Флорентіно Перес хайпує не на жарт: минулого тижня переобраний президентом “Реалу”, тепер очолює новостворену Суперлігу. Здається, цього діда не зупинити. Хоча в 2006-му все було зовсім інакше.
Минулого тижня мадридський “Реал” сповістив ЗМІ про переобрання Флорентіно Переса президентом клубу. Новина промайнула буденно: в найкращих традиціях бананових республік Фло виявився єдиним кандидатом на пост. Це вам не “Барселона”, де не так давно було влаштоване шоу, супроводжуване тролінговими банерами і популістською локшиною. Говорили багато, а зрештою повернувся Жоан Лапорта.
Готові побитися об заклад, що за цим дійством Перес спостерігав з широченною посмішкою на вустах. Знаєте, не дарма наш мемолог Вася Максимів порівняв дідугана з Аляксандром Лукашенком: функціонер знищив процедуру конкурентних виборів, грається в демократію, оточив себе еліткою, воював з пресою (до речі, не завжди успішно) та видресирував вболівальників до рівня “мовчи і махай прапорцем за трибунами”. Єдина суттєва відмінність між ним та картопляним диктатором полягає у тому, що “Реал” дає результат.
Без сумніву, є певний відсоток аудиторії, готовий цілодобово марширувати біля “Сантьяґо Бернабеу” з плакатами. Сьогодні Перес байдуже реагує на подібні потуги: по-перше, відсутня реальна опозиція, по-друге, президент знає, куди тиснути за потреби. Хочете новачків? Ми реконструюємо стадіон, який в подальшому принесе додаткові бабки (попри коронавірус азіатів ніхто не помножив на нуль). Проблеми з грою? Нічого, я повернув вам Зінедіна Зідана, типа, якому вдалося взяти три кубки Ліги чемпіонів поспіль. Ґарет Бейл? Ну, в сім’ї не без виродка.
Тобто, якби Флорентіно був вужем, то виконав би на сковорідці цілий цирковий номер, з пожиранням вогню і жонглюванням кульок. Причепитися є до чого, але претензії розчавлюються під пресом трофеїв. Дійшло до того, що громадськість тупо боїться: а що станеться з командою після відходу Фло? Стандартна риторика кремлівських ботів, які й дня не проживуть без сонцесяйного Пу.
Водночас виникає логічне питання: як же так сталося, що в 2006-му Переса виставили за поріг? Це що ж там таке вигадали, що функціонер склав вповноваження? Ми вирішили розібратися.
Перес прийшов зі смаком
В сезоні 1999/00 “вершкові” фінішували п’ятими в чемпіонаті Іспанії. Незважаючи на тріумф в Лізі чемпіонів, крісло під Лоренсо Сансом (йому ми присвятили окремий матеріал) хиталося. На горизонті з’явився Перес, програма якого будувалася на майбутній трансферній кампанії та виплаті боргів. Фінансова діра сягнула 300 мільйонів євро, Флорентіно ж, будучи будівельним магнатом, апелював грішми: мовляв, оберете мене, я вирішу нагальні питання і привезу Луїша Фіґу.
Певною мірою бізнесмен, чия капіталізація в 2011-му склала майже 2 мільярди євро, йшов у ва-банк. Велику роль зіграв азарт: по-перше, Перес мав пунктик щодо “Реалу”, оскільки програв вибори в 1995-му Рамону Мендосі, по-друге, ніщо не гарантувало придбання Фіґу, як-не-як, головної зірки ворожої “Барселони”. Закулісні ігри з агентом португальця себе виправдали: добре відома історія, як півзахисник 23 липня 2000-го клявся у тому, що не приєднається до “вершкових”, а вже наступного дня позував у їхній футболці.
За тиждень до доленосного підписання контракту Перес вступив у повноваження: він уже мав домовленість з Фіґу, чим й попередньо нокаутував Санса. Різниця виявилася суттєвою: 3167 голосів. Так був закладений перший камінь фундаменту “галактикос”.
