Якщо хтось ще очікує, що футбол повернеться до “нормальних” цін – досить на це сподіватися.
Навесні коронавірус поставив під сумнів звичний стан речей у світі футболу. Деяким клубам навіть довелося боятися за своє виживання під час карантину, оскільки не всі телетранслятори платили гроші за ігри, яких не було. Футбол відновився, і якщо проблема з телебаченням більш менш вирішена, то дозволу на стовідсоткову заповнюваність стадіонів і досі ніде нема.
“Футбольному ринку пора змінюватися. Європу чекають невтішні висновки, якщо проігнорувати коронавірус. […] Це лише початок глобального перевороту у спортивних економічних процесах. Нинішній ринок досягнув пікової форми і зобов’язаний трансформуватися. Інакше слід чекати моменту, коли уявна мильна бульбашка таки лусне”,
писав у квітні наш Павло Кушнєрук, очікуючи повернення цін на гравців до більш-менш адекватного рівня.
Та не тільки він, а й закордонні спеціалісти, такі як KPMG чи CIES Football Observatory очікували дефляцію. Але наскільки правильними виявилися їхні прогнози?
Чи зменшилися витрати клубів на трансфери?
Для відповіді на це запитання ми поглянемо на дані топ-5 чемпіонатів Європи. Чому топ-5 без рідної УПЛ? Тому що у нас ці дані не заведено розкривати, та і клуби переживають кризу не з весни 2020, а з часів початку війни на Донбасі.
Так ось, чотири з п’яти європейських топ-ліг дійсно позатягували паски, витративши близько півтора мільярда фунтів (довіримося числам The Guardian). На такий крок, звісно ж, не пішла англійська Прем’єр-ліга, витрати сягнули 1,45 млрд (торік було 1,4 млрд). В сумі ж топ-5 чемпіонатів цього року в міжсезоння витратили 2,98 млрд фунтів, що не йдуть ні в яке порівняння з торішніми 5 млрд чи хоча б 4,2 млрд, що були позаторік.
Чи змінилися ціни на гравців?
Це запитання, на яке неможливо відповісти однозначно, оскільки ніхто не може знати, купив би “Челсі” без коронавірусу Кая Гаверца за 80 мільйонів євро, чи “Баєр” таки отримав би 100+ мільйонів, про які писали в пресі зимою? За Тімо Вернера ті ж самі “сині” виплатили його клаусулу в 53 мільйони європейських грошиків, за 50 мільйонів євро змінили клуби цього літа Бен Чілуелл та Мауро Ікарді, трохи дешевшими вийшли Лерой Сане і Натан Аке.
Далі – то вже суб’єктивні думки кожного, переплатили чи недоплатили за конкретних гравців. Якщо брати вищенаведених, то, можливо, “Лестер” без “корони” виторгував би за Чілуелла на 10-15 мільйонів більше, а ось ціна на Аке виглядає надмірною навіть у нормальних умовах.
Як змінилася природа ринку?
Хоч УЄФА і пообіцяв клубам певні послаблення з фінансовим фейр-плеєм через коронавірусні трабли, на ринку проявляється багато тенденцій, пов’язаних саме з дотриманням ФФП.
Тут варто трохи пояснити, як рахуються трансфери в бухгалтерських звітах клубів при перевірці, чи дотримувалися вони фінансового фейр-плею. Вартість трансферу розподіляється рівними частинами на кількість років у контракті футболіста. Отримане число підсумовується із зарплатою гравця, утворюючи таким чином щорічну вартість футболіста.
Наприклад, якщо за умовного Мауро Ікарді заплатили 50 мільйонів євро, а він підписав п’ятирічний контракт із зарплатою, скажімо, 10 мільйонів євро на рік, то “ПСЖ” п’ять років вписуватиме в ФФП-декларацію по 20 мільйонів євро на Мауро, а не впише всі 50 млн в один звіт.
Два трансфери між клубами із завищеними цінами
Найяскравішим прикладом є перехід Артура Мело в “Ювентус” за 72 млн євро (+10 млн бонусами) та зворотній трансфер Міралема П’яніча до “Барселони” за 60 (+5) млн. Зрозуміло, що ці гравці не коштують таких грошей, але ключовим моментом в цій історії була різниця між вартістю гравців. Чому не просто “Артур = П’яніч +12 мільйонів”? Тому що гроші від трансферів вважаються “релевантним доходом” футбольних клубів, і чим більший такий дохід, тим менше питань буде в УЄФА щодо ФФП.
