Ох, не думав я, що буду колись виступати адвокатом “Ювентуса”. Але після таких статей доводиться врівноважувати кислотний баланс на сайті.
Треба сказати, що відбілюванням “Юве” є кому займатися, люди за це ще й отримують непогані гроші. Тому я зосереджуся саме на деяких кривих аргументах Паші, які більшою мірою вказують на палаючий пердак автора, ніж на дотепну аналітику.
По-перше, мушу визнати, що “Юве” дуже успішно запалив маяк у морі ґлорів, підписавши в 2018 році Кріштіану Роналду. Особисто для мене це було розчаруванням, так наче твій найкращий бро почав мутити з пафосною сучкою (даруйте це сексистське порівняння). Ні, Кріштіану — крутий гравець і не раз доводив значимість для будь-якого клубу, за який виступав. Але коли “Ювентус” відіграється в “Атлетико” з 0:2 хеттриком Роналду, ніхто вже не згадує, як за рік до того б’янконері відіграли (хоча й із іншою розв’язкою) три м’ячі у ворота команди Роналду. Словом, блиск і еґо португальця передбачувано затьмарили командну гру “Ювентуса”. Але що вдієш, “Юве” справді перетворюється на пафосну сучку з хіпстерським лоґо, яку тепер соромно підтримувати в пабах на районі.
По-друге, треба частково погодитися з критикою поведінки “Ювентуса” перед матчем із “Наполі”. В моїй системі футбольних цінностей такі дії мають однозначний показник “мінуса”. Але чому частково? Тому що це Італія, це Турин — Неаполь, тому що тут у публічному просторі в принципі рідко працює раціо і частіше все робиться для емоційного ефекту. Кальчо не для чесних, так сказать. Хочеш брати участь — частіше мий руки. Інакше кажучи, “Юве” бикує так, як бикують інші багаті команди Півночі. А хто там зараз при грошах? Ну власне. Ми звикли до італійського тривладдя і без нього нам сумно. Але це не проблема “Юве”, як відомо.
Так ми поступово дійшли до смішних закидів типу “Ювентус набрид своїми перемогами”, “Ювентус не виграє реальних трофеїв”. Почну з першого, бо це навіть закидом назвати важко. Кінцівка минулого сезону в Серії А — це просто фрік-шоу талантів. Нагадаю, що під час паузи в чемпіонаті “Юве”, “Інтер” та “Лаціо” сиділи одне в одного на голові з різницею в кілька очок. В 12 останніх матчах чемпіонату “Ювентус” зазнав 4-ох поразок і 2-ох нічиїх. Провал? Провал. Як цим скористалися “Інтер” та “Лаціо”? “Інтер” — 4 нічиї і 1 поразка, “Лаціо” — 6 поразок і 1 нічия. Браво, це достойна трійка лідерів. Єдине, чим може тут пишатися “Інтер”, то це тим, що він завдав поразки “Аталанті”, не давши “селюкам” взяти срібло.
І це був перший за десятиліття сезон Серії А, який варто було транслювати за кордон. Згаданий у статті скандал кальчополо дуже сильно підкосив весь італійський футбол, а судові історії Берлусконі завдали вирішального удару інтризі в чемпіонаті. Оновлений “Юве”, що попри ганебне заслання у Серію Б і скасовані чемпіонства зберіг у складі Буффона, Дель П’єро, Недведа, Трезеґе та Каморанезі, пройшов нелегкий шлях до вершини і, скориставшись слабкістю принципових суперників, почав правити балом. Навіть провальний старт восени 2015 року, коли до 25 туру “Юве” не міг дістатися першого місця, не завадив команді виграти скудетто.
З іншого боку, безбарвну гру “Ювентуса” при Саррі неможливо ігнорувати. І виступ туринців у Лізі чемпіонів 2019-20 не є винятком. Але ж камон, де ти, друже-хейтере, був раніше? Поразку від “Аякса” зразка 2019 року не можна записувати в провал, амстердамський клуб упевнено йшов до фіналу по трупах ґрандів і тільки якимось магічним прокляттям Моури пропустив туди “півників”.
За рік до того був “майже камбек” та мемебельний пенальті від “Реала”, і якщо говорити про нього без насмішки і вершкового ґлорства, то чи справді таким очевидним він був у тій ситуації? Ох, не знаю. Що вже казати про сезони 2015 і 2017 років, коли “Ювентус” при всіх косяках у грі був фактично найкращою командою Європи зі своєю чисто туринською кармою програних фіналів. Словом, можна стібатися з “Юве” через його міжнародну безталанність, але згадані поразки в єврокубках не були ознаками недооцінки суперника чи якоїсь італійської беззубості.
Щоб компетентно прокоментувати перехід Іґуаїна, мушу спершу взяти в бібліотеці книжку “Топ 1000 трансферів у Серії А, що підпалили пердаки відданим фанам”. Можливо, ця історія навіть потрапить в оновлене видання, але навряд чи буде у сотні лідерів.
Ось така псевдоаналітика, малята.
