Пригадуємо старі-добрі імена та дивуємося неочікуваним відкриттям.
Вже мало кого дивує потік українських футболістів за бугром. Наші співвітчизники все частіше поглядають у бік Європи, ростуть та роблять певні успіхи. Взяти хоча б Олександра Зінченка — хлопець раз по раз доводить собі, Хосепу Ґвардіолі та оточуючим, що не пальцем роблений. Універсал зібрав солідний списочок трофеїв (3 золота АПЛ, 4 Кубки англійської ліги, Кубок та Суперкубок Англії), допоміг “містянам” кваліфікуватися до фіналу Ліги чемпіонів та з оптимізмом дивиться у майбутнє.
Ще один прикметний момент — Зіні залишилося тричі з’явитися на полі, щоб подолати рубіж в 100 матчів за “Манчестер Сіті”. Насправді сакральна цифра, до якої дотягують не всі; як не крути, цей показник засвідчує декілька речей: ти потрібен, важливий на дистанції, тебе хочуть бачити в команді, видають кредит довіри.
І от ми задумалися: а хто ще з легіонерів може похвалитися аналогічним здобутком? Одразу виставимо рамки: виконавець повинен провести зазначену кількість зустрічей за ОДИН КЛУБ. Зрозуміло, що хтось може награти в комплексі, але хіба це є мірилом якості — перестрибувати з команди в команду?
Далі: зосереджуємося на десятці провідних чемпіонатів згідно рейтингу УЄФА, але попередньо викидаємо звідти Росію. Нас не накрила пелена хейту, просто Мордор є найближчим сусідом, куди українські футбольори десятиліттями їздили на заробітки (і їздять, суки). Нижче не дивитимемося, тому що всілякі третьосортні ліги важко адекватно оцінити — не можна умовного Дмитра Чигринського (за всієї поваги до нього та АЕКа) поставити на одну щаблину з Андрієм Ярмоленком, який має нагоду пересіктися з “Манчестер Юнайтед” і “Челсі”. Це те ж саме, що порівняти тебе і сина маминої подруги — умови разюче відмінні.
Англійська Прем’єр-ліга
Олег Лужний (“Арсенал”)
Кількість матчів: 109
Трофеї: АПЛ (2001/02), Кубок Англії (2001/02, 2002/03)
Виявляється, Зіна — не першопроходець на просторах англійської першості. Олег Романович Лужний не став основним у лондонському “Арсеналі” на тривалій дистанції, проте “пробив” необхідну сотню. Запекла конкуренція у вигляді Лі Діксона, Тоні Адамса та Етаме Лорана змусила Венґера вдатися до ротації; на жаль, остаточний вибір оптимальної опції на лівому фланзі оборони був не на користь 30-річного українця.
Тим не менш, претензій до Лужного немає і не може бути: якщо дядечко Арсен залишився задоволеним, то чому ми маємо кидати камінь в чийсь город? Ось що сказав іменитий француз:
“Олег є важливим доповненням до нашого складу. Він якісний захисник з великим досвідом на міжнародному і клубному рівні. Безсумнівні здібності Олега зробили його великим активом для клубу”.
“Каноніри” вгамували апетит “Динамо” майже 2 мільйонами фунтів стерлінгів (для прикладу, приблизно у стільки ж в 1999-му обійшовся Марк ван Боммел “ПСВ”) і отримали стовідсотковий профіт. Лужний виступав з перервами, однак виділеним часом розпорядився максимально продуктивно — думаємо, всі знають про його красномовне прізвисько “Кінь”. Ну і три трофеї на дорозі не валяються.
В кого які ще цифри: Андрій Шевченко (“Челсі”, 77), Серій Ребров (“Тоттенгем”, 68), Андрій Ярмоленко (“Вест Гем Юнайтед”, 54), Андрій Воронін (“Ліверпуль”, 40)
Серія А
Андрій Шевченко (“Мілан”)
Кількість матчів: 322
Трофеї: Серія A (2003/04), Кубок Італії (2002/03), Суперкубок Італії (2004), Ліга чемпіонів (2002/03), Суперкубок УЄФА (2003)
Оскільки в Іспанії не знайшлося підходящих кандидатів (лідером є Жека Коноплянка, який відмахав 54 поєдинки за “Севілью”), то перебираємося на Апеннінський півострів. І у нас тут Андрій Шевченко, чий перформанс не потребує додаткових коментарів. Втім, не без смутку: капітан збірної України міг дати значно більше “россонері”, якби не погодився на переїзд до Англії. Чому б не побити рекорд Гуннара Нордаля з його 221 м’ячем? Шева зупинився на позначці “175” і точно б наздогнав легендарного шведа.
