“Фекали”, “недоклуб”, “кусок гівна” – це все назви, які закріпилися за клубом в останні сезони у вболівальницькому середовищі України. І, знаєте, в цьому є якась істина. Вболівальники цієї версії “Львова”, не біжіть одразу писати гнівні коментарі. Я не хейтерка клубу, але поясню сьогодні по фактах. Всі знають, що репутація у містян жахлива, а чому так трапилося – з’ясуємо у цьому матеріалі. Причин назбиралося багато і всі вони вагомі.
Причина перша. Скандальна “рокіровка”, або Інструкція по віджиманню місця в УПЛ
Травень, 2018 рік. “Верес” грає останній матч у сезоні УПЛ з “Маріуполем” на стадіоні “Україна”. Тоді ще офіційної інформації про скандальну аферу не було, але чутки ширилися, на обличчях вболівальників було нерозуміння та німе питання: “Це правда? Такого не може бути”. На жаль чи на щастя, виявилося, що інформація достовірна і в цирку під назвою “УПЛ” можливо просто помінятися клубами із різних ліг та грати собі далі без проблем. “Львів” із другого дивізіону піднімається у вищу, а “Верес” – опускається на їхнє місце. Помінялися ТОВками, ручками помахали одне одному і попрощалися, залишивши за собою слід хайпу, шоку, абсурду, істеричного сміху, нерозуміння та ненависті. Це тавро до сьогодні нависає над клубами.
Богдан Копитко вміло віджав своє місце під сонцем. Спочатку він був звичайним спонсором рівненського “народного клубу”: у 2017 співзасновником, а в 2018 – вже президентом.
Ми маємо спільну мету і спільну відповідальність за долю Народного клубу “Верес”. Переконаний, що разом ми досягнемо поставлених задач і побачимо червоно-чорні кольори на єврокубкових футбольних аренах.
Б. Копитко
“Верес” творить казку і за 2 роки проходить шлях від Другої ліги до УПЛ та займає там 6 місце. Стадіону немає, бази немає і інфраструктури також немає. Ось тут Копитко і побачив реальний шанс перевезти команду до Львова. Це сталося і наслідки ми знаємо. А все через що? Просто в один момент багатий підприємець вирішив, що хоче свій клуб у рідному Львові, аби довести другові Петру Димінському, що зможе без “Карпат”. А ви, рівняни, беріть ТОВку “Львова”, десяток наших футболістів, сідайте в автобус і їдьте зі своє “народною командою” куди подалі. Як-то кажуть: “Попутного вітру тобі в сраку!”. Наостанок кинув: “Зі свого боку хочу зазначити, що ми й надалі будуватимемо дружні стосунки з рівненським клубом і футбольною спільнотою”. А ви, чоловіче, вмієте жартувати.
Причина друга. Сумнівний президент з кримінальним минулим та підозрою у незаконному експорті лісу
Богдан Копитко – неоднозначна особа. З однієї сторони – це успішний бізнесмен, який має у своїх активах “Львівський холодокомбінат”, відомий під брендом “Лімо”. Також у його власності чимало фірм-забудовників. Так, одна із багатоповерхівок, зведена незаконно компанією Копитка, уже знесена у Львові. Ввівши ім’я Богдана Копитка в Ґуґлі, наштовхуємось на історії про його кримінальне минуле і теперішнє. На офіційному сайті клубу довгий час біля імені президента клубу стояла іконка без фотографії, поки її не прибрали зовсім. То хто ж такий Богдан Копитко насправді?
Президент “Львова” міг би без проблем стати головним героєм фільмів про українську мафію та лихі 90-ті. Досьє на сайтах про український криміналітет розповідають, що під час служби в армії наш герой був одним із учасників бійки, за що і має у своєму “багажі” судимість. Після цього потрапив у відому львівську бригаду “Завіні”. Керівника Ореста Завінського вбили у 1994 і Копитко створив власну групу. Її членів звинувачували у різних кримінальних повинностях. 90-ті пройшли і пан Богдан вступив в ряди чесного бізнесу.
