврія” взяла національний кубок. В ЛЧ теж не “найс” — “біло-сині” підставили щічки під міцні руці “Барселони” та “Інтера”.
Тому не дивно, чому на початку розіграшу 2010/11 атмосфера в ДК неабияк наелектризувалася. П*здєц почався у першому ж матчі УПЛ — неочікувану підніжку поставила “Оболонь” (2:2). Далі — чотири перемоги поспіль і поразка “Ворсклі” 1:3 (до цього часу перед очима пенальті, виконане Романом Безусом). Через лічені дні — нічия з “Аяксом”, втрачені очки з “Дніпром” і розй*б амстердамцями на виїзді (1:2).
“Динамо” “поплило” на всіх фронтах — третє місце після дев’яти турів Прем’єр-ліги (10 очок) і жалюгідний виступ в ЛЧ ні на що не натякають? Замість того, щоб заспокоїти роздягальню, президента і громадськість, Газзаєв нив і крутився, наче вуж на сковорідці — від нього віяло смердючими підгузками, невпевненістю і нервовістю. Знаєте, після такого слова Мілевського набувають трохи іншого відтінку — це не мем, а швидше крик душі.
“Динамо” мало виграти, “но не получилось”
Напередодні зустрічі з БАТЕ кияни вважалися беззаперечними фаворитами — який сенс напрягатися проти якихось Богом забутих лохів? Клуби розташувалися у квартеті E Ліги Європи, отримавши у суперники тираспольський “Шериф” та АЗ — ще одні щєнки, не гідні навіть динамівської волосинки. Як ви знаєте, картина була написана зовсім іншими мазками — “Шериф” виявився міцним горішком, а БАТЕ сенсаційно подолав груповий бар’єр.
Білоруси наплювали на всі прогнози, надиктовані українською пресою, і дали добряче просратися — вже в дебюті поєдинку Віталій Родіонов засмутив Максима Коваля. На 13 хвилині Мілевський не реалізував пенальті, однак виправився в середині тайму — нападник відреагував на пас Романа Єрьоменка і таки поклав Сергія Веремка на лопатки. На перерву “динамівці” взагалі пішли у непоганому настрої — гол у роздягальню відвантажив Єрьоменко.
Схоже, що Газзаєв розмовляв латинською, бо у другому таймі господарі пережили катастрофу — по-перше, змарнували серію потенційно небезпечних ударів (10, з яких половина влетіла у площину), по-друге, пропустили прикрий м’яч, організований Павлом Нехайчиком. На табло 2:2 і цінний заліковий бал у активі БАТЕ — точно не “біло-синіх”.
Взаємні підколи, розтиражовані газетярами, епізод з незабитим пенальті, дірявий захист і загальні невдачі вивели Мілевського із себе — наступні репліки возвели його в пантеон мислителів, філософів і борців за справедливість:
Що було далі? Газзаєв пішов на х*й, а Олег Гусєв теж став невмирущим класиком
Видихніть, ми тут не косплеїмо бидлопроєкт із коміками третього ешелону. Повертаючись до “Динамо”, скажемо: поїздка до Придністров’я підсумувала тренерський етап Газзаєва на чолі столичного колективу. Фіаско імені Дениса Бойка, програш 0:2 і туманні перспективи змусили Суркіса направити свій черевик у п’яту точку запроданця і адепта Об’єднаного чемпіонату (Господи, як добре, що цього не відбулося!).
“Динамо” прийняв Олег Романович Лужний (серйозний дядя, тому тільки так) і налагодив справи: “біло-сині” двічі “повозили” АЗ, після чого в десятиградусний мороз у грудні нокаутували борисовчан. Реванш був солодким — Вукоєвич, Ярмоленко, Гусєв і Мілевський почергово поставили білорусів у позу (4:1). Після фінального свистка у мікстзоні всю увагу прикував Олег Гусєв — розклав так, що це побачив Ресторатор і заснував Versus Battle. Гм, а вас не бентежить той факт, що варто було Гусєву завершити кар’єру, як проєкт “скотився” в Маріанську западину.
“Динамо” фінішувало на першому місці в групі і дійшло до чвертьфіналу ЛЄ
Так, кияни виконали місію — набрали 11 пунктів, випередивши БАТЕ на 1 очко (допоміг АЗ, який в заключному турі розгромив білорусів 3:0). В подальшому “динамівці” знищили “Бешикташ” (8:1) і вижбурнули за борт “Манчестер Сіті” (2:1), а от в 1/4-й не впоралися з “Браґою”. Червона Андрію Шевченку і копняк Парамона наочно підкреслили безпорадність ситуації — португальці вистояли і дісталися до фіналу, де розставили ніжки перед “Порту”.
Що стосується домашньої арени, то “біло-сині” прогнозовано програли “золото” “Шахтарю”. Як і кубок України — донеччани зафіксували 2:0 на свою користь. Тим не менш, не все виглядало так безпорадно, як могло бути — Блохіна ще ж не призначили.
Історія залишилась там, у минулому, а фраза про клоунів з Мінська стала мемабельною і житиме, здається, вічно. Шкода лише, що реальні клоуни у Києві зараз серйозно прописалися. Втім, це вже зовсім інша історія.