Впродовж перших трьох років президент виглядав монолітом. Він вигідно продав клубну землю в центрі Мадриду за 480 мільйонів євро, залатав пробоїни та запаморочив голову прихильників запрошеними зірками. Ви знаєте імена: лише з 2000-го по 2003-й приїхали вкотре згаданий Фіґу, Клод Макелеле, Зінедін Зідан, Роналдо та Девід Бекхем, попри всю неоднозначність англійця. Фідбек був колосальним: два золота Прімери (2000/01, 2002/03), Суперкубок Іспанії (2001), той самий переможний фінал ЛЧ 2001/02, де Зідан ввімкнув боженьку і декласував леверкузенський “Баєр”, Суперкубок УЄФА (2001) та Міжконтинентальний кубок (2001). Що не так?
Рубати гілку, на якій сидиш — погана риса
В 2003-му Переса вкусив ґедзь і він звільнив Вісенте дель Боске. Достеменні причини оповиті туманом: популярна байка, яка має право на життя, натякає на те, що тренер розчинився на тлі зіркових новачків, адже не був настільки розкрученою медійною персоною. Так, класним, але не епатажним, нерезонансним, можна сказати, сімейним фахівцем, якого більше турбувала атмосфера в роздягальні, а не публічний перформанс. “Містер Картопля” — ну куди це годиться?
Більш ймовірна версія вказує на півфінальний програш “Ювентусу” в ЛЧ 2002/03, після чого Флорентіно вдарило по фазі. Він намагався закріпити авторитет, позбутися людей, солідарних з дель Боске, і знайшов підходящий привід: разом з наставником пішли Стів Макманаман і Фернандо Єрро, який на правах капітана не боявся підходити до журналістів і відкрито критикувати вектор, взятий президентом. Типу, закупівля гучних імен — не гарантія успіху. Що собі дозволяє цей смерд?
З плином часу зрозуміло одне: Перес здійснив фатальний прокол. На запитання, чи звільнення дель Боске було помилкою, стверджувальну оцінку дав Роналдо:
“Так, звісно. Тепер майже всім це зрозуміло. Навіть уявити не можу, чому так сталося. Ми святкували перемогу в Лізі чемпіонів, а з Дель Боске розлучилися”.
Чомусь у нас не має жодних підстав не вірити бразильцю.
І ким замінили Вісенте? Гм, Карлушом Кейрошом, помічником сера Алекса Фергюсона. Що?.. Ферґі вмовляв Кейроша не переїжджати до Іспанії і загалом був правий: португалець ніколи не працював самостійно з грандом і очікувано обдристався. О’кей. Хосе Антоніо Камачо протримався біля керма 22 дні, феєрично поступився “Баєру” (0:3) та “Еспаньйолу” (0:1) в Прімері, розвів руками і помножився на нуль. Хто ще? Маріано Ґарсія Ремон, як і Камачо, є заслуженою легендою “бланкос”, однак його славне минуле нічим не допомогло: Новий 2005 рік “Реал” зустрів поразкою “Севільї” (0:1) та третім місцем в турнірній таблиці.
В категорію фейлів запишемо й Вандерлея Лушембурґо (бразилець все життя провів на батьківщині і якогось біса знадобився Пересу) та Хуана Рамона Лопеса Каро, який до призначення керував “Кастільєю” (до речі, дядько ростив таких пацанів, як Хуанфран, Альваро Арбелоа, Роберто Сольдадо та Рубен де ла Ред). Словом, Фло влаштував свій коловорот рідкісних фізручар та мадридських сердець, що не могло не позначитися на показниках. Поговоримо саме про них.
Це фіаско, Перес
Зрозуміло, що такі разючі пертурбації, метання з одного кутка в інший мали завершитися крахом. Яскраве підтвердження — відсутність трофеїв. Кейрош мав у активі Суперкубок Іспанії (2003), взятий завдяки багажу дель Боске, решта ж вищеперелічених “професіоналів” взагалі ні на що не згодилася. Хіба не справедливо, що практично всі вони в подальшому не стрибнули вище голови і залишилися гівном на палці? Ото ж бо.
