З початком політично-економічної кризи Україну покинуло чимало футболістів. Наші клуби уже не могли платити тих казкових грошей, що раніше, тому довелось багатьом їхати як “за порєбрік” годувати сім’ю, так і в Європу. Та невдовзі з’ясувалось, що ментальний і язиковий бар’єр для наших виконавців видався нездоланним після тепличних домашніх умов. Багато з них повернулись в УПЛ, погодившись на менші зарплати, а хтось зав’яз у третьосортних клубах нетопових чемпіонатів. Та за 5 років все ж багато змінилось – в сучасних реаліях виросла нова плеяда гравців. “Брутальний Футбол” переконаний: настав наш час експортувати якісних футболістів. Пояснюємо чому.
Готові побитися об заклад, що головний тренд цього року на трансферному ринку – довгострокові оренди з правом викупу, вільні агенти або ж гравці, у яких сплинув контракт. Складно уявити те, що гранди зважаться тратити суми, наближені до цінника Неймара, Мбаппе чи Коутінью – сьогоднішній ринок надзвичайно примхливий та дестабілізований пандемією коронавірусу.
Звичайно, без зіркових придбань нікуди, але їхня історія навряд чи буде схожою на ту, що розвивалася у передкризовий період. Команди, звиклі до багатомільйонних доходів, жбурлялися грішми направо та наліво, зараз же це не лише недоцільно, але і шкідливо для репутації – COVID-19 диктує нову, більш помірковану реальність.
Ситуація змушує шукати альтернативні, відверто кажучи, дешевші шляхи. Зважаючи на це, чому б не звернути увагу на український чемпіонат? Ну справді – то й же Віктор Циганков, будучи найдорожчим футболістом УПЛ, коштує скромні 16 мільйонів євро (за версією Transfermarkt). Звісно, за таку суму Суркіси його навряд відпустять, але прихід Луческу, який відкрив президенту ДК очі на очевидні речі, здається, все-таки упростить відхід лідерів на Захід. Тим паче, заміни за позиціями у Києві вже підросли, або щойно були докуплені на найближчу перспективу (Костевич передає Миколенку привіт).
Невже ми гірші, ніж Хорватія, чия першість на 20 сходинці згідно клубного рейтингу асоціацій УЄФА? Тут питання полягає швидше не у кваліфікованості, а промоушені – вся Європа знає, що хорвати готують молодь і роблять це напрочуд добре. Для них важливий експорт – чого варті відносно нещодавні продажі Дані Ольмо (“РБ Лейпциг”, 20 млн євро, плюс бонуси), Домаґоя Брадаріча (“Лілль”, 6,5 млн євро) і Бошка Шутало (“Аталанта”, 5 млн євро).
А от з чим ідентифікується Україна? Песиміст скаже: з корупцією, жадібністю, незбудованими футбольними полями і донькою Павелка, що тримає в руках кубок Ліги чемпіонів. Оптиміст наголосить: так, негатив – неминучий, але є моменти, завдяки яким слід звертати увагу на УПЛ і її ринок. Чотири причини, чому іноземним клубам потрібно купувати гравців саме у нас:
- Ще свіжа перемога України на молодіжному чемпіонаті світу
Ми ще довго пам’ятатимемо події червня 2019-го – підопічні Олександра Петракова сенсаційно тріумфували на ЧС-2019 U-20. Синьо-жовта команда тричі зупинялася на стадії 1/8-ї, проте на полях Польщі “вистрелила” і взяла максимальну планку – сумнівно, що хтось із експертів бачив Україну серед фаворитів турніру.
Збірна спокійно оформила лідерство в групі, рівно пройшла плейоф і не розгубилася у фіналі після швидкого пенальті – Владислав Супряга двічі відповів на точний удар Лі Кан Іна, вирішальний штрих поставив Гіо Цітаїшвілі. Молодіжка ощасливила всю країну – у повітрі витало відчуття, що ось, нарешті відбудуться великі зрушення. Коли ейфорія минула, стало очевидним, що їх чекати не слід – клуби з обережністю та навіть прохолодно відреагували на досягнення Петракова. Мовляв, це лише додаткові бали напередодні старту професійної, дійсно серйозної кар’єри.
Думка має право на життя, але сам факт перемоги на престижному міжнародному форумі все одно дав привід для роздумів. Як виявилося, Україна, попри купу проблем, може виховати якісне покоління і досягнути з ним результату. Приклад Олександра Петракова, що пройшов з футболістами крізь вогонь і воду, став правильним меседжем, сигналом чи рекламою – називайте, як хочете.