Можливо, ви пам’ятаєте, як у сезоні 2011/12 “Мілан” у останньому турі чемпіонату обіграв “Новару” з рахунком 2:1 — тоді ще Піппо Індзаґі вийшов з лави запасних і дещо чудернацьким ударом приніс перемогу.
Після фінального свистка пройшла зворушлива церемонія прощання з Дженнаро Ґаттузо, Кларенсом Зеєдорфом, Алессандро Нестою, Джанлукою Дзамброттою, Марко ван Боммелем, в сльозах стояв Індзаґі. Йшла ціла епоха і ось де мав бути Шевченко.
В кого які ще цифри: Руслан Маліновський (“Аталанта”, 85), Олександр Заваров (“Ювентус”, 76), Олексій Михайличенко (“Сампдорія”, 39)
Бундесліга
Віктор Скрипник (“Вердер”)
Кількість матчів: 164
Трофеї: Бундесліга (2003/04), Кубок Німеччини (1998/99, 2003/04)
Віктор Скрипник тісно асоціюється з “Вердером” та Німеччиною — настільки, що не прийшов на післяматчеву пресконференцію з “Ворсклою”, аби встигнути на літак. Якщо підсумувати, то нинішній керманич “Зорі” провів у Бремені більше 20 років, з яких 8 присвятив кар’єрі футболіста.
Було все: тренерський безлад, припинений Томасом Шаафом в 1999-му, садистські тренування Фелікса Магата, розчарування, викликане невиходом в Кубок УЄФА (в кампанії 1996/97 “музикантам” не вистачило буквально одного очка), злети, “салатниця” та кубки. Цілком пристойний період, де Скрипник не виглядав білою вороною і за винятком трьох не надто успішних сезонів (1999/00, 2000/01, 2003/04) стабільно гарантував результат. Не дивно, чому такі люди згодом сприймаються своїми.
Анатолій Тимощук (“Баварія”)
Кількість матчів: 132
Трофеї: Бундесліга (2009/10, 2012/13), Кубок Німеччини (2009/10, 2012/13), Суперкубок Німеччини (2010, 2012), Ліга чемпіонів (2012/13)
Сьогодні Тимощука ненавидять. А не так давно просто насміхалися: мовляв, чим він запам’ятався в “Баварії”? Чувак виходив в основі, однак ніколи не вважався “номером один”. Так, виконавцем, яким можна залатати діру: що Луї ван Гал, що Юп Гайнкес за потреби використовували українця в центрі та фланзі оборони.
І? Це погано, коли людина є універсалом? Зрозуміло, що Тимощуку було важкувато: в конкурентах — ван Боммел, Луїс Ґуставо, Бастіан Швайнштайґер, здатний відпрацювати в опорній зоні, в 2012-му приїхав Хаві Мартінес за 40 мільйонів євро. Є з ким боротися і тим цінніша статистика, зафіксована Толяном: він примудрявся втиснутися, довести професійну придатність (учасник символічної збірної першого кола Бундесліги 2010/11), кілька разів відзначався вболівальниками. Зрештою, забивав Джанлуїджі Буффону, відбомбив фінал Ліги чемпіонів 2011/12 (правда, засцяв бити післяматчеві пенальті), підняв над головою всі внутрішні нагороди.
Тимощук зіпсував ставлення до себе політичними переконаннями, але кидатися в крайнощі і все поливати брудом ми не будемо. Мюнхенський етап пройдений, рагуль — не рагуль, а 132 матчі в кишені має.
Андрій Воронін (“Баєр”)
Кількість матчів: 119
Трофеї: —
Воронін представляв інтереси “Боруссії” Менхенгладбах, “Майнца”, “Кельна”, берлінської “Герти” та “Фортуни” із Дюссельдорфа, проте досягнув ювілею в складі леверкузенського “Баєра”. В 2004-му “Кельн” фінішував на останній сходинці Бундесліги, але персонально нападник мав на руках щасливий квиток, якраз подарований “фармацевтами”.
Чому б не перейти? Клуб втратив той лиск, який був на початку двотисячних, та все ще боровся за єврокубки. Добре збитий колектив, де запалювали Ганс-Йорг Бутт, Дімітар Бербатов, Бернд Шнайдер, залучалися молоді Ґонсало Кастро та Рене Адлер.
