Завтра Боян Кркіч святкує 31-річчя і з цієї нагоди “Брутальний Футбол” розбирається, чому і як зник один із найталановитіших гравців свого покоління.
В FIFA 08 Боян Кркіч міг похизуватися потенціалом 92. На той момент цей показник був більшим, ніж у визнаних зірок: Вейна Руні, Златана Ібраґімовича, Франка Рібері та Дані Алвеса.
Звичайно, це симулятор, але в кінці нульових вихованець “Барселони” дійсно оцінювався високо. Як виявилося, занадто.
Перспективи Кркіча обіцяли йому світле майбутнє, причому котувалися на рівні Мессі. А може і вище: принаймні, в деяких аспектах Боян виявився попереду. Це не дурниці, а історично-статистичний факт: наприклад, нападник раніше дебютував, ніж аргентинець (що цікаво, випередив всього на 3 дні — якщо Мессі стартонув у віці 17 років та 22 днів, то Бояну, який вийшов з лави запасних проти “Осасуни”, якраз виповнилося 17 років та 19 днів).
Тю, досягнення! Нічого-нічого. Кркіч швидше понюхав пороху в Лізі чемпіонів, відзначився м’ячем як у чемпіонаті, так і на міжнародній арені; переплюнув Рауля Ґонсалеса за кількістю голів, забитих впродовж першого сезону в кар’єрі — настріляв більше десятки! Вражаюча форма, підкріплена вирішальною роллю на юнацькому чемпіонаті Європи-2006 U-17 (Іспанія стала бронзовим призером, а наш герой очолив бомбардирський залік з 5 “банками”), змусила все гучніше говорити про хлопця. І частіше порівнювати з Лео — ось, дивіться, кого підготувала кантера, Боян прекрасно доповнить Мессі і розриватиме не менш круто. Хто ж знав, що загравання преси, видані нею аванси, зроблять свою справу — під тиском громадськості вінґер скисне і роками страждатиме від панічних атак.
“Панічних атак”. Багато хто бачить лише один бік футболу — розпещений, багатий та сяючий. Виконавці отримують непомірно великі гроші, чим дратують і частенько викликають глузливі коментарі кузьми: “Одинадцять мільйонерів на одинадцять мільйонерів. Що там такого цікавого, щоб тратити 90 хвилин життя?”.
Дуже страшно, коли футболіст страждає від травм, ще страшніше, якщо в нього не все впорядку з головою. Коли в 2018-му Андре Ґомеш зізнався, що днями сидів вдома через депресію, знайшлися неадеквати, які все одно покрутили пальцем біля скроні. Португалець страждав, адже не міг перебороти себе і думку суспільства — він провалюється в “Барселоні”, він не відповідає рівню команди. В “Валенсії” все склалося, до того ж виграний чемпіонат Європи, а в Каталонії, де більш прискіплива, примхлива аудиторія, не пішло.
Щоправда, Ґомешу вдалося оперативніше розібратися з внутрішніми демонами та видертися з глибокої ями. “Евертон”, звичайно, скромніший, ніж “синьо-гранатові”, зате спокійніше, вільно дихається і можна думати винятково про футбол. З Кркічем так не вийшло, принаймні, усі ці процеси переслідували хлопця довше — настільки, що кар’єра нереалізована і загалом скоро добіжить до логічного кінця.
Відмотуємо час на 14 років назад. Гм, як повинен реагувати молодий футболіст, коли вперше виходить на поле? Мабуть, переживати суміш емоцій — від радощів до стриманого страху перед чимось новим та незвіданим. Як себе повів Боян? Після матчу опинився в лікарні:
“Це був страшний момент для мене і моїх батьків. Мене відвезли в лікарню, провів там всю ніч. Лікарі сказали, що це був сильний напад панічної атаки”.
Це виглядало так:
“Панічні атаки діють на всіх по-різному. Я розмовляв з людиною, яка відчувала, що її серце робить тисячу ударів за хвилину. Що стосується мене, то я постійно відчував запаморочення. Всі 24 години на добу я відчував, що хворий. Голова розколювалася від тиску, і це почуття ні на секунду мене не відпускало”.
***
Мессі! Мессі! Мессі і ще раз Мессі! Не Боян, а саме “новий Мессі” (скільки їх вже було?). Цей рубець змусив Кркіча рефлексувати ще сильніше:
“У свій перший сезон я забив в Ла Лізі 10 голів. Люди почали говорити:” О, та це ж новий Мессі!”. Я нічого не міг з цим вдіяти. Я знав про свої якості і розумів, що я не Мессі. Я Боян. Якби люди говорили: “Це не новий Мессі” — так, це правда, я не новий Мессі. Люди кажуть, що чекали від моєї кар’єри більшого. Коли я тільки починав грати, мене називали “новим Мессі”. А коли тебе порівнюють з Мессі, яку кар’єру можна очікувати?”,
розповів Боян в одному з інтерв’ю.
