Футбол в Україні до війни й після: як змінилась відвідуваність матчів УПЛ

13 Січ, 2020| автор:

Ми вирішили проаналізувати, як змінилась відвідуваність матчів чемпіонату України після початку війни на Cході України. Також ми порівняли протистояння “Динамо” та “Шахтаря” в розрізі глядацького інтересу до лідерів вітчизняного чемпіонату.

За 5 років футбол в Україні змінився. Зникли клуби, які протягом десятиліття були в топі нашого футболу. Кількість команд в чемпіонаті зменшилась на ¼ – з 16 на 12. Також змінилась система розіграшу чемпіонату.

Основна причина занепаду українського футболу – війна на Cході України. Клуби з Півдня та Сходу, які зуміли зберегти професійний статус, були вимушені переїхати з окупованих територій. Переїзд в інші міста вплинув на відвідуваність домашніх матчів “Зорі”, “Шахтаря”, “Олімпіка”. Лише “Шахтар” зміг мінімізувати глядацькі втрати в порівнянні з сезоном 2013/14. “Гірники” у сезоні 2018/19 збирали на чотири тисячі вболівальників менше в чужому для себе Харкові.

З початком війни ультрас оголосили безстрокове перемир’я й показали свою національну свідомість, але водночас це зменшило градус протистояння на трибунах, а отже вплинуло на видовищність. 

У своєму дослідженні ми вирішили сфокусуватись на показниках “Динамо” та “Шахтаря”, адже це – гранди вітчизняного футболу, лідери по відвідуваності й за результатами як 5 років тому, так і зараз. Можливо, якби не почалась війна, ми б аналізували показники чотирьох клубів, але “Дніпро” та “Металіст” були ліквідовані. Великий футбол в Дніпро повернувся тільки в серпні цього року, а харківські вболівальники досі вимушені ходити на матчі “Металіста-1925” у Першій лізі. В обох випадках мешканці міст ходять підтримувати вже зовсім інші команди. Дивлячись на графік в сезоні 2013/14 ми бачимо, яким сильним і щільним був рівень відвідуваності матчів УПЛ. Різниця між 2 й 4 місцем менша ніж 1,5 тисячі глядачів. Якщо у 2014 році мінімальна відвідуваність була 7651 людей, то у 2019 тільки дві команди перевищують цей показник.

Окремо варто говорити про те, як люди ходили на “Шахтар” й “Динамо” в інших містах. “Динамо” й тут обігнало свого заклятого ворога в усіх містах, крім Дніпра. У трьох містах показники відвідуваності поєдинків з київським клубом перевищили 20 тисяч. В Харкові на матчі з киянами вдалось зібрати рекордні 39 тисяч глядачів. 

В останньому сезоні картина така ж сама, як й 5 років тому: на “Динамо” все ще ходять більше, але варто зазначити, що “Шахтар” зібрав більше, ніж київський клуб вже в матчах з трьома клубами, а саме з “Олександрією”, “Олімпіком” та “Карпатами.” Проте відвідуваність й тут катастрофічно знизилась. Тільки в Одесі команди зібрали понад 10 тисяч вболівальників в протистоянні з “Чорноморцем”, який вилетів цього з сезону елітного дивізіону. А отже Прем’єр-ліга втратила ще один клуб, матчі якого користувались популярністю.

Про причини занепаду відвідуваності й про те, як два головних українських гранди працюють зі своїми фанатами сьогодні, ми поспілкувались з лідерами фанатського руху “Динамо” й “Шахтаря”.

Андрій, один з лідерів фанатського руху “Шахтаря”:

Про правила відвідування гостьових матчів й паспорти вболівальників:

Як фанат я, зрозуміло, виступаю проти будь-якої ідентифікації себе в очах клубу. Це одразу дає клубу важелі у впливі на фанатів і, відповідно, клуб може це застосовувати тоді, коли фанати не згідні з точкою зору клубу. Фанати не розглядають клуб як бізнес-проєкт або як спосіб заробити бали в очах суспільства і взагалі як чиюсь приватну власність. Отже, вони можуть зіштовхнутись із непорозуміння стосовно тих чи інших дій, тих чи інших висловлювань працівників клубу. А будь-який конфлікт може виплеснутись за межі стадіону.

