Брутальний футбол проводжає в останню путь шестирічного вболівальника “Сандерленда” Бредлі Лоурі.
Кажуть, що футбол – це гра, в першу чергу, для вболівальників. Принаймні, так старанно і навіть з нотками пафосу нам говорять з екранів телевізора і ряду інших популярних ЗМІ, що в реальності часто і, головне, на жаль, не зовсім так. Ні, все нібито справді створено для фанатів, але в епоху тотальної комерціалізації, шалених зарплат, необґрунтовано величезних грошей, що викидаються, наприклад, на ті ж самі трансфери, іноді, блукаючи в роздумах, виникає непідробне відчуття, що наш улюблений вид спорту поступово втрачає душу, а раніше так і зовсім був краще. Напевно воно підкріплено тим, що зараз мало хто з футболістів має справжні, залізобетонні принципи, адже сьогодні улюбленці публіки зізнаються в любові рідному клубу, а завтра, в гонитві за додатковими бонусами в контракті, готові одягнути будь-яку іншу футболку. Знайдуться і ті, хто скаже, що часи змінилися, пора відкидати відгомони консервативних поглядів і сприймати це як належне, з чим, мабуть, можна частково погодитися. Коли, наприклад, умовний Гонсало Ігуаїн, стоячи на балконі перед натовпом тіфозі, з задоволеною усмішкою позує, тримаючи в руках футболку “Ювентуса”, багато хто з виразом обличчя Станіславського спершу обурюється, однак через кілька місяців готовий пробачити. Тому що так. Тому що немає вибору. Тому що у когось там відсутні згадані кілька рядків вище принципи.
Тому-то уболівальницька когорта, пильно спостерігаючи за життям кумирів, і сама мало-помалу черствіє. Причому настільки, що готова піддавати кожен факт або новину шквалу критики – в розумінні таких людей, як правило, Ліонель Мессі або Кріштіану Роналду допомагають кому-небудь виключно заради піару та реклами. “Бачте, он хлопчику в пакеті допоміг! Таких хлопчиків в Афганістані сотні” або “Чому Роналду рятує одну дитину? Хворих же тисячі!” – блукаючи просторами мережі, не проблема наткнутися на міркування подібного роду.
Як раз таким хворим був шестирічний Бредлі Лоурі. Коли Англія в єдиному пориві кинулася рятувати малюка зі страшною недугою – Лоурі у вісімнадцять місяців лікарі діагностували нейробластому – повірте, знайшлися і ті, хто був щиро незадоволений тим, що юному прихильнику “Сандерленда” приділяють занадто багато уваги. Але тепер і їм доведеться принишкнути – біда полягає в тому, що рак мозку в підсумку переміг. Відважного Бредлі, який воював з фактично невиліковною хворобою, з нами вже немає.
17 травня Бредлі виповнилося шість, щоправда, свято дня народження був затьмарене тим, що зустрічав його хлопчик, лежачи практично прикутим до лікарняного ліжка. До нього навідалося близько трьох сотень відвідувачів, прийшли циркові артисти, порадувавши яскравим шоу, потиснули руку маскоти “Сандерленда” – Бредлі розпливається в радісній усмішці, адже хто-хто, а він точно знає, наскільки це відповідальна робота! Йому самому випала честь, нехай і на деякий час, стати талісманом “котів” і вивести команду на поле – сталося це 12 вересня минулого року на “Стедіум оф Лайт” перед матчем “Сандерленда” з “Евертоном”. Футбольний світ блискавкою облетіла фотографія, як малюк Лоурі стоїть в підтрибунному приміщенні і боязко тримає за руку свого друга – власне кажучи, того, кого він чекав більше всіх.
Цим другом виявився Джермейн Дефо. Хто знає, що б сталося, якщо б не гравець збірної Англії – досвідчений форвард перейнявся теплотою і любов’ю до Бредлі і допоміг підняти його проблему на новий, можна сказати, загальнонаціональний рівень. Якщо не світовий – мільйони людей, дізнавшись про їхні трепетні відносини, в наслідок надсилали подарунки та листи з різних куточків нашої планети.
На момент знайомства з провідним виконавцем “котів” Бредлі почував себе трохи краще – у 2015-му після тривалої хіміотерапії хвороба, що вражає нервову систему, відступила. Батьки за підтримки “Сандерленда” (Лоурі перебував під крилом клубу приблизно з дворічного віку) зібрали необхідну суму на лікування, завдяки чому стан їхнього сина крок за кроком покращився – навіть склалося враження, що з раком нарешті і назавжди покінчено. Медики зберігали спокій до липня 2016-го – саме тоді нейробластома повернулася в більш жорсткій формі, і стало зрозуміло, що без величезних грошей і кваліфікованих фахівців із США, що вміють боротися із такими недугами, не обійтися. Але де взяти 700 тисяч фунтів стерлінгів? Непідйомну і астрономічну суму?
