Жили-були, їли-пили, заряджали-вболівали. Час офіґенних історій про те, як Василько Максимів поїхав працювати на матч Ліги Європи у Київ і пропав з адмінки “Брутального Футболу” майже на тиждень. Запарюйте поміцініший чай і починайте чтиво.
“Динамо” – “Скендербеу”
В той чудовий четвер двоє студентів 5-го курсу Тернопільського юніверситету Василь Богданович та Василь Іванович мчались на всіх парах до Києва по лівих студентських за 40 грн до Столиці на футбол (зараз спалить хтось з Укрзалізниці, інфа – сотка, прим.).
У найкращих традиціях плацкарту ми варились у вагоні близько восьми годин. Розв’язували кросворди (підтримували інтелектуальний уравєнь, такссать), мотали кола по вагоні (без фізухи нічого на сектор йти), йшли на діалог з усіма, тільки б не сумувати. Після такої важкої поїздки потяг просто не міг не запізнитись. Богданович на відміну від Івановича стягував на ізічіх ці всі труднощі. Адже в одного Василя порівняно з іншим набагато більше футбольних труднощів за спиною. В тезки ж це був всього-на-всього другий футбольний домашній виїзд.
Оскільки станції метро закриті біля НСК, довелось “приїжджєючим” за допомогою gps шукати найближчу дорогу до стадіону. Запізнившись майже на половину першого тайму (як би сказав Тот-Самый-Миша: “haha, classik”), ми все ж таки пройшли на стадіон та на сектор загалом. Один через квиток, другий – по акредитації, бо рахується серйозним журналістом у дуже серйозній організації.
Гра ДК не вражала і не давала надії на перемогу у тому матчі. Після пропущеного голу фанати вже готові були закидати команду каміннями та покидати стадіон у середині матчу і йти заливати горе 40-градусними ліками.
Як після матчу сказав головний тренер “Динамо” Хацкевич: “Краще вам не знати, що я сказав футболістам в перерві матчі”. На другий тайм вийшло “Динамо” найкращих своїх часів. Контроль м’яча, агресивні атаки та голи, які посипались, як уболівальники після першого тайму. Сидорчук, який вигризав центр поля поклав просто шикарний м’яч у ворота шкендербевців. Ну а далі по класиці, ви в курсі
Після завершення матчу настрій фан-сектора був діаметрально протилежним. Футболісти підійшли до вболівальників та потиснули їм руки. Мабуть, так виглядають найкращі стосунки між гравцями та 12 гравцем.
По завершенні матчу ми йшли на пресуху, але, як би сказав класик: “Но, не получилось”. Перефотографувавшись з усіма читачами ми, звісно, не встигли на неї.
У підтрибунці зустріли Артема Кравця, який був дуже засмучений, мабуть через свій невихід в матчі, але впізнавши свого другана з “БФ”, в нього піднявся настрій. На матчі була присутня вся еліта футбольної України: Воронін, СаШО, Шева… “Динамо” того вечора потішило не тільки своїх фанатів.
По завершенню цього драйву двоє бродяг вирушили на телеканал “Футбол”, на який їх запросили колеги. Зайшовши у будівлю (бенґ-бенґ-бенґ!) у футболці Циганкова, не викликав до себе ніякої ненависті з боку журналістів, коментаторів, працівників телеканалу, а їх там було чимало. У багатьох складається враження, що “Футбол 1/2” – це суцільна пропаганда всім відомого клубу, але зсередини це не так.
Телеканал “Футбол”
Повертаємось до наших пригод. Потяг був аж о 5:00 ранку, тому потрібно було рятувати ситуацію якомога швидше. Привітавшись з усіма знайомими телеканалу, ми вже вчотирьох вирушили пити каву у столичку квартиту. Микола, Олександр та два Василі. Кава виявилась ну дуже дуже міцною і експерти студії “Ф1/2” та “2+2” виявились просто аматорами проти ось цих чотирьох молодиків, які розібрали весь українських футбол по ниточках. У кінці Микола та Василь Богданович прийшли до рішення, що потрібно їхати в Олександрію на матч Сашки та “Сталі”. Відправивши Івановича на потяг до Тернополя та попрощавшись з Олександром, ми з Миколою з криками: “ізі-ізі, ріл ток”, завітали до нього додому, аби трохи відпочити.