Але пристрасті тих часів супроводжують львівського бізнесмена і у 21 столітті. 29 серпня 2016 року біля Старого Села пролунав вибух під одним із трьох автомобілів. Транспортний засіб перекинуло і тут із засідки почали стріляти з автоматів та кулемета. Випущено 120 куль. Для мене, як людини із покоління Z, такі ситуації дикість. Люди, у вас все добре? У результаті таких “рішаловок” загинули троє охоронців. Автомобіль, в якому сидів Копитко, їхав третім, тому зумів вивернути і втекти від нападників. Пощастило. Пізніше поліцейські знайдуть ще 2 закладені міни та невикористаний гранатомет.
Бажаєте відчути на своїй шкурі – ось відео із машини Богдана Копитка. Із відео зрозуміло, що в Богдана Йосиповичі сталеві не тільки нерви.
За інформацією правоохоронців, організатором замаху на бізнесмена є колишній командир відділення батальйону “Айдар” Дмитро Гаврилюк (у довколакримінальних колах розповідають, що Дмитро Гаврилюк був фактично ватажком “бойового крила” угруповання відомого кримінального авторитета “Вови Морди” – запам’ятайте це ім’я).
До складу організованої ним злочинної групи входили також громадянин Росії та колишній боєць добровольчого батальйону “Айдар”. Причиною замаху на Богдана Копитка слідчі вважають переділ сфер впливу між кримінальними кланами. Зокрема і через забудови, адже фірми Дідуха і Копитка між собою конкурують і тут, а колишні атовці, на жаль, захищають незаконні зведення споруд. Про це детальніше писали наші колеги із Zaxid.Net.
На цьому все не закінчилося. Квітень 2019 року. У Київській області затримали троє чоловіків, які готували вбивство Володимира Дідіуха ( “Вова Морда”). Хотіли розстріляти його з кулемета. Один із затриманих пояснив, що вони приїхали вчинити умисне вбивство бізнесмена. Говорячи про мету, він так і сказав, що “хотіли помститися за вбитих хлопців”. І нагадав про події 2016 року. Цілком ймовірно, що Копитко вирішив зробити хід у відповідь. Принаймні, про це на своїй сторінці у Facebook натякнув тодішній генеральний прокурор Юрій Луценко.
Ще одна причина того, чому Копитко не “пухнастий кролик” – підозра у розкраданні лісу. Журналіст Тарас Зозулінський зробив рослідування, у якому стає зрозуміло, що президент “Львова” причетний до незаконного експорту української деревини :
Сховані в офшорах, англійські та естонські компанії львів’ян Н. Лисого та А. Вороновського, купували у держпідприємств ліс за заниженими цінами. І — перепродували до Європи. За даними слідства, різниця – розподілялася між учасниками схеми, йшла на хабарі керівництву лісової галузі та відмивалася через десяток контрольованих українцями компаній. Двоє виконавців вивели мене на близьке оточення чи не найпотужнішого кримінального авторитета України – Богдана Копитка. Він і проглядається “мозком” та організатором експортної схеми. Саме за контроль над “лісовими грошима” розгорілася кровопролитна війна.
Наразі офіційного підтвердження цьому немає. Але факти говорять про причетність Копитка. Вірити розслідуванню журналіста чи ні – справа кожного. Кримінальне минуле, сумнівна репутація та розбірки у стилі 90-х – таке життя президента “Львова”.
Причина третя. Тяглість до історії? Ні, не чули
Тепер про сюр, тільки футбольний. Клуб плюнув в обличчя вболівальникам і “Вереса”, і “Львова” ось цим абзацом на офіційному сайті клубу:
ПФК Львів заснований 21 червня 2015 року. У дебютному сезоні 2015/2016 років клубу вдалося успішно виступити у чемпіонаті України серед команд Другої ліги (друге місце), а за підсумками змагань у чемпіонаті України серед команд Першої ліги сезону 2016/2017 років – пробитися до Прем’єр-ліги. У вищому дивізіоні ПФК “Львів” два сезони поспіль завершив чемпіонат серед шести найкращих команд. Клубу знадобилося усього три роки, щоб не просто опинитися серед когорти найсильніших в українському футболі, але й закріпитися в елітному дивізіоні та ставити більш амбіційні плани та завдання – вихід до єврокубків. Більше того, з моменту появи і в процесі розвитку клубу в ПФК “Львів” була створена найрозвинутіша на поточний момент змагальна структура в українському футболі.
