Для комуністичних країн і їх мешканців футбол відігравав особливу роль. Це був привід для гордості й суперництва, а головне, що походи на стадіон були одними з небагатьох дозволених масових заходів. В період СРСР галицький футбол досягнув своїх головних перемог, “Карпати” виграли кубок країни. З того часу футбол було переформатовано, клуби реорганізували після Другої світової війни, чемпіонат змінився. Для радянського вболівальника футбол був свіжим ковтком повітря під залізною завісою. Про те, як гралось і вболівалось в СРСР з Богданом Люпою поспілкувався Олександр Бабенко. Богдан, львівський дослідник та статистик. Один з найбільш авторитетних футбольних істориків регіону. У 2015 році він видав комплексну працю про історію львівського футболу – “Хроніки львівського футболу (друга половина ХІХ ст.-1965 рік)”, а зараз він працює над другим томом, який охопить час після 1965 року.
– Чи намагалась радянська влада змінити термінологію після 1944-го року?
– Так, термінологія змінювалась. До війни був “бальон” – м’яч, “спальоне” – офсайд. Боберський впроваджував українські назви. Проте вплив російської мови позначився й на футболі. Хоча перші газети радянського часу згадували ці терміни, проте з часом це явище зникло. Мала відбутись уніфікація правил і їх робили українською мовою, оскільки населення було україномовним. Хоча програмки для “СКА” випускались російською, а для “Карпат” вже в 1966 почались україномовні програмки, й диктори також говорили українською. Українська панувала в футболі до 1982 року. Русифікація, яка почалась в 1978 році, за 4 роки докотилась і до футболу.
– Чи вмішувалась КДБ у футбольні справи?
–Так, в кожній команді були секретні представники служб, часто в якості гравців. При кожній була комсомольська група, тож якщо три людини було, то все – можна створювати комсомольську групу.
– Як формувались клуби після Другої Світової війни?
– Дуже часто до тих гравців, що пережили війну, звертались й запрошували в новостворені клуби. Команди були створені при спортивних товариствах. Вони мали своє непогане фінансування. За радянського часу дуже багато підприємств спонсорували команди, багато футболістів по заробітній платі були прив’язані до товариств. Купа команд були з однаковими назвами. Був період, коли в чемпіонаті грало дванадцять “Авангардів”.
– Як змінилась організація турнірів з приходом Радянської влади?
– Був клас А – майстри, та клас Б – аматорські клуби. В класі Б чемпіонат ділився на зони. Найкращі з зон в кінці сезону боролись за право грати в класі А. Зони були зроблені для зручності, поділ відбувався за територіальним принципом. Часто календар робили таким чином, щоб команда грала два виїзди підряд. Наприклад, коли “Карпати” їхали грати з “Шахтарем” в Донецьк, то вони одразу грали й в Макіївці.
– Які були особливості вболівання того часу?
– Було у Львові таке явище як футбольна біржа. В центрі міста збирались вболівальники біля пам’ятника Шевченка. Біржа називалась тому що в часи Австро-Угорщини там була фінансова біржа і всі львівські бізнесмени під нею вирішували справи. Так воно й перейшло. Збирались вболівальники й обговорювали результати матчів, чутки й новини. Це був своєрідний інтернет. Найбільш швидкий обмін інформацією. Така потреба була, бо в газетах спорту приділяли мало уваги. Були тільки коротенькі звіти. На радіо так само. Перша телевізійна трансляція відбулась в 1959 році з матчу “СКА”. З трансляціями були проблеми. Було, що й чемпіонат Європи не показували. Якщо СРСР не потрапляла на турнір, то його не можливо було подивитись, як в 1976 році Євро в Югославії. Пізніше навчились ловити польське телебачення. В кінці 1970-х з’явились якісні підсилювачі і тоді можна було подивитись єврокубки та чемпіонати світу і Європи по польському телебаченні.
– Як формувався фанатський рух у Львові?
– В 1987 році було створено “Клуб любителів футболу”. Спочатку фани сиділи в тринадцятому секторі стадіону “Україна”. Під таблом вони забили собі місце пізніше. На стадіон приносили прапори зелено-білі.
– Як склались стосунки галицьких і радянських фанатів?
