“Брутальний Футбол” дослідив екзотичну місцину, де тепер гратиме український нападник.
На минулому тижні в нашому медіапросторі промайнула новина: Борис Тащі приєднався до південнокорейського клубу “Пхохан Стілерс”. Соцмережі відреагували мляво: це взагалі хто такий? Добре, що в коментарі одразу під’їхала пояснювальна бригада ─ мовляв, це саме той чувак, яким нібито колись цікавився “Манчестер Юнайтед”. Красива, нездійсненна байка.
У Борі склалася заплутана кар’єра: він перебував у московському “Динамо” пліч-о-пліч з Андрієм Вороніним, пересікся в “Штутгарті” з Артемом Кравцем, мандрував Чехією і підвалами німецького футболу. Йому явно є що розповісти в якості тревел-блогера, але навряд чи знайдеться справжній привід для гордості ─ як професійний гравець, Тащі не виправдав й дещиці виданих авансів. Найбільше шокувало те, що нападнику лише двадцять сім років, а у футболі він ще з тих часів, коли долар коштував вісім гривень. Отакої!
І ось тепер переїзд до Південної Кореї. Ми вирішили спеціально з’ясувати, де ж це виступатиме наш співвітчизник. Тим паче, “Пхохан Стілерс” не вперше запрошував Тащі і підписав з другої спроби (перемовини велися у 2019-му, але були згорнуті). Дніще чи топ? Як бачите, питання на мільйон.
Наші вже були
Як каже одне прислів’я, українського цвіту ─ по всьому світу. Здавалося б, що за “Пхохан”, з чим його їдять і хто туди поїде? Виявляється, в команді вже був українець ─ Сергій Коновалов. У 1996-му центрхав “Динамо” вирушив у незвідані краї ─ в Києві його не утримували, а багаті азіати вабили шестизначними сумами. Зрештою, сторони потисли руки та оформили дворічну оренду (“біло-сині” в ході перемовин отримали 600 тисяч доларів).
Треба сказати, що відрядження пройшло напрочуд добре: Коновалов полюбився місцевій публіці, ладнав з тренером і партнерами. Що стосується безпосередніх обов’язків, то півзахисник взяв участь у 52 матчах та відзначився 14 влучними пострілами. Чемпіоном не став (колектив стабільно йшов на третій-четвертій позиції турнірної таблиці), зате досягнув успіху в азіатській Лізі чемпіонів ─ двічі підняв над головою відповідний кубок (1997, 1998). У кампанії 1996/97 Сергій відвантажив дубль у ворота мальдівського “Нью-Радіант”, в наступному розіграші засмутив китайський “Далянь Шиде” і м’янмський “Фінанс енд Ревеню”.
“У фінансовому плані умови були кращі, ніж в “Динамо”. Я став фінансово незалежним, підписав хороший контракт. Корейці настільки педантичні і порядні, що готові бути нянькою. Коли привіз дружину і сина Микиту, якому було всього два роки, і влаштував їх у щойно отриману квартиру ─ довелося їхати на збори. У клубі виділили спеціальну людину (хоча це не було прописано ні в якому контракті), яка буквально сиділа на стільці біля дверей квартири і, якщо під час моєї відсутності потрібна була допомога, робила все, що потрібно. Нація дуже привітна, вони робили все, щоб я і моя сім’я відчували себе комфортно”,
пригадав виконавець.
На жаль, прощання з “Пхоханом” вийшло не таким радісним: Валерій Васильович Лобановський наполіг на достроковому поверненні Коновалова і кияни розірвали угоду. Корейці погрожували судом, відмовлялися віддавати трансферні папери, але зрештою конфлікт був вирішений: втрутилися агенти, перетерли з чиновниками, після чого універсал відправився додому.
Найбільш титулований клуб азіатської Ліги чемпіонів
В плані нагород “Пхохану” є чим похизуватися: колектив виграв п’ять золотих медалей чемпіонату, чотири кубки Кореї та два кубки корейської ліги. По правді “Стілерс” є куди рухатися ─ на домашній арені останні роки тащить “Чонбук Хюндай Моторс”.
Втім, на міжнародному поприщі всі заздрять нашим героям ─ окрім двох трофеїв Ліги чемпіонів АФК, взятих разом з Коноваловим, чергова чашка була добута в 2009-му ─ “Пхохан” поклав на лопатки “Аль-Іттіхад” з рахунком 2:1. І це рекорд ─ “Аль-Хіляль”, ще один саудівський клуб, має аналогічну кількість регалій, але він чотири рази поступився у фіналі. “Стілерс” же б’є зі стовідсотковою влучністю ─ ось на кого треба заряджати ординар.
