Міцніше “Сталі”. Дніпропетровська битва між Полтавою і Дніпродзержинськом

Не буду довго розписувати про те, яка м’ясорубка сьогодні очікувалася на “Метеорі”. Не тому що це банально, а тому що це брехня – нічого хорошого 7-й тур Чемпіонату України 2015/2016 вболівальникам не віщував. Трішки розгромів у виконанні грандів і трішки “бєй-бєгі” у виконанні інших. Зустріч команд, які на двох здобули аж 3 перемоги, однозначно відносилася до другої группи матчів. Можливо, цього репортажу і зовсім не було б, але футбол – річ непередбачувана, і гра між “Сталлю” та “Ворсклою” зуміла подарувати вболівальникам іскру (нехай і ненадовго). Цікавим сьогодні був і легендарний “Метеор”, і саме місто – але про все по порядку.

Футбол, Дніпропетровськ, “Метеор”. За цими трьома словами можна описати ледь не половину історії українського футболу. Не сказати, що навколо стадіону все дихає голами Тарана і Венглінського, але місцевість справді легендарна. Напроти арени стоїть “Южмаш” – всесвітньовідомий гігант космічної промисловості. Величезна будівля, яка б могла ілюструвати книги Оруелла чи Хакслі, нависає над басейном “Метеор”, який стоїть через дорогу і має статус “Національної бази олімпійскої та паралімпійскої підготовки”. Словом, все просякнуто величчю.

Саме тут,  у рамках 7-го туру Чемпіонату України 15/16, мали зустрітися команди, серед чеснот яких не значаться комбінаційна гра і безліч голів – дніпродзержинська “Сталь” грала проти полтавської “Ворскли”. Поставити цей матч на 14:00 було правильним рішенням – по такій осінній погодці даний матч було приємно подивитися прямо зі стадіону. Під час гри я зловив себе на думці, що атмосфера у нашому секторі дуже схожа на легендарний момент із к/ф “Жмурки” – таке ж веселе проглядання непоганого футболу у перебивку із розмовами про роботу чи щось інше. Такого по телевізору не відчути, так що це ще один плюс в сторону походів на стадіон.

 

Взагалі, людей матч зацікавив. Можливо, на стадіоні і не було багато глядачів, але треба розуміти, що на 90% то все – дніпродзержинці, які вимушені катати за своєю командою у Дніпропетровськ. Причиною тому – реконструкція арени, яка чи то весною, чи то літом нарешті відкриється для глядачів. Треба віддати належне клубу – до виходу в УПЛ “Сталь” підійшла як справжня еліта. Для вболівальників організовано безкоштовні автобуси до “Метеору” та запущена лінія продажу клубної символіки. Та і футбольні баси у дніпродзержинців шикарні. Словом, все говорить про те, що “Сталь” у вищій лізі надовго.

Що ж, досить пейзажів. Перейдемо до футболу. Повеселила сьогодні полтавська ультра: за 10 хвилин до матчу диктор попросив вболівальників із Полтави йти на сектор 9. Чи то полтавчани не розчули, чи то забили, але стартували вони на одному секторі, а через кілька хвилин почали переходити на інший. В цей момент на “колишній” сектор прийшла інша полтавська компанія, що запізнилася. Її вже ніхто не зганяв, і, таким чином, “Ворсклу” підтримувало цілих 2 сектори!

Полтавчани сьогодні радували тотальною русофобією. “Москалів на ножі” та весь набір “бандерівських” зарядів – “какие ещё доказательства фашизма на Украине вам нужны?” (с).

На грі було багато військових. Спочатку я подумав, що зрадницька влада кидає проти народу армію (жартую), але, насправді, армійці та нацгвардійці приїхали подивитися на матч “Сталі” та “Ворскли”.

Був і цілий дитячий сектор. Хто бачив такі речі – знає, що для вуха це просто як серпом. Але, все-таки, дітей треба привчати до футболу. Порадувало, що малі заряджали на рівні із дорослими, зокрема, патріотичні заряди.