По такій же схемі Рубен Діаш долучився до “Манчестер Сіті” за 62 мільйони фунтів, а Ніколас Отаменді натомість перейшов у “Бенфіку” за 14 мільйонів.
Прощання заради економії на зарплаті
Чого тільки не зробиш, щоб скоротити витрати на зарплати гравців. “Барселона”, відзначилася і тут. “Синьо-гранатові” виперли з клубу Луїса Суареса, віддавши його в “Атлетіко” за “дякую” та 6 мільйонів потенційних бонусів, Артуро Відаль пішов в “Інтер” за мільйон (та й той міланці виплатять частинами), а Іван Ракітіч повернувся до “Севільї” за півтора мільйони євро.
Клас цих гравців, безумовно, куди вищий їхньої трансферної вартості, але проблема була у високій зарплаті. Той же Суарес отримував 14 мільйонів “чистими”, що для “Барси” означало необхідність платити близько 28 млн на утримання уругвайця – податки ще ніхто не відміняв.
Так само “Ювентус” сказав “чао” Ґонсало Іґуаїну. Нападника, за якого чотири роки тому в Неаполь відправили 90 мільйонів євро, тепер відпустили безкоштовно за рік до закінчення контракту – аби тільки не платити зарплату.
Оренди з обов’язковим викупом
Це фішка, якою італійські клуби активно користуються уже кілька років. Гравець приходить за відносно невеликі гроші зараз, але потім треба доплатити значно більше.
“Ювентус”, наприклад, орендував у “Фіорентини” Федеріко К’єзу. Зараз турінці заплатять лише 3 мільйони євро, ще 7 мільйонів у наступному сезоні, а потім ще 40 млн за викуп гравця. Опція викупу стане обов’язковою при дотриманні хоча б однієї з чотирьох умов. Одна із них, а саме перша, що “Юве” займе місце в топ-4 чемпіонату Італії протягом цих двох сезонів. Та ж “стара синьйора” позичила у “Атлетіко” Альваро Морату за 10 мільйонів – але в цьому випадку викуп не обов’язковий, а лише за бажанням, за якихось там 45 мільйонів зверху.
Сандро Тоналі в “Мілан”, Мараш Кумбулла в “Рому” – це все оренди такого типу.
Трансфери в кредит
Уболівальники “Ліверпуля” цього разу немало нервували через відсутність трансферів: чемпіон Англії – і той не міг дозволити собі 30 мільйонів на Тіаго Алькантару. Та потім “червоні” швидко оформили перехід не тільки іспанця, а й Діоґу Жоти із “Вулвергемптона”, а сума трансферів перевищила 60 мільйонів фунтів.
Звідки такі гроші у клубу, який говорив, що грошей на трансфери немає? Все просто: розстрочка. За Тіаго відразу заплатили тільки 5 млн, за Жоту – ще менше. “Вулвергемптон” же, який був готовий віддати Діоґу за 35 мільйонів відразу, завдяки такій схемі отримає на 10 мільйонів більше. Кредит як він є.
То футбол позбавився божевільних сум за ноунеймів?
Ха-ха… Ні. Як ви думаєте, скільки має коштувати талант “Порту”, який награв 182 хвилини за першу команду? Навряд чи ви скажете 40 мільйонів євро, а саме таку суму “Вулвергемптон” заплатив за перехід Фабіу Сілви. 10 мільйонів з цієї суми отримали посередники, причому агенти гравця – лише 30%, а решту – компанія Gestifute, що належить сірому кардиналу “вовків” Жорже Мендешу.
“Там все порішав Жорже Мендеш”, – скажете ви. Та є ще приклад Амада Траоре. Також хлопчина талановитий, за спиною якого 27 хвилин в Серії А. Він переходить в “Манчестер Юнайтед” взимку, бо зараз не встигли оформити всі документи за 30 мільйонів євро.
Оллі Уоткінз та Ріан Брюстер не сказати, щоб були ноунеймами повними – в Чемпіоншипі вони непогано себе зарекомендували. Та все ж, Шип – це не найвищий рівень, а за них “Астон Вілла” та “Шеффілд Юнайтед” не пошкодували 30,8 і 26 млн євро відповідно. Хоча після хет-трику в ворота “Ліверпуля” гроші за Уоткінза вже й не здаються такими аж захмарними.
