Тут не буде аналітики, тактики, xG, лонґболів та іншого мракобісся, яким люблять хизуватися “иксперти” і недороблені “ґіки”. Хіба люта дічь, запакована у звичайнісіньку статтю на “БФ”.
Чемпіонат Франції — об’єктивно найпередбачуваніший із топ-п’ятірки. Відповідь очевидна: там є “Парі Сен-Жермен”. Іграшка шейхів нагадує Сонце, в якому зосереджено 99,86% маси всієї нашої системи. Не складно здогадатися, які крихти відведені на решту небесних тіл — в конкретному випадку на всілякі ніцци, брести, німи чи монпельє. Це саме той випадок, коли в середині нульових в тебе на руках простенький Siemens, а однокласник-мажорчик світить новенькою Nokia N73 — так і хочеться рознести масну і самовдоволену пику, або ж тупо провалитися крізь землю.
“ПСЖ” не люблять і щиро радіють, коли в команди виникають проблеми. Якщо викреслити події поточного сезону, то скептики, схрещені з диванними експертами, покрутили б пальцем біля скроні: які, в біса, труднощі? О’кей, в Лізі чемпіонів, але ж не на домашній арені. У всіх бувають невдалі періоди, водночас часто-густо з канави вилазять вискочки, які нібито на щось претендують, а потім все одно “зливаються” — хіба не класика жанру?
Так, в сезоні 2016/17 був “Монако”, але це виняток із загальної практики. Причому не унікальний: російська елітка, зібрана в князівстві, відвалила чималеньку суму, перш ніж прийти до реального результату. Інша справа, що проєкт виявився недовготривалим, загалом через некомпетентний менеджмент, який у гонитві за наживою розпродав ключових гравців і призначив фізруків типу Тьєррі Анрі. Але “Ліон”, “Марсель”?.. “ЛІЛЛЬ”?
“Доги” лідирують в турнірній таблиці Ліги 1 і в кількох кроках від сенсаційного тріумфу. Звичайно, знайдуться ті, хто нехтує подібним розкладом: мовляв, “Лілль” — не такий вже й сильний, просто парижани займаються фігнею і з власної волі віддають національне золото. Абсолютна нісенітниця, пропагована особами пубертатного періоду, для яких найважливіше мірило якості — скіл із FIFA. Зараз ми доведемо, чому “Лілль” — однозначно ван лав. Але дивитимемося через призму порівнянь з “ПСЖ”.
Крістоф Галтьє мало відрізняється від Маурісіо Почеттіно
Якщо вас розбудити о четвертій ранку, ви нізащо не згадаєте, як звати керманича “догів”. А він, між іншим, нічим не поступається хваленому Маурісіо Почеттіно. Унікуми, які дружньо мастурбують на ютубних королів тактики, скажуть — ви що, з глузду з’їхали? Це ж Почеттіно, з яким “Тоттенгем” дійшов до фіналу Ліги чемпіонів! Сталася настільки нетривіальна подія, що довелося перевзуватися у повітрі, а дехто взагалі з радощів набив татуху.
Публіка любить красиві історії, а от статистика фіксує лише сухі цифри. Ну дісталися “шпори” до вирішального матчу за трофей і що? Так, продемонстрували красивий футбол, вибивши “Манчестер Сіті” та амстердамський “Аякс”. Що далі? Всі лаври отримав “Ліверпуль”.
Свого часу Почеттіно збудував міцний колектив, але не викорінив менталітет вічних аутсайдерів. Якби ви не охали та не ахали, пригадуючи гру лондонців дворічної давнини, глобально “Тоттенгем” залишався дніщем. Поки безмозкі хом’яки сиділи біля телеекранів з роззявленими ротами — “ги, диви який пас на Кейна” — інші суперники методично брали кубки та чемпіонства. Саме той компонент, який і повинен засвідчувати крутість. І не кричіть, що аргентинцю завадили обставини, нестача коштів, зумовлена скупістю Деніела Леві, і так далі, бо ми одразу тицьнемо пальцем на “Лестер Сіті” зразка 2015/16.
З іншого боку, яка команда — такий і тренер. До переїзду в “ПСЖ” Маурісіо не міг бодай чимось похвалитися. Ну, зате тепер має у активі Суперкубок Франції. Якби у фахівця не було бекґраунду, пов’язаного з парижанами, ми б подумали, що він спеціально подався до Ліги 1, щоб нарешті скинути з себе тягар лузера. Це як незайманий хлопчина, який готовий позбутися цнотливості з будь-ким, аби тільки перестали сміятися сусіди по гуртожитку. Пиши коментар, якщо жиза.
