25 років тому сталася одна з найбільш резонансних подій в історії українського футболу – вибух у Донецьку на матчі “Шахтаря”, під час якого загинув президент клубу Ахать Брагін. Ким був Алік Грек, як при ньому жив клуб і як із терактом пов’язаний Ринат Ахметов – аналізує Михайло Юхименко.
15 жовтня 1995 року російська артистка Любов Успенська давала концерт у Донецьку. Під кінець першої ж пісні добре одягнені чоловіки з перших рядів несподівано потягнулися до мобілок, а потім швидко взяли за руки своїх жінок, поспішно покинувши зал. Співачка не розуміла, що сталося.
Паралельно стартував матч чемпіонату України між “Шахтарем” і “Таврією”. Вже на 3-й хвилині несподівано пролунав вибух – вболівальники одразу не зрозуміли, що сталося, але теж почали покидати свої місця. Кажуть, якийсь шибайголова з фанатів підпалив особливо потужну петарду. Поєдинок призупинили, донецька міліція швидко вивела людей за межі стадіону, а там уже всі зрозуміли – хтось і справді підпалив петарду. Точніше, заряд пластиду під VIP-ложею, підірвавши президента “Шахтаря” й короля Донбасу початку 90-х – Ахатя Брагіна. Саме за нього хвилювалися перші ряди з концерту Успенської.
Вибух, великою мірою, розділив новітню історію “Шахтаря” на “до” та “після”, а сам Ахать Брагін став лінією розлому. До нього Донецьк у футболі був представлений провінційним клубом без амбіцій та з купою фінансових проблем, а що було при його наступнику – ви і самі знаєте. А якщо не знаєте, то вам про це обов’язково нагадають. А що ж було при Брагіну?
Як Ахать Брагін став королем Донбасу
Донбас вже на початку XX століття був дуже своєрідним місцем, розташованим на стику одразу трьох регіонів – України, Росії та Кавказу. Це був мультинаціональний регіон, населений не тільки українцями та росіянами (з культурно різних областей), а й греками, євреями, вірменами, азербайджанцями, чеченцями та татарами. Не дивно, що тут завжди точилася боротьба за ресурси та вплив між ідеологіями, політичними силами, бізнес-елітами та криміналом, який особливо виріс після ворошилівської амністії 1953 року. При цьому в радянські часи у Донбас закачували нереальні гроші – а разом з ними росли і різноманітні “темні справи”. Саме тому навіть у найстабільніші роки СРСР Донецька та Луганська області були дуже проблемними для міліції.
Саме в такому місці, у селищі Жовтневому недалеко від аеропорту міста Сталіно, у родині казанських татар у 1953 році народився Ахать Хафізовіч Брагін. З розваг вдома були тільки шахта, кафе, басейн і спортзал – Ахать полюбив саме останню локацію, займаючись боксом, хоча він також поважав футбол.
Знайомство з грубою силою швидко затягнуло Ахатя в кримінал: так, голова УМВС Донецька у газеті “Город” в 1995 році розказав, що Брагін вже у 1971-му отримав два роки умовно за пограбування голубника (голубів Ахать любив все життя), а через три роки разом з братами побив неповнолітнього – справу припинили через відсутність претензій від постраждалої сторони.
Ще одна справа проти Брагіна була закрита в 1991 році, коли міліція встановила факт спекуляції м’ясом у Адмінселищі Донецька – на прилавки магазину №41 (або №57), яким керував Ахать, документально потрапляв увесь товар, але реально більшість продуктів по завищених цінах продавали на ринках Донецька та області. Довести участь майбутнього президента “Шахтаря” в цій схемі не вдалося. Це був рік, коли МВС розкрило 2186 злочинних груп, з яких 61 мали ознаки організованих – лише в одному Донецьку працювало не менше дев’яти ОЗГ. В місті вже тоді точилася боротьба між “законниками” та “спортсменами” за сфери впливу.
В одній з банд засвітився і Брагін. Принаймні, Станіслав Речинський у книзі “Донецький клан: на початку мокрих справ” розказав про затримання в 1986 році лідера угрупування, очольованого міліціянтом Коноваловим – в процесі слідства правоохоронці, нібито, дізналися про якусь групу Ахатя, яка обдирала людей в карти та рулетку, займалася рекетом кооператорів та “цеховиків” по області тощо. Крім того, Речинський написав, що “катали”-картярі Ахатя працювали не тільки у елітному готелі “Люкс” в Донецьку, а й у Сочі та Москві – а дозвіл на таку роботу, нібито, отримали від легендарної солнцевської братви, яка “коронувала” Брагіна й поставила “смотрящим” по Донбасу.