Я дуже вибачаюся, але ці люди охреніли?! На думку письменників-фантастів офіційного сайту клубу, у 2015 році на стадіоні “Авангард” у Рівному ВІДРОДИЛИ львівський клуб! Щоб ви зрозуміли всю лицемірність і дикість ситуації, зазначимо, що у тому-таки 2015 році Роман Михайлів у Львові відновив старий однойменний клуб, заявивши його на аматорському рівні, в той час, як “Лімо” Копитка став одним з акціонерів “Вереса”. Та на клубному сайті створили свою альтернативну реальність, яку намагаються нав’язати нам всім.
Якщо так можна висловитись, менеджмент “Львова” наклав з великої гори на усіх людей, які підтримували, вболівали і грали за кольори “Вереса”, а також закрили шлях тим люядм, хто готовий був підтримати “Львів”. Адже у місті цей клуб відомий із 1992 року і його прихильників насправді доволі багато. “Львів” зразка 92 року, а потім Кіндзерського зразка 2006-го, мав свій концепт, роблячи ставку на західноукраїнських вихованців, що було патріотично і дозволяло мати свою фан-базу у місті.
Проте, керівники показали, що їм наплювати на історію, тяглість до традицій, вболівальників та їхні почуття і вони вирішили впарити якусь лише собі зрозумілу ахінею. Крім цього, вони взяли емблему клубу зразка 2006-го року, але рік із неї прибрали, залишивши вільне поле. Також перемогу 6:1 над “Карпатами”, яку здобув “Верес”, переписали на “Львів”. Заплутавши всіх, навіть статистиків, які не знають, з якого часу вести цьому клубові лік.
Зневаживши всіх, клуб почав запрошувати пачками іноземних тренерів та сумнівної кваліфікації футболістів, перетворивши “Львів” у помийну яму для своїх експериментів.
Причина четверта. Постійна зміна тренерів
Починаючи з сезону 2018/19 до сьогоднішнього дня через “Львів” пройшло 7 тренерів:
- Демченко Андрій – 65 днів на посаді в.о.
- Жилмар Тадеу да Сільва – 43 дні на посаді.
- Бакалов Юрій – 236 днів на посаді.
- Блавацький Богдан – 199 днів на посаді.
- Мазяр Володимир – 52 дні на посаді.
- Єгіше Мелкіян- 103 дні на посаді.
- Георгій Цецадзе – 126 днів на посаді.
“Львів” вирішив піти стопами “Карпат” і розкидатися тренерами направо і наліво. Будь-якому тренеру потрібен час на створення боєздатного колективу, награвання складу та підбору виконавців. Лише маючи це все можна отримати бажаний результат. Про єврокубкові матчі мрієте? З таким підходом це неможливо. Гоніння за тренерами вже привело “Львів” до провалу на футбольній арені – з 6 місця у турнірній таблиці скотилися на останнє.
Причина п’ята. “І так зійде”, – кортко про ставлення клубу до відбору кадрів
Пам’ятаєте історію з першим бразильцем-наставником в Україні – Жилмаром Тадеу да Сільва? Керівництво “Львова” допустило до проведення тренувань цього мужчину із ліцензією категорії “А”, знаючи, що він не має на це права. Через кілька турів після старту УПЛ у 2018-му, клуб сам “злив” тренера без ліцензії ФФУ і той прислав лист, в якому зазначено, що бразилець не може займати посаду головного тренера команди, адже він не має найвищої тренерської кваліфікації, а саме ліцензії PRO. Кожна подібна ситуація, що виходила від клубу, змушували стикати всі зморшки на обличчі. Зрозуміти адекватно більшість речей нереально.
В інтерв’ю для “SportArena” згодом бразилець розповів, що клуб знав про те, що він має лише ліцензії УЄФА А і бразильську PRO (її не визнають у Європі). Копитка це не зупинило і він запропонував роботу для фахівця. Схоже, у керівників клубу був (є?) карт-бланш на вседозволеність.
