Олди, хапайтеся за носову хустинку і закутуйтеся калачиком в плед.
Цьогорічний розіграш Ліги Європи проходить напрочуд драйвово. Принаймні, спостерігається певна інтрига — мало хто підозрював, що “Гранада”, “Мольде” чи “Янґ Бойз” вижбурнуть за борт турніру “Наполі”, “Гоффенгайм” і “Баєр” відповідно. Зрозуміло, що естети, звиклі до баталій Ліги чемпіонів, покрутять носом і сплюнуть вбік, проте на кожний товар знайдеться свій покупець. Нам, українцям,точно є сенс поглядати в сітку плейоф — “Динамо” та “Шахтар” досі при справах.
Навіть якщо опустити наші пари (“Рома”, “Вільярреал”, начувайтеся!), все одно є на що подивитися — першим на думку спадає зустріч між “Манчестер Юнайтед” та “Міланом”. Невмируща класика, над якою насміхається доля — якби дванадцять років тому хтось сказав, що “червоні дияволи” і “россонері” перебуватимуть бозна-де, то бідоласі неминуче б прилетіло в табло. Тю, гріх про таке думати!
Ви можете кривитися, нагадувати, з якої клоаки вибралися обидві команди, однак навряд чи спростуєте факт культовості цього суперництва. А воно, між іншим, тягнеться з травня 1958-го — “МЮ”, ослаблий лютневою втратою малюків Басбі, дав бій на “Олд Траффорді” (2:1), але з Італії повернувся на щиті (0:4).
Якщо перебрати всі матчі (як не крути, історія знає дванадцять здибанок), то найбільш пам’ятною є заруба сезону 2006/07. Для міленіалів, свого часу повернутих на футболках Кака, Діда та Роналду, безперечно. Вашій увазі ретро,після якого не буде соромно пустити ностальгічну сльозу.
Команди по-різному дійшли до півфіналу
Правда, “Мілан” розпочав шлях з третього кваліфікаційного раунду — все через сумнозвісний процес, про який ми поговоримо згодом. Карло Анчелотті дісталася “Црвена Звєзда”, яка була пройдена виважено і без складнощів — 3:1 (Філіппо Індзаґі вистрелив дублем, ще одним м’ячем — Кларенс Зеєдорф).
У квартеті H, де, окрім італійців, розташувалися “Лілль”, АЕК і “Андерлехт”, глобальних неочікуваностей на сталося — “россонері” видали впевнене перше коло, зіпсували друге (в останніх турах були зафіксовані поразки грекам та французам), але заслужено посіли лідируючу сходинку. Тут варто зняти капелюха перед “Андерлехтом” і АЕКом, що дозволили “россонері” видихнути на фінішній прямій — команди розписали бойову нічию 2:2, чим забезпечили міланцям путівку до плейоф.
В 1/8-й довго впирався “Селтік” (Кака забив єдиний гол у додатковий час), чвертьфінал не обійшовся без важкої перестрілки з “Баварією” 2:2 і непростим обіграшем на виїзді 2:0. Словом, “Мілан” дещо штормило — його тягнув бразильський півзахисник (не кожному вдасться пробити “десятку” і очолити бомбардирський рейтинг), але ніщо не переконувало, коли по іншу сторону барикад “запалював” “Манчестер Юнайтед”.
Англійці завершили груповий етап чотирма перемогами, двічі поступилися (“червоних дияволів” відвозили “Селтік” та “Копенгаген”), проте схилили на свій бік проходом “Лілля” і ефектним розносом “Роми” — пам’ятаєте розйоб 7:1? Фаворит був очевидним.
“Мілан” грав ослабленим
Треба розуміти, що це був саме той сезон, напередодні старту якого в Італії прогриміло Кальчополі. Взагалі вийшла цікава штука ─ Серія A пробила репутаційне дно, втім, це не завадило представнику першості виграти Лігу чемпіонів. Як і збірній ─ Мундіаль в Німеччині: в травні 2006-го правоохоронці упіймали Лучано Моджі за яєчка і викрили гнійник, а в липні весь світ підійняв келих за тих, хто виступав у середовищі, наскрізь просякнутому корупцією.
Звичайно, “Мілан” не так сильно постраждав, як той же “Ювентус” ─ “б’янконері” демонстративно викинули на смітник, після чого звідти масово втекли щурі. Шановні Златан Ібрагімович та Фабіо Каннаваро, це насамперед стосується вас. “Россонері” покарали вісьмома знятими очками, домашньою грою без уболівальників, хоча це дрібниці у порівнянні з тиском і невідомістю, спровокованою скандалом.
Головний удар ─ відхід Андрія Шевченка, дружина якого впіймала зручний момент і таки протиснула ініціативу переїзду до Лондону. Вже стільки часу минуло, а в Інтернеті все одно спекулюють на цю тему та за будь-якої невдачі називають тренера збірної Пазіком. Хто ж міг передбачити, що Шева провалиться на “Стемфорд Бріджі”, а “Мілан” здобуде “вухатий” кубок?
