Назад до “Реалу”: тренери, які поверталися до Мадриду, та що з того вийшло

Історичних фактів вам підвезли.

Карло Анчелотті очолив “Реал”. Новина стала повною несподіванкою: в пресі культивувалися імена Массіміліано Аллеґрі, Маурісіо Почеттіно, Рауля Ґонсалеса, навіть Хабі Алонсо, але аж ніяк не тренера “Евертона”. Фанати зустріли призначення стримано: так, Тато Карло приніс заповітну “Десіму”, але розчаровує ще з часів мюнхенської “Баварії”. Конфлікт з роздягальнею “рутен”, нікудишні виступи неаполітанців в першій частині сезону 2019/20 та десяте місце з “ірисками” — суперечливі досягнення. Схоже, приїхав “збитий льотчик”, якому зрадіють хіба олди, що після тріумфу 2014 року впали в кому і ось тепер отямилися.

Сюди ж приплюсуємо ігровий стиль, зосереджений навколо схеми 4-3-3 та навісних стандартів (в подальшому дбайливо скопійований Зінедіном Зіданом), та відсутність радикалізму, який наразі дуже потрібен. Система “вершкових” вимагає змін — це ж визнав Зідан, зазвичай лояльно налаштований до Флорентіно Переса, про що написав у відкритому листі. Залишається сподіватися, що італієць знайде в собі мотивацію доказувати собі і оточуючим, що він не Жозе Моурінью.

Тож вболівальники гадають: а яким буде другий термін у виконанні Анчелотті? Як складеться ця каденція? Між іншим, скептично налаштоване ком’юніті вже прогнозує звільнення в середині кампанії 2021/22 — мовляв, Анч себе вичерпав і не потягне рівень.   

До слова, в “Реалі” були різні тренерські камбеки: і негативні, і позитивні (цей пункт не обмежується Зінедіном Зіданом). Що ж, розглянемо персонажів, що двічі входили в одну й ту ж мадридську річку, але попередньо викреслимо маловідомих спеціалістів: декому не пощастило довго затриматись в клубі, або ж їхній доробок був не таким вагомим, як у інших представників списку.

Луїс Карніґлія

Перший термін: червень 1957 року — лютий 1959 року

Статистика: 54 матчі (39 перемог, 10 нічиїх, 5 поразок)

Трофеї: Ла Ліга (1957/58), КЄЧ (1957/58)

Другий термін: квітень — червень 1959 року

Статистика: 5 матчів (3 перемоги, 1 нічия, 1 поразка)

Трофеї: КЄЧ (1958/59)

Починаємо з Луїса Карніґлії, який відмовився слухняно сидіти на повідку. В другій половині 50-х “Реал” нагинав у Європі всіх без розбору, тож в Іспанії ходили анекдоти, що команда взагалі не потребує тренера. Мовляв, дон Сантьяґо Бернабеу зібрав першу версію “галактикос” і завдяки президентському “я” з легкістю досягав результату. На це дотично натякав Хосе Вільялонґа — мутний тип, який до запрошення в “Реал” служив у франкістській армії, зрозуміло, не мав досвіду і виконував роль маріонетки.    

А от Карніґлія, уявіть собі, почав маніпулювати складом та таким чином вийшов на стежину війни. Наприклад, з появою Раймона Копа перемістив Альфредо Ді Стефано на позицію “дев’ятки”, що не сподобалося Бернабеу. Це виклик? “Вершкові” виграли черговий Кубок європейських чемпіонів, попустивши “Мілан” (3:2), підкріпили успіх Ла Лігою, але Сантьяґо муляло, що хтось намагається перетягнути ковдру, нехай і підсвідомо.

В лютому 1959-го Луїс пішов на лікарняний через проблеми з нирками (всіма процесами тимчасово керував Міґель Муньос), по поверненні вдруге здобув КЄЧ (цього разу влетіло бідолашному французькому “Реймсу”), однак це не зупинило Бернабеу. Бачте, функціонер залишився не в захваті — як цей смерд Карніґлія посмів відштовхнути Ференца Пушкаша, не задіяти нападника в матчі? Ну все, це “мінус”.   