– Був фактор національний. Коли грала українська команда з російською, то вся Україна вболівала за наших. Футбол був можливістю проявити національний колорит. Матчі різних народів були пропагандою своєї пропаганди. Україна мала основну суперечку з московськими клубами.
– Які були спортивні ЗМІ в Радянському Союзі?
– Була всесоюзна газета “Радянський спорт”, всеукраїнська “Спортивна газета”, яка виходила тричі на тиждень. В другій половині 1960-х років спорт стали висвітлювати детальніше. Були місячні журнали, але від них не було багато толку. У Львові не було спортивних газет, тільки спортивні відділи. Деякі газети присвячували спорту сторінку або декілька колонок. По радіо була інформація. В кожному місті був свій коментатор. В Тбілісі свій, в Москві свій, в Києві й у Львові теж свої. Коли трансляцію не показували по телевізору, то слухали радіо. А от коли не було світла – це була катастрофа. Як раз коли “Стяуа” грала з “Карпатами” як раз пропало світло й ми бігали до сусідів дивитись.
– Якою була процедура потрапляння на стадіон?
– Черги були шалені, але люди встигали потрапити. Матчі дуже добре обслуговували, попри на ажіотаж в 50 000 людей. В 1960-х роках з’явились абонементи. На матчі єврокубків було неможливо дістати квитки. В 1971 році до Львова приїхав “Палмейрас”, за нього грали чемпіони світу. Той матч “Карпати” виграли 1:0, а на стадіоні зібралось 55 000 людей.
– Як на Львів вплинула перемога “Карпат” в кубку?
– Це було неймовірне щастя. Не вірилось, що команда так далеко зайде, але коли в півфіналі перемогли “Судобудівник”, тоді миколаївська команда була дуже сильна, шанси значно зросли. “Судобудівник” фінансували корабельники. У фіналі львів’яни зустрілись з ростовчанами, які перемогли ЦСКА. В той день фанати трясли трамваї. Це була перша маніфестація у Львові, міліція не знала, що робити.
– Як відбувалось дербі у Львові?
– В 1960-х роках був період, коли команди грали в одному дивізіоні й це було справжнє дербі. Стадіон повністю забивався, матчі були дуже напружені. Вболівальники ходили й на “СКА” й на “Карпати”.
– Що змінилось після розпаду Радянського Союзу в українському футболі?
– Прийшли гроші. Вже під кінець Союзу клуби почали переходити на самофінансування. Цікаво, що “Карпати” були одним з перших клубів на всьому союзному просторі, що перейшли на самофінансування. Першим був “Дніпро”. “Карпати” були першою командою другої ліги, яка пішла на госпрозрахунок. Вболівальники матеріально допомагали клубу. Таке фінансування допомогло “Карпатам” відродитись. Також, пішла певна професійність, всі вчились як керувати клубами, як шукати спонсорів, як просити гроші, як везти футбольну справу в усіх її аспектах.
– Як змінились спортивні назви після розпаду СРСР?
– Багато клубів почали заробляти на назвах. До назви клуби додавалась назва спонсору, деякі команди міняли назви по десять разів. На перших порах українського чемпіонату з виробничих назв старались зробити щось цікавіше.
– Багато радянської спадщини має український футбол зараз?
– Концентрація футбольної федерації в Києві не приносить добра. Має бути рівне представництво від кожної області, щоб вони визначали вектор розвитку футбол. Проблема, що Київ заправляв й далі заправляє.
– Як футбол використовувався як політичний інструмент?
– В 1952 році збірна СРСР на Олімпіаді програла Югославії Йосипа Броз Тіто, який на той момент був ворогом Сталіна. Так “ЦДКА”, команду яка була основною в цій збірній, розігнали і до смерті Сталіна в них не було можливості виступати.
– Якою була атрибутика?
– Саморобна. Брали білі простирадла, малювали на них зеленкою й все – на стадіон. В 1976 році після останнього матчу сезону я побачив перший раз фаєри. Не на стадіоні, а вже коли спускались по Липовій алеї. В кінці 1980-х популярним були українські прапори, команди почали грати в національних кольорах.
Інтерв’ю Олександра Бабенка