Що стосується Галтьє, то і він напрацював на один титул: Кубок французької ліги, взятий “Сент-Етьєном” впродовж кампанії 2012/13. І де принципова різниця? Зрозуміло, що Почеттіно очолив “червоно-синіх” по ходу сезону, але ж у його руках зібрана така міць! Що не заважає “Ліллю” опускати прямого конкурента на рівень ширінки і йти першим.
“Парі Сен-Жермен” — концентрація бидла
Адекватним людям не може подобатися “ПСЖ”. Безперечно, клуб згуртував зірок першої величини, які знають, як поводитися з м’ячем. Однак добрій частці цих імен насрати на спортивний принцип та етику: пригадайте лишень, яке шоу влаштував Анхель Ді Марія у нещодавньому матчі проти “Манчестер Сіті”. Наступивши на ногу Фернандінью (ще тому красеню), вінґер показав суміш безпорадності та повадок класичної гопницької субкультури. Ну, авжеж, воно ж звикло, що в Лізі 1 мало хто чинить опір, там можна обіграти суперника з ампутованою ступнею. А тут — “МС”, без прогалин і з сухою спідньою білизною.
Ді Марія, Марко Вератті, чию любов до нічних клубів та алкоголю давно обсмоктують газетярі, Мбаппе з синдромом “цяцькайтеся зі мною, я — офіґезний” — зборище моральних інвалідів, знахабнілих від безкарності. І, ясна річ, очолюваних Неймаром: спектр емоцій цього чувака варіюється від слізних вистав до перформансів, супроводжуваних кулаками. На початку квітня ми вже побачили “чемпіонську” гру бразильця: після того, як “ПСЖ” поступився “Ліллю” з рахунком 0:1, найдорожчий виконавець в історії влаштував сутичку в підтрибунному приміщенні. Бачте, Нею не сподобалося, що суддя вилучив його через відвертий поштовх захисника “догів” Тьяґу Джало. Чому б не продовжити з’ясування стосунків?
Парижани біснуються, оскільки не в змозі змиритися з нинішнім становищем. Ви хотіли б бачити таким лідера Франції? Поведінка ОЗГ “Катар” різко контрастує з позицією “Лілля”, який зціплює зуби, не вимахується на камеру, не викидає привселюдно сміття і б’ється від поєдинку до поєдинку. Бляха, команда настільки інформаційно бідна в очах жовтої преси, що й нічого сказати — все сховано за сімома печатями. І правильно.
Чи має це відношення до спортивної складової? “Доги” тримаються з гідністю, що засвідчує психологічну стабільність та стресостійкість — не останні нюанси, що впливають на гравця, а значить, загальні досягнення. Для прикладу візьмемо Неймара: цьогоріч в Лізі 1 він отримав 5 “гірчичників”, 2 з яких трансформувалися у червону картку, і в 3 зустрічах “ПСЖ” програв — “Марселю”, “Ліону” та, власне кажучи, “Ліллю”. Якщо ти не бидло, то менше порушуєш, провокуєш, створюєш епізоди, якими може скористатися опонент.
Що ми маємо в підсумку? “Червоно-сині” пропустили 27 м’ячів, “Лілль” — на 5 менше. Між іншим, у цьому аспекті банда Крістофа Галтьє лідирує в першості: добре організований, вишколений і без страху в очах — як наслідок, мінімум ризиків.
Постскриптум
Ви можете подумати, що ми знущаємося над “Парі Сен-Жермен”. І так, і ні: клуб давно сидить в печінках зі своєю гегемонією, а вболівальницька душа “ждет перемен”. Багато хто підсвідомо/свідомо ненавидить багатіїв та автоматично підносить тих, хто кидає виклики закоренілим правилам. “Лілль” справедливо перший, тому що зібраний, давно не обтяжений єврокубками, мав час перегрупуватися, розставити акценти; Галтьє вже четвертий сезон керує “догами” і майстерно скористався слабиною, допущеною “ПСЖ”: зміна тренера, відверта недооцінка внутрішньої картини (ну а хулі, завжди ж вигравали) дали про себе знати. Та хіба це має турбувати “Лілль”? Аж ніяк. Як казав класик, “ваши проблемы — ваши ожидания”.