Маючи таких партнерів, Воронін не загубився: впродовж дебютного сезону настріляв 17 м’ячів та організував 5 результативних передач. Розіграш 2005/06 вийшов змазаним (8+6), зате наступний рік ознаменувався приємними цифрами: в 43 зустрічах Андрій оформив 12 голів та10 асистів. Від його дій постраждали “Вердер”, “Вольфсбурґ”, “Шальке”, “Баварія”, “Гамбург”, обидві “Боруссії”, “Герта”, в Лізі чемпіонів — київське “Динамо”, з якого Воронін зняв скальп у обох поєдинках групового раунду. Словом, списочок добротний, хліб відпрацьований, єдине, що розчаровує: відсутність трофеїв. З іншого боку, це Неверкузен, йому можна.
В кого які ще цифри: Юрій Максимов (“Вердер”, 96), Євген Коноплянка (“Шальке”, 78), Володимир Лютий (“Шальке”, 48)
Ередивізі
На жаль, у Франції та Португалії глухо, тож переміщаємося до Нідерландів. До слова, в Лізі 1 лідирує Сергій Скаченко (“Мец”, 38), в Прімейрі — Сергій Кандауров (“Бенфіка”, 31). М’яко кажучи, не ок.
Євген Левченко (“Ґронінґен”)
Кількість матчів: 114
Трофеї: —
Як і Воронін, Євген Левченко змінив цілий список клубів в межах однієї країни. “Вітесс”, “Гелмонд Спорт”, “Камбюр”, “Спарта” Роттердам, “Віллем II” — центрхав об’їздив добрий шматок Нідерландів. Ну і не забуваймо про “Ґронінґен”, де українець продемонстрував стабільну гру та запам’ятався найбільше.
Як для людини, прикріпленої до центру поля, у Левченка хороша статистика: в 114 зустрічах він відзначився 23 точними ударами і 5 результативними передачами. В сезоні 2006/07 Жека з 11 голами став одним із найкращих бомбардирів “біло-зеленої армії”: попереду розташувалися лише Ерік Невланд (14) та зовсім юний Луїс Суарес (15). Шкода, що це не допомогло клубу зробити якісний крок вперед — “Ґронінґен” не хапав зірок з неба, а з виходом до Кубка УЄФА пудив у штанці в кваліфікаційних раундах турніру.
Руслан Валєєв (“Де Графсхап”)
Кількість матчів: 105
Трофеї: —
Не здивуємося, якщо ви почухаєте потилицю і запитально втупитеся в екран: це хто такий? Руслан Валєєв виховувався в системі одеського “Чорноморця”, разом з Вороніним приєднався до “Боруссії” Менхенгладбах, але не переконав у власній необхідності. “Чорно-зелено-білі” задіяли Валєєва за дубль, залучили до тренувального процесу з першою командою, але в 2000-му півзахисник пристав на умови “Де Графсхапа”, клубу, готового надати практику тут і зараз.
Судячи з інтерв’ю Руслана, він цілком задоволений нідерландським періодом життя. Перебуваючи в місті Дутінхем, плеймейкер отримав жаданий ігровий час, перетнувся з тренером-початківцем Петером Бошем, у квітні 2002-го вразив ворота “Феєноорда”, який через два тижні взяв Кубок УЄФА — все вийшло досить непогано. Окрім кінцівки історії, зіпсованої втратою довіри з боку тренера: такий собі Герд Краус вважав за краще ставити своїх людей, аніж довіряти уродженцю Одеси.
В 2005-му Валєєв змінив прописку на “Еммен”, через два роки — подався до “Чорноморця”, про що потім сильно пошкодував, а повісив бутси на цвях в російському “Шиннику”.
В кого які ще цифри: Денис Олійник (“Вітесс”, 61), Олександр Зінченко (“ПСВ”, 17), Олександр Яковенко (“АДО Ден Гаг”, 11)
Жупіле Про-ліга
Олег Ящук (“Андерлехт”/”Серкль Брюґґе”)
Кількість матчів в “Андерлехті”: 156
Трофеї: Про-ліга (1999/00, 2000/01, 2003/04, 2005/06), Суперкубок Бельгії (2000, 2001), Кубок бельгійської ліги (2000)
Кількість матчів в “Серкль Брюґґе”: 180
Трофеї: —
Сьогодні український десант, розміщений в Бельгії, нікого не дивує, а от на зламі тисячоліть це інформаційне поле тісно перепліталося з Олегом Ящуком та Сергієм Серебренниковим. Тернополянину Ящуку пощастило зарекомендувати себе на юнацькому чемпіонаті Європи-1994 (до речі, збірна дісталася до півфіналу та оформила бронзу), де він забив Бельгії, Ісландії та Австрії. Блискучий виступ привабив скаутів “Андерлехту”, що фактично вирішило подальшу долю нападника.