Міґель Муньос

Перший термін: лютий — квітень 1959 року

Статистика: 9 матчів (5 перемог, 2 нічиї, 2 поразки)

Трофеї: —

Другий термін: квітень 1960 року — січень 1974 року

Статистика: 310 матчів (189 перемог, 60 нічиїх, 61 поразка)

Трофеї: Ла Ліга (1960/61, 1961/62, 1962/63, 1963/64, 1964/65, 1966/67, 1967/68, 1968/69, 1971/72), Кубок Іспанії (1961/62, 1969/70), КЄЧ (1959/60, 1965/66), Міжконтинентальний кубок (1960)

Як ми вказали вище, Муньос підхопив команду на час відсутності Карніґлії та не зіпсував каші. Бернабеу оцінив кмітливість колишнього гравця та зробив доленосний вчинок — дозволив Міґелю диктувати свої умови. Виявляється, виникла нагальна проблема: Ді Стефано, Пушкаш, меншою мірою Ектор Ріаль та Пако Хенто організували щось на кшталт ОЗГ, де керували роздягальнею (та так, що витравили Копа). Ой, невже знадобився тренер? Та ще й збоку оберти набирала “Барселона” Еленіо Еррери — словом, прийшли деньки, коли міряння причандалами всередині “Реалу” виглядало смішним.

Головне досягнення Муньоса — згладжені кути та м’яка, поетапна перебудова “бланкос”. В клубі він був своїм, футболістом віддав “вершковим” десять років, зібрав вражаючу колекцію — за такого розкладу як не говорити з Ді Стефано на рівних? Належна атмосфера, доречність рішень Міґеля принесла плоди — 15 трофеїв на дорозі не валяються.

Луїс Моловні

Перший термін: вересень 1977 року — червень 1979 року

Статистика: 90 матчів (51 перемога, 24 нічиї, 15 поразок)

Трофеї: Ла Ліга (1977/78, 1978/79)

Другий термін: березень — червень 1982 року

Статистика: 6 матчів (4 перемоги, 1 нічия, 1 поразка)

Трофеї: Кубок Іспанії (1981/82)

Третій термін: квітень 1985 року — червень 1986 року

Статистика: 61 матч (39 перемог, 7 нічиїх, 15 поразок)

Трофеї: Ла Ліга (1985/86), Кубок УЄФА (1984/85, 1985/86)

Луїс Моловні — єдиний фахівець, який керував “Реалом” тричі. Набув репутацію антикризового коуча, готового, як Чіп та Дейл, прийти на допомогу та витягнути мадридців з багнюки. В 1977-му Моловні виправив помилки Міляна Мілянича та двічі підряд коронувався в Ла Лізі, в 1982-му розгріб завали за ще одним югославом — Вуядіном Бошковим, після чого прихопив Кубок Короля.

Третя рятувальна місія розпочалася в 1985-му: підкачав Амансіо, клуб готувався до президентських виборів (у підсумку до влади прийшов Рамон Мендоса), тож було вирішено не робити різких рухів, а покластися на Моловні. І що тут скажеш? Дядько не обмежився Ла Лігою, а ще й привіз два Кубки УЄФА. Що за?.. Якщо ви не вірите в масонську ложу, то починайте вірити.    

Альфредо Ді Стефано

Перший термін: липень 1982 року — травень 1984 року

Статистика: 108 матчів (63 перемоги, 23 нічиї, 22 поразки)

Трофеї: —

Другий термін: листопад 1990 року — березень 1991 року

Статистика: 21 матч (9 перемог, 3 нічиї, 9 поразок)

Трофеї: Суперкубок Іспанії

Дивлячись на кількість трофеїв, у вас може виникнути питання: Альфредо Ді Стефано — аргентинський Олег Блохін? Легендарний ексгравець, якому доля підкинула шанс попрацювати з улюбленим клубом, але він вщент зруйнував очікування? Найцікавіше те, що Ді Стефано не був фізруком: йому вдалося збудувати претензійну “Валенсію”, виграти з “кажанами” Ла Лігу, Кубок володарів кубків та Суперкубок УЄФА. Здається, цього більш ніж достатньо, щоб говорити про бодай-якусь компетентність.