Таке ставлення по відбору людей в колектив стосується не лише тренерів, а й самих футболістів. У тому ж самому інтерв’ю Жилмар розповів про “трансферну політику” клубу:
Мені неприємно про це говорити, але у “Львів” привезли 12 бразильців, а з них 3-4 взагалі ніколи не грали в професійний футбол. Але ж я ж головний тренер, я не можу брати гравців, які не знають, що таке футбол. Мій досвід скаута допоміг, і знаю, як дивитися гравців, я не довіряю відео і статистикою, тільки в деяких компонентах, в основному, потрібно дивитися наживо і вирішувати, потрібен цей футболіст чи ні.
Це агенти їх привозили. А клуб вівся на це. Але я пояснював, що агенти не можуть визначити, де буде грати гравець, праворуч, ліворуч або в центрі. Тренер сам повинен дивитися, хто них хто, на яку позицію ставити, а не привезли гравців і з них вибирай.
З Батістою і Олексієм Боровикова ми не розуміли один одного. Особливо з Батістою. Він як раз-таки дуже хотів, щоб ці бразильці, які незрозуміло звідки, грали в складі. І я не знаю, чому він цього хотів. Запитайте у нього. Він мені говорив: “Жилмар, треба, слабкий, не слабкий, треба поставити!”. І не пояснював. А я ж тренер, відповідаю за результат, як я можу ставити не готових футболістів.
Бразильський проєкт не спрацював. Ставка на легіонерів зіграла злий жарт із клубом. У тренувальний процес постійно втручався Боровиков, який на той час був не то генеральним директором, не то спортивним директором не то віцепрезидентом клубу. Гравців поза диктофоном говорили, що цей чоловік міг прийти на теорію і сказати, що як і кому робити. Не лише з Жилмаром таке було, а й з Бакаловим. До бразильських футболістів було особливе ставлення, натомість українських гравців звинувачували у всіх бідах. Не було дисципліни та налагодженого механізму між структурами. Люди займалися не лише своїми справами, а й заважали працювати іншим. Зараз клуб дещо змінив трансферну політику. Бразильців розпустили, залишивши лише найвідповідніших. Богдан Копитко розчарувався у бразильському векторі розвитку команди, який так і не приніс ні значних фінансових, ні спортивних результатів. Хоча навіть з такою організацією команда примудрилася раз посісти шосте місце, а деяких бразильців продали або віддали в оренду іноземним клубам, що дозволило отримати хоч якийсь кешбек.
Маючи свою дитячо-юнацьку футбольну школу і готову структуру та організацію клубу, побудовану на західноукраїнських вихованцях, у ПФК вирішили зробити ставку на непрофесійних гравцях із Бразилії та іноземцях, чия кваліфікація, судячи з результатів, не знаходиться навіть на одному рівні із українцями. Таке враження, що з чотирьох поганих рішень у керівництві вибирають завжди п’яте – найбільш алогічне.
Причина шоста. Відсутність роботи з уболівальниками. А що, хіба треба з ними працювати?
В умовах такої конкуренції, яка зараз існує у Львові, не працювати з вболівальниками – заборонена розкіш. “Рух” та “Карпати” ( і ще одні “Карпати”) не проґавлять свого шансу завербувати потенційного вболівальника. Поки все місто розвішане банерами про матчі “рухівців”, “Львів” мовчить і проводить свою маркетингову політику (якщо вона взагалі є) у соцмережах. Ну ось нещодавно розіграли “розу” клубу і те з рекламною інтеграцією фентезі-ліги “Real Manager”.
Наразі пандемія, не розгуляєшся, але хочеться хоча б якихось кроків. Українські клуби часто ігнорують важливість маркетингу та роботи з потенційними вболівальниками. Цим “хворіє” не лише “Львів”. А потенціал був, однак вони його проґавили ще 2 роки тому. У висновку, середня відвідуваність матчів у сезоні 2019/20 – 2 264, а ще за сезон до того було 3553. Пішли хлопаки в мінус, при чому конкретний. Щодо діючого сезону, то наразі ця цифра – 909 осіб. Не будемо брати до уваги, адже ці дані є не зовсім коректні через пандемію, але скажемо відверто: невже є багато охочих подивитися на таку гру “Львова”?