Тепер по матчу. Очевидно, що по ТВ такий футбол заставляє спати або переключатися на якийсь канал із дебільними серіалами, але зі стадіону все виглядало досить бадьоро. “Сталь” знову, з перших хвилин, почала доводити, що аутсайдером бути не збирається. Ворскла відповідала контратаками. Досить гарно полтавці використовували сумбур у центрі оборони дніпродзержинців – клас і досвід давався взнаки. Проте, не розвиваючи високих швидкостей, команда Василя Сачко сама надала сталеварам комфортний темп гри, і до середини першого тайму стало очевидно – Пердуту розривають на шматки. Раз за разом Путраш обігрував Ігоря і гостро подавав. До кінця першої половини гри на на жовті картки підсіли Сімінін і Ткачук. Апогеєм тайму став удар Каленчука в хрестовину з метрів 25-ти.

Василь Сачко щось сказав у перерві своїм гравцям, а головне – щось зробив. Він ввів у гру Бартуловіча, якому і випаде доля стати героєм матчу. “Ворскла” у другому таймі швидко показала, хто тут в УПЛ “дєдушка”, і, зрештою, “Сталь” пропустила. Дуже прикрий гол для Юрія Паньківа, який за мить до цього зробив серію сейвів і взагалі провів непоганий матч, але саме він помилився на виході при подачі Бартуловіча з кутового – Чеснаков був безжальний. 0:1.

 

А через 10 хвилин забив і сам Младен. Схоже, хорват починає оживати і це добре. Добивши м’яча після відскоку, Бартуловіч зробив рахунок 0:2 і, здавалося, закрив матч. І хвилин 15, не дивлячись на потуги “Сталі”, все так і виглядало, але тут сталося найцікавіше – дніпродзержинці забили за 5 хвилин до закінчення основного часу! Постарався Бабенко, який вийшов на заміну і якого нахвалював після гри Володимир Мазяр.

Після цього життя “Ворскли” у найближчі 10 хвилин стало пеклом. “Сталь” пішла на штурм і була дуже близька до голу. Досить сонні вболівальники ожили і таки повірили у свою команду. Але і полтавці не тушувалися, кілька разів ледь не підловивши кам’янчан на контратаках. Одним словом – гойдалки. Нажаль, рахунок на табло не змінився, але останні хвилини зробили весь матч. “Ворскла” перемогла 1:2, але “Сталі” треба поаплодувати за боротьбу (як це зробили вболівальники по фінальному свистку).

Йдучи на пресуху, у журналістів на “Метеорі” немає шансів не перетнутися із футболістами, що йдуть до роздягальні. Досить веселий момент – здорові дядьки бігають за автографами і просять фото, в той час як через вікно малі кричать “Дай футболку”. Доречі, футболки футболісти не віддають, але причини різні: Турсунов сказав, що їм не дозволяють, а хтось інший із складу “Ворскли” просто відрізав: “А в чому мені потім бути?” Невже форму віддають у пральню?

Прес-конференція здивувала. Здивувала не словами – там все було досить зрозуміло. Здивували тренери – Сачко завжди мав імідж коуча, який від журналістів чекає лише мовчання, а якщо доводиться говорити, то тільки штампами. Так не було – наставник ворсклян був досить відвертий із акулами пера і був схожим не на колишнього міліціонера, а на інтелігента.

Мазяр же повів себе достойно, заявивши, що постійні поразки говорять про недопрацювання тренера. Але, на мою думку, гра Сталі говорить інше – керманич Сталі проводить просто колосальну роботу і прикрашає нею наш печальний чемпіонат.

Після прес-конференції футболісти ще довго не розходилися. Зокрема, привітати Бартуловіча приїхав його колишній одноклубник Денис Шеліхов. Та і взагалі, склалося враження, що за полтавчанами приїхали ледь не всі друзі. Але то і добре. Лише десь через півгодини після пресухи, попиваючи чайок з лимоном, команди роз’їхалися по домам.

Що ж – вітаємо полтавську “Ворсклу” із другою перемогою у чемпіонаті (в цьому показнику вона порівнялася із “Сталлю”), а дніпродзержинці хай тримаються – команда повинна набити побільше синців, щоб вийти на новий левел (хоча і зараз все дуже непогано). Все буде добре.

Михайло Юхименко, спеціально для “Брутального футболу”