Рубрика «Зірки 90-х» презентує пост про югославського футболіста, гол якого подарував найкращому клубові ХХ століття за версією ФІФА перший за більш, ніж 30 років трофей Ліги чемпіонів.
Предраґ Міятович народився 19 січня 1969 року в чорногорському місті Подґориці (яке в час його народження називалось Тітоґрадом), що входило до складу Югославії. Розвиваючи своє юнацьке захоплення футболом, Предраґ розпочав грати в молодіжній команді рідного міста «Ком», а пізніше перейшов до клубу «Будучност».
У цьому клубі у 18-річному віці Міятович дебютував в Першій лізі Югославії. До слова, перших своїх навиків майбутній нападник-бомбардир набував в середині поля, грав крайнього півзахисника та плеймейкера. Всього за «Будучност» Предраґ відіграв два з половиною сезони, забив 10 голів у 73-х матчах.
Успіхи молодого півзахисника звернули на нього увагу тренерів молодіжної збірної Югославії. У 1987-му Міятович у складі молодіжної збірної U-21 взяв участь у чемпіонаті світу, який проводився у Чилі, та здобуває «золото» першості. Протягом того чемпіонату Предраґ забив 3 голи, граючи у зв’язці з хорватом Давором Шукером, із яким він тісно потоваришував.
У 1989-му році перспективний гравець перейшов до белґрадського «Партизана». У цьому сезоні разом із «Партизаном» Міятович здобув перший великий трофей у своїй «дорослій» кар’єрі – Кубок Югославії.
В сезоні 1992/93 «Партизан» виграв перший чемпіонат Союзної Республіки Югославія, а Предраґ встановив особистий рекорд результативності – 17 голів. Завдяки своїй феєричній атакувальній грі, Міятович двічі у 1992-му та 1993-му роках визнавався найкращим гравцем країни.
Успішна гра Міятовича в «Партизані» викликала посилений інтерес щодо нього від поважних європейських клубів. Протягом літнього міжсезоння 1993-го року на молодого югослава претендували мадридські «Реал» та «Атлетико», «Ювентус» і ряд інших клубів, але із конкретною пропозицією до клубу вийшла лише «Валенсія», з якою Міятович і підписав контракт.
Тренер «летючих мишей» Луїс Араґонес, у зв’язку з травмами основних нападників «Валенсії», одразу висунув Предраґа на позицію форварда, і дебютний сезон в Ла Лізі Міятович завершив із гольовим доробком у 16 забитих м’ячів. В наступному розіграші югославський нападник забив вже 28 голів, заявивши про себе на повен голос.
Такий гольовий перформенс югослава не минув повз увагу новопризначеного головного тренера мадридського «Реала» Фабіо Капелло, який запросив в команду ряд молодих гравців, серед яких хотів бачити і найкращого іноземного гравця Примери минулого сезону Предраґа Міятовича. Разом із ще одним новачком команди, хорватом Давором Шукером та молодою зіркою Мадрида Раулем, це атакувальне тріо забило в сезоні 59 голів, завдяки яким «Реал» здобув титул чемпіона Іспанії. Сам Предраґ у першому сезоні в стані «вершкових» відзначився у воротах суперників 14 разів. За підсумками того сезону Міятович зайняв друге місце у голосуванні за претендентів на «Золотий м’яч» від журналу France Football, поступившись бразильцеві Роналдо.
У наступному сезоні Міятович дещо попсував собі відносини із керівництвом клубу. Ситуація загострилась під час бомбардувань Косово військами НАТО. Іспанія підтримувала рішення НАТО, однак Предраґ виступав проти військового вирішення проблеми та збройних атак його рідної Югославії, на певний час відмовився виходити на поле за «Реал», за що його було оштрафовано. Міятович часто брав участь в пікетах та антивоєнних мітингах, відкрито висловлював свою позицію.
Керівництво «Королівського клубу» поставило перед Фабіо Капелло амбітне завдання – перемогти в розіграші Ліги чемпіонів, адже один з найтитулованіших клубів світу протягом 30-ти років не відчував смаку перемоги в найпрестижнішому турнірі Європи, зупинившись на позначці у 6 здобутих Кубків чемпіонів. Увесь «вершковий» Мадрид марив Септімою (сьомий кубок), і головною метою Капелло і його команди було перетворення цієї мрії в реальність.
В сезоні 1997/98 «Реал» таки дійшов до фіналу Ліги чемпіонів, суперником мадридців на амстердамській «АренА» був грізний у той час «Ювентус» (в складі якого виблискували Зінедін Зідан, Алессандро Дель П’єро, Едґар Давідс). Для Предраґа Міятовича увесь розіграш тої Ліги чемпіонів був наче жах, м’яч після його ударів вперто не йшов у ворота, тож до фінального матчу суперфорвард «Реала» підійшов із «нулем» забитих м’ячів в активі. Однак, саме його гол у ворота Анжелло Перуцці став вирішальним і приніс «Реалу» довгождану Септіму.
