Історія про те, як Янне Андерсон боровся з абсолютним злом, проте зрештою прострілив собі коліно.
У червні 2016-го Златан Ібрагімовіч провів останній матч за збірну Швеції. Прощання вийшло буденним — команда провалилася на Євро, тож почесті ніхто не передбачав. Ба більше, стара гвардія, зібрана Еріком Гамреном, опинилася на відстані пострілу. Як підсумок, преса скупо відреагувала на факт завершення міжнародної кар’єри Андреаса Іссаксона, Кіма Чельстрема, Понтуса Вернблума та, власне кажучи, Ібри.
Натомість зі всіх щілин пропагувалася логічна думка — “трьом коронам” потрібен негайний апгрейд. Шведський футбольний союз діяв рішуче: прибрав Гамрена, який без Златана не вартував навіть трьох пачок “Мівіни”, і запросив Янне Андерсона. Персонажа, абсолютно відмінного від попередника — конкретного, мовчазного, суворого, зібраного і готового працювати в ледь не екстремальних умовах.
Збірна втратила людей, навколо яких десятиліттями формувався кістяк. Андерссон вмів витискати максимум з того, що йому підкинула доля — у цьому громадськість переконалася після того, як у 2015-му тренер виграв з “Норрчепінгом” національне золото. Все б нічого, але для “біло-блакитних” воно було першим за двадцять шість років.
Як показав час, ШФС зробив правильний вибір. Янне перезібрав Швецію: залишив вікових роботяг (Андреас Ґранквіст, Маркус Берґ), виділив нові імена (Крістофер Ольссон, Еміль Форсберґ, Александр Ісак), знайшов баланс у маніпуляціях з тактикою і дав результат. Прийнятне друге місце у кваліфікації ЧС-2018 (перша сходинка прогнозовано дісталася Франції), вимучена, але успішна битва у стиках з Італією підтвердили, що скандинав, наче міфічний берсерк, має залізобетонні яйця.
Класний виступ на полях Мордору, підсумований чвертьфінальною стадією, та потрапляння до Дивізіону A Ліги націй 2018-2019 додали штрихи для формування загальної картини. Янне виявився самодостатнім фахівцем, з притаманною поведінкою і стержнем, здатністю відстоювати свою точку зору. Принаймні, так здавалося до недавніх подій.
Два дні тому Златан Ібрагімовіч пустив сльозу на передматчевій пресконференції з Грузією — нападник був відсутнім у лавах “синьо-жовтих” майже п’ять років. Історія з камбеком, заплаканим сином та боргом перед батьківщиною — все це, безумовно, справляє красивий ефект. Мабуть, навіть найпалкіші хейтери співчутливо захитали головами: так, Ібра — пафосний мудила, але ж і він, як бачить Бог, має серце.
:focal(986x870:988x868)/origin-imgresizer.eurosport.com/2021/03/22/3016264-61881008-2560-1440.jpg)
Можливо, форвард “Мілану” щиро “вдарився” у сентиментальність. Однак глобально швед — підлий лицемір. Ми не відкрили Америку, проте тут важливий контекст: впродовж усього часу, відведеного на перерву у збірній, Ібрагімовіч нещадно воював з Андерссоном та критикував колишніх партнерів.
Вище ми мимохіть перерахували заслуги Янне, однак не вказали найголовніше: наставник позбавив команду ібразалежності. Не просто від футболіста, який, перебуваючи на полі, перетягував на себе уявне простирадло, а особистості, здатної формувати потрібну думку громадськості. Версія Ібрагімовіча кінця нульових-середини десятих була корисною, та все-таки з якостями паразита — люди, причетні до бодай-яких звершень “тре крунур”, автоматично відштовхувалися на задній план. Та Швеція й не здогадувалася, як це існувати без одіозного крадія великів — подякуємо Гамрену, на чиїх сідницях стовідсотково набита татуха з фейсом Златана. Ну а хто ж ще постійно рятував сраку цього генія стратегії?
Андерссон прищепив добре призабуте відчуття колективності — поняття, абсолютно не сумісного з філософією Ібрагімовіча. Він — вожак, ментор, лідер (називайте як хочете), який завжди повинен бути у епіцентрі. Хтось скаже, що ми несемо нісенітницю, мовляв, он “Мілан” певний час непогано обходився без скандинава і справно набирав очки. Проблема у тому, що збірна — не клуб, а середовище, де ресурси часто бувають обмеженими. Янне налагодив механізм, та тепер (добровільно-примусово?) покладається на деструктивний елемент.
Не вірите? Варто було тренеру стати біля керма “синьо-жовтих”, як журналісти за вказівкою зірвалися з ланцюга. Готові побитися об заклад, якби не він, то Ібрагімовіч вже давно б повернувся.
“Це дивні запитання, тому що я не знаю, чи захоче грати Златан чи ні. Я не розмовляв з ним і поняття не маю, що буде далі. Коли я прийшов у збірну, чітко розумів, що ми відкриваємо нову главу в історії шведського футболу. Златан був хорошим капітаном і великим футболістом, але і інші гравці внесли свій вклад у загальну справу. Тому я сказав хлопцям: “Забудьте про те, що було раніше. Неважливо, яким було минуле — хорошим чи поганим. Мене це зовсім не хвилює. Ми встали на новий шлях. Як ми його пройдемо, залежить тільки від вас. Ми починаємо з чистого аркуша”,
розповів Андерссон.