Крім того як фанат “Шахтаря” я не можу не згадати про факт, коли досьє, що збирали робітники клубу на фанатів, потрапили до рук москальських гебістів. Цьому є відеопідтвердження. Отже, спростувати неможливість приватної структури захистити особисті дані своїх клієнтів не вийде. Впевнений і знаю, що служба безпеки клубу в особі її керівника Бургели й надалі збирає і веде подібні досьє. З вказівки генерального директора чи з власної ініціативи я не знаю. Отже, ось це рішення клубу про продаж квитків по паспортах це ні що інше як спрощення собі роботи. Ясна річ, що це аж ніяк не додає кількості вболівальників на трибунах, я не кажу вже про якість. І не факт, що про це відверто збиткове рішення знає власник клубу, для якого відвідуваність з початком війни стала болючим питанням.

В Донецьку така практика продажу квитків по паспортах існувала і до війни. І тоді й зараз цю систему можна було обійти або якось хакнути. Є різні варіанти, я сам користався 2-3 з них. Але тоді відтік тих, хто не хотів собі мастити плечі проблемами з придбанням абонементів був мінімальним в порівнянні з популярністю клубу і загальною відвідуваністю. Ми були топ і по грі й по відвідуваності й клуб міг собі це дозволити, а відказники губилися на загальному тлі або врешті приймали правила гри.

Про кількість вболівальників на стадіоні:

Зараз задача максимально повернути вболівальників на стадіон. І кожне рішення, яке навіть потенційно може завадити тому, треба відкидати одразу. Аж до того, що посилати УЄФА з їхніми рекомендаціями.

В країні є 2 конкретні приклади, коли маркетинг дав результат в заповненості трибун і популяризації футболу:

1. “Шахтар” з 2010 до 2014 року.

2. Збірна новітнього періоду.

Є дві моделі, які працюють. Думаю, що й сліпий бачить, що шахтарське лобі посунуло в збірній динамівське і заправляє от вже декілька років. Результат всі бачимо. Можливо є сенс тим командам, хто зацікавлений саме в такому розвитку, зняти кальку, якщо своє не працює. Але ж це якщо власникам клубів це потрібно. Бо я маю великі сумніви стосовно цього.

Олексій, один з лідерів фанатського руху “Динамо”:

Про відвідуваність стадіону:

Чемпіонат став банально не цікавим. Менша кількість самобутніх клубів, кількість команд зменшилась до 12 – це очевидні фактори. Людям не цікаво ходити на “Олімпік” та ФК “Львів”, свого часу матчі з “Металістом” та “Дніпром” сприймались набагато цікавіше ніж те, що є зараз. Немає в Прем’єр-лізі “Чорноморця”, “Волині”, “Кривбаса”, запоріжців. Плюс результати “Динамо” на полі геть не тішать – зараз потрапити до Ліги Чемпіонів вже звучить як досягнення, хоча ще 10 років тому виступали там регулярно… Люди звикли жити минулим, пам’ятають часи, коли “Динамо” наводило шороху в Європі і не готові витрачати свій час та нерви, щоб побачити чергову втрату очок.

Відвідуваність фанатського сектору зменшується з тих самих причин – нецікавий футбол та відсутність агресії на стадіоні через фанатське перемир’я. На єврокубкові матчі трибуна Динамо так само збирає повні два сектори, на суперкубок чи до Харкова їздить так само 500+ людей. Тобто в глобальному плані фанати нікуди не ділись, просто стали менше ходити нецікаві та менш принципові матчі. Так не повинно бути, але так є на цей момент. 

Про роботу ультрас над відвідуваністю сектору:

Звичайно, якась робота по залученню нових фанатів відбувається, але  цього недостатньо для хорошого результату. Хоча я в принципі не впевнений, що фанати повинні працювати над цим – краще мати на секторі тих, хто сам прийшов і розуміє для чого, ніж тих, кого привели за руку. Графіті в місті можна назвати візуальною рекламою, а розвиток соцмереж – пропагандою в Інтернеті. В деяких соціальних мережах сторінки “Ультрас Динамо” мають більше підписників ніж офіційні клубні.

Про роботу клубу над відвідуваністю сектору:

Якщо йдеться про фанатський сектор – то ні, клуб не робить абсолютно нічого, щоб кількість активних вболівальників на трибуні збільшувалась. Якщо про стадіон загалом, то співпраця з “Фаворитом” вже трохи схожа на реальну роботу з вболівальниками, якої так бракувало всі попередні роки. От тільки роботу цю роблять не працівники клубу, а стороння контора, у якою в цьому плані свій фінансовий інтерес.

Автори: Олександр Бабенко, Олексій Мацкевич
Робота над інфографіками: Ольга Бовкун