Ми не любимо так оцінювати тренерів, однак випадок Альфредо влучний — йому тупо не щастило. В сезоні 1982/83 “меренгес” відстали від “Атлетіка” із Більбао на одне очко, через рік — порівнялися з басками, але віддали лідерство через гіршу різницю забитих та пропущених голів. Додамо сюди фінал національного кубка, програний “Барселоні”, та вирішальну битву з “Абердіном” в Кубку володарів кубків — Алекс Ферґюсон перехитрив Ді Стефано в додатковий час та тріумфував з рахунком 2:1. Чекайте, а Альфредо — набожний чоловік і за життя ходив до церкви?  

В листопаді 1990-го латиноамериканець замінив Джона Тошака і дотягнув до березня — причиною звільнення послугував “Спартак” Олега Романцева. В чвертьфіналі КЄЧ москвичі дали доброї прочуханки: на гол Еміліо Бутрагеньо відповіли Дмітрій Радченко (дубль) та Валєрій Шмаров.  

Лео Бенгаккер

Перший термін: липень 1986 року — червень 1989 року

Статистика: 169 матчів (107 перемог, 40 нічиїх, 22 поразки)

Трофеї: Ла Ліга (1986/87, 1987/88, 1988/89), Кубок Іспанії (1988/89), Суперкубок Іспанії (1988, 1989)

Другий термін: січень — червень 1992 року

Статистика: 28 матчів (14 перемог, 7 нічиїх, 7 поразок)

Трофеї: —

В 1986-му Рамон Мендоса взявся наводити конкретні порядки і заради цієї місії абсолютно неочікувано вицупив з Нідерландів Лео Бенгаккера. Уродженець Роттердама не мав досвіду професійного футболіста, тренував з 25-ти років, сформував специфічне, незаїжджене бачення, вмів тверезо оцінити ситуацію, адже дотримувався чіткої субординації.

Бенгаккер вніс елемент конструктивності та знав на кого покластися: по-перше, у вогні перебувала славнозвісна “П’ятірка стерв’ятників” (Мічел, Бутрагеньо, Санчіс, Мартін Васкес та Парседа), по-друге, на вістрі “рішав” видатний Уґо Санчес. Тож нагороди стали на конвеєр: три чемпіонства поспіль, кубок та два Суперкубки Іспанії змушують шанобливо зняти капелюх. Єдиний мінус — невдачі на міжнародній арені (“Реалу” дісталося на горіхи від “Баварії”, “ПСВ” і “Мілану”). Втім, Бенгаккер пішов з команди з високо піднятою головою — інша річ, що згодом все поламав Джон Тошак.  

В 1992-му Лео покликали підсобити: клуб помахав руцею Радомиру Антічу і шукав, ким би це заполонити порожнечу. Друге пришестя не склалося: мадридці зупинилися на 1/2-й Кубка УЄФА (постарався “Торіно”), фіналі кубка Іспанії (тут ставимо лайк Луїсу Араґонесу з його “Атлетіко”) та прийшли другими в Прімері. Ех, а “Барселона” перегнала “вершкових” всього на один пункт.  

Джон Тошак

Перший термін: липень 1989 року — листопад 1990 року

Статистика: 64 матчі (41 перемога, 15 нічиїх, 8 поразок)

Трофеї: Ла Ліга (1989/90)

Другий термін: лютий — листопад 1999 року

Статистика: 37 матчів (19 перемог, 9 нічиїх, 9 поразок)

Трофеї: —

Якщо в батькових армійських байках ви чули про недалекого солдафона, то знайте: це був Джон Тошак. Є такий тип людей: вони ніби принципові, але вузьколобі, не розглядають альтернативу, а потім влаштовують вереск. Ми шануємо Тошака-гравця (з “Ліверпулем” здобув майже все), а от на тренерській ниві валлієць комфортно трудився хіба з клубами середньої руки.