Так, пройшов рік і ЧС не стимулював до масової (чи хоча б якоїсь) купівлі наших пацанів. Однак він однозначно підніс вітчизняну систему підготовки у новому вигляді, можливо, зруйнував стереотипи, сформовані впродовж десятиліть. Чи не час остаточно позбутися кліше?
- Україна вийшла на Євро-2020
Куди резонансніший, хайповіший аргумент – братія Андрія Шевченка кваліфікувалася на Євро-2020. Причому зробила це без якихось ексцесів, спокійно і впевнено – для контрасту пригадайте минулі відбори, переповнені валідольними емоціями. Можливо, хтось і в захваті від подібних адреналінових переживань, проте широкому загалу приємніше бачити цілеспрямовану збірну, здатну кидати виклики. Не просто конкретним суперникам, а й решті футбольного світу: мовляв, подивіться, ми можемо втерти носа Сербії і на рівних битися з Португалією, чинними чемпіонами континенту та Ліги Націй.
20 очок, 4 пропущені м’ячі (рідше засмучувалася тільки Бельгія), кілька встановлених персональних рекордів – чим не нагода, щоб детальніше вивчити досьє виконавців з українським паспортом? До того ж, з’явилися нові обличчя – якщо в першій половині “нульових” Європа знала Шевченка і, максимум, Вороніна, то сьогодні наші співвітчизники все частіше зважуються на переїзд і дають про себе знати. Прикладів чималенько – це і Зінченко, і Маліновський, і десант, висаджений у Бельгії. А ще ж є кадри під орудою Реброва – не забуваймо про Зубкова та Харатіна.
- Коронавірус як фактор зниження сум
Ми дотично зачепили цю причину – COVID-19 перекроїв ринок і суттєво змінив його порядки. Малоймовірно, що гранди на кшталт “Барселони” чи “Реала” кинуться наввипередки моніторити Україну, а от клубам середньої ланки є сенс закуповуватися саме у нас – дешево і сердито.
До того ж, наші команди будуть говіркішими в перемовинах – чи доцільно перетримувати футболіста, якщо в період кризи потенційний покупець запропонує прийнятну суму? Зрозуміло, що той же Ігор Суркіс бачить у всіх “динамівцях” гравців екстра-класу, але давайте дивитися на світ не через рожеві окуляри. Збитки треба відшкодовувати, Віктор Циганков явно не стрибне вище голови – вихід один.
- Націленість футболістів на Європу
Кожен із нас, оцінюючи гру Ярмоленка та Коноплянки, скрушно хитає головою – ці хлопці запізно перебралися в Європу. Андрія все частіше зв’язують з Туреччиною, а Євген вже й встиг повернутися до України, де не переконує в “Шахтарі”. Колишні лідери збірної і їхні муки в топ-чемпіонатах – красномовні. І, як не парадоксально, потрібні – є шанс, що молодь, бачачи невдачі, не стане на ті ж граблі.
Війна спотворила український футбол, однак змусила дивитися на Захід – якщо не з ментальної точки зору, то точно з фінансової. Нинішня УПЛ втратила у конкурентоздатності (достатньо поглянути у таблицю коефіцієнтів УЄФА, де в нас великі проблеми напередодні нового сезону) і в грошах – зараз вже немає тих тепличних умов, які були шість-сім років тому. Залишилося відмінити ліміт на легіонерів (ще один гальмівний механізм розвитку) і ми хоч у чомусь станемо схожими на Бельгію, про яку так часто говорять наші функціонери.
Відсутність інвестицій і амбіцій провокують пошуки кращого життя. А, значить, змінюють світосприйняття – навряд чи школярі захоплюються Циганковим і Тайсоном, що місять багнюку в Прем’єр-лізі. Вищезгадані Зінченко, Маліновський, Зубков, Лунін і Яремчук – влучніші персонажі, на яких варто рівнятися. Яскравий приклад – нещодавні від’їзди Євгена Чеберка у “ЛАСК” і Богдана Михайліченка до “Андерлехта”.
Так, клаусула за хлопців, була смішною, однак для “Зорі” ці гроші – суперважливі, а самі гравці отримали шанс на професійний ріст у Європі. Їхній вік (Чеберкові 22, а Міхайліченкові 23) – ідеальний, щоб вийти невдовзі на пік.
Це скупчення фактів дає надію і вже демонструє користь – дивіться на другу причину. Є відчуття, що юні уми психологічно виросли, прагнуть руйнувати мовні бар’єри і тягнуться до стандартів, продиктованих прогресивним суспільством. Побачимо, чи маємо рацію – трансферне вікно у розпалі.