Тепер давайте більш детально: в розіграші 2003/04 “Реал” став четвертим, абсолютно спаскудивши кінцівку Ла Ліги (якщо програші “Депортиво” і “Барселоні” вкладаються в голову, то пройоб приреченій “Мурсії” — ні). В Кубку Іспанії теж була зафіксована неприємність: команда дісталася до вирішальної стадії, але не впоралася з симпатичною “Сараґосою” імені Ґабріеля Міліто та Давіда Вільї. Приплюсовуємо перестрілку з “Монако” в ЛЧ, де відзначився опальний Пересом Фернандо Мор’єнтес, і отримуємо на виході капітальний проліт.
В сезоні 2004/05 “Реал” зумів нав’язати конкуренцію “Барселоні”, відрізками виглядав досить впевнено та в підсумку відстав на 4 пункти. Не так жахливо, як у порівнянні з попереднім роком, однак все одно печально: картину зіпсували синхронні вильоти в 1/8-й кубка Іспанії (постарався “Вальядолід”) та Ліги чемпіонів (“Ювентус” пройшов із загальним рахунком 2:1).
Час “X” настав взимку 2006-го: “галактикос” слабко стартували в Прімері, забуксували в листопаді (три болючі удари нанесла “Барселона”; так-так, це саме той матч, де Роналдінью однією ногою зняв скальп із суперника) та в середині лютого попрощалися з кубком Короля. “Сараґоса” пролізла до півфіналу 14 числа (перестрілка підсумувалася тенісними 6:5 на користь арагонців), через тиждень “Реал” був битий лондонським “Арсеналом” на “Сантьяґо Бернабеу” (0:1), а ще через п’ять днів останній цвях у домовину Переса загнала “Мальорка” (1:2). Хто ж знав, що Фло — фанат Квентіна Тарантіно.
26 лютого 2006-го президент показав, що має крихти совісті і пішов у відставку.
“Вважаю, що клубу потрібні нові підходи в керівництві. Вірю, що у нас як і раніше є шанси домогтися успіху в Європі”,
заявив він.
Спойлер: не домоглися — Арсен Венґер засушив гру в Англії та вирушив до чвертьфіналу). Коментуючи відхід Флорентіно, Рауль наголосив, що епоха “галактикос” підійшла до кінця. І з сумом додав:
“Дуже хочеться, щоб люди бачили в нас професіоналів, а не якихось футбольних богів”.
Що ж це виходить? Три роки без медалей? Овва, в наш час людей прибирають і за менше. Можливо, ви запитаєте: то чому ж Пересу нічого суттєвого не пред’явили в сезоні 2018/19, коли на тренерському містку чинився безлад і мадридці буквально за тиждень проґавили всі можливі нагороди? Нічого порівнювати такі проміжки часу, тим паче зараз Фло оточив себе вірними міньйонами: мало віриться, що умовний Карім Бензема щось дзявкне у бік хазяїна.
Ось що сказав Хосе Камачо в одному з інтерв’ю:
“На жаль, мені довелося піти, а невдовзі пішов і Перес. Флорентіно бачив, що гравці його просто зжерли та не поважають”.
Здається, Перес зробив відповідні висновки: подивіться, як він холоднокровно відсікає футболістів, чия значимість може кинути тінь на його авторитет. Немає сенсу перераховувати імена, тому що Фло погодився на продаж Кріштіану Роналду; якщо Серхіо Рамос ще довго викабелюватиметься, то захисника чекає схожий сценарій. Перес дозволив себе скинути у 2006-му, тепер же тримається за крісло мертвою хваткою. До 2025-го йому нічого не загрожує, хіба смерть, як би це жорстко не звучало. Така вже диктаторська натура.