Свого часу в команді грали ще один упеелівець та колишня зірка симулятору FIFA
Попри високий статус, “Пхохан” не радує солідними трансферами: тут ви не побачите престарілих зірок світового масштабу. Як показує практика, корейці діють в найкращих традиціях УПЛ і переважно комплектують склад за рахунок вільних агентів. Так, приїжджають бразильці, серби, хорвати, румуни, але клас цих футболістів є, м’яко кажучи, спірним. Щоб хтось вразив, змусив видати благоговійне “ого, я знаю цього типа” ─ ні.
Серед списку гравців можна виокремити кілька імен, хоча не факт, що ви їх коли-небудь чули. Наприклад, у клубі знаходився такий собі Карлос Естебан Фронтіні ─ аргентинський нападник, якого в 2003-му доля завела прямісінько до полтавської “Ворскли”. Латиноамериканець затримався на один сезон, з’явився у 22 поєдинках та забив 5 голів ─ київському Арсеналу” (дубль), “Кривбасу” та ще двічі краснопільському “Явору” в кубку України. В подальшому змінив ряд прописок і навіть сорокарічним не збирається вішати бутси на цвях ─ сьогодні цей дядько, про існування якого ви забудете через п’ять хвилин, захищає кольори “Віла-Нови” з третього бразильського дивізіону. Мощь!
Другий персонаж дещо цікавіший: той, хто давно шпіляє FIFA, точно натрапляв на це ім’я. В середині “нульових” забугорна преса активно розкручувала атакуючого півзахисника “Корінтіанса” Лулінью. Хлопець непогано себе зарекомендував, подобався підростаючій аудиторії, тож неминуче був відзначений компанією “Electronic Arts”.
Прикметно, що в FIFA 07 (любов на все життя) півзахисник з рейтингом 74 володів потенціалом 91. Нічого собі! Менші віртуальні перспективи мали Ар’єн Роббен, Карлос Тевес, Сеск Фабрегас, Андрес Іньєста, Ріо Фердінанд та купа інших “бістів”, від згадки яких відвалюється щелепа. Дуже іронічно, що остання поява Луліньї в стимуляторі була датована FIFA 18 ─ там бразильцю присвоїли рейтинг 73.
Як ви здогадалися, реальність виявилася невблаганною ─ плеймейкер пробував закріпитися в Португалії, провалився, не використав ряд нагод, щоб довести профпридатність на тривалій дистанції, і був вижбурнутий на узбіччя професійного футболу. А як ще назвати кіпрський “Пафос” чи японську “Джубіло Івата”? В квітні Луліньї “стукне” 31, нині він безробітній і є непоганим кабанчиком ─ якраз піде на Великдень.
Клуб у власності металургійного магната
Може виникнути відчуття, що “Пхохан” дотримується вимушеної скромності, як то кажуть, живе від зарплатні до зарплатні. Якщо копнути глибше, то все виглядає не так: клуб, безперечно, не транжирить, однак міг би це собі дозволити. З самого заснування (1973 рік) проєктом володіє приватна компанія “POSCO” ─ найбільш прибуткова металургійна контора Азії та одна з ключових на міжнародному ринку.
Серед послуг: виготовлення металопрокату та сталевих виробів, будівництво промислових і житлових комплексів, виробництво електроенергії, операції з сировиною і так далі. За попередніми оцінками акції “POSCO” коштують 60-70 мільярдів доларів. Тепер зрозуміло, чому до “Пхохана” приклеєне “Стілерс”?
Виникає резонне питання: то чого ж тоді команда не наповнена відомими футболістами? В корпорації не бачать сенсу відвалювати бабки за дороговартісних легіонерів, які сприймають Азію як банальне місце для наживи. Китай подав поганий приклад і, до речі, тепер розплачується за помилки. До того ж “Пхохан” й так дає результат і, як правило, не падає нижче відведеної планки. Краще інвестувати в інфраструктуру, школи, молодь, ніж довіритися сумнівному заробітчанину, ласому до грошей і водночас не готовому пахати на полі. Ось взірець для наслідування, а не всілякі Катари, Емірати і Китаї.
Постскриптум
Відповідаємо на питання, поставлене на початку статті: дніще чи топ? “Пхохан Стілерс” ─ доволі симпатична, самобутня команда, зі своїми поглядами і філософією. А ось хто дніще, то це Борька Тащі ─ був би хорошим футболістом, виступав би у відповідному чемпіонаті. Не сприймайте це як претензію ─ життя розклало все на свої місця.