Сказати, що ми не чекали на цей поєдинок – це, пробачте за тавтологію, нічого не сказати. Адже востаннє “леви” мали нагоду потішити грою своїх уболівальників ще п’ять років тому. Відрізок, м’яко кажучи, немалий. Однак, незважаючи на це, повністю оновлений “Львів” зумів доволі несподівано присоромити першоліговий “Кремінь”, перемігши із рахунком 2:0.
Атмосфера
Поки “Скіф” перебуває на реконструкції, вибір домашнього стадіону на цей матч для львів’ян впав на “Локомотив”, що у Раві-Руській. Арена, якщо її можна такою назвати, доволі комфортна. Особливо потішив стан газону, який можна назвати ідеальним. Були побоювання, що трава, зважаючи, на спеку залишить бажати кращого. Але всі вони були марні – “Локо” тут не підвів.
Як і місцева публіка, яка десь на четвертину заповнила трибуни стадіону. Могло бути й більше, але відсутність будь-якої промоції зіграла свою злу роль. Від місцевої автобусної станції до стадіону, а це близько одного кілометра жодного не те, що постеру, а натяку на футбол й близько не було.
Видавало подію хіба те, що на стадіоні лунала гучна музика, на яку, по суті, й збиралась місцева публіка. А далі вже старий-добрий принцип “знаю, то скажу іншому”.
Щоправда, були й такі, що очікували побачити “Карпати” і не розуміли чому номінальні господарі не у “зелено-білих”, а у “синіх” футболках. Підштовхувало до цього також те, що протягом багатьох років різноманітні молодіжні команди “зелених левів” виступали у Раві-Руській. Банальним прикладом цього є навіть те, що табло знає лише незмінні “Карпати” й “Гості”, або обмовка коментатора, коли той випадково назвав “Львів” “Карпатами”. Незвично… Дуже незвично, принаймні поки.
Із мінусів виділю, хіба що палюче сонце, яке лише на мить ховалось за хмарами, що рятували нас від спеки. Однак, це зовсім не стало першкодою для того, аби кожен вдалий крок львів’ян місцева публіка зустрічала схвальними вигукам й аплодисментами.
Хочете, здивую? На матч до прикордонної із Польщею Рави приїхав й вболівальник із Кременчука, якого, зважаючи, на атрибутику неможливо було просто оминути увагою.
Так, кременчукцям не вдалось потішити його перемогою. Проте кожен із гравців, підійшовши до відданого фаната, подякував йому за підтримку. Цей епізод, зважаючи на те, що Рава святкувала вихід “Львова” в 1/32 залишився поза увагою більшості глядачів, але не нашої – такі моменти показують чому футбол настільки прекрасний.
Гра
Все розпочалось доволі банально – багато боротьби і перепасовування у центрі поля. Але вже ближче до перерви команди почали діяти активніше. Ох, цьому неймовірно сприяли тренери команд, які підказували своїм підопічним як діяти в тій чи іншій ситуації практично щохвилини. Не обходилось як без похвали, так і без міцного слівця.
Емоції вирували в обох тренерських штабів через край. Однак найсмачніше довелось куштувати по перерві. Тут вам і декілька небезпечних випадів від “Кременя”, що намагався грати на контратаках і стійка після одного з ударів “левів”.
Ставало відчутно спекотно – стадіон заповнило відчуття, що рахунок ось-ось буде відкрито. І воно не було помилковим. Автором першого голу у новітній історії “Львова” судилось стати Янчаку, який, вискочивши на побачення із Онопком, відправив круглого у ворота останнього.
До кінця залишалось ще сімнадцять хвилин. Всі затамували подих в очікуванні безпрецедентної кінцівки. Але . жодного конструктиву попереду хлопцям Ященка створити не судилось.
Ба більше, гості примудрились побачити м’яча у сітці власних воріт вдруге за дев’яносто хвилин – на другому поверсі кращим за суперників виявився Омельченко.
Чесно кажучи, обидва колективи не зуміли показати чогось незвичайного (тут вже все залежить від ваших особистих очікувань). Але варто зазначити, що такі спроби були, а саме ніхто не боявся вишукано віддавати передачі п’ятою або пробивати через себе у стилі Златана. Правда, ефективність таких дій була далекою від ідеалу.
Але факт залишається фактом – старання і відданість справі були, а це вже немаловажливо. Навіть варто зупинитись на емоційній складові: коли львів’яни святкували другий забитий м’яч, то учасники протилежного табору підбадьорювали один одного: “Давайте! У нас ще є п’ять хвилин”.
Навіть у той момент, поважні дядьки неподалік від мене, почали шепотіти: “Хоч б не повторилася кінцівка недавнього матчу за участі “Реала” з “Барселоною”. Тут, звичайно, що вони перегнули, але львів’яни, на відміну від мадридців, останні хвилини провели надуважно і заслужено відчули смак перемоги (а можливо у “Кременя” просто не було свого Мессі, хтозна?).
На що очікувати галичанам далі?
Звичайно, що по гасла “Кубок Львову” потрібно звертатись не за цим адресом. Проте цілком імовірно, що “Львів” має усі шанси прослідувати долею ще однієї команди із Львівського регіону – “Рухом”. Навіть у цьому стартовому сезоні “містяни” мають непогані шанси, аби зачіпитись за високі позиції у Другій лізі.
Звичайно, що тут варто послатись на дитячо-юнацьку футбольну школу “левів”, яка функціонувала навіть тоді, коли команди не було на карті професіональних українських колективів. Тому запитання, на кшталт, а звідки брати нових гравців, якими можна варіювати склад, є риторичним.
Само собою, що повернення до Львова зовсім не за горами. Звичайно, що знайдуться як прихильники, так і противники старої-нової команди. Але, як би там не було, проте футбол на Галичині, незважаючи на загальноукраїнську кризу, набирає позитивних обертів. І це просто не може не подобатися. Особливо, в передчутті епічних дербі на теренах львівських стадіонів, що цілком реальні на подальших стадіях Кубка України.
Відчуваєте цю атмосферу, цей запал? Якщо ні, то скоріш за все ви й уяви не маєте, що бачили шалені трибуни “України” під час таких дербі у сезоні 2008/09. Хочеться це пригадати – хочеться відчути цю енергетику знову.
P.S. Дякую за фото своєму вірному камраду і просто чудовій людині Андрію Гірняку.