Ранок п’ятниці виявився дуже важким. Мало того, що кава було дуже міцна, але й дівчина Миколи виявилась фанаткою Оксі та зранку забатлила Колю у найкращих якостях дружини. Ніякої рибалки та футболу з друзями тепер не світило моєму другу.
Трохи відпочивши після відпочинку, пардон за тавтологію, ми вирушили на той самий телеканал “Футбол”, де пробивали півдня квиточки до Сашки. На Укрзалізниці вони то з’являлись, то пропадали. І так дуже довгий час, поки не зайшли на Бла-бла-кар (не на правах реклами, хоча ми б не . відмовились). Таким чином Коля та Василій мчали в Сашулю на Т-4.
Прибули до Олександрії пізно ввечері та вписавшись в готель до Миколи, я вже просто хотів відтопиритись в горизонталці.
Забув зазначити, що поїздка почалась з Тернополя з головними болями, нежиттю та червоним горлом. У лікуванні нічого не помагало і тому в готелі вже змушений був лікуватись пивом. Як казав Микола зранку, що краще треба було пити віскі, бо храп від пива був такий, що мирні мешканці міста так і не виспались. Зранку зібравшись до купи та поснідавши Божим духом, ми вирушили на матч, де Коля працював, а я набирався досвіду та знань. Нас вже чекала моя акредитація на матч у прес-службі Сашки, де праюють наші добрі друзі.
Олександрія – Сталь
І тут люди впізнавали всім відомого адміністратора “БФ”. Прості уболівальники та навіть футболісти вітались з нами. Матч видався дуже хорошим. П’ять м’ячів на двох. Наробивши фото та “немножечко хайпанувши” з місцевими, герої матеріалу вирушили в готель, щоб збирати речі та нормально поживитись.
За халявні талони ми повечеряли та пішли до наших вже тепер друзів з прес-служби “Олександрії”, які перевертали шосте пиво.
Далі сталось найгірше. Микола вирушив до Києва, де мав важливі справи, а я залишився та чекав свого потягу за чаркою пива та з хорошою компанією. Додому я добирався ще довго і нудно, а потім ще й проходив акліматизацію в рідних стінах. Але це того вартувало, адже за поїздку мої вуха почули чимало годноти. Ну і як бонус за те, що ви стягнули і дочитали бложик, одну з ни[ я вам наприкінці викладу.
Розкажу історію про те, як провезли маріхуану через кордон. Історію розказав умовний Петро, який з масажистом команди УПЛ відпочивав у Нідерландах. І тут у мене виникла ідея рубрики “Футбольний анекдот”. Отже, слухаємо!
Петро та масажист Іван відпочивали в Нідерландах і просто не могли не попробувати місцевої їжі (ну, ви зрозуміли). Смоктали тутешні чупа-чупси, курили косяки та їли печево. За словами Петра, все було дуже добре. Час відпочинку підходив до завершення і у нього залишилось три косяки, які на думку Івана потрібно було або скурити, або викидати, бо провезти таку кількість легальних наркотиків в літаку до України було неможливо і незаконно. Але Петро заспокоїв свого друга та сказав, що без проблем провезе. Аеропорт, літак, пересадка і двоє наших пасажирів вже були на території України, де Іван згадав про багатство Петра і попросив дати йому один косяк з дороги, адже в того їх аж три. На що Петро відповів: відкрий свою сумку та візьми собі 🙂
Масажист, звичайно, дуже образився на Петра і довго з ним не розмовляв. А ми не рекомендуємо повторювати подібного в реального житті, бо така брутальність може погано завершитись.
Ось і все, малята. Дякую за увагу та пам’ятайте: гроші – це папірці, а виїзди запам’ятовуються на все життя.
Передаю привіт та подяку: Василеві, Олександру, Ромчикові, Віталію, двом Євгенам та МИКОЛІ.
Будемо!