Так, Тошак поступово прокачався з “Реал Сосьєдадом”, з яким у 1987-му виграв Кубок Короля, а через рік вистрибнув на другу сходинку Прімери, але ж ви розумієте, що “вершкові” — клуб елітного ґатунку? Був такий Мануель Пеллеґріні, який засяяв у “Вільярреалі”, однак провалився в Мадриді через м’якість; Джон — повна його ментальна протилежність, готова максимально закручувати гайки.

Британець має в активі Ла Лігу, забезпечену зусиллями багажу Лео Бенгаккера та зовнішніми факторами (“Барселона” в 1980-х стабільно хапала за щоку, “Валенсія” ж не доросла, щоб висувати претензії дорослим мужчинам). Коли гримнув час для створення самостійного проєкту, Тошак загальмував: у листопаді 1990-го “Реал” кидало то в піт, то холод. Чотири виграші в одинадцяти зустрічах — не цифри.

В 1999-му по Джона прийшов Лоренсо Санс, який напередодні випер Гуса Гіддінка. Президент помилився: Тошак конфузився раз-по-раз, нагадував червоний буряк на пресконференціях, кидався в крайнощі та критикував футболістів. З приємного: тренера двічі повозило київське “Динамо” в чвертьфіналі ЛЧ 1998/99, в наступній же єврокампанії британець був прибраний перед початком другого групового етапу. Ага, якраз на “Сантьяго Бернабеу” мав навідатися Валерій Васильович Лобановський. Та і про що тут говорити? Станом на листопад “бланкос” йшли восьмими в Ла Лізі, а клубна роздягальня нагадувала кубло змій, в яке кинули палицю.   

Вісенте Дель Боске

Перший термін: березень — червень 1994 року

Статистика: 11 матчів (5 перемог, 1 нічия, 5 поразок)

Трофеї: —

Другий термін: листопад 1999 року — червень 2003 року

Статистика: 233 матчі (127 перемог, 56 нічиїх, 50 поразок)

Трофеї: Ла Ліга (2001/02, 2002/03), Суперкубок Іспанії (2001), Ліга чемпіонів (1999/00, 2001/02), Суперкубок УЕФА (2002), Міжконтинентальний кубок (2002)

Вісенте Дель Боске важко оцінити: внесок цього мастодонта настільки великий, що якби він був кредитом МВФ, то Україна навряд чи б коли-небудь вилізла з боргів. Містер Картопля присвятив “вершковим” більше тридцяти п’яти років: був гравцем, асистентом в тренерському штабі, працював в “Кастильї” та призначався виконуючим обов’язки. Словом, дядечко пройшов з “Реалом” Крим, Рим і мідні труби, перш ніж отримати в керівництво першу команду.

Проби пера були зроблені в 1994-му та через два роки, однак ми зупинимося винятково на дебюті (в 1996-му менеджер провів всього один матч). Тоді Вісенте мав виконати надважливе завдання: кваліфікуватися в єврокубки та врятувати сезон, зіпсований таким собі Беніто Флоро. “Реал” шкутильгав (19 виграшів, 9 нічиїх та 10 поразок), за Дель Боске не надто отямився (5 перемог, 2 нічиї та 5 програшів), проте вискочив на четвертий рядок Прімери.

В 1999-му Вісенте прийняв згарище, покинуте Тошаком, та почав ліпити колектив. Як ви розумієте, зліпив, внаслідок чого приніс купу престижних медалей: одразу в очі кидаються дві ЛЧ, Суперкубок УЄФА та Міжконтинентальний кубок. Дель Боске був актуальним за Санса, підтвердив ім’я й за Переса, хоча другому відверто муляв очі. Про ті перипетії ми, до речі, писали: намагаючись самоствердитись в якості примадонни на “Сантьяго Бернабеу”, Флорентіно безсоромно виставив стару гвардію та Дель Боске за двері. На щастя, згодом ефект бумерангу таки наздогнав Переса.  