Так чи інакше, всі журналісти сходяться на тому, що на початку 90-х команда Брагіна стала однією з головних у всьому регіоні. “Алік Грек” зробив собі ім’я на балансуванні між різними групами впливу – “законниками” та “спортсменами”, між різними етнічними бандами, між криміналом та МВС. Він швидко прикормив владу міста, очільників міліції та прокуратуру, став меценатом і поважним громадянином. Втім, існують версії, ніби це силовики виростили ОЗГ Брагіна задля власних цілей – занадто багато йому сходило з рук, занадто рукоподаваним був з ним прокурор Г. Васильєв і занадто багато колишніх спецслужбовців та міліціянтів працювало у Ахатя.
Журналіст Володимир Бойко у своїх “Тюремних замітках” писав, що Алік на початку 90-х прибрав під свій контроль грузинську бригаду Ґіві Немсадзе – вона стала його “штурмовою групою” й витіснила з Донбасу інші кавказькі угруповання. Брагін зайняв ключові точки у Донецьку, вів справи з найбагатшими представниками місцевого бізнесу (зокрема, з Янушем Кранцем та Євгеном Щербанем), “рішав вопроси” тощо.
Станіслав Речинський, та і практично всі журналісти, також вписують у команду Грека таких персонажів, як Борис Колесніков (керівник Центрального ринку) та Ринат Ахметов (експедитор магазину, яким керував Брагін). Самого Ахатя описують, як дуже розумного й гнучкого авторитета, який вмів поєднувати воровські “понятія” з нагальними потребами.
Загалом, бригада Брагіна отримала в історії назву “люксівських” за найменуванням центрального офісу в резиденції “Люкс”, розташованій у Ботанічному саду. В ньому оперативники двічі проводили масштабні обшуки, самого Брагіна кілька разів оголошували в розшук, він навіть провів кілька ночей у київському СБУ, але результат залишався одним і тим же – Ахать швидко й чисто виходив на свободу.
У середині 1990-х Брагін сформував справжню фінансову-промислову групу, ставши співзасновником “Індустріального союзу Донбасу” з частками у промисловості та паливо-енергетичному комплексі.
Звісно ж, таким чином він встиг нажити купу ворогів. Брагін пережив замах на своє життя навесні 1994 року, коли його “мерседес” розстрілювали у Пісках. Другий замах зірвала донецька міліція, яка знайшла у місті вантажівку з п’ятьма зарядженими гранатометами – вони завдяки дистанційному керуванню повинні були вистрілити по дорозі, на якій мав рухатись кортеж Ахатя.
Саме в таких умовах у 1994 році Олександр Сергійович Брагін (саме так Алік іменувався на публіці) став президентом “Шахтаря”.
“Шахтар” при Брагіні: серйозний підхід та любов команди
Достеменно невідомо, навіщо Аліку був потрібен “Шахтар”. Існують версії, ніби Брагін вболівав за “гірників” і підібрав клуб просто для того, щоб повернути бідну провінційну команду хоча б до рівня його молодості, коли Донецьк був силою в чемпіонаті СРСР. Вірогідно, були й прагматичні цілі – статус президента “Шахтаря” відкривав доступ до політичних і бізнес-еліт України, та і загалом бути знаним меценатом краще, ніж мутним комерсантом. Втім, новий президент “помаранчево-чорних” не сильно розвивав свій новий титул, уникаючи публічності й зрідка даючи інтерв’ю. З іншого боку, він вважав своїм обов’язком перебувати на футбольному матчі “Шахтаря”.
Ахать Брагін був не дуже гнучким у спілкуванні з пресою (характерна риса всіх “донецьких”), але знав, як сподобатись публіці. Одним з перших його розпоряджень стала вимога організувати матчі “Шахтаря” по телебаченню, а фанатам він пообіцяв якомога швидшу участь у турнірах УЄФА. Крім того, Алік заявив, що його мрією є викуп Андрія Канчельскіса з “Манчестер Юнайтед”.
В перші дні керування “Шахтарем” Брагін особисто викликав кожного футболіста для знайомства, а потім регулярно спостерігав за роботою команди. Грузинський легіонер Юрій Ґабіскірія в інтерв’ю газеті “Український футбол” розказав, що на базу президент заїжджав на чотирьох-п’яти “Мерседесах” 600-ї серії – такого кортежу не було навіть у Леоніда Кравчука. З цих автівок виходили серйозні чоловіки зі здоровенними золотими ланцюгами на шиях, а сам Брагін постійно відвідував тренування “гірників”.