Насправді у “Львова” був прекрасний шанс скористатися становищем “Карпат” і “Руху” та захопити у місті футбольну владу. І керівництво тут також сіло в калюжу. Видається, клуб їм потрібен лише для себе і певної, не зовсім чистої, кінцевої мети.
Причина сьома. Не гра, а “виколи собі очі”
Рівень гри команди бажає кращого. Немає чіткої стратегії, багато браку в передачах, побудові атакувальних та захисних дій. Складно сказати, в який футбол грає “Львів”: чи є в команди план щодо білдапу, яка тактична схема найчастіше використовується, який блок застосовується? Скоріше за все, відповідь проста – ніякий. Суперники часто відверто шкодують львів’ян, виявляють повагу до професійного статусу клубу і більше 5 м’ячів наразі їм не забивають. Краще всього гру команди описав Мирон Маркевич, який вживу спостерігав за матчем “Львів” – “Зоря”:
Я просто шокований тією імітацією футболу у виконанні Львова. На мій погляд, якби Зоря у другому таймі не скинула оберти, то спокійно довела б справу до двозначного рахунку. Переконаний, що аматорська збірна Львівщини, навіть зібрана, як кажуть, з “листа”, зіграла б краще за Львів.
Складається враження, що спортивний департамент зібрав дешевих і неоцінених гравців у одному місці. А раптом заграють? Та це “план-капкан”. Безвиграшна серія городян триває вже 19 матчів. Це фіаско, братішки! Після матчів гравці говорять, що вони стараються, важко тренуються, але от не щастить: “Шторм мине”. Ви вірите в це?
Теперішній “Львів” не відповідає рівню УПЛ. Ні гравці, ні тренер. Приведемо у приклад цитату з післяматчевої конференції екстренера Георгія Цецадзе після матчу з “Шахтарем” (5:1):
Чому вирішили застосувати високий пресинг в матчі з найкращою командою УПЛ у показнику “володіння м’ячем”? У нас стратегія гри така, що з усіма суперниками її використовуємо.
О, так, зараз би грати проти “Шахтаря” у високий пресинг з таким підбором виконавців та постійно з усіма дотримуватися однієї тактики. Ваша авторка не є тренеркою, але навіть їй відомо, що план на гру має варіюватися в залежності від сильних та слабких сторін суперника. Прийшовши в клуб, грузинський наставник розкритикував свого попередника Єгіше Мелікяна, звинувативши його в тому, що футболісти не навчені тактики. На відміну від Цецадзе, Мелікян був чесним чоловіком і повідомив Богданові Копитку, що без реальних підсилень, не зможе досягнути реальних вершин з командою. Вірменину, принаймні, вдавалось достойно триматись на невисокому підборі виконавців і вивести команду із зони вильоту. Цецадзе ж не виграв жодного матчу, враховуючи посткоронавірусні дуелі проти дітей із “Карпат” та “Ворскли”. Не дарма цього фахівця звільнили.
Причина восьма. Рано чи пізно клуб зникне
Ще у 2019 році у ЗМІ розлетілася інформація про те, що клуб може зникнути або ж перейти в інші руки. Мовляв, керівництво втратило інтерес, адже клуб був на межі вильоту, а фінансувати команду першої ліги – не було у їх планах. “Львів” пронесло і вони залишилися в УПЛ.
Зараз містяни виглядають ще гірше. Здається, що все тримається на “останніх соплях” і от-от розвалиться. Це питання часу, якщо ситуація залишиться такою ж. Поки Богдан Копитко займається особистими проблемами, футбол йому нецікавий. Без власника довірені обличчя бавляться у менеджерів, однак у них нема візії, стратегії розвитку і розуміння, що робити далі. В такому стані клуб не потрібен нікому.
“Львів” – це корабель, який поступово, але впевнено опускається на дно, де спочиває низка українських клубів, які вже зникли з футбольної карти України. Клуб перетворився на звалище управлінських помилок, скандалів, невмілого керівництва, сумнівних футболістів та часто низькопробних тренерів. Їм не місце в УПЛ і, швидше за все, вже в наступному році клуб гратиме в першій лізі або ж опиниться на сміттєзвалищі. Зрештою, куди він упевнено взяв курс ще із 2018 року. Риба гниє із голови, тож “Львів” може врятувати тільки чергове переродження.