Фабіо Капелло

Перший термін: червень 1996 року — червень 1997 року

Статистика: 48 матчів (31 перемога, 12 нічиїх, 5 поразок)

Трофеї: Ла Ліга (1996/97)

Другий термін: липень 2006 року — червень 2007 року

Статистика: 50 матчів (28 перемог, 12 нічиїх, 10 поразок)

Трофеї: Ла Ліга (2006/07)

Сьогодні мало хто згадає Фабіо Капелло — дідуган себе вичерпав і після поїздок Росією та Китаєм гріє кістки на пенсії. А ось в 90-х італієць був у тренді: ставши наступником Арріґо Саккі, Генерал виграв з “Міланом” сім внутрішніх трофеїв, Лігу чемпіонів та Суперкубок УЄФА. “Шикарний багаж” — подумав Лоренсо Санс та в 1996-му привіз Капелло до столиці Іспанії. Якщо вже така п’янка, то чому б не підкинути трансферів? Спеціально під дядька Фабіо були придбані Предраґ Міятович, Давор Шукер, Кларенс Зеєдорф та Роберто Карлос — люди, завдяки яким “Реал” став однозначно кращим.   

Капелло не підвів: команда фінішувала першою в Прімері, випередивши “Барселону” на два очка. Так, трапився неприємний програш в 1/8-й Кубка Іспанії (в Ель Класіко переможцями виявилися каталонці), але підсумкове золото нівелювало ключові проблеми. Очевидний контраст з сезоном 1995/96, в якому “Реал” обмежився шостою позицією та взагалі не потратив до єврокубків.

І, знаєте, що? Капелло вказали на двері. Мотив: непривабливий стиль. Чого ви чекали від людини, яка досягнула головних успіхів завдяки “автобусу”, прокачаному на конспектах Саккі? Прикол в тому, що це ж повторилося через десять років — Рамон Кальдерон, намагаючись розібратись з коловоротом фізруків, залишеним Пересом, покликав Фабіо для налагодження системності. Італієць оформив чемпіонство 2006/07, але по завершенні розіграшу в люди вийшов Міятович (тодішній спортивний директор) і сказав: “Капелло не може прищепити видовищну гру”. “Ахуєть” — кричали гості.  

Зінедін Зідан

Перший термін: січень 2016-го — травень 2018-го

Статистика: 149 матчів (105 перемог, 28 нічиїх, 16 поразок)

Трофеї: Ла Ліга (2016/17), Суперкубок Іспанії (2017), Ліга чемпіонів (2015/16, 2016/17, 2017/18), Суперкубок УЄФА (2016, 2017), Клубний чемпіонат світу (2016, 2017)

Другий термін: березень 2019-го — травень 2021-го

Статистика: 114 матчів (69 перемог, 25 нічиїх, 20 поразок)

Трофеї: Ла Ліга (2019/20), Суперкубок Іспанії (2019/20)

Хто б що не казав, прихильники Зінедіна Зідана обов’язково апелюватимуть трьома підряд кубками Ліги чемпіонів. Француз взяв унікальну планку, став першопрохідцем, нав’язав конкуренцію “Барселоні”, має в активі одинадцять чашок — які питання? Виправдовують й другий період, який запам’ятався не дуже вдалим фінішем: клуб дістався до півфіналу ЛЧ, не скористався кволою формою “Атлетіко” та сенсаційно вилетів з кубку Іспанії, де не впорався “Алькояно” — чортами з третього дивізіону, які після мадридців були помножені на нуль “Атлетіком” із Більбао. Друзі, запам’ятайте: якщо в “Реалі” бодай-колись радітимуть сріблу, то в Україні працівники освіти отримуватимуть чотири тисячі доларів, як заповідав Володимир Зеленський. Тобто такого не станеться приблизно ніколи.

Тим не менш, загалом Зідан заслужив похвалу. “Фізрук”, “ще один із когорти лисих шарлатанів”, “везунчик” — називайте як хочете. Пройде час, емоції стихнуть, а ось результати вкарбуються, це факт і він не знає “але”. Побачите, ситуація ще так закрутиться, що Зінедін втретє опиниться на знайомому місце. А що, Моловні так зробив, чому б не повторити?

То що чекати від Анчелотті?