Про великий інтерес Аліка до свого дітища розказував і захисник Олег Касторний, хоча Геннадій Орбу в інтерв’ю “Футбол 24” не згадав частих зустрічей з власником “Шахтаря”.
“Коли Брагін тільки-но став президентом клубу, то викликав кожного футболіста команди окремо – щоб познайомитись. Вдруге я його побачив, коли Шахтар грав із “Лінфілдом” у Кубку кубків. Словом, із ним ми не так спілкувалися, як із Ринатом Леонідовичем”.
Така цитата дивує, адже перший віце-президент Равіль Сафіуллін у день загибелі Брагіна перебував разом з ним аж у Комсомольську на матчі “Шахтаря-2” – це не дуже схоже на незацікавленого у футболі чоловіка. Втім, Сергій Шищенко також говорив, що бачив Ахатя на базі всього один раз.
Так чи інакше, усі гравці та тренери “Шахтаря” того періоду згадують Ахатя з повагою.
“Президент був порядною людиною у ставленні до футболістів. Якщо обіцяв, то робив це”, – згадував Олег Касторний у “Футбол 24”. “Хочу сказати, що Брагін був настільки ж порядним, як і Ахметов. Амбіційний, добродушний і, що найголовніше, – любив футбол”, – заявив цьому ж виданню Геннадій Орбу. Схоже, обожнювання президента “Шахтаря” увійшло в правило вже при Ахаті.
Сергій Шищенко на Youtube-каналі Stargorod Sport відзначав рівень безпеки, якого не знали і при Ахметові.
“Футболістів “Шахтаря” певний час взагалі ніхто не чіпав. Навіть машини не крали і в квартири не лізли. Тому що розуміли, хто займається “Шахтарем”, хто президент і так далі. Але потім кілька разів було, що залазили до хлопців в квартири, а президент це все відшкодовував потім. Це вже було при Ахметові”
Ексголкіпер Дмитро Шутков в інтерв’ю “Команда №1” згадував про дорогі подарунки.
“У 1995 році, коли президентом “Шахтаря” був Ахать Брагін, начальник команди Євген Канана попередив, що після тренування чекає подарунок, але він об’ємний, тому подумай, як його відвезти додому. Пощастило, що у мене тоді була машина – Volkswagen Sharan. Подарунком виявився великий телевізор, який якраз вліз в машину”.
Втім, це вже були подарунки, а не виплата за результат. З приходом Ахатя Брагіна “Шахтар” став дуже серйозним проєктом.
“Обкоми партії пішли, а підприємці брати “Шахтар” не хотіли. Занадто великі витрати були на команду. Напевно, в той час тільки один Брагін і міг взяти клуб. До того ж він прийшов не просто підтримати “Шахтар” – у нього були серйозні амбіції. При Брагіні з’явилися стабільна зарплатня в 500-600 доларів, умови для тренувань, ну і цілі. Головна – виграти чемпіонат України”
цитує Footboom тодішнього головного тренера Валерій Яремченка.
На тлі премії у 15 холодильників за срібло чемпіонату 1993/94 виплата реальних грошей Брагіним була видатним прогресом.
У Донецьку навіть існувала байка, ніби Ахать Брагін у жорсткій формі відшив Григорія Суркіса, який забажав витягнути із “Шахтаря” Сергія Попова та Валерія Кривенцова. Обидва футболісти залишились у складі “гірників”, та ще й отримали підвищення зарплатні в два рази.
Футбол “Шахтаря” при Брагіні
Сезон 1994/95 став для брагінського “Шахтаря” тріумфальним. Команда під керівництвом Валерія Яремченка, якого по ходу чемпіонату змінив росіянин Володимир Сальков, за іменами була дуже крутою: на воротах стояв Шутков, в захисті бігали Бабій, Коваль і Леонов, а істинно зірковою була середня лінія – Орбу, Кривенцов, Онопко, зовсім молодий Зубов та досвідчений Петров, який настріляв аж 14 голів. В атаці феєрили Ателькін, Матвєєв та Воскобойник. Навіть легендарний Грачов у свої 39 років провів шість матчів у складі “гірників”.
