Сьогодні у рубриці «Зірки 90-х» матеріал про футболіста, який своєю грою уособлював поняття «брутальний футбол» на зламі тисячоліть.
Дженнаро Іван Гаттузо народився 9 січня 1978 року в невеличкому калабрійському селищі Ск’явонея. Його батько був відомим футболістом обласного рівня, нападником однієї з команд Серії D. Як казав сам Дженнаро, у його домі усе було наповнене футболом, футбол входив в легені разом із повітрям. Першим подарком малому Дженнаро від батька були м’яч та футбольне екіпірування на Різдво.
З малих літ Дженнаро ганяв м’яча з хлопцями на вулицях, демонструючи досить зрілу гру. В одинадцятирічному віці він навіть під фальшивим іменем грав у місцевих змаганнях нарівні із значно дорослішими хлопцями. З 12-ти років під батьківським впливом і опікою, Дженнаро вирішив займатись футболом більш професійно, намагався потрапити на навчання у «Болонью», але там хлопця забракували, тож він влаштувався у спортивну школу клубу «Перуджа», яка у ті часи вела боротьбу у дивізіоні Серія С2. Влітку 1995-го Гаттузо підписав із «Перуджею» професійний контракт.
22 грудня 1996-го року Гаттузо вперше вийшов на поле в матчі Серії А. Всього у вищій лізі італійського чемпіонату Дженнаро відіграв за «Перуджу» 8 матчів, і ще до завершення сезону перейшов до шотландського клубу «Рейнджерс» із Глазго.
«Це був поворотний момент мого молодого життя, я несподівано відчув свою роль і свій талант, зрозумів, що наділений лідерськими якостями»
Вболівальники радо прийняли молодого футболіста з класичним італійським темпераментом. Сам Гаттузо також завжди приємно відгукувався про сезон, проведений в Шотландії, тамтешню атмосферу, фанатів, колег по команді. Гаттузо став улюбленцем вболівальників «Рейнджерс», які за жорсткий стиль гри і бійцівський характер прозвали темпераментного італійця «Хоробре серце».
«Після першого тренування з командою я пішов в душ, а коли повернувся, то почув незвичний запах з сумки із моїми речами. Я дістав звідти свої труси, а у них була ціла купа лайна. Уявляєте, хтось наклав в мої труси! Пізніше виявилось, що це був Пол Гаскойн. Газза – безумець, який любить отакі жарти. Він був просто психом, тільки так я можу це пояснити».
Після того, як команду з Глазго очолив Дік Адвокат, «Хоробре серце» втратив місце в основі і вирішив повернутись на Апенніни. Гаттузо став найдорожчим придбанням клубу «Салернітана». Дженнаро відіграв за цю команду 25 матчів, і звернув на себе увагу більш поважних клубів. Двожильного і потужного центрхава захотіла бачити в своїх рядах «Рома», і Гаттузо вже мало не пакував валізи до Рима, однак його перехопив «Мілан».
За 8 мільйонів євро «россо-нері» придбали гравця, який надалі зіграє за основу більше трьохсот матчів і стане однією з ключових фігур чемпіонської команди. До речі, одночасно із трансфером Гаттузо «Мілан» оформив ще один доленосний перехід – з Києва на «Сан-Сіро» прибув молодий український нападник Андрій Шевченко.
«На перших порах в «Мілані» я почувався не в своїй тарілці. Відчував тиск, вагу червоно-чорної майки і хотів більше ігрової практики» – згадує Дженнаро про перші місяці в команді. Гаттузо навіть думав покинути «Мілан», адже ним цікавилась і «Фіорентина», але вирішив доводити всім і самому собі, що він здатен грати провідну роль в гранді європейського футболу.
Несамовита боротьба і максимальна віддача на полі, агресивний характер і шалені бійцівські якості Гаттузо одразу кидались в очі. Він просто випалював центр поля, був наче пес, який зірвався з ланцюга. Безстрашно стелився в підкатах, виривав м’яч у суперника в боротьбі, нерідко ціною травм суперників, частенько закінчував матчі із жовтими картками в пасиві. «Мілан» початку нульових розпочав черговий похід за славою і титулами, а команда чемпіонів мусить мати чемпіонський характер. Саме такий, як у Дженнаро Гаттузо, який отримав від тіффозі ще одне прізвисько «Ріно» («носоріг»).
Мало хто може сказати, що Гаттузо грав вишукано і естетично. Він не міг похизуватись філігранною технікою, високоточними пасами чи надпотужними ударами, але та пристрасть, з якою він працював на полі, його самовідданість зробили із Ріно одну із легенд клубу, на рівні з такими кудесниками як Деметріо Альбертіні, Звонімір Бобан чи Кака.
Скудетто сезону 2003/04, дві перемоги в Лізі чемпіонів УЄФА, Кубок Італії сезону 2002/03, Суперкубок Італії-2004, два Суперкубки УЄФА, перемога на Клубному чемпіонаті світу – усі ці трофеї здобув міланський суперклуб під проводом Карло Анчелотті, і вклад Ріно Гаттузо у кожну з цих перемог був неоціненний.
