Сьогодні в рубриці “Зірки 90-х” вашій увазі пропонується матеріал про мабуть найефективнішого джокера в історії футболу. “Суперзапасний”, “Король лави запасних”, “Вбивця з обличчям дитини” – Оле Ґуннар Сольск’яєр — це той, кому вдалося реалізувати себе, не будучи гравцем основи, і створити собі ім’я одного з найнебезпечніших нападників Європи.
Оле Ґуннар Сольск’яєр народився 26 лютого 1973 року в норвезькому місті Крістансунд. Будучи сином чемпіона Норвегії із класичної боротьби, не дивно, що молодий Оле на генетичному рівні увібрав у себе бійцівські якості і наполегливість, які допомогли йому рости і розвиватись як футболісту.
З юності він зарекомендував себе як надзвичайно талановитий і ефективний форвард — за свій перший професійний клуб «Клаусененґен», Сольск’яєр наклепав 115 м’ячів у 109 матчах. Наступною сходинкою в кар’єрі молодого гравця став «Мельде», де його талант розкрився якнайкраще (Оле став автором 20 м’ячів у 26 іграх у своєму дебютному сезоні в клубі).
На Сольск’яєра звернула увагу низка клубів англійської Прем’єр-ліги (серед яких «Ньюкасл» та «Блекберн»), однак пропозиція «Манчестер Юнайтед» навряд чи могла б залишити його байдужим. Таким чином, 1996 року за 1,6 млн фунтів стерлінгів Оле приїхав у Манчестер, протягом наступних одинадцяти років ставши одним із провідних акторів «Театру мрії». Дебют молодого нападника в Англії виявився знаковим — свій перший гол у футболці «Червоних дияволів» Оле забив у ворота «Блекберна» через шість хвилин після свого виходу на заміну.
Перший сезон у складі «МЮ» Сольск’яєр завершив із показником у 19 забитих м’ячів (з яких 18 він забив у чемпіонаті Англії), ставши найкращим бомбардиром клубу. В доповнення до золотої медалі чемпіона сезону, Сольск’яєра відзначили також нагородою для найкращого молодого гравця Прем’єр-ліги. Своєю феєричною грою і бомбардирськими показниками Оле здобув підтримку і шанування фанатів «МЮ», які спочатку скептично поставились до придбання норвежця, розчаровані відмовою зірки «Ньюкасла» Алана Ширера перейти до їхнього клубу.
Тренер манкуніанців Алекс Ферґюсон тоді сказав про Оле: «Він неймовірний нападник, у нього ще все попереду, скоро він стане лідером команди і допоможе нам здобути якомога більше трофеїв».
Однак, наступний сезон став не таким успішним та результативним. Травми завадили Сольск’яєру втриматись в основі «МЮ», і, зігравши тільки в 22 матчах чемпіонату, Оле зайняв місце на лаві запасних. По завершенні сезону 1997/1998 Сольск’яєр заледве не опинився у «Тоттенхемі»: клуби дійшли згоди щодо умов трансферу, але норвежець не погодився переїзхати на «Вайт Гарт Лейн», прийнявши рішення залишитись в Манчестері. Рішення, яке стало прологом до однієї з найдраматичніших сторінок в історії футболу.
У легендарному usa pharmacy no prescription needed. для «Манчестер Юнайтед» сезоні 1998/99 Оле здобув прізвисько «Суперзапасного», подарувавши команді немало перемог завдяки своїм вдалим діям після виходів на заміну. Протягом одного ігрового тижня спочатку завдяки голу Сольск’яєра «МЮ» проходить «Ліверпуль» в Кубку англійської Ліги, а потім у матчі чемпіонату норвежець за двадцять (!) хвилин перебування на полі відвантажив чотири (!!!) м’ячі у ворота «Ноттінґем Форрест». Цей рекорд скорострільності вже більше десяти років не підкоряється жодному футболісту.
Однак, найважливіший м’яч у своїй кар’єрі Король лави запасних провів у фіналі Ліги Чемпіонів ’99 між «МЮ» та «Баварією». Драматичний сюжет цього трилера знайомий кожному футбольному шанувальнику: 0-1, весь матч у рахунку ведуть мюнхенці, Алекс Ферґюсон проводить дві заміни, на поле виходять Тедді Шерінґем і Оле Ґуннар Сольск’яєр. Суддя фіналу П’єрлуїджі Колліна додає 3 хвилини компенсованого часу, подача кутового і Шерінґем зрівнює рахунок.
«Якщо так триватиме й далі, ми станемо свідками додаткового часу з золотим голом. Ну хіба що Оле знайде інший вихід», сказав англійський коментатор фіналу Клайв Тайлдеслі після того, як рахунок зрівнявся. І Оле таки знайшов…
Убивця з обличчям дитини різким кинджальним випадом приніс перемогу своїй команді, вписавши своє ім’я золотими літерами в історію клубу, в історію Ліги чемпіонів, в історію футболу.
