У квітневому матеріалі, присвяченому прогнозам на тлі невтішної боротьби з коронавірусом, ми мимохіть відспівали “Жиліну” — клуб готувався зникнути з європейської футбольної карти. Але не тут-то було — словаки зламали систему.
Ми живемо пліч-о-пліч з коронавірусною заразою більше року. Єдиний плюс — суспільство потроху призвичаюється до обставин і не настільки депресивне, яким було у березні 2020-го. Тоді карантин вважався чимось фатальним, таким, що надовго закриє нас за сімома печатями і поступово зведе з глузду (інтроверти радо потирали руки). Сьогодні дихається значно легше , але в контексті перспектив досі туманно — на що слід розраховувати?..
Пандемія нанесла низку ударів — відтермінувала Євро, початок літнього трансферного періоду, поставила на паузу проведення національних змагань (за винятком білорусів, змушених грати під тиском картопляного диктатора). Фінансові проблеми, викликані невизначеністю та ледь не тваринним страхом, позначилися на всіх: як підсумок, 1 квітня словацька “Жиліна” оголосила про банкрутство.
Ні, це не жарт — семикратний чемпіон країни з сумом визнав, що не може платити та водночас перечікувати бурю, спричинену ковідом. Це вам не “Манчестер Сіті” чи “Барселона” (хоча нещодавні звітності “кулес” засвідчили борги у розмірі більш ніж 1 мільярда євро), це — периферія, де картина намальована значно скромнішими фарбами. Наприклад, річна зарплатня Мессі (138 мільйонів євро) — те ж саме, що майже дві першості Словаччини, складені докупи.
Тю, а нащо нам якийсь третьосортний регіон? Фортуна-ліга займає 32-ге місце у таблиці клубного рейтингу асоціацій УЄФА і мало чим прикметна — хіба про себе нагадає котрийсь із наших легіонерів (он днями інтерв’ю “Брутальному” дав Данило Бескоровайний). Ми заперечимо: поки в Європі стогнуть, “Жиліна” продемонструвала наочний приклад того, як треба викручуватися із найтемнішої клоаки. Хоча готові побитися об заклад: не всі ризикнуть так жартувати з долею.
“Жиліна” не мала вибору: все вирішили коронавірус та подальша підступність
30 березня “Жиліна” виступила із заявою, в якій розкрила сумний стан речей. Ми відібрали найголовніше:
“Життя та нинішня непередбачувана ситуація в клубі довели нас до того, що розваги і футбол повинні відійти вбік. Подібно до того, як зараз постраждало суспільство, таке ж несподіване становище відображається на роботі спортивних клубів, зокрема МСК “Жиліна”.
Фінансова стратегія клубу базується насамперед на доходах від продажу гравців. Але в разі останнього великого трансферу — Роберта Боженика — відомі обставини змусили нас погодитися на розстрочку, тому ми отримали поки лише 1/10-ту частини суми з Нідерландів. Бюджет клубу на 2020 рік заснований на доходах від продажу футболістів в літній трансферний період. Але сьогодні досить імовірно, що ці доходи будуть дорівнювати нулю”.
Розкладемо все по поличках. Незважаючи на 112-літню історію, “жовто-зелені” є “донорами”: ключова ставка зроблена на систему виховання та подальший експорт готових кадрів. Варто сказати, що в цьому аспекті “Жиліна” досягла певних успіхів: окрім вищезгаданого Боженика, яким підсилився “Феєнорд” за 4 мільйони євро, словаки зробили касу на продажі Мілана Шкриняра (5,20 млн. євро), Давіда Ганцка (3,8 млн. євро), Томаша Губочана (3,2 млн. євро), Ласло Бенеша (2 млн. євро) та інших доволі добротних виконавців.
Географія бажаючих придбати дешеву робочу силу ширша, ніж еґо Златана Ібраґімовіча: від Італії, куди словакам найближче, до країн пострадянського простору. До речі, в 2012-му “шошонці” відправили такого собі Івана Лієтаву прямісінько в Полтаву — “Ворскла” виділила на придбання 300 тисяч євро, однак нападник, окрім голу, забитого львівським “Карпатам”, нічим не запам’ятався.