Комбінаційний, варіативний футбол, впевнено пройдена дистанція у відборі до ЧС втихомирила вболівальницький контингент. “Майбутнє шведського футболу надзвичайно світле. Навіть Златана Ібрагімовіча” — рясніли подібними заголовками шпальти газет. Все було тихо і мирно, поки “тре крунур” не опустили на рівень ширінки Італію — Златан миттєво активізувався, ще тоді запропонувавши свої послуги. Ну як активізувався? Видав пафосний допис у соцмережах: “Я їду на чемпіонат світу. Кубок світу без мене — це не Кубок світу”. Схоже, форвард сподівався, що Янне відреагує на провокацію, але той навіть не повів бровою — а навіщо?
Коли ж репортери таки допекли, то Андерсон не добирав слова:
“У моєму світі Златан покинув збірну. Це неймовірно, що гравець припинив виступи ще півтора роки тому, але ми все ще про нього думаємо. Господи, нам необхідно говорити про тих гравців, які присутні в команді на цей момент. Ми продемонстрували, як наш колектив добре діяв впродовж кваліфікації. Сьогодні у нас багато героїв. Коли Ібрагімовіч знаходився у складі, ми дотримувалися відмінно іншого стилю. Так, Златан є чемпіоном, але він завершив кар’єру, тому нам довелося знайти нову манеру гри і до неї адаптуватися”.
Склалося враження, що Ібрагімовіч хворіє якимсь невиліковним роздвоєнням особистості. У листопаді 2017-го він сказав: “Моя історія зі Швецією закінчена. Але ми подивимося, як воно буде далі. Було б здорово поїхати в Росію”. О’кей, ти невизначений, хочеш приносити користь. Але обов’язково після цього залишати їдкі коментарі?
Під час ЧС-2018 Ібра не оминув нагоди, щоб щось “зліпити”.
“Я міг би зробити цю збірну Швеції сильнішою”.
Сильнішою? Наскільки сильнішою? Андерссон дістався до 1/4-ї, про що Швеція Ібрагімовіча могла лише мріяти. Не будемо лукавити — центрфорвард став чвертьфіналістом Євро-2004, але то інший турнір з відмінним на той момент форматом. В решті випадків Златан не досяг нічого прикметного — традиційні обсери на груповому етапі.
“За всієї поваги, скільки матчів Берґ не забиває? 20? І він, як і раніше в збірній! Мене ж критикували вже після кількох матчів без голів. Говорили, що я недостатньо забиваю”.
Тут Ібрагімовіч атакував Маркуса Берґа, не розуміючи, чому його колишній колега потрібен Андерссону. Максимально некоректний, свинський вчинок. За результат, підбір виконавців, атмосферу, насамперед, відповідає тренер — якщо він вважає правильним використати того чи іншого гравця, то чому б це не зробити?
Берґа дійсно складно назвати взірцем ефективності: він не відзначається стабільністю, грає “ривками” і довго пристосовується. “Дерево”? Всім би таку “дерев’яність” — швидше скілл імені Олів’є Жиру. У відборі до ЧС-2018 Маркус відвантажив 8 м’ячів (5 місце у бомбардирському заліку), знадобився і у гонитві за путівкою на Євро-2020, зараз носить капітанську пов’язку. У чому проблема?
“Не знаю, чи читав він тоді шведську пресу, але я отримував дуже багато критики за відсутність голів. Але я розумів, що це частина життя. Потрібно шукати баланс і вірити в себе, старанно працювати, і тоді ти отримаєш те, що заслуговуєш”,
парирував Берґ.
Нещодавню кампанію Ліги націй Швеція відверто провалила. Андерссон дістав добрячих лящів, не впоравшись з Францією, Хорватією і Португалією, внаслідок чого понизився до Дивізіону B. “Синьо-жовті”виглядали розгублено і наостанок були розбиті “галльськими півнями” 2:4.
“Яка довбана клоунада. Ще один доказ. Некомпетентні люди на неправильних позиціях душать шведський футбол”,
хутко виліз Ібрагімовіч.
Ага, “некомпетентні люди”.
Не всі до цього часу розуміють, навіщо УЄФА взагалі вигадала Лігу націй. Зрозуміло, що для викачки бабок завдяки трансляторам, але ми трохи не про те. Самі тренери сприймають це дійство як тренувальний майданчик, спосіб утримати тонус. Якби громадськість так сильно хвилювалася, то той же Йоахім Льов давно б був пиждженим та стріляним, як заповідав Кузьма. Формально нічого не змінилося — Швеція не втратила репутацію, просто має нагоду переосмислити помилки. Все.
Андерссон роками тримався гідно та вів свою лінію. Ібрагімовіч докучав, писав неоднозначні твіти у стилі “Скоро побачимося”, обсирав, ганьбив та провокував. Тому його поява у стані “тре крунур” викликала лише невимовний біль та жаль. Це, зрозуміло, суб’єктивна думка, проте прикро бачити, як один спеціаліст, у якому культивувалася стійкість і принциповість, зламався.
Ви зауважите — а хіба Златан не заслужив? Карім Бензема теж перебуває у вогняній формі, виграв купу медалей, однак вперто ігнорується Дідьє Дешамом. У Швеції скромніші можливості, тому їхні звитяги оцінюються стократ, команда жива і знає, що нічого не втрачено. Тепер нас не покидають думки конспірологічного характеру: таке враження, що Янне Андерссона “попросили” піти назустріч. Шведська преса говорить про це неохоче, але й такий сценарій має право на життя — мовляв, постійна критика таки допекла функціонерам.
Так, Златан повернувся. У Твіттері новий пост:“Повернення Бога”. Ох, буде тяжко.
The return of the God @svenskfotboll pic.twitter.com/hQThIdWRY0
— Zlatan Ibrahimović (@Ibra_official) March 16, 2021
Колись Вінстон Черчилль сказав: “Дурна та людина, яка ніколи не міняє свою думку”. Золоті слова, правда. З іншого боку, хочеться, щоб були і ті, хто незламний та впертий. Таким був Янне Андерссон. Робимо акцент на слові “був”.