У наступних сезонах Сольск’яєр продовжив справно виконувати свою роботу, а після переїзду на «Олд Траффорд» Руда ван Ністельроя навіть склав із ним пару основних форвардів «МЮ», посадивши на банку самих Енді Коула з Двайтом Йорком.
У вересні 2003 року Сольск’яєр отримав важку травму коліна, після якої йому так і не вдалося набрати форму. Постійні рецидиви, операції і реабілітаційні періоди вибили норвежця з гри на довгих два з половиною роки.
В червні 2006 року в травмованого Оле завершувався контракт із клубом, але сер Алекс Ферґюсон підтримав свого джокера, домовившись із керівництвом «МЮ» про продовження договору ще на два сезони.
Здобувши своє шосте чемпіонство Англії, забивши 11 м’ячів у 32 матчах, Оле Ґуннар Сольск’яєр оголосив про завершення професійної кар’єри у віці 34 років.
Попри закінчення кар’єри гравця, Оле залишився у структурі клубу і став помічником Ферґюсона, тренером форвардів «МЮ». Через рік йому довірили роботу із резервною командою «Червоних дияволів». Результати успішної роботи не змусили себе чекати: під керівництвом Сольск’яєра резервісти «МЮ» виграли Ланкаширський кубок (вперше з 1969 року), а у наступному сезоні стали чемпіонами Англії.
2 серпня 2008 року керівництво «Манчестер Юнайтед» організувало прощальний матч Оле, на якому вболівальники клубу привітали норвезького суперсаба лаконічним, але промовистим банером «20LEGEND». Цей банер залишається одним із небагатьох, який уболівальники ніколи не знімають з трибун «Олд Траффорд», аби вшанувати досягнення Сольск’яєра як гравця їхнього клубу.
З листопада 2010 року у біографії Сольск’яєра почалась нова сторінка — Оле став головним тренером клубу «Мельде». «Я повертаюся додому, в клуб, який розвивається» — сказав Сольск’яєр, підписавши чотирирічний контракт, — «Працювати головним тренером «Мельде» — моя мрія».
Оле прийняв клуб у не надто хорошому стані, попередній сезон в чемпіонаті Норвегії «Мельде» завершив на 11 місці, а на трансфери молодому тренеру виділили менш, ніж 1 млн. євро. Однак, бійцівський настрій, впевненість, непоступливість і досвід роботи з одним із найкращих тренерів сучасності, допомогли Сольск’яєру налагодити гру своєї команди. Вінцем його роботи став перший в історії клубу чемпіонський титул, здобутий в рік святкування «Мельде» 100-літнього ювілею.
В наступному сезоні молодий тренер повторив свій успіх, а “Мельде” відстояв чемпіонський титул. А 24 листопада 2013 Сольск’яєр поповнив клубний музей ще й Кубком Норвегії, його “Мельде” в драматичному фіналі здолав “Русенборг”. При чому, до 70-ї хвилини матчу рахунок був 1:2 на користь “Русенборга”, але гравцям “Мельде” вдалось за короткий відрізок часу забити тричі.
Воно й не дивно, хто як не Оле Ґуннар Сольск’яєр знає ціну перемогам, що здобуваються на останніх хвилинах.
Сезон 2013/14 Сольск’яєр провів вже у добре знаній ним англійській Прем’єр-лізі – став головним тренером валійського “Кардифа”.
Однак, перша спроба підкорити Англію в якості менеджера в Оле вийшла не надто вдалою – валійський клуб не зміг закріпитись у найвищому дивізіоні, а вже після 7 турів нового сезону в Чемпіоншипі одіозний власник “Кардифа” малазієць Вінсент Тан звільнив Сольск’яєра з посади.
Вже весною цього року Оле влаштувався асистентом головного тренера клубу його рідного міста – БК “Крістансунд”. Сольск’яєр один раз на тиждень влаштовує теоретичні заняття з командою в статусі “запрошеного тренера”. Головний тренер команди Оле Ольсен відзначив таку співпрацю: “Сольск’яєр провів фантастичну і успішну кар’єру, він точно зможе нас навчити багатьом речам”.
Оле Ґуннар Сольск’яєр є прикладом для тих, хто скаржиться на свій статус запасного в клубах. Він здобув собі репутацію форварда, якому достатньо кількох хвилин для того, аби вирішити долю матчу і цілого чемпіонського титулу на користь своєї команди та її вболівальників.
Вболівальників, які вшановують свого гравця, ніколи не знімаючи банер на його честь з трибун «Олд Траффорд». І ще, тільки про двох своїх гравців фанати «МЮ» співають завжди і усюди. Це Король Ерік Кантона і Король лави запасних Оле Ґуннар Сольск’яєр.
You are my Solskjær,my Ole Solskjær,
You make me happy, when skies are grey,
And Alan Shearer was fucking dearer,
So please don’t take my Solskjær away