«Буває, що я прокидаюсь вранці, дивлюсь на себе в дзеркало у ванній і згадую цей гол, який змінив все моє життя. Цей гол я провів у південні ворота «Амстердам Арени» і святкував його, як скажений. Потім було розкішне святкування, тріумфальне повернення в Мадрид, сотні тисяч людей вітали нас, наче римських імператорів. Ми підійнялись на Сібелес поміж багатотисячного натовпу. Ми приїхали на «Бернабеу», а фанати на весь голос співали моє ім’я» – згадує цей історичний епізод Міятович.
Пізніше того ж року в скарбниці трофеїв «Королівського клубу» опинився і Міжконтинентальний кубок.
У 1998-му році Предраґа Міятовича, який здобув титул переможців Ліги чемпіонів для «Реала» і став найкращим бомбардиром відбіркового турніру на ЧС-1998, втретє визнали найкращим футболістом Югославії.
Однак, сезон 1998/99 став останнім для Предраґа в «Реалі». Змінились президент та головний тренер клубу, основною парою форвардів стали Рауль із Фернандо Морієнтесом, а сам Міятович задовольнявся хіба що виходами на заміну. По завершенні того сезону, югослав перейшов до італійської «Фіорентини» і став складовою атакувального трикутника «фіалок» разом з Ґабріелем Батистутою і Енріко К’єзою. У 2001-му році в складі «Фіорентини» Міятович виграв, як виявилось, останній трофей у своїй кар’єрі – Кубок Італії.
Але, у «фіалок» розпочались шалені фінансові проблеми, які призвели до вильоту із Серії А і подальшого банкрутства клубу. Після того, як «Фіорентина» вилетіла в Серію Б, Міятович як «вільний агент» знову повернувся на Піренеї – цього разу в клуб Сеґунди «Леванте». За цю команду Предраґ відіграв один сезон, забив 3 голи у 21-му матчі, і по завершенні чемпіонату оголосив про завершення професійної кар’єри, як на клубному, так і міжнародному рівні.
Всього за національну збірну Міятович провів 73 гри, забивши у них 28 голів. Брав участь в складі національної збірної Югославії у розіграшах чемпіонату світу 1998-го року (забив 1 гол) та Євро-2000.
Влітку 2006-го року, Предраґ Міятович заступив на посаду спортивного директора «Реала», після того як президентом клубу став Рамон Кальдерон.
Протягом своєї діяльності на цій посаді «Реал» придбав гравців на сукупну суму 290 мільйонів євро (середи яких Руд ван Ністелрой, Пепе, Веслі Снейдер, Ар’єн Роббен, Рафаел ван дер Варт, Хав’єр Савіола, Ґонсало Іґуаїн, Ґабріель Гайнце, Клаас-Ян Гунтелар). Після відставки Рамона Кальдерона з посади президента клубу в кінці 2008-го року, вслід за ним попрощався із «Реалом» і Міятович.
«Ми повинні були провести надважку роботу: замінити ціле покоління, яке протягом трьох років не вигравало титулів, і з першого дня нашої роботи ми були оточені постійною нестабільністю, яка все більше ускладнювала цю роботу» – згадує Предраґ про цей відрізок своєї кар’єри.
У 2009-му році в особистому житті Міятовича сталась жахлива трагедія – після довгих років важкої і безуспішної боротьби помер його 15-річний син Андреа, який був хворий на гідроцефалію. Предраґ довший час не міг оговтатись від цієї втрати, і майже не з’являвся на публіці.
У 2010-му році Предраґ Міятович побував в Україні. На запрошення тодішнього тренера «Дніпра» Хуанде Рамоса, він відвідав матч дніпрян проти донецького «Шахтаря». Тоді засобами масової інформації ширились чутки, що Предраґу запропонують адміністративну посаду в дніпропетровському клубі.
Влітку 2011-го року Міятович став співучасником одного з найгучніших трансферів в новітній історії футболу – Предраґ як агент представляв інтереси Семюеля Ето’О на перемовинах щодо трансферу камерунця до махачкалинського «Анжи».
Незважаючи на те, що «Реал» вже поповнив клубну скарбницю десятьма Кубками чемпіонів, у всіляких інтерв’ю Предраґа Міятовича не оминають запитаннями про той гол, яким він подарував мадридцям Септіму. Герой фіналу 98-го року не втомлюється розповідати про перипетії цього матчу, називаючи той момент найяскравішим у його кар’єрі.
«Мій гол наче зняв з нас прокляття. Септіма подарувала нам відчуття свободи»