Ця банда стартувала з семи перемог у восьми матчах, захопивши лідерство у чемпіонаті аж до серпневих матчів КУЄФА проти норвезького “Ліллестрьома”. На виїзді “гірники” поплатилися за відсутність досвіду.
“У той час на розминку ми виходили зазвичай хвилин за сімнадцять до стартового свистка і вже не покидали газон. Виходимо в Норвегії за звичкою на розминку за сімнадцять хвилин, а нас не пускають. Виявляється, в єврокубках зовсім інший регламент. Організатори матчу повідомили, що за десять хвилин до початку зустрічі команди повинні піти в роздягальню. “Ліллестрьом” спокійно собі розім’явся, а ми ні. Навіть не відчули поля, відскоку м’яча від газону”
саме так пояснив причини поразки голкіпер Дмитро Шутков.
У Норвегії донеччани зазнали розгрому (1:4), але вдома “Шахтар” забив два голи, не пропустивши жодного. Залишалося забити ще один, але в останній атаці захисник гостей врятував “Ліллестрьом”, вибивши м’яч з лінії воріт після удару Погодіна.
Виліт з КУЄФА підкосив “гірників”. Вже у наступному турі Вищої ліги “Шахтар” приїхав у Тернопіль та програв “Ниві” (1:2) – цей матч увійшов в історію. Зранку керівництво “помаранчево-чорних” направило звернення на ім’я глави ФФУ Віктора Баннікова та міністра спорту Валерія Борзова – там скаржились на суддівське свавілля, вимагали відновити справедливість, погрожували знятися з чемпіонату і заявитися в першість Росії.
“Тоді в Тернополі не зарахували наш гол, коли м’яч на два метри зайшов за лінію воріт, і все це знімало телебачення… Керували арбітрами з Києва. Було достатньо їх контролювати, щоб виграти чемпіонат. Але я суддів не звинувачую, їм теж платили копійки, і вони робили те, чого від них вимагали”
згадував Валерій Яремченко.
Виконком ФФУ визнав помилки суддів, але не дозволив перегравати матч. У відповідь Ахать Брагін заявив, що “Шахтар” припинить виступи в чемпіонаті. Неймовірно, але факт – у тиску на чиновників донеччан підтримало керівництво “Динамо”. Зрештою, “гірники” добилися перегравання, але “Нива” у ньому ефектно поставило “Шахтар” на місце – 2:0. За це фіаско Яремченко втратив роботу.
При Володимирі Салькові донеччани трималися впевнено – вони посідали друге місце аж до травня, здобули домашні перемоги над “Дніпром” (2:1) і “Чорноморцем” (4:1), розписали нічию з “Динамо” (1:1) та вийшли у фінал Кубка. Втім, потім “Шахтар” забуксував, зрештою пропустивши вперед і одеситів, і дніпрян. Команда завершила аж на четвертому місці, однак взяла реванш у “Дніпра” Бернда Штанґе в фіналі Кубка, вигравши у серії пенальті. Це був перший трофей “Шахтаря” в історії незалежної України.
Один з ветеранів “Шахтаря”, схильний до простого гумору, говорив пізніше: “Якби вони здогадалися віддати нам половину своїх премій – Кубок був би у них. Але вони не здогадалися. Довелося вигравати”.
Наступний сезон “Шахтар” почав набагато важче. Першу перемогу донеччани відсвяткували аж у п’ятому турі, до того у рідних стінах програвши тернопільський та вінницькій “Нивам” (2:4 та 1:2 відповідно), а також зазнавши виїзного розгрому від “ЦСКА-Борисфена” (0:4). Далі справи також йшли не найкращим чином – до 13-го туру “гірники” йшли на дев’ятій позиції в турнірній таблиці. Це були часи, коли навіть івано-франківське “Прикарпаття” било “Шахтар”, хоча команді Володимира Салькова вдалося прибити “Чорноморець” (2:0) та дати бій “Динамо” (2:3).
Досить симпатично брагінський “Шахтар” йшов по Кубку Володарів Кубків, розгромивши “Лінфілд” (за ту перемогу Геннадій Орбу отримав 300 баксів) та давши бій “Брюгге” у 1/16 фіналу – на виїзді була поразка 0:1, а вдома на переповненому ЦС “Шахтар” донеччани розписали нічию 1:1. Всього через 17 днів епоха Ахатя Брагіна у клубі буде завершена.