Продаж українця змусив вдатися до пошуків. На жаль, невиправданих: Роналдо приїхав розкабанілим, а Рікарду Олівейра, придбаний за 15 мільйонів євро у “Бетіса”, виявився “порожняком”. Довелося покластися на внутрішні ресурси ─ Альберто Джилардіно, Індзаґі,як ми знаємо, форварда обмеженого типу, і Марко Борьєлло (чудака, який побував всюди, але так і не виріс у щось годне). Як не крути, навіть за великого бажання когось складно назвати явним лідером атаки: Індзаґі володів авторитетом, проте був віковим і прикріпленим до карного майданчика, Джилардіно в майбутньому скис, а “Боря” ─ це очевидний мінус. І добре, що був Кака.
Якби не бразилець, то зустріч з “Манчестер Юнайтед”, найімовірніше, перетворилася б на формальність. Показово, що італійці пропустили на 5 хвилині (стартовий план зіпсував Кріштіану Роналду), плюс, по ходу випали Паоло Мальдіні (пошкодження коліна) та Дженнаро Гаттузо (аналогічна проблема). Хтось би запанікував, та не Кака ─ він дійсно божив, внаслідок чого перевернув гру.
Перемогли Руні та Роналду, але все вирішив Кака
Тобто “вирішив”? Гості ж поступилися 2:3 — невже результат був досягнутий? Друзі, програти можна по-різному: “Мілан” не обдристався, а заклав фундамент для подальшого успіху.
Після фінального свистка британські ЗМІ дружньо мастурбували на сера Алекса Ферґюсона, захоплювалися “ферґі-таймом” і драйвовим перебігом матчу. Між рядками читалася повага і компліменти, адресовані Кака, однак їхня кількість була куцою і загубилася на задньому тлі. Нічого дивного — англійці люблять себе і за традицією вміло завуальовують допущені прогалини.
Без сумніву, “червоні дияволи” заслужено відсвяткували перемогу. “МЮ” задав загальний тон поєдинку та першим вийшов вперед (Роналду наніс удар, Діда не зафіксував м’яч і не без “допомоги” перешкоджаючого Габріеля Гайнце завалився за лінію).
В середині другого тайму “манкуніанці” покарали “Мілан” за нереалізовані моменти — паритет відновив Руні, відреагувавши на шикарний розрізаний пас Пола Скоулза. Він же поставив смачну крапку, завдавши на 91 хвилині несильний, проте надзвичайно точний постріл — Діда проспав епізод, схоже, не очікував такої нахабності і втратив позицію.
Купа небезпечностей, динаміка — все круто. Взірцевий матч у виконанні “МЮ”? Ясна річ, що ні. За взірцевого перебігу команда не пропускає двічі. Тим паче так, як це сталося після геніального перформансу Кака.
Півзахисник пахав за десятьох і надіслав меседж — він справді гідний “Золотого м’яча”. Як ми писали вище, за відсутності топового “наконечника” бразилець фактично самотужки протащив “Мілан” до півфіналу і наочно поклав на лопатки Едвіна ван дер Сара.
В обох випадках захист “МЮ” виглядав так, наче Кака зібрав камені Вічності і активував Рукавицю нескінченності. Особливо дісталося Гайнце (чи не тому невдовзі САФ продав уругвайця?), що розгубленим носився за плеймейкером і не знав, куди подітися. У другому взятті до безпорадного Гайнце приєднався Патріс Евра. Кака пронісся електричкою, дезорієнтував оборонців, підхопив м’яч і прошив сітку воріт — для прийняття рішення знадобилися лічені секунди. Вау!
О’кей, з’ясували. Але чому тоді “Манчестер” обісрався? Команда виклалася, однак була вичавленою в психологічному плані. “Россонері” не здрейфили, гідно трималися і поїхали додому в хорошому настрої — все мала вирішити дуель на “Сан-Сіро”. Де Кака феєрив не менш натхненно — відкрив рахунок, своїми радіокерованими пасами навантажував партнерів та вкінець закрутив голови англійському гранду. Хіба підсумкові 3:0 мало про що говорять? Тоді САФ сидів розбитим та з сумом констатував:
“Мілан” виглядав краще. Італійці були в кращій фізичній формі. Вони забивали нам дуже легко. Вони були свіжішими, швидшими, до того ж здорово пресингували.” Мілан “заслужив цю перемогу. Забити гол у відповідь, який би все змінив, моїм підопічним не пощастило”.
І не додати, і не відняти.
Далі — реванш проти “Ліверпуля”, проте це зовсім інша історія. Кака й там не залишився без результативної дії — асистував Індзаґі, який вдруге засмутив Пепе Рейну і гарантував трофей. Ось, де була романтика і великий тріумф. Так і хочеться закінчити матеріал цитатою з фільму “Хоробре серце”, перефразованою на новий лад: “Вони билися як воїни і поети, вони билися як італійці, і завоювали свою нагороду”.