Внутрішньо Боян був підкошеним, хоча ззовні це мало хто помічав. Блискучий старт відкривав перед Кркічем нові двері, але він уперто не переступав поріг. В 2008-му по хлопця прийшов Луїс Араґонес — метр формував заявку на майбутній чемпіонат Європи, але почув відмову: “Я мрію зіграти за Іспанію, але моє тіло підводить мене”.
Як підсумок, футболіст тільки одного разу приміряв футболку національної збірної — у лютневому “товарняку” з Францією. Через якихось 5 місяців “фурія роха” стала найсильнішою на континенті, в 2010-му тріумфувала на Мундіалі в ПАР, а потім покуражилася на полях Польщі/України. “Золоте покоління”, місце в якому Кркіч сам собі не знайшов.
“Я пропустив Євро-2008 через проблеми з почуттям страху, але для всіх все було так, немов я поїхав у відпустку. Мене викликали в збірну Іспанії на матч з Францією, мій дебютний матч у національній команді, і тоді пресі повідомили, що у мене був гастроентерит, хоча справа була в панічних атаках. Але про це ніхто не хоче говорити. Футбольну громадськість такі речі не цікавлять.
У футбольній федерації про це знали всі. Але одного разу, коли я був за кермом, мені прийшло повідомлення: “Боян, ми збираємося викликати тебе в збірну”. Я відповів: “Мені боляче говорити це, але я не можу погодитися”. Потім на “Камп Ноу” до мене підійшов Пуйоль і сказав, що буде поруч, буде підтримувати мене, але я відповів йому, що просто не зможу. Я був на медикаментах, практично на межі зриву, і потім читаю такий заголовок: “Бояна викликали в збірну Іспанії, але він відповів відмовою”.
Королівська іспанська федерація зробила ведмежу послугу: Боян перетворився на персону нон ґрата, в яку кожен не відмовився б жбурнути гнилий помідор.
“Цей заголовок вбив мене. Пам’ятаю, що в той день я був в Мурсії, і люди ображали мене: вони не знали правду і думали, що я не хочу грати. Найболючіше було усвідомлювати, що інформація швидше за все виходила з федерації. Як вони могли, знаючи про моє здоров’я, зробити це? Я відчув себе дуже самотнім”.
***
В 2011-му Кркіч вирішив змінити обстановку. Глобально у нього було чим похвалитися: 10-ма трофеями, серед яких виділялися два кубки Ліги чемпіонів, а також приємними оку цифрами. Як не крути, 163 матчі, 41 гол та 17 асистів для 20-річного хлопця — дуже серйозно (покажіть це нашим упеелівським тінейджерам). Все ж попереду?
“Барселона” придбала Алексіса Санчеса, але Кркічу не було тісно. Він пішов сам, оскільки не витримував особистих протиріч:
“Коли я йшов з Барселони, я приймав рішення розумом, а не серцем. Серце говорило: “Це твій будинок, ти повинен бути тут”. Я не знав, що і поза Барселоною” є хороший світ. Я сказав: “Спасибі за все, але я піду своїм шляхом”.
Біда в тому, що Боян, покинувши рідну Каталонію, закінчився як футболіст. У нього вірили і швидко розчаровувалися: на це вказують короткотривалі періоди, проведені в Римі та Мілані, низка невиправданих оренд та стагнація в “Сток Сіті”. Моментами Кркіч показував проблиски магії, проте все глибше вгрузав у трясовину; не треба забувати, що, окрім панічних атак, він переніс два розриви хрестоподібних зв’язок (жесть) і міг не злізти з лікарняного ліжка.
“Майнц”, “Алавес” — ось куди скотився пацан. Були певні сподівання щодо “Монреаль Імпакт” — європейські підтухлі зірки часто переїжджають в MLS і радують бодай якимось рівнем (достатньо пригадати кореша Бояна, ще одного мегаталанта, що закінчив “Ла Масію” — Джовані Дос Сантоса; мексиканець хоч і безбожно бухав, але “Ґелаксі” пригодився).
Кркіч зіграв скромніше (31 матч, 7 голів та 4 асисти) і не надто вплинув на командні подвиги: “Монреаль” посів 9-ту сходинку у Східній конференції та 18-ту в загальному заліку. Слабенько.
На початку серпня Боян приєднався до японского “Віссел Кобе”. Тут немає нічого дивного: після того, як “Барселона” підмахнула спонсорський контракт з “Rakuten”, в країну Вранішнього сонця поїхали Томас Вермален, Андрес Іньєста, Серхі Сампер та Давід Вілья. Чи згадаємо ми ще про Кркіча? Ой, навряд чи.
До речі, в FIFA 21 Бояну присвоєний рейтинг 73 з нульовим потенціалом. Як все прозаїчно.