І от коронавірус дав зрозуміти: прибутків не буде. Комусь може здатися, що “Жиліна” вчинила безхарактерно, але тут треба знати наступне: команда навіть не найпопулярніша і не найтитулованіша в країні (впродовж останніх сезонів домінує братиславський “Слован”), щоб за нею всерйоз побиватися. До того ж своє слово сказали гравці, частина яких виявилася неготовою погоджуватися на тимчасове зменшення зарплатні — це менеджмент клубу сприйняв як відверту зраду. Цитуємо:
“Найбільша частина фінансових витрат — це зарплатня професійних гравців. Усвідомлюючи зростання обмежень та невизначеність у поточній ситуації, клуб відправив електронне повідомлення, в якому запропонував поправки та закликав кожного футболіста зменшити зарплатню на час надзвичайного стану. Щоб не порушити стратегію ми спочатку думаємо про звичайних співробітників та молодіжних тренерів (наразі МСК “Жиліна” має на балансі 36 працівників на постійній основі, 17 працівників за домовленістю, 50 людей, зайнятих на посадах тренерів, масажистів, фізіотерапевтів тощо, та 51 гравця).
Крім всього іншого, ці категорії є найбільш вразливими, оскільки не мають достатніх юридичних гарантій в цій ситуації. Ми дуже цінуємо, що з моменту закриття шкіл та припинення навчального процесу в академії більшість тренерів працюють безпосередньо в клубі та допомагають заповнити діри, виниклі у функціонуванні і логістиці.
Тому керівництво клубу було готове обговорити подану пропозицію щодо тимчасового зменшення доходу гравців. Однак лідери команди “A” оголосили, що переговори за них вестиме президент профспілки Ян Муха. Футбольний клуб МСК “Жиліна” вважає це абсолютно недоречним, несправедливим в рамках чесності та лояльності до клубу, що в даній ситуації означає фактичну ліквідацію”.
Чи мала “Жиліна” право когось звинувачувати? Керівництво дійсно обурилося, адже саме розглядало проєкт, як трамплін: який сенс вимахуватися, якщо вже влітку з’явиться можливість переїхати куди-інде? Моральний аспект вигороджував клуб, та і зменшення зарплатні не було поодинокою практикою — поки “жовто-зелені” бастували, свої гаманці вимушено затягнули умовні “Реал” та “Барса”. Юридично ж словаки опинилися у програшній позиції — ніхто не міг заборонити виконавцям зібрати лахи та самотужки вирішити свою долю. Гм, як правильно вчинити?
“Жиліна” не розгубилася і зробила неймовірне
З плином часу можна констатувати: “шошонці” провернули геніальну маніпуляцію, результати якої просто не вкладаються в голові. Спочатку все виглядало так, що “Жиліна” чіпляється за соломинку, сподіваючись бодай-якось зберегти інфраструктуру та конкретних футболістів, готових чекати.
Головний акціонер Юзеф Антошик сповістив про призначення адвоката Ростислава Отруби у ролі ліквідатора, але замість приречених ноток почав діяти максимально швидко. По-перше, функціонер рубонув з плеча: звільнив одразу сімнадцять (!) виконавців-“заколотників” (красивий хід, враховуючи, що ті вже не могли нікому висловити претензії).
“Гравці, яких звільнили, не матимуть жодних проблем. У більшості випадків їхній дохід у 4-10 разів перевищує граничний рівень поточного внеску, встановлений урядом Словацької Республіки”,
йшлося на офіційному сайті “Жиліни”.
Як вважає словацька преса, Антошик “зважився на безкомпромісний контрудар, завдяки чому дав відсіч бунтівникам без особливого пояснення причин”.
По-друге, Ростислав Отруба домовився з рештою футболістів стосовно урізання їхніх фінансів (подекуди воно сягнуло 80 відсотків). Крок був повністю виправданий: у майбутньому це допомогло достроково завершити процес ліквідації і отримати ліцензію на сезон 2020/21. Ще в березні правовий аналіз показав, що статус ліквідованого підприємства ні в чому не обмежував здійснення діяльності клубу, включаючи продовження виступів у національних і міжнародних змаганнях.
