Культурний шок, не інакше.
Останніми днями в Інтернеті форситься персона Скотта Карсона. Голкіпер, відомий непотраплянням збірної Англії на чемпіонат Європи 2008 року (так-так, це той самий дядько, який пропустив “трьоху” від Хорватії в кваліфікації), неочікувано увірвався у тренди. В контексті програшу “Манчестер Сіті” у фіналі ЛЧ журналісти підняли архіви та з’ясували, що воротар є єдиним гравцем складу “містян”, який має в активі найпрестижніший єврокубок. Що?!
Виявляється, так: Скотт Карсон провів 9 матчів за “Ліверпуль”, один з яких припав на Лігу чемпіонів 2004/05. Що цікаво, першу чвертьфінальну зустріч проти “Ювентусу”, підсумовану перемогою 2:1 та бездарно пропущеним м’ячем у виконанні нашого героя. Не дивно, що в майбутньому Карсон пішов по орендах, поки в 2011-му остаточно не перебрався до “Вест Бромвіч Альбіону”.
Цей інформаційний привід видався нам цікавим: ми вирішили розповісти про футболістів, які сформували певні враження та ім’я, проте в їхній біографії ніхто не очікував побачити кубок Ліги чемпіонів.
Сантьяґо Каньїсарес
Всі чули сумну історію, присвячену сльозам Каньїсареса — іспанець важко переніс поразку у фіналі Ліги чемпіонів 2000/01. До зустрічі з мюнхенською “Баварією” стався ще один програш — мадридський “Реал” розтрощив “Валенсію” Ектора Купера з рахунком 3:0. Тож анітрохи не дивно, чому воротар “поплив”: двічі поспіль упустити з-під носа головний клубний трофей Європи — не найприємніший факт.
“Яка життєва драма!” — подумає кожен. Тим не менш, формально гештальт Сантьяґо закритий: свою чашку він виграв якраз у складі “Реалу”. Можливо, хтось не знав, але Каньїсарес є вихованцем “вершкових”, взяв участь у 55 поєдинках та здобув 4 трофеї. В кампанії 1997/98 кіпер з’явився у 6-х матчах групового етапу, ввесь плейоф просидів на лаві запасних(місце у “рамці” забронював німець Бодо Іллгнер). Загалом же Санті закономірно володіє “вухатим”: у 1998-му, поки більшість нашої підписоти ходила пішки під стіл, “Реал” з мінімальними 1:0 здолав туринський “Ювентус”.
Ніколя Анелька
Ніколя Анелька, насамперед, асоціюється з провалом — в 2008-му француз фактично подарував перемогу “Манчестер Юнайтед”. Едвін ван дер Сар без проблем розкусив післяматчевий пенальті у виконанні нападника, чим прирік його на лавину хейтерства. А, між іншим, Ніколя міг заткнути всім фейси: в нього своя нагорода була.
Анелька так часто мандрував, що не всі одразу згадають його період, проведений у Мадриді. В 1999-му центрфорвард з помпою запрошувався до “Реалу”, проте не виправдав сподівань: хандрив, сварився і мало забивав (лише 7 м’ячів у 33-х зустрічах). Втім, таки приніс користь: у півфінальному двобої з “Баварією” відзначився дублем, завдяки чому протащив команду до вирішальної стадії турніру. Подальшу історію ми згадували вище: мадридці впевнено розібралися з “Валенсією”.
Гадали, на цьому все? Аж ніяк. Анелька причетний до тріумфу “Челсі” в сезоні 2011/12. Він зіграв дещицю часу (201 хвилину), залучався до матчів групового раунду, але в грудні 2011-го дав добро на переїзд до китайського “Шанхай Шеньхуа”. Футболіст пропустив самий смак, але поповнив персональну колекцію ще однією медаллю.
Клод Макелеле
Клод Макелеле є учасником тієї ж опери, що й Каньїсарес та Анелька. Француз міцно врізався у пам’ять вболівальників “Челсі”, тож треба трохи потрудитися, щоб пригадати його у футболці “вершкових”. Але таке було: хавбек відбомбив три сезони в столиці Іспанії і в 2002-му допоміг команді подужати леверкузенський “Баєр”. Ідеальний опорник, чию магію сьогодні ретранслює такий собі Нґоло Канте.
Роке Санта Крус
Сьогодні 39-річний Роке Санта Крус (уявіть, він досі при справах!) захищає кольори парагвайської “Олімпії”. А от чи ви пам’ятаєте його в складі мюнхенської “Баварії”? Це шок-контент: з 1999-го по 2007-й роки він набігав 238 матчів, в яких відзначився 72 результативними діями. Сюди ж прикріплюємо 13 трофеїв, серед яких нас цікавить Ліга чемпіонів 1999/00. Та сама, де Каньїсарес ридав. Пробач, Санті, що ми так часто ворушимо твої старі рани.
Рівалдо
Рівалдо збудував прекрасну кар’єру в “Барселоні”, тож навряд чи ви подумаєте про “Мілан”. Ага, саме про “россонері”, які в 2003-му завдяки серії пенальті залишили “Ювентус” з носом. Бразилець був іконою “Камп Ноу”, обожнювався фанатами і прощався з командою зі скрипом: все через Луї ван Гала, з яким мав розбіжності. Затяжна криза, супроводжувана незгодами каталонців на європейській арені, підштовхнула виконавця на переїзд в Італію.
На Апеннінах на Рівалдо розраховували (як не крути, прибув чемпіон світу 2002 року), сподівалися на формування зв’язки з Андрієм Шевченком, проте швидко розчарувалися. Латиноамериканець не зрозумів вимоги Карло Анчелотті, не вписався до тактичного малюнку, тому грав вкрай нестабільно. Він з тріском провалив другу частину сезону 2002/03, тож справедливо спостерігав за фіналом ЛЧ у якості глядача.
Марко Арнаутовіч
“Та ну”, — скажете ви. “Так”, — підтвердимо ми. Марко Арнаутовіч є володарем Ліги чемпіонів. Колишній партнер Андрія Ярмоленка по “Вест Гему”, а нині чувак, який виступає у Богом забутій першості Китаю, має медаль, оформлену в “Інтері” Жозе Моурінью. Щоб ви не перераховували склад “нерадзуррі” одинадцятирічної давнини, ми просто скажемо: австрієць не провів на полі жодної хвилини в ЛЧ.
Виникає резонне питання: за що ж його нагородили? УЄФА виділяє 40 медалей, раніше у клубів було право самим визначати переможців. Мабуть, Марко був чиїмось сином, інакше його золото не пояснити.
А ми ще на Томаса Вермалена “гнали”, який травмованим у 2015-му виграв з “Барселоною” требл. Правда, свій приз бельгієць не отримав. Ввімкнулася бюрократична машина.