Якщо опустити невелику перерву, відведену на поїздку до Греції, то Олег відбігав в Бельгії 15 років. З “Андерлехтом” він взяв всі внутрішні нагороди та спробував себе в Лізі чемпіонів; “Серкль Брюґґе” мав значно менші амбіції та можливості, але й там вінґер приніс чималу користь.
І міг би дати ще, якби не постійні травми: клубні лікарі тільки й хапалися за голову за чергового пошкодження. Але відзначали: цей дядько падає і неодмінно встає. Ось що свого часу сказав Пер Зеттерберґ, головний тренер “Андерлехта”:
“Дивуюся характеру Олега — стільки раз лягати під ніж, але завжди з однаковим завзяттям, наполегливістю і мотивацією боротися за повернення в стрій … І Ящук домагається свого!”.
Як на нас, красномовна рецензія.
Сергій Серебренников (“Серкль Брюґґе”)
Кількість матчів: 154
Трофеї: —
Шикарний виступ Ящука надихнув бельгійців значно ширше відкрити для себе Україну. Серебренников виявився не таким успішним, не закріпився в “Брюґґе”, але знайшов для себе правильне місце — теж “Серкль Брюґґе”. Причому грав пліч-о-пліч з Олегом — тільки на протилежному фланзі нападу. В 2011-му Сергій себе вичерпав у складі “зелено-чорних”, приєднався до “Руселаре”, де виконував роль граючого футболіста. Сьогодні є агентом, серед клієнтів — Віктор Коваленко та Віталій Миколенко.
Роман Яремчук (“Гент”)
Кількість матчів: 150
Трофеї: —
Роман Яремчук неодноразово натякав на відхід з “Гента”, але досі перебуває в Східній Фландрії. З одного боку, центрфорвард повинен завдячувати “буйволам” своїм статусом: клуб дав час на адаптацію, терпляче чекав, розширив арсенал можливостей українця (ні, це не був Андрій Шевченко, як любить підлизувати наша преса), зробив його однією із зірок Про-ліги.
Водночас невдоволення Яремчука можна зрозуміти: львів’янин переріс рівень, запропонований “Гентом”, прагне трофеїв, стовідсотково дивиться на звитяги Маліновського. Та і поведінка керівництва дещо дивна: Бельгія завжди оцінювалася в якості трампліна, а тут така впертість. Продовжуємо слідкувати за перипетіями та сподіваємося, що виграють всі сторони.
Руслан Маліновський (“Генк”)
Кількість матчів: 135
Трофеї: Про-ліга (2018/19)
А от Руслану Маліновському вдалося знайти компроміс. “Генк” впирався, зважував “за” і “проти”, намагався виторгувати за півзахисника 20+ мільйонів євро і був готовим притримати його до кращих пропозицій. Якщо вболівальники “Гента” ще можуть щось пред’явити Яремчуку (упіймав зірку, хоча нічого не добився), то Руслан вийшов на публіку і сказав: “камон, клуб пообіцяв відпустити мене у випадку чемпіонства, я свою справу зробив”.
Позиція “магістрів” була зрозумілою: команда кваліфікувалася в ЛЧ, ставила перед собою нові завдання і розраховувала на лідера. До цього звання Маліновський ріс поетапно: визначив власне майбутнє, остаточно попрощавшись з “Шахтарем”, благополучно впорався з низкою травм, знайшов спільну мову з тренерським штабом і видав шикарний футбол. Після чого вчасно пішов: це теж важливий момент у становленні професійного гравця.
В кого які ще цифри: Ігор Пластун (“Гент”, 85), Сергій Омелянович (“Шарлеруа”, 82), Роман Безус (“Гент”, 81), Євген Макаренко (68)
Що ж, список насправді невеликий. Сподіваємося, що невдовзі наших легіонерів з пам’ятною цифрою значно побільшає. Вмикаємо режим почекуна.