Стоп-стоп. А хіба таке можливо? Команда ж стала банкрутом — як вона могла залишитися в елітному дивізіоні та брати участь у єврокубках? Невже у Словаччині специфічне, напрочуд лояльне футбольне законодавство? А тепер забудьте все, що ми написали у минулому абзаці — фрази про “дострокове завершення” і “правовий аналіз”, взяті з офіційних джерел, були покликані заплутати.
Насправді “шошонці” не збиралися нікуди зникати: це очевидно зараз, а от 30 червня (рівно через два місяці після публікації вищезгаданої заяви) громадськість буквально офігіла — газетярі відрапортували, що “Жиліна” СКАСУВАЛА ліквідацію, продовжить діяльність, зберегла за собою бренд і отримала “схвальні відгуки в процесі видачі ліцензії на наступний сезон”. У вас теж в цю секунду з’явився вираз обличчя мужика із мему “А чё, так можно было что ли?”? Між іншим, цікава схема, яка б точно знадобилася нашим упеелівцям.
Що відбулося? Грубо кажучи, Антошик провів “оптимізацію” ресурсів по-словацьки: з’ясував, хто не бажає приставати на продиктовані ним умови, запустив ліквідацію, чим унеможливив спір з боку гравців, привселюдно виставив їх за двері (ще та помста) і потім відкотився назад. А що, звітності збігаються, ФФП дотриманий, трудові договори з талановитою молоддю пролонговані — що заважає грати далі? Багато хто переконаний: акціонер зробив дику, непопулярну річ, зате вберіг колектив — з персоналом, кістяком і належною інфраструктурою. Хіба не він має діяти в інтересах клубу?
“Я поставив перед собою солідарний і водночас соціальний принцип зниження витрат. У нас достатньо гравців і в такій ситуації першочерговим завданням є турбота про тих, хто має нижчий заробіток”,
підсумував Антошик.
Без жертв не обійшлося
В середині липня викрилися нові подробиці — “Жиліна” не зі всіма попрощалася коректно. В маси вийшов ексарбітр і колишній співробітник Душан Петрічек — він і двоє його колег, які днями працювали в академії, були скорочені без жодного попередження. Новина набула гучного розголосу: Петрічек, чия зарплатня становила 600 євро, звинуватив Антошика у популізмі.
“Від того, що було представлено в засобах масової інформації, мені стало огидно. Все, що було описано, реакція власника клубу стосовно солідарності і соціальних принципів, що він нібито спеціально робить для гравців і співробітників — це все звучить абсолютно безглуздо. Як тільки гравці отримали свої повідомлення, нам подзвонили наступного дня і повідомили, що ми також маємо відповідні листи. Звичайно, без будь-якого попереднього зв’язку і пояснення причин. Все це було неправильно. Досі з нами ніхто не спілкувався.
За звільнення була вказана причина — роботодавець не зміг запропонувати нам інший вид роботи. З юридичної точки зору це, звичайно, нормально. Але загалом звучить буквально комічно, тому що потім читаєш, як інші тренери поїхали працювати в “Жиліну”. Вони поводилися з нами так, ніби ми взагалі не працювали в клубі. Як тільки на світ обрушилася пандемія, нас раптом звільнили, клуб ввели в стан так званої “ліквідації”, тому що є примарний пункт у законодавстві. А коли знову настають хороші часи, ніщо не заважає скасувати процес і відновити підприємницьку діяльність. Я не знаю жодного іншого словацького, чеського або іншого клубу в світі, що зробив би щось подібне і пішов шляхом”Жиліни”,
розповів Петрічек.
Погоджуємося, неприємний епізод. В реальності буденний — он лондонський “Арсенал”, щоб підписати напівмертвого Вілліана (три асисти, нуль голів), влітку вигнав більше півсотні членів персоналу. Згодом дісталося навіть знаменитому Ґуннерзавру, але, на щастя, маскота повернули у листопаді. То що говорити про “Жиліну”?
Корпорації перемелюють людей, якщо це не суперечить кінцевій меті. Весною “Жиліна” добровільно збиралася на ешафот (принаймні, так здавалося), сьогодні ж йде третьою в домашньому чемпіонаті і бореться за Лігу Європи. Наче мало що змінилося, та все одно не по собі — таке майстерне нахабство зустрічається вкрай рідко.
