Здоров, мужики! Привіт, дами! Це був звичайний понеділок і нічого не віщувало біди, аж раптом прийшло СМС зі словами: “Вася, а поїхали разом з нами в Барселону на Ель-Класіко” від наших улюблених “Фаворит Спорт“. Не роздумуючи ані скунди, я погодився на цю провокацію, не знаючи що, як, де і коли. Компанія оплачувала абсолютно все. Переліт, житло, екскурсії і тд, і тп.
Виїзд почався в середу: із Калуша до Тернополя я вже навалював з думками про Барселону. У четвер, в найкращих традиціях Інтерсіті, з Файного Міста до столиці України я добрався дуже грамотно та спокійно, де мене зустрічав друг Олег, який привіз, нагодував, вписав та відвіз в Бориспіль, за що йому окремі овації. В Калуші розрахуємось!
Бориспіль, 5:50.
Цей виїзд пробивали четверо людей. Фаворитівська четвірка, яка складалась із Максиміва, Макса, Максима та Льохи (Олексія). Максимів – то я, Макс – чувак, який виграв у акції “Фавориту”, Максим – людина/гід від контори і Олексій – ще один переможець акції.
Познайомившись детальніше в аеропорту під 50 грам дютіфрішної настоянки, ми вже обговорювали теми національного масштабу, як друзі дитинства. Маршрут наш складався ось так: Київ – Франкфурт – Барселона, Барселона – Мюнхен – Київ. Пройшовши контроль та реєстрацію, ми всі дружно сиділи на борту літака та заглядали в майбутнє і уявляли собі Барселону. Але сталося не так, як гадалося. Кому потрібні виїзди без трешів, правда?
Франкфурт-на-Майні, 8:00
Як ви вже здогадались, пересадка у нас була в найбільшому аеропорту Європи. Годину та сорок хвилин ми мали на те, щоб пересісти у літак до Барси, але-але… Одразу ми стали в чергу на паспортний контроль. Це була п’ятниця і було дуже багато людей, які також кудись поспішали. Наші крики та скарги, що до літака всього 40, 30, 20, 10 хвилин ніхто не почув, тому що “щемити” біженців було приємніше. Пройшовши паспортний контроль, ми вже всі разом побігли на сканер, де почався найбільший треш. У нас до вильоту 5 хвилин, а Максима роззувають і детально перевіряють. Дві хвилини до вильоту, а ми несемося приміщенням. Як ви вже зрозуміли, ми не встигаємо на повіртяного птаха на 2 чи 3 хвилини. Найбільше панікує Максим, який викрикує на весь аеропорт: “Су*а, га*дони, суууу***аааааа, не встигли!”. Але Льоха не розгубився і з кулака перевірив кнопку тривоги, яка, як не дивно, працює. Починається трешак. Все блимає, свистить, гудить. Люди, які чекали на наступний рейс не розуміють, що відбувається. Ми прориваємось в коридор, який прикріплюють до літака, де нас зустрічають сесюріті та не дають пройти. Все! Баста!
Трохи відійшовши, ми пішли у пункт допомоги і пояснили ситуацію. Квитки у нас були з хороших авіаліній і нам їх поміняли без проблем та без грошей. Тобто виліт у нас було перенесено на декілька годин, за які ми встигли погуляти Франкфуртом та спробувати місцеве пиво і соковитий стейк. Місто, яке мені дуже сильно сподобалось. До речі, в Німеччині я ще ніколи не був, тому поставив собі галочку. На хвилину цього фото у мене їх шість (Білорусь, Румунія, Сербія, Чорногорія, Албанія та Німеччина).
Квитки у нас без місць, тобто нам потрібно надіятись на те, що не всі розберуть, або на те, що хтось, як і ми, не встигне на літак. Сидимо, чекаємо, не панікуємо, жартуємо, з надією на краще. До вильоту 2 хвилини і нам повідомляють, що полетить тільки один. А іншим трьом доіедеться чекати наступного рейсу. Перший пішов! Але через хвилину лисий німець приносить ще два квитки з прізвищами, у яких немає Максиміва. Карма життя! Хлопці повинні були чекати мене в Барселоні, поки і я не прилечу. Найближчий рейс за годину і я з надією, але вже без жартів чекаю на нього. Людей все більше і більше. Око – не горнятко, стискається. Варіантів не багато. До Дортмунда всього пару сотень кілометрів. Місцева команда грає завтра. Дзвоню Ярмоленку – не бере. Ладно, думаю, ще прийде коза до воза. Аби тебе не випустили завтра. Бомбить.
Час минає, а людей не меншає. Думаю, що проведу ніч у аеропорту, але удача повернулась до мене і мені зі словами “Сер, ви летите” вручають мій посадковий тікет. Ну думаю, все. Погнали наші городських. Прилетівши за дві години до Барселони, де мене вже зустрічали нові друзі, ми одразу знайшли наш трансфер до готелю, який чекав на нас з табличкою “Фаворит Спорт”.
