Існує думка, що світом правлять гроші. І світ футболу не є вийнятком. За трансфери футболістів інколи віддають такі кошти, що можна схопитися за голову. Лише за Філіппе Коутінью та Усмана Дембеле “Барселона” заплатила більш ніж чверть мільярда євро. І, м’яко кажучи, Золотих м’ячів у складі каталонців вони не виграли. Сьогодні ж ми розглянемо тих рідкісних гравців, за яких клуби віддали копійки (за футбольними мірками), а користі від них отримали набагато більше. Розглядаються тільки футболісти, котрі й досі грають за клуби, які свого часу витягнули щасливий квиток.
Марк-Андре тер Штеґен (“Боруссія” М → “Барселона”, 12 млн євро)
Німець прийшов до клубу у травні 2014-го року, за півтора місяці, як його збірна стала чемпіоном світу на полях Бразилії. Тоді ще 22-річний воротар менхенгладбахської “Боруссії” в заявку Бундестім не потрапив, однак його зірковий час був попереду. Принаймні, в “Барселоні”. Ліга чемпіонів, 4 титули чемпіона Іспанії, 4 кубки Іспанії і, що найголовніше, статус одного з найсильніших воротарів в історії каталонців.
Тер Штеґен – останній, кого можна критикувати в складі “Барси”. Навіть Лео Мессі може іноді отримувати на горіхи за свою гру, а німець підкорює прихильників “синьо-ґранатових” своїм хобі – витягувати мертві м’ячі. Якби не феноменальний Мануель Ноєр, тер Штеґен давно був би беззаперечним №1 у Німеччині. Втім, Ноєр і так постійно відчуває подих Марка-Андре у свою потилицю.
Марко Верратті (“Пескара” → “ПСЖ”, 12 млн євро)
Юний Марко свого часу засвітився у скромній “Пескарі”. Італійці думали-гадали, який клуб обере півзахисник – “Юве”, “Інтер” чи “Мілан”. Та Верратті вирішив переїхати до столиці Франції, де якраз починав гриміти гучний проєкт шейха Мансура. Футболіст одразу став основним гравцем у центрі поля парижан на довгі роки, маючи постійну ігрову практику під керівництвом різних тренерів – від Карло Анчелотті до Томаса Тухеля. Марко всього 27 років, а він вже провів 8 сезонів у складі “ПСЖ”, з яким зовсім нещодавно програв фінал Ліги чемпіонів, до якого вони так довго йшли. Цікаво, що обере Верратті – перейти згодом до нового клубу чи стати легендою парижан?
Сесар Аспілікуета (“Марсель” → “Челсі”, 9 млн євро)
Якщо вірити Жозе Моурінью, який стверджував, що команда з 11-ти Аспілікует може виграти Лігу чемпіонів, то склад такої команди складе всього нещасних 99 мільйонів євро. Трохи більше, ніж обійшовся “синім” трансфер Кепи Аррісабалаґи (80 млн євро). Яскравий приклад балансу всесвіту – на кожного Аспілікуету знайдеться свій Кепа. Або навпаки.
За свою кар’єру в складі “Челсі” іспанець встиг пограти на позиціях лівого, правого і навіть центрального захисника. Двічі чемпіон Англії, двічі володар кубку Ліги Європи і по разу виграні кубок ліги та кубок Англії – непоганий доробок. І капітанська пов’язка, як вишня на торті. Можна сказати, що свої 9 мільйонів Сесар все-таки відпрацював.
Ендрю Робертсон (“Галл Сіті” → “Ліверпуль”, 9 млн євро)
Ендрю Робертсону вдалося неймовірне – перейти з “Галл Сіті”, що якраз вилетів з Прем’єр-ліги, до “Ліверпуля”, в якому він став беззаперечно основним лівим захисником, виграв Лігу чемпіонів та титул АПЛ. Схоже на історію Попелюшки, у нашому випадку, шотландської. Під керівництвом Юрґена Клоппа Робертсон став найкращим лівим беком АПЛ, одним з найкращих у цілому світі. Ще й гольові передачі роздає, як на замовлення. “Transfermarkt” оцінює його зараз в 64 мільйони євро, і, певно, ця сума ще й замала. Навряд матч з “Астон Віллою” аж так вплине на ціну гравців “Ліверпуля”.
Джейдон Санчо (“Ман Сіті” → “Боруссія” Д, 8 млн євро)
Мабуть, найбажаніший тінейджер серед футбольних клубів. Коли тобі 20 років, ти основний гравець дортмундської “Боруссії” та збірної Англії, а за твій трансфер вимагають мінімум 120 мільйонів євро – значить, справи йдуть непогано. Пеп Ґвардіола не хотів відпускати його з “Ман Сіті” три роки тому, проте Джейдон наполіг на переїзді до Німеччини. Що ж, не прогадав.
