“Видно в понедельник их мама родила”.
Ймовірно, немає у футболі нічого приємнішого, ніж забивати голи. Відбори м’яча, підкати, передачі, воротарські сейви – це все, звісно, добре, і без цього нікуди. Та, все ж, футболісти святкують саме забиті м’ячі, а деякі навіть роблять з цього цілі шоу-перформанси. Так вже склалося, що більше всіх цінуються гравці, які грають на роялі, а не тягають його за іншими.
Проте не таке вже й легке це заняття, як може здатися з боку. Бути нападником – ще не означає бути бомбардиром. Дивлячись на наш чемпіонат, вболівальники вже придумали для деяких футболістів нове амплуа – опорний нападник. Деякі з форвардів взагалі мають в своїй статистиці більше жовтих карток, аніж забитих голів. Вашій увазі добірка нападників, які, м’яко кажучи, не вражали в цьому сезоні.
Оларенваджу Кайоде, “Шахтар” – 10 матчів, 1 гол, 1 передача
Так, Кайоде в цьому сезоні не особливо користувався довірою Фонсеки та щільно присів на лавку за спиною Мораєса. Але, напевно, донецький клуб сподівався на щось більше, ніж 1 гол за сезон, коли викуповував нігерійця у “Ман Сіті”. Все-таки, не повинно бути такої величезної прірви між найкращим бомбардиром ліги і його, скажімо так, заступником. Виконуючим обов’язків царя. Чи буде нападник при, можливо, новому тренері показувати кращу результативність – “будем посмотреть”.
Артем Бєсєдін, “Динамо” – 12 матчів, 2 гола, 2 передачі
Для Бєсєдіна цей сезон вийшов зім’ятим через травму, що вивела його з гри на тривалий термін. Хоча восени він був основним нападником у Хацкевича. Так чи інакше, статистика невтішна – 1 гол восени і 1 навесні. Сподіваємося, що вже влітку, з початком нового чемпіонату, Артем почне давати вболівальникам киян більше приводів для радощів.
Віталій Пономарь, “Олександрія” – 24 матчі, 1 гол, 1 передача
Якби в “Олександрії” не забивали пристойну кількість голів центральні півзахисники, то бронза була б під великим питанням. Якщо для Віталія минулий сезон ще був більш-менш стерпним (2+6 по системі гол+пас), то нинішній – просто катастрофічний. 1+1 за весь чемпіонат – це вже виходить якась ліга сміху. Нещодавно з’явилася інформація, що по закінченню сезону Пономарь залишає клуб, тому в Лізі Європи не зіграє. Принаймні, за “Олександрію”.
Пилип Будківський, “Зоря” – 13 матчів, 1 гол, 1 передача
Ще один представник телеканалу 1+1 за системою гол+пас. Будківський прийшов в “Зорю” взимку і був покликаний посилити атаку. Але, здається, з цим завданням футболіст впорався не на “відмінно”. Хоча, принаймні, ці півроку для нього видалися продуктивнішими, ніж перша половина сезону в “Сошо”, де у Пилипа значився нуль в графі результативних дій. Нагадаю, що Будківський, як і раніше, належить “Шахтарю”, проте вже дуже складно уявити, що він там коли-небудь буде грати.
Юрій Коломоєць, “Ворскла” – 26 матчів, 2 гола, 3 передачі
Ще недавно цей нападник буквально самотужки розправлявся з “Динамо” на НСК ”Олімпійському” і навіть викликався до збірної України. Зараз же про головну команду країни не може бути й мови. Коломоєць мовчав протягом усього сезону, хоча регулярно з’являвся на полі. Форвард не забивав майже цілий рік (!), поки чорна смуга не перервалася в травні, в домашньому матчі проти “Арсеналу”. Забивши ще раз під кінець сезону, Юрій закінчив цей чемпіонат з двома голами в активі. Певно, цей рік він хотів би забути, як страшний сон.
Ніколас Карека, “Ворскла” – 24 матчі, 2 гола, 0 передач
Прямо біда якась у полтавців з нападом у цьому сезоні – звідси і така мізерна кількість голів. Влітку скаути “Ворскли” привезли Кареку з другого бразильського дивізіону, але полтавським “зубастиком” стати не вийшло. Виникає питання – невже у молодіжці клубу все так погано, що не можна там пошукати нападника? Навіть Шарпар, після одного з матчів, скаржився на керівництво клубу, мовляв “кого це вони привезли (Карека і Артур), іноземці повинні бути сильнішими за наших футболістів”. Ну і промовиста статистика: жовтих карток у Ніколаса рівно в два рази більше, ніж голів – 4 проти 2.
Михайло Сергійчук, “Ворскла” / “Десна” – 21 матч, 2 гола, 0 передач
Нападники “Ворскли”, звичайно, просто “on fire” в цьому сезоні. Щоправда, Сергійчук відіграв за “зелено-білих” тільки першу частину сезону (10 матчів, 0 голів), після чого відправився в чернігівську “Десну”. У другій половині чемпіонату Михайло зіграв 11 матчів і відзначився двома результативними пострілами. Певне, такі бомбардирські подвиги і результати команди в цілому не сильно вразили керівництво, тому після закінчення сезону клуб покинули 6 футболістів, в тому числі і Сергійчук.
Дмитро Хльобас, “Десна” – 21 матч, 3 гола, 2 передачі
Так і не отримавши повноцінного шансу в “Динамо”, Хльобас підписав контракт з “Десною”. Цей союз виглядав досить багатообіцяюче як для клубу, так і для самого нападника. Але на ділі все виявилося не так вдало. 3 голи за сезон – від Дмитра явно очікували більшого. Форварду вже 25 років, час виходити з ролі “вічно молодого, вічно перспективного”.
Роман Дебелко, “Карпати” – 14 матчів, 1 гол, 1 передача
28 м’ячів за сезон. Фантастичний результат! Шкода лише, що це минулорічні показники Дебелка за “Левадію”, що виступає в чемпіонаті Естонії. Цей рік Роман провів в Україні, та продемонструвати такий же успішний бомбардирський період йому не вдалося. Радує одне: хоч рівень УПЛ і помітно знизився за останні роки, від Естонії ми ще далеко попереду.
Олександр Ковпак, “Десна” / “Арсенал” – 20 матчів, 3 гола, 0 передач
Рівно 10 років тому, в сезоні 08/09, Ковпак став кнайращим бомбардиром чемпіонату України, настрілявши за “Таврію” 17 голів. Зараз він закриває наш список нападників, яким явно в міжсезонні є над чим попрацювати. Хоча, з огляду на вік футболіста, особливих претензій до нього бути не може. Форвард не зміг допомогти “Арсеналу” втриматись в еліті, проте ще невідомо, чи буде він настуного року грати у Першій лізі. І чи буде грати взагалі. Так чи інакше, 36-річному Ковпаку вже давно не потрібно нікому нічого доводити. Може грати собі в своє задоволення. Якщо іноді ще й м’ячі залітають в сітку – то взагалі чудово. Та як показує приклад Фабіо Квальярелли, навіть в пенсійному, за футбольними мірками, віці, можна ставати кращим бомбардиром. Олександре Олександровичу, приймете виклик?
Ярік П’ятницький, “Брутальний Футбол”
