– Коли Ви повірили в перемогу?
-Коли суддя підняв руки вгору.
Так відповів Валерій Васильович на запитання журналіста після чергової розгромної перемоги «Динамо» в Лізі чемпіонів. Тоді це було чимось близьким до фантастики. «Ньюкасл», «ПСВ» та «Барса» – «група смерті», де «Динамо» явний аутсайдер. В те, що кияни зможуть вийти з такої групи, мабуть, навіть в Україні майже ніхто не вірив. Але…
Коли він у 1996 році повернувся у київську команду, тоді не став нічого особливо змінювати в плані ротації, однак ті самі гравці, які й до того було в команді, заграли по-новому.
Саме в сезоні 1997/08 яскраво засвітилася зірка Андрія Шевченка, а його тандем із Сергієм Ребровим наводив страх на захисників усієї Європи.
Вчити бити по м’ячу я вас не стану, ви самі це добре вмієте.
Головним же у тренуваннях Лобановського було переконати гравців у тому, що їхні суперники, якими б зірками вони не були, такі ж самі звичайні гравці, як і інші. І це допомагало. Допомагало, ще й як. Кияни не звертали уваги, чи грають вони проти Роберто Карлоса або Деку, чи ще когось там з лондонського «Арсеналу» або «Лансу». Вони могли перемогти на той час будь-кого.
Але психологічна підготовка була лише одна із складових успіху команди. А ще, звісно, виснажливі тренування. «Після тренувань у нас було відчуття, – згадував Андрій Гусін, – ніби в тебе замість серця – голка. Але згодом ми могли на одному диханні відбігати 180 хвилин, якщо було б потрібно».
До речі, саме Лобановський і зробив із, на жаль, нині також покійного Гусіна «опорника». А було все так: граючи за другу команду «Динамо» Андрій висловив своє неабияке обурення щодо гри в центрі поля, куди й був відправлений з нападу в якості покарання. І заграв на новій для себе позиції так, що закріпив її за собою до завершення кар’єри і в першій команді «Динамо», і у збірній України.
Складових перемоги у команд ВВЛ було багато. Лобановський, прийшовши у «Динамо», зумів навчити гравців отримувати задоволення не лише від забитого голу, а й від вдалого відбору чи ще якоїсь іншої дії на полі. Він хотів, щоб гравці постійно вдосконалювалися.
Якщо футболіст не розуміє, що зараз у футболі головне вміти грати без м’яча, а не з м’ячем, вже нічого зробити не можна. Від таких треба відмовлятися.
…і вдосконалювався сам…
Тренер повинен вчитися все життя. Якщо зачерствів, перестав вчитися, значить, перестав бути тренером.
Він завжди ретельно готувався до кожної гри, аналізуючи як помилки попередніх матчів…
За 30 років своєї тренерської діяльності я ніколи не відрізняв поразок від перемог. Це нерозривний процес.
…так і фізичний стан футболістів перед грою, погодні умови, вологість і ще багато чого. ВВЛ – людина з технічною освітою (теплоенергетик), яка була паталогічно схильною до аналізу.
А як же не згадати ще одну його легендарну фразу: «Ми створюємо не команду зірок, а команду-зірку».
До зірок у футболі у нього було однозначно негативне ставлення.
Еволюцію футболу, з моєї точки зору, гальмують зірки. За них дають гроші, яких вони не варті. І тоді вони втрачають мотивацію, працюють так, як самі вважають за потрібне, і по-іншому працювати не будуть.
А от команду-зірку йому створити вдалося. У 1999 році «Динамо» було однією з найсильніших команд Європи, яка «змітала» все на своєму шляху. До фіналу ЛЧ залишався один крок. Але, попри перевагу у матчі, переступити через «Баварію» не вдалося – Олівер Кан у воротах творив чудеса. Та все одно, цей сезон назавжди залишиться в пам’яті вболівальників «Динамо» як один з найкращих.
В наступних сезонах подібного результату досягти не вдалося. ВВЛ, через стан здоров’я, все рідше з’являвся на матчах, керуючи грою за допомогою телефону. А от на поєдинок із запорізьким «Металургом» він поїхав. Як завжди, похитуючись, майже не показуючи . емоцій, сидів він на тренерській лаві. Та раптом гравці все частіше почали поглядати у бік головного тренера – він сидів нерухомо. Швидка довезла його до лікарні, але, на жаль, 13 травня 2002 року не стало одного з найвидатніших тренерів в історії світу. Тоді хвилиною мовчання його пам’ять вшановували перед початком матчів у всіх провідних чемпіонатах.
Гра забувається, а результат залишається в історії
«Брутальний футбол» тут може посперечатися, бо те, як грали Ваші команди, хоча б з тією ж таки «Барселоною» або «Реалом» (це лише так, для прикладу) забути просто неможливо. І не лише рахунок.