На полях німецької Бундесліги Санчо забиває голи, роздає асисти і просто насолоджується футболом. Зрозуміло, що він не проведе всю кар’єру в Дортмунді. “Манчестер Юнайтед” ніяк не назбирає ті 120 мільйонів, все намагається збити ціну. Однак керівництво “Боруссії” невблаганне. Схоже, що в це трансферне вікно англійський півзахисник залишиться у своєму клубі. На його щастя, у нього ще є в запасі багатенько років кар’єри – має все встигнути.
Серж Ґнабрі (“Вердер” → “Баварія”, 8 млн євро)
Шість років тому Тоні П’юліс, котрий на той момент тренував Ґнабрі у “Вест Бромвічі”, сказав, що Серж, на жаль, не відповідає рівню АПЛ. На той час футболіст “Арсенала” поїхав в оренду до “ВБА” за ігровою практикою, але травми коліна не дали йому розкритися ні в першому, ні другому клубі. Коли сезон 2015/16 закінчився, німець відмовився від нового контракту в “Арсеналі”, перейшов у “Вердер” і за кілька років з перспективного півзахисника, який не тягнув АПЛ, перетворився на лідера “Баварії” з кубком Ліги чемпіонів у руках. За останній час Ґнабрі виграв у складі мюнхенців усе, що можна, отримав культовий 7-й номер у спадок від Франка Рібері та наразі оцінюється у 90 мільйонів євро. Це історія зі щасливим кінцем, хоча й до кінця ще дуже довго.
Каліду Кулібалі (“Генк” → “Наполі”, 7.75 млн євро)
Придбання Кулібалі у “Генка” менш ніж за 8 мільйонів євро – потрапляння прямо в яблучко від президента “Наполі” Ауреліо Де Лаурентіса. За ці роки у складі “адзуррі” сенегалець став одним з найпотужніших центрбеків Серії А. Його прізвище постійно з’являється у пресі поряд із серйозними клубами, загалом із АПЛ. Та щось ніяк захисник не зробить наступний крок у своїй кар’єрі, а йому вже 29 років.
У минулому патрон неаполітанців вимагав за центрбека близько 100 мільйонів євро. Зараз ряд факторів (вік, контракт, пандемія) знизили ціну на захисника, та президент “Наполі” все одно вимагає досить багато. Ось, що говорить з цього приводу сам Де Лаурентіс: “Кулібалі – наша легенда, мені було б неймовірно сумно втрачати його. Але цей момент все одно колись настане. Втім, зараз на моєму столі не лежить 90 мільйонів євро, тому поки нічого обговорювати”.
З апетитами Ауреліо Де Лаурентіса момент прощання Каліду Кулібалі з “Наполі” може припасти на завершення його ігрової кар’єри.
Деле Аллі (“МК Донз” → “Тоттенгем”, 7 млн євро)
Аллі дебютував за третьоліговий “МК Донз” у 15 років, вже у 17 твердо закріпився в основі, а в 19 перейшов до “Тоттенгему” за смішні, як зараз видається, 5 мільйонів фунтів. Відтоді Деле став важливим гравцем “шпор” і збірної Англії та був одним з героїв походу “Готспур” до фіналу Ліги чемпіонів у 2019 році. Сам сер Алекс Ферґюсон відзначив талант Аллі та рекомендував Жозе Моурінью придбати його, коли той був тренером “Ман Юнайтед”. Цей трансфер так і не відбувся, однак від сеу Жозе не втечеш – як не в “МЮ”, то в “Тоттенгемі”.
Останнім часом англієць дещо випав з основого складу команди. В пресі навіть писали, що він перейде до “Реалу”, як частина угоди по Ґарету Бейлу. Проте це все так і залишилося на рівні чуток. А Деле Аллі ще явно не сказав свого останнього слова у північному Лондоні, і в нього у запасі цих слів ще має бути вдосталь.
Олександр Зінченко (“Уфа” → “Ман Сіті”, 2 млн євро)
Трансфер між “Уфою” та “Манчестер Сіті” у будь-якому напрямку виглядає і завжди буде виглядати як сюрреалізм. Подібну історію можна брати за сюжет фільму “Місія нездійсненна”. А втім, Зінченку вдалося зіграти у цьому кіно головну роль. Так, можливо, український півзахисник не проводить від дзвінка до дзвінка всі матчі у складі “манкуніанців”. Але бути в обоймі команди Пепа Ґвардіоли з 20-25 гравців – це вже неймовірне досягнення. Недарма колись Моурінью казав, що головні фаворити АПЛ – це “Ман Сіті” та “Ман Сіті Б”. Досі між футбольними експертами з усіх диванів ведуться суперечки, що краще для Олександра – бути в клубі одним з лівих захисників чи грати постійно в стартовому складі на рідній позиції в центрі поля, але вже в іншій команді, рівнем нижче за “Сіті”. Друзі, заспокойтеся, це не вам вирішувати. Залиште ці питання Владі Седан.