Крім цього, в період з 2000 по 2010 роки Гаттузо був основним гравцем національної збірної Італії, зіграв 73 матчі, відзначився одним голом. Став учасником переможного для «Скуадри Адзурри» чемпіонату світу-2006.
Влітку 2012-го року ряд «сенаторів» клубу покинули «Мілан», серед них і Ріно, який в останньому матчі за «россо-нері» вийшов на поле із капітанською пов’язкою.
Після завершення контракту з «Міланом» Гаттузо . ще трохи пограв у Швейцарії за місцевий «Сьон», а пізніше навіть став граючим тренером цього клубу. Стало зрозуміло, що Дженнаро таки залишиться у великому футболі, свої лідерські якості проявлятиме вже із тренерської лави.
Непоступливий, жорсткий, самовідданий і прямолінійний Гаттузо ставив перед собою амбіційні плани – в майбутньому очолити великий клуб. Вболівальники і шанувальники Ріно з цікавістю очікували на повноцінний тренерський дебют «Хороброго серця», поширюючи інтернет-мережею основні тези тактичних заготовок, які були невідємною складовою кар’єри Гаттузо-гравця.
Влітку 2013-го року Гаттузо таки повернувся до Серії А у статусі «алленаторе», підписавши контракт з «Палермо», який щойно вилетів з найвищого дивізіону чемпіонату Італії до Серії В. Однак, Ріно тренував команду зовсім недовго, після кількох поразок в чемпіонаті імпульсивний власник «Палермо» Мауріціо Дзампаріні звільнив його.
Влітку 2014-го року Гаттузо вирушив на острів Крит, підписавши контракт із клубом грецької Суперліги «ОФІ». Ось так, наприклад, новий тренер острів’ян шаленів від голів, які забивали його підопічні:
Але приводів для радості стало значно менше під час зимового міжсезоння у 2014-му році – в клубі «ОФІ» розпочались серйозні фінансові проблеми, гравцям перестали платити зарплатню, а футболісти зі свого боку – бойкотували тренування. Дженнаро подав у відставку з посади головного тренера клубу, при цьому певну частину боргів гравцям він оплатив з власної кишені.
Наразі Ріно залишається без роботи, але навряд чи надовго, в пресі ширяться чутки про зацікавленість в його послугах з боку кількох клубів, серед яких англійський «Олдхем Атлетик», чеська «Вікторія», а також добре відомий італійцеві «Рейнджерс» із Глазго.
Ну а сам Гаттузо нещодавно розповів про свою заповітну мрію: «Я покинув «Мілан», бо мій час минув, але цей клуб назавжди в моєму серці. В майбутньому я сподіваюсь стати головним тренером «россо-нері», але мені треба пройти ще довгий шлях до цього».
Рубрика «Чи знаєте ви?» із Дженнаро Гаттузо:
1. У 2003-му році Дженнаро заснував фонд допомоги дітям, в рамках якого відкрив кілька безоплатних футбольних шкіл для дітей із малозабезпечених сімей. «Футбол може замінити цим дітям небезпеки вуличного життя, а це дуже важливо. Завжди є люди, які знаходяться в значно гіршому становищі, аніж я, і я відчуваю, що зобов’язаний їм допомогти» – пояснив свою соціальну ініціативу Гаттузо.
2. «Проти якого гравця грати було найважче? Безсумнівно, це Зінедін Зідан. Він творив з м’ячем чудеса».
3. Дженнаро Гаттузо був визнаний гравцем матчу ¼ фіналу чемпіонату світу-2006 проти збірної України.
4. За підсумками переможного для збірної Італії чемпіонату світу до символічної збірної 23-х зірок турніру увійшло лише три чемпіони світу – Дженнаро Гаттузо, Андреа Пірло і Франческо Тотті (непогана така компанія для «костолома» Ріно).
5. Єдиний свій гол в футболці національної збірної Гаттузо забив у товариському матчі у ворота збірної Англії.
6. Ідеальна збірна з десяти товаришів по команді, які залишили слід в житті Гаттузо:
«У воротах Крістіан Аб’ятті, він людина настрою – сьогодні добрий, а завтра псих. Далі в захисті Кафу, він завжди був веселим, я ніколи не бачив, щоб він дратувався. На протилежному фланзі Сержиньйо, він крутий гравець, який реалізував лише чверть з того, що міг за свою кар’єру – надзвичайно талановитий, але й дуже лінивий. В центрі Мальдіні і Неста. Капітан був маломовним, але коли підвищував голос, то чутно було усім. Неста – природжений чемпіон, скромний перед телекамерами, але дуже веселий і живий в роздягальні. А найкрутіший сучий син в нашій банді – звісно, Пірло. В цього хлопця унікальне почуття гумору і магнетизм, він справжній друг. Далі я би назвав Руя Кошту, Кака, Андрія Шевченка і Зейдорфа. В роздягальні ми називали Кларенса «Обамою», він аристократичний, а коли щось каже – це закон».