Кінець епохи Ахатя Брагіна
Кримінальна війна у Донецьку тим часом виходила на свій пік. Конфлікт почався ще у 1992 році, коли Ахать Брагін побив горщики з Яношем Кранцем – одним з найбагатших людей Донбасу, вихідцем із “луганських”. Він деякий час співпрацював з Брагіним, але в один момент відмовив Аліку в об’єднанні, після чого почалася війна.
Гучним актом став “віджим” готелю “Люкс” за сприяння прокуратури – міська влада Донецька одразу передала його Брагіну. Крім того, у різних джерелах випливає інформація про перехоплений у Кранца контракт, який приніс “люксівцям” 20 млн доларів. Андрій Лаврик і Юрій Сандул пишуть, що в один момент Кранц навіть побив Брагіна у своєму кафе, а потім поскаржився “ворам” у законі”. Як наслідок, Яноша розстріляли у листопаді 1992 року.
Це не сподобалось луганській ОЗГ Кушніра, яка почала війну з Брагіним. Два замахи на вбивство Ахатя у 1994 році так і залишились не розкритими, але деякі журналісти пишуть, ніби Кушнір вихвалявся організацією цих акцій. Почалася різня: у вересні розстрілюють “законників” Едуарда Брагінського (“Чірік”) та Михайла Дворного, а у листопаді на бульварі Шахтобудівників розгорілася гонитва з перестрілкою та підривами автівок із гранатометів.
“Донецькі новини”, які в той час фінансував “Люкс”, написали, що метою кілерів була “ліквідація директора однієї з найвідоміших в місті структур”, але не Брагіна, чиє ім’я було вже на слуху. Олександр Кучинський у своїй книзі “Злочинці та злочини” стверджує, що в той день був поранений якийсь “Ренат”.
Крім того, у квітні та серпні 1995-го розстріляли “братів Самсонів” – близьких партнерів Брагіна. Фірма “АРС”, яка належала “люксам”, за деякими версіями перекладається як “Ахать, Ринат і Самсон”. Пізніше московський кілер Вадим Болотскіх зізнався, що їх “замовив” Кушнір. За свідченнями близьких партнерів, Брагін почав розуміти, що скоро його також вб’ють. Він не боявся, але шкодував лише про те, що мало прожив.
Підрив Ахатя Брагіна 15 жовтня 1995 року робили професіонали. За три тижні до матчу проти “Таврії” під виглядом ремонтних робіт люди Кушніра видовбали біля входу у VIP-ложу місце для 5 кг заряду пластиду – потім його замурували, та ще й прикрили дерев’яною сходинкою. Напрям вибуху був чітко спрямований у місце, де мав сидіти Брагін. Підрив мав бути дистанційним – за нього відповідав Ігор Філіпенко, який у день матчу проти “Таврії” перебував на трибунах у міліційній формі. Прикривати його повинен був колишній майор міліції В’ячеслав Синенко.
Взагалі-то, вибух планувався ще на матчі проти “Брюгге”, коли стадіон був переповненим, але Брагін чомусь не приїхав. Кілер Вадим Болотскіх на допиті розказував, що спочатку злочинці збиралися збити літак “Шахтаря” разом з Аліком на злеті чи приземленні, але від цього варіанту відмовились.
Перед матчем проти “Таврії” бандити переживали, що у бомби скоро сядуть акумулятори – втім, Брагін приїхав на матч, а його охорона на чолі з колишнім працівником КДБ нічого дивного не помітила. Вибух пролунав о 17:03 – загинуло шість осіб (Брагін і п’ять охоронців), причому Ахатя впізнали тільки по золотому “Rollex” на руці. Годинник зняв з нього Равіль Сафіуллін, який і повідомив команді про загибель президента.
І він, і Геннадій Орбу, і коментатор Марк Левицький розказували, що спочатку ніхто не зрозумів, що сталося. Сафіуллін, який сидів на протилежній трибуні, вирішив, що хтось підірвав модну на той момент петарду; футболісти взагалі нічого не знали до його приходу в роздягальню, а журналіст подумав, що обвалилася стіна. Фанати ж одразу потягнулися вниз, але їх було мало, і ще менше людей розуміли, що сталося – тільки це врятувало від панічної давки.
Брагіна поховали за мусульманським звичаєм, а єдину в місті мечеть, побудовану ним же, перейменували в “Джаммі-Ахать”. На його похоронах, за свідченням футболіста Олега Касторного, зібрався ледь не весь Донецьк. Так завершив свій шлях перший відомий президент “Шахтаря” та фундатор донецької фінансово-промислової групи Ахать Брагін, відомий у вузьких колах як Алік Грек.
До чого тут Ахметов?