… Поєдинок проти “ірисок” закінчився розгромом – Девід Моєс тільки те й робив, що безпорадно підкидав руки в технічній зоні, спостерігаючи за тим, як Джордан Пікфорд діставав із сітки воріт третій м’яч (хет-триком відзначився Ромелу Лукаку). Так, “Сандерленд” поступився, але все одно Лоурі був на сьомому небі від щастя – на п’ятій хвилині зустрічі його ім’я хором скандували фанати, які, між іншим, спеціально до початку матчу запустили кампанію по збору фінансів. Суть полягала в тому, що кожен відвідувач стадіону повинен був виділити 1 фунт для Бредлі – погодьтеся, можна обмежитися одним або двома келихами пива в пабі, але прикласти руку до реально доброї справи. Жест, поза сумнівом, благородний, однак цього відверто мало, оскільки потрібен розголос. Але як?..
“Подібне трапляється раз на мільйон років. Я їхала в машині, коли подзвонила сестра і розповіла про пожертву. Я не повірила їй і відразу відкрила інтернет, щоб дізнатися, чи це правда”,– схвильовано заявила мати Бредлі журналістам. Привід, і в правду, як кажуть, один на мільйон – представники мерсисайдців, дізнавшись про труднощі сімейства Лоурі, перерахували після гри 200 тисяч фунтів стерлінгів. “Бажаємо Бредлі успіху і висловлюємо любов і підтримку кожного вболівальника клубу”, – свідчив лист, який прийшов прямо із “Евертона”.
Все закрутилося з неймовірною швидкістю. “Бредлі Лоурі – один для всіх” – під таким гаслом об’єдналися англійські шанувальники футболу й стали всіляко сприяти (пізніше з’ясувалося, що близько десяти тисяч осіб зібрали 600 тисяч фунтів стерлінгів). Гравці та клуби теж не залишилися осторонь – Дефо, зблизившись з хлопчиком, подарував тому незабутні враження.
15 грудня Бредлі вразив ворота Асміра Беговіча перед стартовим свистком матчу “Сандерленд” – “Челсі”. На початку січня авторитетне видання ВВС, підбиваючи підсумки попереднього місяця, назвала гол п’ятирічного фаната найкращим – поставивши його поряд з ударом Генріха Мхітаряна, що порадував “скорпіоном” якраз проти “котів”.
Джермейн, вийшовши в березні з капітанською пов’язкою на гру проти Литви, не забув про товариша – Лоурі з’явився на очах заповненого “Уемблі” і став свідком того, як Дефо, що буквально тільки но повернувся в стан Гарета Саутгейта, на 21 хвилині “розпечатав” приїжджих гостей. Ще Бредлі повинен був у травні вручити “Челсі” чемпіонський кубок, але…
“Всі лікарі кажуть, що син програв битву. Я дійсно не знаю, що робити. Повернути Бредлі додому, пробувши з ним кілька місяців його життя, або продовжити лікування більш страшними методами, які все одно призведуть до того ж результату?”, – залишила мама Лоурі пост в “Facebook”.
Їй ніхто нічого не обіцяв, принаймні, спочатку стовідсоткової впевненості в позитивному результаті не було і поготів – лікарі з Нью-Йорка, розуміючи, що хвороба поширилася по всьому тілу, склали руки і порадили готуватися до найгіршого. Дефо часто писав та телефонував, поки не сталося наступне:
“Я не знаю, як передати словами, те, що я відчуваю. Це був особливий час – провести його поруч з Бредлі. Я можу сказати, що це питання кількох днів, але він завжди буде в моєму серці до кінця мого життя”, – зламаним голосом розповів Джермейн на прес-конференції, що зібралася в четвер з приводу підготовки “Борнмута” до сезону 2017/18. Вчора Бредлі не стало.
Сльози Дефо і трагічна звістка викликали бурю емоцій – про Бредлі пишуть, говорять, вшанувала пам’ять і ФІФА, залишивши наступне: “Сьогодні футбол втратив одного із найхоробріших фанатів”. Крапка.
Історія життя Бредлі виявилася дуже зворушливою, здатною зачепити струни душі навіть байдужою людини, але, на жаль, з трагічним фіналом, таким, що ввів в шок і ступор Туманний Альбіон. Хочеться, щоб його смерть не стала марною і змусила кожного, хто втратив хоч на хвилину віру в себе, підбадьоритися і бути таким же сильним і сміливим. Хочете сказати, що це нічим не підкріплені, порожні слова?
У 2011 році в Сіетлі в ході зіткнення тринадцяти автомобілів отримала важкі поранення і померла одинадцятирічна школярка Рейчел Беквіс – вражаюче, але вона була єдиною жертвою в такому жахливому ДТП. Так дівчинка, яка займалася благодійністю і відчайдушно намагалася допомогти африканським дітям з доставкою питної води, лише після смерті достукалася до громадськості – було зібрано більше мільйона доларів і врятовано 60 . тисяч життів.
Будемо сподіватися, що втрата маленького хлопчика також стане великим уроком – Бредлі здатний стати символом так часом необхідної віри, надії і любові.
