Коли ви скажете, що Пол Гаскойн – алкоголік зі стажем та придурок, то будете, без сумніву, праві. Правда, лише частково. Пол не такий брутальний як, приміром, Вінні Джонс – він не лупцює на власному дні народженні гостей та не знімається у кінофільмах. Він не такий запальний як Кантона, який, попутньо кидаючи афоризми про чайок, відпраляє в нокаут уболівальників. До речі, у Пола із Вінні особливі відносини – якось його бідолашні яєчка постраждали від рук Джонса. “Травмований” не розгубився і згодом надіслав Джонсу троянду.
Гаскойн постійно клеїв дурня, коли потрапляв в об’єктиви телекамер. Наприклад, у нього була звичка демонструвати усім язика під час виконання національного гімну. Особливо нашого героя запам’ятали італійські мас-медіа – в 1990-му році, напередодні Чемпіонату світу, в організаторів виникла ідея записати відеоролик, в якому кожен гравець збірної вимовляє своє ім’я. “F*cking wanker” – ***баний онаніст – випалив Пол. Ролик коригувати ніхто не став – він успішно пішов у народ. Словом, цей чолов’яга розважався на всі сто відсотків, як під час матчу, так і поза його межами. Лікуючись від алкогольної залежності, на прохання лікаря знайти якесь хоббі, Пол вирішив колекціонувати віскі. Виступаючи за “Ньюкасл”, своєму одноклубнику Тоні Каннінгему в його день народження придбав абонемент у солярій. Бідоласі Тоні він, ясна річ, не знадобився. Тоні – негр. Тоні не вчинив як Патріс Евра.
Деякий час Гайскойн займався швидкісною їздою на автомобілях. У підсумку, розбив клубний автобус “Мідлсбро”, підробляв шофером та дві години ганяв Лондоном. Дивак!
АЛЕ!Всі, моніторячи біографію цього футболіста, чомусь забувають визнати той факт, що він є одним із кращих півзахисників збірної Англії за всю її історію. Його обожнювали будь-де – в “Тоттенгемі”, в “Лаціо” чи “Рейнджерсі”. У стані “орлів” “Газза” зіграв небагато, але його знамените швидкісне переміщення вздовж поля та вирішальні ривки пам’ятають і досі.
До речі, чому “Газза”? – сам гравець так охрестив себе, посилаючись на одну із найпекельніших “точок” планети кількох десятиліть. Себто, він такий за характером. Але те що трапилось на Чемпіонаті світу в Італії зчудувало абсолютно всіх.
Йшов півфінальний матч Німеччина – Англія. Номінальні господарі мали мінімальну перевагу завдяки влучному удару Андреаса Бреме – півзахисник “розпечатав” ворота Пітера Шилтона на 59-тій хвилин. Через 20 хвилин Гарі Лінекер відновив інтригу, і справа дійшла до післяматчевих пенальті. Пол Гаскойн все одно мав пропустити імовірний фінал – у боротьбі із “бундестім” його вилучили, причому друга жовта картка була вельми спірною. “Синдром пенальті” знову вразив англійців – німці реалізували чотири удари, а їхні візаві – лише два.
Пол не стримався і розридався.
Футбольна Англія пробачила своїм улюбленцям провал на світовій першості. І найміцніше обійняла Пола, котрий бився як лев – не за потенційні контракти чи преміальні (привіт бидлозбірній Камеруну), а за свою країну. Сльози Гаскойна рівноцінні фіналу. Брутали теж . плачуть.