Готель був топовим із сніданками. Кожний мав окремий номер в якому було абсолютно все. Поселившись ми дізнались, що нас чекає вечеря, яка вже була оплачена в ресторані. Вечірня прогулянка по Барселоні до ресторану реабілітувала всі негаразди, які стались цього дня. Повечерявши, ми повернулись до готелю, де вже нарешті хотіли просто відпочити.
Субота 9:00
Прокинувшись ми одразу пішли випробровувати місцеву їжу, яка була халявною. Годину я ще ніколи не снідав.
Цього дня у нас планувалась екскурсія по Барселоні, оскільки матч був, аж в неділю. Замки, палаци, “Камп Ноу”, який неймовірно сподобався. Екскурсія на стадіон, яку нам організував “Фаворит Спорт”, коштує 25 євро з брата. Золоті м’ячі Лео Мессі, кубки, коротше кажучи все, що виграла “Барселона”, було там. Дуже топовий стадіон та фан-шоп. Найприємнішою згадкою про Камп Ноу буде те, що до мене підійшов юнак та попросив фото з адміном “БФ”. Накинувши респекту нашй фірмі та зробивши фото, ми розійшлись, потиснувши один одному руки.
Побачивши абсолютно все, ми вирішили трохи перекусити у “МакДональдсі”, що виявилось великою помилкою. Добрий день, я ваша тьотя, а у нас “опять” зальоти: у Максима по його необережності вкрали рюкзак. “ҐоуПро” останньої моделі, два павербанки, одяг, український паспорт та квитки на матч. Ну все, приїхали! Поліції в Барселоні як . такої немає. Щоб глянути камери спостереження, тобі спочату потрібно їхати у відділок, писати заяву, чекати, а потім повертатись у Мак. Не варіант. Потрібно було повертатись до стадіону та спробувати заблокувати ті квитки, які у нас сперли та роздрукувати заново. Сказали, як в Україні: приходьте завтра. Нас не зламати після подій, які ми вже пережили. Тут тільки один варіант. Потрібно зайти швидше, ніж люди, яким продадуть наші квитки.
Повернувшись в готель, ми скористались послугою СПА, яка включала у себе: сауну, басейн та джакузі. Потрібно ж було трохи порелаксувати після всіх подій, які ми пережили за добу.
Неділя 9:00. МАТЧДЕЙ
Ми повторили ранкову процедуру, яка відбувалась годину, бо ж не все ще спробували напередодні. Хамон – я навіть таких слів не знав! Йогурти, круасани. Все ж включено. Треба брати, поки дають. Накупивши сувенірів, ми вже дружно чекали на трансфер до стадіону, щоб зайти швидше за всіх. Пропускати почали тільки за годину до матчу і ми одні з перших вже були на стадіоні. СЛАВА БОГУ!
КАМП НОУ
Ель-Класіко обіцяло бути незабутнім. 90 тисяч людей, неймовірна підтримка Барселони. Матч розпочався з тотальної переваги господарів, які вже на початку зустрічі відкрили рахунок. WiFi тут був хороший і я паралельно дивився скандальні моменти. Арбітр сьогодні не вражав. Помилявся на користь обох команд. Гості одразу ж зрівняли рахунок у матчі і трибуни трохи затихли. Тактично дуже сильно виглядали обидві команди. Насправді все було дуже просто, але якщо б сісти та розбирати гру, то можна б було написати три книги. “Барселона” вже чемпіон, “Реал” боровся за престиж. Знову господарі вийшли вперед, на цей раз у меншості – трибуни палають, ображаючи вершкових. Іньєста покидає поле – це для нього останнє Ель-Класіко в житті. На полі починається м’ясо. Скандал за скандалом і ти спостерігаєш на це вживу. Бейл зрівнює рахунок у матчі, чим закриває роти трибунам. Багато суперечливих моментів: падає Марсело – пенальті? – Ні! Емоційний матч завершується у бойову нічию 2:2.
Добравшись до готелю ми повирубувались неначе діти після такиго виру подій та емоцій. Завтра нас вже чекала приємна дорога додому. Ось тут сталося так, як гадалося. Без траблів та трешів ми прилетіли в Мюнхен, а звідти до Києва, де мене чекала вписка в Максима, а зранку Інтерсіті до Тернополя, де мене чекала вже моя Настя, яка переживаючи провела мій виїзд у Файному місті. Цьомаю, обіймаю, люблю.
За ці емоції дякую компанії Фаворит Спорт за поїздку! Далі буде ще сильніше, почуємось!
МАКСИМІВ ВАСИЛЬ, спеціально для “Брутального Футболу”