Серед гейтерів “Шахтаря”, як і в опонентів “донецького клану”, ходить міф про вину Ахметова у загибелі боса – йому одразу дістався і “Шахтар”, і більшість активів. Ваги цьому твердженню додає ігнорування Ринатом Леонідовичем тем, пов’язаних із 90-ми, відсутність у VIP-ложі 15 жовтня, а також дуже стрімкий зліт після загибелі Брагіна та його партнерів. Багато компаній, які належали його партнерам, після загибелі власників дійсно потрапляли до рук нинішнього лідера “СКМ”, але точної причини, чому так відбувалося, ніхто не знає. Та і це предмет іншої статті.
Важливо тільки розуміти, що президентом “Шахтаря” Ринат Ахметов став аж через рік після вибуху. Крім того, майже всі журналісти пишуть, що футбол його не цікавив – тоді він більше цінував бокс.
Так, його не було у VIP-ложі (Ахметов, за інформацією Тетяни Чорновол, запізнився, тому що вирішив пройтися пішки по вулиці), але там не було жодного близького партнера Брагіна. Зокрема, не було там і голови обладміністрації Володимира Щербаня. Так виросла версія про владний слід у справі.
Сам Ринат Леонідович був дуже наближеним до Брагіна. На оперативних фільмуваннях їх постійно бачили поруч, а журналіст Володимир Бойко називав Ахметова “керівником силового напряму” у брагінській ОЗГ. Поговорюють, що два татарина були дальніми родичами – саме завдяки цьому факту Алік підтягнув до себе нинішнього президента “Шахтаря”. За іншими свідченнями, вони нібито боксували на одному ринзі.
Загалом, ніхто точно не розуміє, чим займався Ахметов у структурах Ахатя – хтось пише про рекет, хтось говорить про “силові питання”, але впадають в очі також менеджерські функції. Ринат Леонідович сам говорив, що у період 1992-95 років займався торгівлею вугіллям у компанії “АРС”, де і заробив перший мільйон в умовах “неформальної економіки”. Одне зрозуміло точно – Ахметов швидко підіймався.
Втім, він був не єдиним сильним персонажем у команді Брагіна. Був також Сергій Роман, який заснував фірму “Юг” та кондитерську компанію “Київ-Конті”. Після підриву він на деякий час покинув Україну, а загинув у 1996 році у Донецьку після повернення зі срібного весілля Йосипа Кобзона – а на таких вечірках збиралися тільки дуже серйозні люди.
Був і Євген Щербань – депутат Верховної Ради, власник компанії “Атон” та співзасновник “Індустріального союзу Донбасу” . Це об’єднання вело прямий розрахунок з Росією по постачаннях газу в обхід української ЄЕСУ. Його вбили у тому ж 1996-му. Це лише найбільш видатні персонажі, яким також могли бути цікаві активи Брагіна.
“Заказ” на Аліка, як і на інших помітних представників донецького клану, “повісять” на експрем’єра Павла Лазаренка, який не міг стерпіти окремої енергетичної системи під боком, непідконтрольної йому. Втім, це сталося вже у 2008 році, коли Лазаренко сидів у каліфорнійській в’язниці. Довести прокуратура нічого не змогла, назвавши лише виконавців вбивства Брагіна – ОЗГ Кушніра.
Дуже багато в цій справі розкрив кілер Вадим Болотскіх. Втім, він багато і не сказав, а спитати інших було ніяк. Практично всі конкуренти “люксів” за різних обставин були ліквідовані ще до 1998 року. Зокрема, і Павло Кушнір.
Так чи інакше, правду про Ахметова ми ніколи не дізнаємось. Можна багато читати або переглядати документальні фільми, але частина з них має відчутне політичне забарвлення, а за правдивість джерел інформації відповідають лише автори цих досліджень. Як правило, всі вони посилаються на такі “авторитетні” джерела, як “один знайомий мені розказав”, “ось ця людина колись була начальником міліції”, “ось цей мужик був у бригаді Ахметова, а цей сидів з Януковичем”. За 25 років жодного реального доказу хоча б однієї кримінальної історії з боку Ахметова так і не надали.
Відомо лише, що у 1996 році президентом донецького “Шахтаря” став Ринат Леонідович Ахметов – засновник “Донміськбанку” і впливовий бізнесмен, близький соратник відомого донецького комерсанта Ахатя Брагіна. Подальшу історію ви й самі знаєте.
Михайло Юхименко, “Брутальний футбол”