Михайло Юхименко та його приватна мемарня не бачать проблем у програному товарняку збірної України.
У вчорашній статті я обіцяв, що матч у Парижі для України запам’ятається, але навряд чи хтось думав, що станеться історична х*йня – з рахунком 1:7 Україна не програвала ніколи. Навіть збірна СРСР, яка почасти трималася саме на українцях, таких розгромів не знала.
Неупереджені вболівальники, чесні журналісти та авторитетні експерти у соцмережах одразу ж почали зловтішатися. Мовляв, ганьба, зрада-зрадонька, як так можна, дожились. “А ещё боремся за почётное звание “дома высокой культуры быта”, – это же кошмар, кошмар!” (с). Що ж ми побачили у цій поразці насправді?
Нічого страшного не сталося
Дійсно, і як це Україна могла так згоріти? В основі ж вийшли чемпіони світу U-20 (Конопля), непереможні лідери “Ференцвароша” (Зубков, Харатін) та Забарний, який витягнув “Динамо” в ЛЧ. А Макаренко взагалі витиснув Тремулінаса з основи киян всього сім років тому. Натомість, Ґрізманна критикують у кризовій “Барсі”, а Павар ковтає по три-чотири голи від німецьких середняків. Таку Францію повинні були вкатати у газон! 2013 – “можем повторіть!” (с).
Звісно ж, це сарказм. Збірну України розмазали у товарняку з рахунком 1:7 – це неприємно, але “Ліверпуль” нещодавно пропустив сім голів від “Астон Вілли” в матчі АПЛ, Баварія в Бундесі ковтнула чотири від Твенте сраного “Гоффенгайма”, а МЮ безбожно злив “шпорам” з рахунком 1:6. Shit happens. Тим паче, що “жовто-сині” навіть в основному складі навряд чи б уникнули поразки.
Зрештою, на “Стад де Франс” нам завдавали болючіших ударів – як у тому ж 2013-му.
Дехто пропонує повернутись до часів Михайла Фоменка або користуватись конспектами Олександра Петракова, але всі забувають, як критикували обох за гру на результат з трьома опорниками у товариських матчах. Результат і справді був – нас не громили 1:7, але який в цьому сенс? Ми що, когось потім перемогли на Євро? Здається, нас винесла Північна Ірландія.
Молодіжні чемпіони хіба чогось добилися у національній збірній завдяки ставці на результат? Вони туди досі не пробились, і лише Конопля став учасником 1:7 у Парижі. Зате в товариських зустрічах та у виставкових чемпіонатах для агентів Україні не було рівних. Ми там всім дали прикурити, всі запам’ятали ті страшні 1:0, ух!
Під керівництвом Андрія Шевченка ми втратили титул “короля товарняків”, але це правильно. Недаремно ж такі матчі називають контрольними – це лише певні чек-поінти у системі тренувань, не більше. Конкретно ж поєдинок у Парижі стався через необхідність виконувати прострочений з весни контракт.
У Європі навіть матчі відбору до турнірів не дуже цікаві для вболівальників – клуби там на першому місці. Якщо це не Німеччина, то стадіон на поєдинках національної команди завжди має вільні місця. Це тільки у пострадянському парадайзі усі казяться через виступи збірної, вимагаючи від футболістів вмирати у товарняках.
Шевченко підтвердив побоювання, але прямо зараз він все робить правильно
Експерти, які намагаються аргументувати гейт не тільки емоціями, критикували Андрія Шевченка за відкритий стиль збірної. Це вже тенденція – Україна дійсно не підлаштовується під топових суперників, наївно сподіваючись переконтролювати й перепресингувати Іспанію та Францію. Цього ніколи не досягти, але навіть на тлі катастрофічного кадрового становища тренерський штаб Андрія Шевченка не став змінювати тактику – “жовто-сині” все так же намагалася вийти в атаку через короткий пас і все так же згорали під пресингом французів. Прямо як у Мадриді.
Це насторожує, але конкретно у Парижі рішення Шеви виглядає цілком раціональним. Який сенс виставляти автобус у товариському матчі з Францією, граючи резервом? Щоб програти 0:4, а не 1:7? Серйозно?
Андрій Шевченко конкретно в цій ситуації зробив усе правильно. Він перевірив Харатіна, Коноплю та Ко на предмет готовності до швидкої позиційної роботи під топовим тиском. Це в автобусі каждий Вася з Угорщини може сподобатись, а ти прояви себе у грі в футбол на “Стад де Франс”. Не виходить? Що ж, вчись далі, а про Євро краще поки не думай.
Тепер плач по Філіппових і Зубкових, яких тренерський штаб збірної не викликає заради Коваленка, не має сенсу. У календарі протягом найближчого року вже не буде матчів, де “молоді та перспективні” отримають стільки часу та позицій на полі, тож зіркам угорських грандів і бельгійських середняків замість Євро варто задуматись про придбання нового тєлєка. У відборі до ЧС-2022 вони повинні отримати другий шанс, але перший наші таланти віддали 17-річному Кавамінзі.
Перемоги збірної України нікому не потрібні
Пам’ятаєте, був такий класний європейський тренер – Андрій Шевченко? Ну, той, який виводив “жовто-синіх” на Євро-2020 з першого місця та оформив найбільш ефектну перемогу в історії збірної України – 5:0 над Сербією. А яке було свято у Києві після перемоги над Португалією з Роналду! І грали ж не у бий-біжи, а в сучасний футбол! Прикро, що це було так давно…. Аж три матчі тому.
Насправді, немає нічого дивного в тому, що на Андрія Шевченка вилили відро помиїв за два розгроми від грандів. Так завжди буває. От і Костя Андріюк не забув нагадати про нові рекорди збірної України та покепкувати над нашим класом.
Ну та Бог з ним. Костя вже давно забув про спорт, зосередившись на адаптації російського “СтопХаму” в Україні. Та і патріотичні вимоги до футболістів самі не напишуться. Але чому досвідчений Андрій Шахов не знає, що Україна не могла відмовитись від товариського матчу? Невже це все він написав тільки для того, щоб в останньому абзаці “підмазатись” до Мірчі?
Натомість, Артем Франков не забув використати розгром збірної для продовження своєї чесної війни за правду проти Андрія Павелка. Цікаво, чи був би він настільки жорстким, якби розгром стався за президентства Григорія Суркіса?
Щиро вітає легенду “Динамо” з розгромом і Микола Несенюк.
До речі, ще два роки тому він не вважав Шеву тренером, критикував його за російську мову та постійно говорив про Андрія Миколайовича у зв’язці з Павелком, якого критикує на кожному шляху. От що насправді важливо для тренера збірної України. Ось за що потрбно чіплятись!
Що ж, можна привітати критиків. В України попереду ще достатньо важких матчів, тож викривальні пости можна накидувати наперед. Головне не забути зняти їх з публікації в разі несподіваної перемоги над грандом.
Михайло Юхименко, “Брутальний футбол”.
